Бойко Володимир Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бойко Володимир Степанович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 16 жовтня 1985(1985-10-16)
Ярунь
Смерть 23 серпня 2014(2014-08-23) (28 років)
Сєвєродонецьк
Поховання Ярунь
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Територіальна оборона
Формування
 «Айдар»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойко.

Володи́мир Степа́нович Бо́йко (16 жовтня 1985, Ярунь — 23 серпня 2014, Сєвєродонецьк) — український військовик, солдат 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1985 року в селі Ярунь (Новоград-Волинський район, Житомирська область). Одружений; подружжя виховувало дітей.

Брав активну участь у подіях Революції Гідності взимку 2013-го в Києві.[1] З початком війни записався добровольцем через Сватівський райвійськкомат.

Номер обслуги, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар».

23 серпня 2014[2][3][4] року загинув в бою з російською ДРГ біля міста Сєвєродонецьк. Повідомлялося, що російські диверсанти займалися підготовкою теракту у Харкові. Тоді загинуло ще 6 вояків Айдару: Василь Андріюк, Євген Гаркавенко, Андрій Корабльов, Оганес Петросян, Андрій Писаренок і Володимир Черноволов.[5]

Докладніше: Бої за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ

Без Володимира лишилися батьки, син 2006 р.н. і донька 2009 р.н.

28 серпня 2014 року похований в селі Ярунь.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 6, місце 11.

Вшановується 23 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Подвиг, який триває
  2. ↑ Міністерство оборони України - У Залі пам'яті на території Міноборони відбувся ранковий церемоніал вшанування загиблих Українських героїв. www.mil.gov.ua. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021.
  3. ↑ «Повік невгасимою буде всенародна шана мужності та героїзму українських воїнів». В Міноборони вшанували загиблих Українських героїв. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021.
  4. ↑ Подвиг Героїв ніколи не буде забутий! В оборонному відомстві вшанували Українських захисників. armyinform.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021.
  5. ↑ Валерій Снегірьов, Олег Мартиненко, Сергій Мовчан, Окупація та звільнення Сєвєродонецька [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // УГСПЛ, 2017
  6. ↑ У Залі пам'яті на території Міноборони відбувся ранковий церемоніал вшанування загиблих Українських героїв

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Володимир_Степанович&oldid=42227302