Бойки на Херсонщині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бойки на Херсонщині - це етнічна група, яка опинилася на Херсонщині внаслідок депортації.

Депортація бойків 1951 року[ред. | ред. код]

Протягом 1944-1951 років за згодою між СРСР і Польською Республікою про обмін ділянками державних територій, підписаного 15 лютого 1951 року, Польща отримала 480 квадратних кілометрів території Західної України. Після врегулювання територіальних питань між СРСР і Польщею, Західна Україна з її понад семимільйонним населенням стала складовою частиною УРСР. На території Польщі залишився значний масив етнічних українських земель з 700-тисячами українців. І, мабуть, саме з метою досягнення етнічної однорідності населення двох держав, їхні уряди й почали акції виселення українців з Польщі, а поляків - з України.

Масові переселення українців із польських земель проводилися в чотири етапи. Остання «переселенська акція» пояснювалась такими діями, як обмін ділянками державних територій. У 1951 році батьківщину покинули, але підкреслимо, що не зі своєї волі, понад 30 тисяч українців. Отже, у середині Польщі переселень зазнали близько 150 тисяч українців, а всього з польської держави в УРСР впродовж 1944-1951 р.р. було переселено близько 543 тисячі осіб, як мінімум кожен п'ятдесятий українець має право сказати, що мешкає поза землею предків. За 17 років державності, український парламент трьох скликань не дав політико-правової оцінки таким «переміщенням» у котрих історики знайшли всі складові «етнічних чисток». В Україні депортованими визнають себе ті, хто опинився в Галичині і створили такі товариства, як «Лемківщина», «Надсяння», «Холмщина», і т.д. Вони ж входять до Об'єднання товариств депортованих українців. Депортовані їх нащадки живуть в Херсонській, Одеській, Миколаївській та Волинській областях. Навесні 1951 року, ще до початку переселення, у вищезазначені області виїздила делегація представників декількох сіл і певного району. Так, як делегати розумілися на сільському господарстві, то їх вразило побачене, до речі 1951 рік для півдня України був найврожайнішим. І саме це, тобто всі факти, що стосувалися сільського господарства, придушили страх серед переселенців. Та все ж таки, сам процес переїзду лякав людей. Перед виїздом із села вручався квиток, що засвідчував переселення, документ на хату, та підйомні голові і членам сім'ї. Побудова нових політичних, соціально-економічних та загальнокультурних умов життя супроводжується ломкою старих устроїв та культурно-побутових стереотипів; інтенсифікацією внутрішньорегіональних і позарегіональних міграцій, насильницьких депортацій та штучних переміщень; змішування населення і масових заходів русифікації, румунізації, полонізації, мадяризації і взагалі культивування національного нігілізму. Саме ці явища зумовили величезні зміни у сферу традиційно-побутової культури бойків, витіснивши з неї чимало важливих складових.

Кухня депортованих бойків на Херсонщині. Основний раціон харчування.[ред. | ред. код]

Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав
Copyright.svg

Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел:

http://about-ukraine.com/harchuvannya-ukraintsiv/



Тому, хто повісив цей шаблон:

На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення {{subst:nothanks cv|Бойки на Херсонщині|url=http://about-ukraine.com/harchuvannya-ukraintsiv/}} --~~~~.


Ambox important.svg До уваги користувача, який розмістив цю статтю

Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Додержуйтеся вказівок нижче.

  1. Напишіть хоча б гарний накид статті на цій підсторінці. Зверніть увагу: не треба копіювати текст, що порушує авторські права, на зазначену підсторінку й редагувати його. Якщо ви взялися за написання нової статті, не забудьте сповістити про це на сторінці обговорення.
  2. Залиште все як є, і тоді статтю буде вилучено.

У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону).

Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін.

Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті.

Незважаючи ні на що, ми завжди раді вашим оригінальним статтям.

Дякуємо.


Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав.


Діалектизми. Бойківська говірка на Херсонщині[ред. | ред. код]

Діалектизм представляє собою позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність. Діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови. Використання діалектизмів становить відступ від чинних на певному етапі розвитку норм літературної мови з певною стилістичною настановою. Функціонування діалектизмів в усному мовленні може зумовлюватись як цільово стилістичною настановою мовця, так і недостатнім володінням літературною мовою. Основними шляхами проникнення діалектизму у літературну мову є мова художньої літератури, публіцистики, наукової літератури, усне мовлення. Від власне діалектизмів відрізняють ті одиниці мови, які були чи є нормативними для загальноукраїнської літературної мови; використання таких одиниць мови не пов’язане із стилістичними настановами мовців і не свідчить про незнання норм літературної мови.

Розрізняють діалектизми акцентуаційні, фонетичні, словотворчі, граматичні, лексичні, семантичні, фразеологічні. Певні визначальні риси діалектів об’єднуються в наріччя: до північного наріччя входять східнополіський, середньополіський та західнополіський діалекти; до південно-східного наріччя – середньонаддніпрянський, слобожанський та степовий; до південно-західного наріччя – лемківський, бойківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, волинський, подільський та наддністрянський.

Кожне наріччя охоплює, в свою чергу, кілька говорів і діалектів, так, досліджувані нами бойки належать до південно-західного, кістяк якого має загальнонародні риси, властиві лише даній етнічній групі. Південно-західне наріччя охоплює південні райони Волинської, Рівненської та Житомирської областей, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області, а деякі говірки навіть збереглися на території Польщі, Чехословаччини, Молдови, Румунії та у переселенців на території Югославії, Канади, СІЛА, Австралії. Саме бойківський говір охоплює гірські райони Львівської та північно-західній частини гірських районів Івано-Франківщини (до р. Лілениці). Говори південно-західного наріччя характерні великою строкатістю, що зумовлюється етнічними чинниками, так бойківські і гуцульські говори, очевидно походять від мови тиверців. Але слід підкреслити, що питання ґенезу діалектів дискусійні. Прямої відповідності між племінними мовами східних слов'ян і сучасними південно-західними українськими говорами немає.

Вивчаючи дане питання у середовищі бойків корінних переселенців, зазначаємо, що найголовніші ознаки, визначені нами збігаються із зазначеними у джерелі та все ж маємо ще рядособливих ознак характерних для бойків та їх наща дків. Так, на досліджуваних територіях Херсонщини та Миколаївщини, серед опитаних нами 670 респондентів - 537 замість слова «так» часто використовують - «бойє» або «байя», нерідко використовують слово «гідзголити» - тобто «лоскотати» - 493 респонденти, «галузка» -«гілка» - 450 респондентів, «дриляти» - тобто «турляти» - 500 респондентів, «файно» - тобто «гарно» - 465 респондентів. Також багато слів бойки вимовляють по іншому.

Отже, звернувши увагу на вищезазначене, констатуємотой факт, що південно-західне наріччя та його говори властиві бойкам збереглися до нашого часу і переселенці проживаючи на Півдні України не втратили цієї особливості.. Процес асиміляції суттєво не чіпав говірки, тож не дивно, що протягом 56 років переселенці вільно спілкувалися без будь-яких змін, а місцеві жителі в свою чергу повинні були адаптуватися до такого їх сприйняття. Помилковим буде твердження про те, що бойківська говірка вплинула на мову корінних жителів, адже процес сам не міг виконатись, тож наголосимо на важливості ролі психологічного фактора. Тобто, сучасні явища відбивають зміни у мовленнєвій сфері, котрі відбуваються лише за обов’язкової наявності фактора психології. Нами відмічено, що більше 55% населення не західноукраїнського походження використовують у своїй мові слова бойківського діалекту, та не слід робити висновок про факт мовної асиміляції, і так як загальновідомо, самосвідомість, світогляд та деякі інші психологічні ознаки керують мовленням людини, а так як ми відзначили, поширення говірки бойків серед молоді, то можемо констатувати, що вони свідомо засвоюють елементи бойківського діалекту. У деякій мірі, якщо кількість бажаючих перевищить 50% - почнеться процес штучної асиміляції , яка є реальною для тієї маси, що має необхідні умови для її здійснення. Спробуємо уявити, що таке справді сталося, тоді бойки матимуть чітку позицію і на них не впливатиме така зміна, а спільнота місцевих, яка сама ініціює дане перетворення, потерпатиме, і їхня духовна культура зазнає змін. А чи дійсно це можна назвати асиміляцією? Із наукової точки зору процес буде неповноцінним, але враховуючи психологічний фактор, відзначимо, що бажання місцевих уживати елементи бойківської говірки стало основою ознак процесу асиміляції, таким чином штучно асимільована мова без впливу етнічної групи та її культури надалі потребуватиме стимуляції, відновлення, або ж розвитку чи поповнення.

Свідчення і спостереження підтверджують, що при наявності частково асимільованих, але надзвичайно стійких традицій та звичаїв, саме бойки збережуть духовні цінності, особливо говір, завдяки своєрідній психології горян. На формування світогляду бойків значно вплинула радянська влада, що аж ніяк не підтримувала розвитку їх матеріальної та духовної культури, а навпаки сприяла зросійщенню бойків. Та все ж у традиційних моральних нормах досліджуваної групи, мова, як етнічна ознака, є не тільки проявом твердості ціннісних орієнтацій, а й піддається впливу психологічного фактора. Так, спостереження свідчить, що не лише асимільовані бойківські нащадки використовують елементи їх говірки, а й нащадки місцевих.

Таким чином, найважливіша етнологічна ознака – мова, що і є зовнішньою ознакою досліджуваної групи корінних бойків, переселених на Херсонщину, потерпає від впливу вищезазначених факторів, що мають негативний вплив і ведуть до втрати нею самобутнього бойківського діалекту. Найвпливовішим у цьому є фактор фізичної смерті корінних бойків. Власні назви хоч і є пам'ятками мови, та можуть розкривати і вміст занять та уподобань, традицій та звичаїв. У руках дослідника власні назви говорять як живі свідки історії, тому їх вивчення є корисним для нашої роботи, адже прізвиська (вуличні назви) у більшості бойківських поселень свідчили про рід занять тих чи інших родин (їх ремесла, підприємництво і т.д.).

Так, у зв'язку з перекликанням однойменних прізвищ, власна назва застосовується для того, щоб за допомогою неї виділити, відрізнити одних від одних із ряду однорідних. Подані у додатку власні назви (вуличні клички) допомагають розкрити і соціально-економічний зміст сімейних занять. Наприклад: Сливканичі - прізвище, Поташники - вулична кличка, яка свідчить про поташний промисел цієї родини; Олійники — прізвище, Банюки -вулична кличка, що свідчить про утримання ними приміщення лазні (бані); Сирки - прізвище, а Мельники - вулична назва котра говорить про утримання сім'єю млина.

Із власних назв можна визначити і топоніміку, яка вивчає історію створення, зміни і функціонування географічних назв. Сліди історичних подій виявляються в окремих словах, які становлять собою достатньо автономну систему, що змінюється за своїми законами і важко піддається зовнішнім впливам. Народ, помічаючи індивідуальне, незвичне серед масового і звичайного, дає назву географічному об'єкту за якоюсь характерною ознакою, яка вирізняє даний топооб'єкт серед інших. Ознаками називають все, що так чи інакше характеризує предмет, допомагає відрізнити його від інших, подібних. Саме у цьому напрямку розвитку власних назв можемо констатувати, що на Півдні Херсонщини досліджені топоніми хутір Попівка – місце, де проживала родина священника, що служив у с. Дудчани, але ж у XIX ст. поч. XX ст. найбільш розповсюдженим серед населення була назва батюшки – піп, відповідно родина і місце, де проживали одержало назву Попівка; аналогічно - Коліна балка; хутір Яремено; Ганівська балка і т.д.

У бойків теж є свої власні назви, які мали соціально-економічне, або історичне підґрунтя. Слід підкреслити, що власні назви для людства мають передусім чисто практичне значення. Так, якщо нам відомо декілька людей із одним іменем, то їх можна розпізнати за прізвищем, чи по-батькові. Та все ж імена людей - це часточка історії кожного народу. У них відображається побут, вірування, сподівання, фантазія, художня творчість народу, його історичні, господарські і культурні зв'язки. Так, на бойківщині цікавим є той факт, коли популярними були однойменні імена — то розрізняли осіб за фаховою спрямованістю роду: Іван -мельників син; Василь - юристів; Ольга - гончареві дочка; Ганна -лісникова; Віктор - гуралів син.

Ще однією відзнакою цілеспрямованого розпізнання людей були назви за іменами: Петро - Воленчин (за бабою Оленою); Микола – Ігорків; Марися – Петрового Івана і т.д. Такі власні назви можуть указати людині чіткі координати в суспільстві, у населеному пункті чи на вулиці. Про них можна дізнатися із відповідних джерел, розмовної мови, спогадів та особистих зустрічей. Саме власні назви можуть пролити світло на різноманітні етнографічні матеріали, які не здатна пояснити більше ніяка наука, що вивчає даний аспект.

Акцентуаційні діалектизми широко представлені в усному літературному мовленні, у художній літературі наявні переважно у поетичних текстах з фіксованою ритміко-акцентуаційною структурою. До часто фіксованих фонетичних діалектизмів належать словоформи з відмінними від літературної мови чергуваннями о, е з і о з нулем звука, е з о (война, хтіти, меї, свеї, крів'ю), е на місці а після м’яких приголосних (дєкувати, життє), збереження о у словах горячий, богатий, заміна ф на хв (шкахва, арифметика), наявність замість р' р (горувати), а також використання словоформ з лексикалізованою структурою звуку (матюнка, кождий). Словотвірні діалектизми зрідка використовують у художніх творах, вони мають іншу комбінацію афіксів з твірними основами (дружитися – одружуватися). Серед граматичних найпоширенішими є діалектизми, котрі мають властивість віднесеності до інших граматичних підкласів парадигм (дасиш, їсиш, баче, просе, межою), зберігаються давні типи відмінювання форм (сего, сей, сього, радости, любови) та синтаксичних конструкцій з прийменниками к, ік, об, межи, меж; сполучниками котрий, коби, гейби, а також відбиттям наслідків аналогійних змін. Лексичні діалектизми є найчисельнішою групою, серед них розрізняють етнографізми і власне, лексичні. Лексичні є дублікатами до літературних відповідників (перун – грім; тайстра – торба; легінь – парубок; бутний – гордий; мева – чайка) або синоніми часто з виразним експресивним забарвленням (єретуватися – сердитися, баскалічитися – посміхатися). Семантичні діалектизми відрізняються від нормативно вживаних слів лише своїм значенням (чудно – незручно). Фразеологічні діалектизми у своїй структурі відбивають фонетичні, граматичні, лексичні особливості різних діалектів, тому в літературних джерелах виступають як варіантні.

У нашому дослідженні більша увага приділяється діалектові, котрий поділяється на два види: територіальний і соціальний, але нас перш-за все цікавить територіальний. Саме цей вид діалекту є різновидом національної мови, якому властива відносна структурна близькість, тож він виступає засобом спілкування людей, що проживають на спільній території. Територіальний діалект ототожнюють з говором, а наріччя – це сукупність близьких діалектів, у свою чергу система наріч являє собою діалектну мову. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу; у перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного окреслення меж діалектів, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування. Межі діалекту історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватись як переміщенням ізоглос визначальних рис діалектів у процесі міждіалектної взаємодії так і колонізацією носіями діалектів нових територій. Структурні особливості діалектів із часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови, проте діалект, як форма існування національної мови не зникає, а лише транспортується у нову якість. Зміни у різних діалектах та говірках відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центрів менш відчутні – у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами говірках.

Традиції народної медицини бойків, які збереглися й на Херсонщині[ред. | ред. код]

Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав
Copyright.svg

Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел:

http://www.holimed.lviv.ua/u_02_tradmed_003.html



Тому, хто повісив цей шаблон:

На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення {{subst:nothanks cv|Бойки на Херсонщині|url=http://www.holimed.lviv.ua/u_02_tradmed_003.html}} --~~~~.


Ambox important.svg До уваги користувача, який розмістив цю статтю

Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Додержуйтеся вказівок нижче.

  1. Напишіть хоча б гарний накид статті на цій підсторінці. Зверніть увагу: не треба копіювати текст, що порушує авторські права, на зазначену підсторінку й редагувати його. Якщо ви взялися за написання нової статті, не забудьте сповістити про це на сторінці обговорення.
  2. Залиште все як є, і тоді статтю буде вилучено.

У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону).

Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін.

Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті.

Незважаючи ні на що, ми завжди раді вашим оригінальним статтям.

Дякуємо.


Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав.


Джерела[ред. | ред. код]

• Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. Львів, 1992 Артюнов С.А. Народы и культуры. М., 1989

• Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження / За редакцією Ю. Г.Гошка. К. 1983 Болтарович З.Є. Народна медицина українців. К., 1990

• Болтарович З.Є. Народне лікування українців Карпат кінця XIX – початку XX ст. К., 1980

• Бунак В.В. Сучасний стан і чергові завдання антропологічного вивчення Української РСР// Матеріали з антропології України. Київ, 1960. Вип. 1

• Вовк Хв. Антропологічні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини.// Матеріали до української етнології. Львів 1908

• Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу. Студії з української етнографії та антропології. Київ, 1995

• Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2 т. К., 1991

• Гонтар Т.О. Народне харчування Карпат. К.,1979

• Горленко В.Ф. Етнографічне районування// Географічна енциклопедія. К., 1989. Т. 1

• Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Карпат та Прикарпаття у 14 – 19 ст. К.,1996

• Гримич М. Два виміри національного характеру // Культура і суспільство. 1991. № 8; Культура і побут населення України. К., 1993

• Гургула І.Я. Народне мистецтво західних України. К., 1996

• Данилова Е.И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа. Киев, 1971

• Дзендзелівський Й.О. Практичний словник семантичних діалектизмів Закарпаття. Ужгород, 1958

• Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу. Київ, 1965

• Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. К.,1996

• Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. К., 1994

• Заставний Ф.Д. Українські етнічні землі. Львів, 1993

• Кравель О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. К., 1996

• Кобилянський Б.В. Діалект і літературна мова. К., 1960

• Кувеньова Л.Ф. Громадський побут українців. К., 1996

• Макарчук С.А. Етносоціальний розвиток і національні відносини на західноукраїнських землях. Львів, 1983

• Макарчук С.А. Этнография изучения быта рабочих. М., 1968 І.Г.

• Матвіяс Українська мова і її говори. К., 1990

• Огієнко І. Словник місцевих слів, у літературній мові не вживаних. Жовква, 1934

• Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок, ч. 1 – 2. Київ, 1984

• Сегеда С. Антропологічна спадщина Ф. Вовка в світі сучасних наукових даних // Ф. Вовк. Антропологічні особливості українського народу. Київ, 1994

• СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973; Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. К., 1977