Болотяна кобилка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кобилка болотяна
Самець
Самець
Самка
Самка
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Надклас: Шестиногі (Hexapoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Прямокрилі (Orthoptera)
Родина: Acrididae
Підродина: Acridinae
Рід: Stethophyma
Вид: Кобилка болотяна
Біноміальна назва
Stethophyma grossum
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Stethophyma grossum
EOL logo.svg EOL: 605936
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 355397

Кобилка болотяна (Stethophyma grossum (L.) — комаха з ряду Прямокрилих.

Проживає у вологому середовищі - низові болота, заплавні луки, зарості очерету. Зустрічається в Європі, в тому числі в Україні, та Північній Азії. В окремих країнах занесені до Червоної Книги.

Опис[ред.ред. код]

  • Досить великі, самці — 12-25 мм, самки — 26-39 мм). Забарвлення досить виразне та яскраве, в деяких особин, що мають червоний та жовтий колір, нагадує забарвлення тропічних кобилок. Самці іноді прикрашені яскраво-жовтим і зеленим. Самки мають забарвлення, що може варіюватися - від зеленувато-сірого до яскравого жовто-зеленого з жовтим черевцем, сіро-жовтими надкрилами та контрастним чорним малюнком. Найчастіше трапляються самки з насиченим трав'янистим або жовтувато-зеленим забарвленням тулуба, чорними плямами на жовто-червоній внутрішній поверхні стегон та коричнево-сірими надкрилами з кремовою окантовкою по зовнішньому краю. Надкрила також часто бувають коричневі, графітно-сірі, рідше зеленувато-сірі або чорні. Трапляються повністю червоні особини, в такому разі в них насичено-червоний тулуб та більш тьмяні сіро-червоні надкрила. У самців більш однакове забарвлення - зазвичай яскраво-зелене з жовтуватим відтінком, надкрила темно-сірі або коричнево-сірі з кремовою окантовкою, внутрішня поверхня стегон більш яскрава - насиченого жовто-червоного забарвлення з контрастним чорним малюнком у вигляді плям. Задні крила в обох статей прозорі, безбарвні з ледь сіруватим відтінком. В обох статей частини заднього стегна червоні, задні гомілки прикрашені чорними шипами. Окрім розмірів, самці також відрізняються більш тендітною будовою, дещо ширшими та довшими (пропорційно до розмірів тулуба) надкрилами та довшими вусиками. Самці мають звуковий апарат, що розташований, як і в усіх саранових, на надкрилах (потовщені жилки) та стегнах (гострі зубці) й здатні до стрекотання (стридуляція). Звук досить сильний та гучний, але незвичайний, дуже відрізняється від решти саранових - нагадує не тріск або сюрчання, як зазвичай у саранових, а клацання пальцями. За цими голосними клацаннями можна одразу впізнати, що в даній місцевості проживає цей вид. Цікаво, що, на відміну від решти сарани, у цього виду сюркотати здатні й самки, проте їхні клацаючі звуки значно тихіші. Самці й самки здатні до польоту, при небезпеці роблять потужний стрибок, розгортають крила й летять на 10 - 50 метрів.

Біологія[ред.ред. код]

Харчуються трав'янистою рослинністю вологих лук (очерет, грястиця, сусак, ірис, лепеха, осока, пижмо, дзвоники, дикий салат), у неволі охоче їдять пшеницю, ячмінь, овес, іноді яблука та зрідка навіть мертвих комах (очевидно, коли виникне потреба в білку - як білковий додаток). Оскільки в біотопах, де мешкає даний вид, навіть у регіонах з посушливим кліматом зазвичай не буває посух (заболочені заплавні луки по берегах річок та великих водойм), рослинність там буйна, висока та рясна, отож кобилки мають удосталь корма, тому в них немає необхідності збиратися в зграї та мігрувати в пошуках корму. Тому кобилки, хоч відносяться до саранових та є родичами стадних видів сарани, не переселяються на культурні землі.

Личинки (німфи) виходять у травні з яєць, що зимували в грунті у вигляді ворочки (кубушки). Вони мають вигляд дорослих комах, проте дрібні та безкрилі. Забарвлення личинок коричневе або кремове з чорним малюнком, вони блискучі. Після шести линьок німфа перетворюється на крилату комаху. Зазвичай дорослі комахи з'являються з початку липня до його середини. В кінці липня в Україні вже всі комахи дорослі. Самці приваблюють самок гучними клацаючими звуками для парування. Після парування самки відкладають яйця, зануривши черевце в землю, у ворочки (особливі кокони з клейкої речовини), що залишаються в землі зимувати. За життя самка може відкласти кілька партій яєць, у кожній до 60. Ця сарана не відноситься до стадних видів, зграй не утворює, проте її найближчі родичі з Великих рівнин США утворюють мігруючі зграї подібно до нашої перелітної сарани.

Поширення[ред.ред. код]

Широко розповсюджена в Європі, Азії. В Україні поширена практично по всій території, особливо в Лісостепу та на півдні Полісся, на Одещині, в долинах великих річок. Живе у великих перезволожених заболочених луках з широкими заростями очерету та високих осок. Рідкісна в посушливих регіонах та на півночі Полісся (уникає боліт верхового типу та лісових, надаючи перевагу низовим, степового типу), відсутня у Карпатах.

Значення в природі та житті людини[ред.ред. код]

Болотяна кобилка не є шкідником, навпаки, ця велика й яскраво забарвлена комаха має естетичну цінність як прикраса природи. У екосистемах вона є регулятором травостою, удобрювачем грунту.


Ентомологія Це незавершена стаття з ентомології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.