Болото

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Заболочене озеро у Північній Німеччині
Болото у Північній Німеччині
Екваторіальне болото в басейні верхньої Амазонки

Болото — біотоп, надмірно зволожена ділянка земної поверхні, вкрита вологолюбними рослинами, наприклад, мохом (Маскег), з залишків яких звичайно утворюється торф. Болота розвиваються в місцях, де характер рельєфу зумовлює надмірне зволоження, в країнах з вологим кліматом вони можуть утворюватися і на вододілах.

У болоті, зазвичай, відбувається процес накопичення нерозкладених рослинних залишків та утворення торфу. Переважання процесів акумуляції над розкладанням — головна відмінність болотяних екосистем від інших. Болота вважають торфовим, коли внаслідок процесу торфонакопичення коренева система основної маси рослин розташовується в шарі торфу, що відклався і не досягає підстилаючого мінерального ґрунту. У середньому мінімальна товщина шару торфу в цьому випадку становить 30 см.

Не всі зволожені ділянки суходолу є болотами. Болотами вважаються лише ті з них, які мають шар торфу товщиною понад 0,3 м.

Типи боліт[ред.ред. код]

Болота розділяють на 3 основних типи:

  • Верхові болота живляться лише за рахунок опадів. Ґрунтових вод в таких болотах або дуже мало, або ж вони розташовані занадто глибоко. Оскільки дощова вода майже не містить мінеральних речовин, на верхових болотах розвиваються лише рослини, пристосовані до дуже бідного харчування. Головним чином це мох сфагнум (Sphagnidae).
  • Перехідні болота мають добре виражені ознаки як низинного, так і верхового боліт. На перехідних болотах росте велика кількість сфагнума, можна зустріти журавлину та росичку.

За типом водопостачання розрізняють болота:

  • джерельного,
  • річкового,
  • атмосферного живлення.

За хімічним складом води, що надходить, болота поділяються на:

  • оліготрофні, вода яких, а в зв'язку з цим і торф, що на них утворюється, характеризуються малим вмістом мінеральних солей (зольність торфу звичайно менша як 5%);
  • мезотрофні — перехідні між оліготрофними і евтрофними (зольність торфу 4—8%);
  • евтрофні — із значним вмістом мінеральних солей (зольність торфу 8—17%);
  • алкалітрофні — з надмірним вмістом мінеральних солей, зокрема карбонатів (зольність торфу 18—40% і більше).

Існують ще так звані приморські болота. Вони розташовуються на морських узбережжях з вологим кліматом.

На болотах ростуть вологолюбні рослини, з яких найпоширенішими є мохи, осокові (різні види осоки, пухівки, ринхоспора), деякі злаки (очерет, куничник), рогіз, шейхцерія, бобівник, журавлина, буяхи, багульник, верби, вільха, береза. Залежно від водного режиму та характеру мінерального живлення ці рослини утворюють різні угруповання з переважанням мохів і трав'янистих рослин або кущів і дерев. Трав'янисті рослини утворюють на болотах сплавину, в якій зрідка зустрічаються прогалини — болотні вікна.

Географія боліт[ред.ред. код]

Болота переважно зосереджені в Північній півкулі Землі. Загальна площа боліт у світі приблизно становить 3,5 млн км², з них близько 50% — торфові з глибиною торфу більше ніж 0,5 м. Найбільші території, зайняті болотами, зосереджені в Білорусі, Канаді, Фінляндії, США, Росії.

В Україні болота займають понад 1 200 тис. га з запасами повітряно-сухого торфу більш як 3 млрд. тон. Найбільше боліт в Україні на Поліссі (900 тис. га), менше — в Лісостепу (близько 300 тис. га), ще менше — в Степу і гірських районах. В Україні проводилась велика робота з осушення боліт, внаслідок чого багато видів рослин, в тому числі й цінних лікарських (Вовче тіло болотне, Латаття біле, Лепеха звичайна) та інші, були занесені до Червоної книги України.

Література[ред.ред. код]

  1. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  2. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  3. Зєров Д. К. Болота УРСР, рослинність і стратиграфія. К., 1938.
  4. (рос.) Бачурина А. Ф., Брадис Е. М. Торфяные болота Украинской СРСР. «Труди Н.-и. института местной и топливной промьтш-ленности при Госплане УССр». к., 1958.
  5. (рос.) Доктуровский В. С. Торфяные болота. Изд. 2. М.-Л., 1935.
  6. (пол.) KulezyAski S. Torfowiska Polesia, t. 1—2. Krakow, 1939—40.

Посилання[ред.ред. код]