Бойко Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Олександр Бойко
Особові дані
Повне ім'я Олександр Григорович Бойко
Народження 30 листопада 1954(1954-11-30) (64 роки)
  Чернівці, УРСР, СРСР
Зріст 194 см
Вага 76 кг
Громадянство СРСР СРСР - Україна Україна
Позиція Захисник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1971—1972 СРСР «Буковина»  ? (?)
1973—1982 СРСР «Динамо» К 83 (5)
1983 СРСР «Металіст» 9 (2)
1984 СРСР «Буковина» 12 (3)
1990 Фінляндія «КПТ-85» ? (?)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Олекса́ндр Григо́рович Бо́йко (нар. 30 листопада 1954, Чернівці, Українська РСР, СРСР) — колишній радянський футболіст, що виступав на позиції захисника та опорного півзахисника. Чемпіон СРСР (1980, 1980), володар Кубка СРСР (1982) та Кубка сезону (1980). Майстер спорту СРСР (1974). Після завершення кар'єри гравця займався тренерською роботою з дитячими колективами.

Батько воротаря збірної України та стамбульського «Бешікташу» Дениса Бойка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Бойко народився в Чернівцях, де й почав займатися футболом у 1963 році. Перші кроки на професійному рівні робив у місцевій «Буковині», завдяки грі в якій на нього звернули увагу тренери юнацької збірної СРСР. Знаходячись у Москві на зборах, молодий захисник отримав пропозицію від київського «Динамо» та приєднався до головного клубу республіки. Втім, до основи киян Олександр потрапив не одразу, виступаючи кілька років здебільшого за дублюючий склад, капітаном якого він був. Дебютував у першій команді Бойко в 1975 році, вийшовши замість Анатолія Конькова у матчі проти «Шахтаря». У цій же грі він відкрив лік результативним передачам за «Динамо», асистувавши Олегові Блохіну, що забив переможний м'яч у поєдинку. Валерій Лобановський знайшов для Олександра нову позиції, перекваліфікувавши його з захисника на опорного півзахисника. Височенний гравець чудово грав головою та був майстром підкатів, після виконання яких навіть відзначався забитими м'ячами.

Пік кар'єри Бойка прийшовся на 19791982 роки, коли він, користуючись довірою тренера, здобув нарешті місце в основному складі та разом з командою двічі став чемпіоном СРСР, володарем Кубка країни та Кубка сезону, який кияни виграли саме завдяки влучному удару Олександра. Втім, травма завадила півзахиснику розкритися у складі «Динамо» остаточно і він залишив клуб, перейшовши до лав харківського «Металіста». Однак стосунки з тренером харківського клубу Євгеном Лемешком не склалися і рік потому Бойко знову опинився в рідній «Буковині». На жаль, заявити Олександра за чернівецький клуб другої ліги не змогли, тож він деякий час грав за аматорську команду «Легмаш» та входив до тренерського штабу «Буковини». Лише наступного року Бойко зміг зіграти за рідний клуб, але по закінченню сезону завершив кар'єру через надокучливі травми.

Після завершення виступів у чернівецькому клубі Олександр Бойко близько року працював тренером у Іраку, виступав за команду ветеранів київського «Динамо», організовану Йожефом Сабо. На одному з ветеранських змагань у Фінляндії до Олександра звернулися представники клубу «КПТ-85» з пропозицією захищати кольори їхньої команди. Незважаючи на тривалу перерву у виступах, Бойко погодився та провів наступний сезон у складі фінського клубу, після якого оголосив про остаточне завершення кар'єри футболіста через проблеми з меніском. Як тренер був помічений за роботою у київській ДЮСШ-15, також обслуговував матчі чемпіонату України як делегат ФФУ.

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Провів у сезоні лише 5 матчів, тому призером чемпіонату може вважатися умовно

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю