Бойківська хата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Бойківська хата — різновид українського національного житла зрубної конструкції, поширений на Бойківщині. Одноповерховий житловий будинок прямокутної форми, що складався з трьох приміщень, житлове приміщення, так звана хата («хижа»), розташована між коморою та сіньми.

Будівельні матеріали[ред.ред. код]

Хату бойки будували з природного матеріалу — ялиці і смереки. Заготовляли матеріали взимку або восени, коли дерево мало низьку вологість. Ялицю використовували на зруб, а смереку — на дошки[1].

Вибір місця для будівництва хати[ред.ред. код]

Бойки вибирали площу під хату поблизу річки чи потоку. Окрім того, дотримувалися певних прикмет і заборон щодо вибору місця для новобудови. До прикладу, остерігалися земельних ділянок, де були поховання чи пов'язані з ними місця; небезпечними вважалися місця чиєїсь раптової чи насильницької смерті; остерігалися місць, де виливали воду, якою обмивали мерця; небезпеку становили місця, де поховані без належного християнського обряду «зронки» — мертвонароджені внаслідок аборту діти; не будували на межі, стежці чи границі села[2].

Конструкція[ред.ред. код]

Стіни зводили з кругляків, плениць та брусів. Кругляки розпилювали і на кутах в'язали в «замки». При закладанні основи («підвалин») в кожен кут сипали жито або інше збіжжя, «щоб було хліба багато». Могли класти гроші. Стіни будували високими, щоб оберігати житло від пожежі, димових отруєнь, адже колись більшість хат були курними. Між плениці закладали мох як своєрідний утеплювач.

На Бойківщині хат не білили, за винятком сіл Старосамбірського і Турківського районів Львівської області.

Стеля була із товстих плениць («повал»), які клали на грагар (брус), що простягався від зовнішньої стіни комори аж до сіней. Проте в сінях стелі не було, тому хата добре вентилювалася.

На півметра нижче стелі, у верхній частині зрубу, вмонтовували з трьох боків по дві гряди, на яких клали для сушіння льон і дрова. В частині будівлі, яку називали коморою, при задній стіні також була гряда, яка використовувалася як жердка для одягу.

На видовжених поперечних підвалинах накладали поміст. Таким чином утворювалася відкрита галерея («поміст», «міст»), що прикривалася нависаючим дахом.

Дах будівлі, як правило, був утричі вищий від зрубу. Таку висоту досягали завдяки конструкції крокв, а також острішками, що продовжували стріху. Здебільшого дахи покривали соломою, рідше зустрічаються споруди з дерев'яним покриттям. Покриття соломою передбачало формування двох типів даху: ступінчастий (сходинками) та гладкий (рівний)[3].

Ступінчастий дах, найбільш поширений, крили солом'яними снопами, які мали форму конуса і завершувалися вгорі невеликою кулеподібною «головкою». Їх називали «головачки», «китиці», «бог», «жупи». Для в'язання цих елементів використовували довгу житню солому, зв'язану в «околоти». Починали крити дах будівлі з нижнього ряду, снопи укладали так, щоб «головка» була на другій латі. Кожен наступний шар мав перекривати попередній. Завершували покриття хати зведеною на гребені солом'яною «шапкою»[4].

Двері здебільшого трапецієподібної форми. У будівлі було четверо дверей. Двоє з них припадало на сіни, одні виходили на господарський двір. Вони відчинялися в бік сіней, а ті, що в хижі, — в сіни. Так робили з метою економії житлової площі. Одвірки вхідних дверей оздоблювали різьбленими розетами різної величини, пов'язаними між собою орнаментальними мотивами. Розети — символічне зображення сонця, яке вшановували.

У бойківській хаті два вікна розташовані на головному, а одне на задньому фасаді. Як правило, на задній стіні вікно було менших розмірів, його використовували, щоб наглядати за господарським двором. Два інших вікна розширювалися назовні, щоб до хижі проникало більше денного світла. Яскравим прикладом є експонати Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького — хати з с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області.

Інтер'єр[ред.ред. код]

Інтер'єр бойківської хати дуже простий. При вході праворуч — піч, з боку від неї запічок, лава з грубих дощок. До запічка притискалась постільна прича, а вже далі стояло ліжко. Над ним висіла колиска, виготовлена із суцільної деревини. Вздовж бокової і передньої стін стояли товсті нерухомі лави, в кутку між ними — стіл, ліворуч від дверей — мисник.

Піч у курних хатах була без комина, тому дим виходив просто на хату, а далі через отвори в стелі або в дверях — на горище. Згодом дим почали виводити в сіни, відтак змінилася форма печі. У курних хатах стіни завжди були чорні, бо їх покривав товстий шар сажі.

Долівку в хижі вибивали з глини. У коморі і сінях укладали дерев'яне мостиння над землею, що забезпечувало перевітрювання приміщення.

Типи бойківського житла[ред.ред. код]

Бойківська хата з с. Либохора у музеї «Шевченківський гай»
Бойківська хата в Сяноцькому скансені

Перший тип: тридільна хата з відкритою галереєю («поміст») від головного фасаду. Такі будівлі мали високі стіни, третина яких знаходилася під навісом даху. Такого типу хата є львівському музеї під відкритим небом із с. Либохора Турківського району Львівської області.

Другий тип: хата із закритою галереєю з одного, двох, трьох або ж усіх сторін. Це була тридільна хата, з двома житловими приміщеннями. Такого типу хати найбільш поширені у Сколівському районі (сс. Тухля, Тухолька, Плав'є) та Турківському районі Львівської області.

Третій тип: під одним дахом знаходилися житлові і господарські приміщення. Будівля складалася з комори, хижі, сіней, стодоли, стайні, шопи. Хата тут виділялася зі всієї забудови зрубом та вікнами. Такий тип забудови поширений у Турківському та Старосамбірському районах Львівської області.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Данилюк А. Шляхами України. Етнографічний нарис / Архип Данилюк. — Львів, Світ, 2003. — 256 с., іл.
  2. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців: монографія / Роман Сілецький. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. — 428 с.
  3. Матійчук М. Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині / Михайло Матійчук // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Вип. 47. — Львів, 2012. — С. 373—392
  4. Файник Т. Житло та довкілля: будівельні традиції Українських Карпат / Тетяна Файник. — Львів, 2007. — 204 с.