Бойове (Маріупольський район)
| село Бойове | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Донецька область |
| Район | Маріупольський район |
| Громада | Нікольська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA14140070020090118 |
| Облікова картка | Бойове |
| Основні дані | |
| Засноване | 1829 |
| Населення | ▼ 1077 (01.01.2017) |
| Площа | 3.02 км² |
| Густота населення | 356.6 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 87060 |
| Телефонний код | +380 6246 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°09′52″ пн. ш. 37°10′15″ сх. д. / 47.16444° пн. ш. 37.17083° сх. д.Координати: 47°09′52″ пн. ш. 37°10′15″ сх. д. / 47.16444° пн. ш. 37.17083° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
90 м |
| Водойми | р. Солона |
| Відстань до обласного центру |
125 км |
| Відстань до районного центру |
14,1 км |
| Найближча залізнична станція | Маріуполь |
| Відстань до залізничної станції |
35,4 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 87000, Донецька обл., Маріупольський р-н, смт Нікольське, вул. Пушкіна, 94 |
| Сільський голова | Проценко Олександр Васильович |
| Карта | |
  Бойове | |
 Бойове | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Бойове́ (до 1923 року — Покровське) — село Нікольської селищної громади Маріупольського району Донецької області України. До центру громади відстань становить близько 14 км автошляхом місцевого значення.
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Бойове розташоване на річці Солона, 870 мешканців (1980 рік), харчова промисловість, пам'ятник Григорію Сенатосенку. Бойове розташоване за 35 км від залізничної станції Маріуполь і найбільшого порту на Азовському морі. За 10 км від Бойового проходить автотраса Н08 (Маріуполь — Запоріжжя. Недалеко від села протікає річка Каратиш. Сільській раді підпорядковані також населені пункти Малинівка, Новогригорівка, Паннівка, Суженка. На її території досліджено 4 курганних поховання доби бронзи — II — початок I тисячоліття до н. е.).
Історія[ред. | ред. код]
Станицю Покровську заснували по закінченні російсько-турецької війни 1828—1829 pp. дунайські козаки, які переселилися на узбережжя Азовського моря на землі, відведені їм за службу. Так виникли тут Нікольська, Покровська, Стародубівська, Новоспасівська і Петровська станиці. Через 20 років після утворення Азовського козацтва у цих станицях жило майже 9,5 тис. чоловік, у тому числі 4,8 тис. чоловіків і 4,7 тис. жінок.
1865 року Азовське військо було ліквідоване. Волостями, сформованими з колишніх козацьких поселень, почали відати повітові та губернські установи. Покровське стало волосним центром. Верхівці козацтва відводилися значні земельні ділянки, рядовим козакам — невеликі наділи. Багато рядових козаків, не бажаючи переходити на нове становище, переселилися на Кавказ. Незважаючи на це, Покровське після реформи лишалося ще великим селом. У 1884 році тут жило близько 1000 чоловік, у тому числі 679 осіб, приписаних до сільської громади, і 303, не приписаних до неї. Понад 40 чоловік ходили на заробітки, більшість з них тільки вважалися членами громади, а фактично працювали у промисловості.
З розвитком капіталізму відбувалося швидке розшарування селянства. За 20 років населення волості зросло майже вдвоє — якщо 1884 року у волості налічувалося 3,8 тис. чоловік, то у 1904 — 6,3 тис.
По схилах балки тулилися підсліпуваті глинобитні хати під солом'яними стріхами. Тільки церква, лавка, будинки попа, колишньої козацької верхівки і куркулів виділялися на фоні селянської забудови. Постійні недоїдання викликали масові захворювання населення. У доповіді Маріупольській повітовій санітарній раді відзначалося, що 1907 року тяжку форму туберкульозу виявили у 7 проц. населення Покровського. Тільки наприкінці 1912 року земство організувало у селі медичну дільницю, де працювали лікар та фельдшер.
Більшість дітей села росла неписьменною, бо батьки не мали коштів для їх навчання. Земська школа, споруджена у 1887 році, була дуже тісною. 1912 року школу закінчили 14 учнів (11 хлопчиків і 3 дівчинки).
Значний вплив на селянство мав революційний рух робітничого класу 1905—1907 pp. Уже навесні 1905 року робітники Єнакіївського металургійного заводу привезли в села Покровської волості революційну літературу. У селах Покровському, Нікольському, Стародубівці відбулися сходки, на яких жителі вимагали звільнення політичних в'язнів, зниження орендної плати за землю, виступали за припинення сплати податків тощо. Податковий інспектор Маріупольського повіту в своєму звіті вказував, що з другої половини серпня 1906 року в сплачуванні податків у селянському середовищі «різко визначився інший напрям».
Восени 1906 року катеринославський губернатор Клінгенберг у супроводі неодмінного члена губернського у селянських справах присутствія, маріупольського повітового справника, голови Маріупольської земської управи, місцевого земського начальника і стражників об'їхав села Маріупольського повіту. Селяни наполегливо вимагали скасування розпорядження про охорону казенних винних лавок. Губернатор, побоюючись ускладнення обстановки, сховався у будинку волосного правління і прийняв представників від селян.
Жовтневі події 1906 року викликали особливу повагу до жителів Покровського з боку селян сусідніх сіл і всього повіту. Вони частенько говорили: «У Покровському мужики бойові. Вони самого губернатора заарештували». Покровське навіть почали називати селом «Бойовим».
Поблизу Покровського виникли хутори Новокарпівка і Панівка. У 1912 році з Покровської волості було відправлено майже 6,5 тис. пудів пшениці і ячменю.
1923 року село Покровське було перейменовано на Бойове.
Село було охоплене репресивними діями радянської влади під час Голодомору. Так, секретарі міськрайпарткомів Донецької області, керуючись отриманою 29.11.1932 р. Постановою ЦК і ЦКК КП(б)У з дозволом провести «чистку окремих осередків, що засмічені опортуністичними елементами, які знаходяться під кулацьким впливом, саботують виконання плану хлібозаготівель» взялися за її ретельне виконання — і в тому числі у тодішньому с. Бойове — за надзвичайно низьке виконання хлібозаготівель провели цю чистку[1][2].
Після початку Другої світової війни сотні жителів села пішли в ряди Червоної Армії, 112 з них нагороджені бойовими орденами і медалями. 5-7 урядових нагород мають А. Г. Глущенко, І. П. Коваленко, М. І. Калінін, П. В. Ліщенко та ін. Героїзм і мужність у боях із ворогом проявив колишній рахівник колгоспу «Бойове» Г. П. Сенатосенко.
Президія Верховної Ради УРСР у 1967 році нагородила Бойове пам'ятною ювілейною медаллю «На відзнаку 50-річчя УРСР».
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 908 осіб, з яких 412 чоловіків та 496 жінок.[3]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 848 осіб.[4]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 70,53 % |
| російська | 29,23 % |
| інші | 0,24 % |
Відомі люди[ред. | ред. код]
У селі народився Сенатосенко Григорій Прокопович — Герой Радянського Союзу.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Парсенюк Б. Чорні сторінки історії // Чорні крила. Волноваський район Донецької області. Іст. нарис, свідчення мешканців району, документи, вшанування пам'яті жертв Голодомору (Упор. С. Блєднов). Донецьк. 2008.
- ↑ ДАДО. Ф. 326, оп. 1, с. 3, л. 213.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Донецька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Донецька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Джерела[ред. | ред. код]
- http://imsu-doneck.info/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/volodarskyj-rajon/bojove.html [Архівовано 7 квітня 2013 у Wayback Machine.] Бойове — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
|
Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
.svg){kind=small}
