Бойові порядки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бойові́ поря́дки — це шикування підрозділів та частин для ведення бою.

Призначення[ред.ред. код]

Бойовий порядок повинен відповідати завданню та замислу майбутнього бою і забезпечувати:

Частини і з'єднання кожного роду і виду збройних сил мають свої бойові порядки, що залежать від їх озброєння, тактичного призначення і обстановки, яка склалась. Бойові порядки повинні відповідати задумові бою, що має відбутись, і забезпечити рішучу поразку ворога на всю глибину його бойового розташування сильним і одночасним ударом, використовуючи наслідки застосування атомної зброї та інших засобів уражання.

Бойові порядки забезпечують найкраще використання військ відповідно до їхніх бойових властивостей, нарощування рили удару з глибини в ході наступу і здійснення маневру; стійкість і активність в обороні, найменшу уразливість своїх військ від атомної та інших видів зброї; найкраще використання всіх особливостей місцевості, а також зручність керування військами в бою і організації їх взаємодії. Бойові порядки визначаються заздалегідь, але змінюються і уточнюються в ході бою. До початку бою війська діють у передбойових порядках, тобто в такому групуванні сил і засобів, розчленованих вздовж фронту і на глибину, яке забезпечує швидке розгортання в бойових порядках і найменшу уразливість від атомної зброї, вогню артилерії, ударів авіації, а також досягнення більш високих темпів пересування військ при підході до поля бою. В сучасному загальновійськовому бою бойові порядки з'єднань і частин сухопутних військ звичайно складаються з одного або двох ешелонів, артилерійських груп, резервів і рухомого загону загородження, а в обороні, крім того, і з протитанкових районів.

В бойових порядках з'єднань включаються групи спеціальної артилерії, передовий загін і повітряний десант, якщо передбачається його застосування. Сили і засоби ешелонів, артилерійських груп і резервів визначаються завданням і обстановкою, а також характером застосування зброї масового ураження.

Історія[ред.ред. код]

Бойові порядки виникли з появою збройних сил. Форми бойових порядків змінювалися з розвитком армії та засобів боротьби. Спочатку вони сприяли кращому використанню метальної зброї та зброї рукопашного боях. В стародавні часи бойові порядки піхоти розташовувались рівномірно в кілька шеренг. За Александра Македонського в самостійну частину бойових порядків було виділено кінноту.

В руській армії в 1213 століть застосовувались розчленовані бойові порядки, що складались з 5 полків (передовий, великий, правої та лівої руки і засадний). З появою вогнепальної зброї утворюються лінійні бойові порядки, при яких одночасно могла використовуватись найбільша кількість рушниць.

Основою бойових порядків війська запорозьких козаків були: укріплений табір, лава (розгорнутий стрій), тріангула (стрій гострої колони), сакма (марш колоною) і батовий тришереговий стрій (в обороні). В цілому військо в бою поділялось на чотири частини: одна становила табір (піхота, артилерія), друга (кіннота) посилалась у тил ворога, а третя і четверта (кіннота) — на обидва фланги. Бій починали одночасно всі чотири частини.

Застосування нарізної зброї (19 століття) докорінно змінило бойові порядки і викликало необхідність переходу до розсипного строю, з пристосуванням кожного солдата до місцевості. В 2-й пол. 19 століття в бойових порядках все більше місце займає стрій піхотних цепів у поєднанні з колонами. Під час Першої світової війни бойові порядки піхоти і спішеної кінноти складались з цепів, що мали інтервали 1—2 м між солдатами; за 200–400 м від них перебував резерв.

Сучасний стан[ред.ред. код]

З моторизацією, автоматизацією і механізацією армії та масованим застосуванням авіації бойові порядки стають глибшими і маневренішими. Загальновійськові бойові порядки та бойові шикування (армій, фронтів) складаються з бойових порядків різних видів і родів військ.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія «А—БЮРО» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза А. А. ГРЕЧКО — председатель. — М.: Воениздат, 1976. — Т. 1. — С. 530-536. — ISBN 00101-030 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]