Борис-Роман Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис
Борис
Князь ростовський
1010 — 1015
Попередник: Ярослав Мудрий
Наступник: Костянтин Всеволодович
 
Народження: 990
Смерть: 24 липня 1015(1015-07-24)
Альта
Династія: Рюриковичі
Батько: Володимир Великий
Мати: Анна Порфірогенета

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Бори́с Володи́мирович (дав.-рус. Бори́съ Володи́мировичъ; бл. 990 — 24 липня 1015[1]) — князь Київської Русі, князь ростовський (10101015[1]. Представник династії Рюриковичів. Син Великого князя Київського Володимира Святославича. Молодший брат Ярослава Мудрого. Один із перших руських (давньоукраїнських) святих. Канонізований православною церквою разом з братом Глібом у лику страстотерпця.

Імена[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

Борис народився близько 986[1] (або 990) року. Він був одним з улюблених синів Володимира. Матір'ю княжича була булгарська царівна, донька правителя Волзької Булгарії[1]. Його матір'ю за іншими джерелами була Візантійська принцеса Анна Порфірогенета, що підтверджує дату його народження як 990 рік .

Згідно з раннім Київським літописом, близько 1010 року Борис отримав удільне Ростовське князівство, яким до того володів його старший брат Ярослав[2]. За даними втрачених літописів, якими користувався Василь Татищев, юний князь міг перед цим правити у Муромі[3]. Проміжок його життя між 994 і 1015 роками не висвітлений у джерелах.

1015 року Борис повернувся з Ростова до Києва на прохання батька Володимира, який тяжко захворів. Незабаром після його прибуття стало відомо про вторгнення печенігів, і Володимир вислав його з дружиною на них[4]. Борис не зустрів печенігів, натомість винищив та завдав руйнувань ряду сіверських поселень: «умирив грады вся»[5][6].

Повертаючись назад, зупинився на річці Альті. Там він дізнався про батькову смерть і про зайняття великокнязівського столу Святополком I Окаянним. Дружина запропонувала йому йти на Київ і заволодіти престолом. Але Борис не бажав братовбивства і з обуренням відкинув цю пропозицію. Через це дружина Володимира покинула його і він залишається з одними своїми отроками[3][7].

Оскільки Борис був популярним серед киян, Святополк вирішив убити небезпечного конкурента. Сповістивши молодого князя про смерть батька і пропонуючи жити у злагоді, він відправив до нього найманих убивць — Путшу й вишгородських бояр Тальця Єловича і Ляшка. 24 липня 1015 року, в неділю, вночі вони прийшли на Альту, до шатра Бориса. Почувши звідти спів псалмів, Путша вирішив почекати поки князь засне. Коли Борис ліг спати, вбивці вдерлися до його шатра і прокололи списами князя і його слугу-угорця Георгія, який намагався захистити господаря власним тілом. Путша з боярами загорнули у шатрове полотно тяжкопораненого князя й повезли до Києва. Коли Святополк, довідався що Борис ще живий, то послав двох варягів прикінчити його. Ті зробили це, простромивши мечами його серце[3][8].

Тіло 25-річного Бориса таємно привезли до Вишгорода і поховали в церкві святого Василя[9]. Незабаром від рук убивць, підісланих тим же Святополком, загинув брат Бориса — Гліб[10]. 1019 року Ярослав поховав його тіло у тій же церкві[3].

Більшість науковців вважають літописну розповідь про вбивство Бориса київським князем Святополком достовірною. Проте ряд дослідників, такі як Олександр Головко[11], Микола Ільїн[12] та Анджей Грабський[13], заперечували її. На основі «Саги про Еймунда», де описується боротьба конунга Ярислейфа (Ярослава) з київським конунгом Бурислейфом, вони висунули гіпотезу, що Бурислейф — це Борис, який був убитий руками варягів, ярославовими найманцями. Український історик Леонтій Войтович вказував на алогічність цієї гіпотези, оскільки Ярослав не мав необхідності сприяти вшановуванню і канонізації Бориса і Гліба, якщо б він був їхнім убивцею[1]. Крім того, традиційно Бурислейф ототожнюється зі Святополком, якого підтримував Болеслав I Хоробрий, або самим Болеславом, а не Борисом[14].

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Батько: Володимир (963? —1015), князь новгородський (970—980), великий князь київський (980—1015)
  • Матір: Анна Порфірогенета
  • Брати і сестри:
    • Вишеслав (бл. 980—бл. 995? до 1010), князь новгородський (990—1010)
    • Ізяслав (981—1001), князь полоцький (бл.990—1001)
    • Святополк (981—після 1019), князь турівський (990—1015), великий князь київський (1015—1019)
    • Святослав (бл.982—1015), князь древлянський (990—1015)
    • Ярослав (бл.983—20.02.1054), князь ростовський (990—?), великий князь київський (1015—1054)
    • Мстислав (бл.983—1036), князь тмутороканський (бл. 990/1010—1023), чернігівський (1015—1036)
    • Предслава (між 983/986— після 1011 до 1042) ∞ наложниця польського короля Болеслава І
    • Всеволод (між 983/984—до 1015), князь володимирський (990—1008/1013)
    • Станіслав (бл.985—до 1015), князь смоленський (990—1015)
    • Судислав (бл.986? —1063), князь псковський (1014—1036)
    • Гліб (бл.987 ? —1015), князь муромський (1013—1015)
    • Прямислава (бл.987/988—?) ∞ Ласло Лисий, угорський князь
    • NN Володимирівна (?—?) ∞ Бернгард II, маркграф Північної марки
    • Позвізд (до 988/989—1015 ?), мав володіння на Волині.
    • Добронега (до 1011—1087) ∞ Казимир І, князь польський

Родовід[ред. | ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Ігор, князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4. Святослав, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9. Ольга, княгиня київська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Володимир, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10. невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5. Малуша, ключниця
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
11. невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Борис, князь ростовський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
12. Костянтин VII, візантійський імператор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6. Роман II, візантійський імператор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
13. Олена, візантійська імператриця
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3. Анна, візантійська царівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14. Кратер, корчмар
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7. Феофано, візантійська імператриця
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15. невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Пам'ятник святим Борису і Глібу, покровителям Вишгорода, відкрито у місті 31 липня 2011 року[15].

Від імені Бориса походить назва українського міста Бориспіль.

На честь князів Бориса і Гліба названі вулиці в містах України.

У селі Нові Петрівці є вулиця Борисоглібська.


Канонізація[ред. | ред. код]

Докладніше: Борис і Гліб

Борис і Гліб були канонізовані руською церквою 1071 року[3]. Рюриковичі вбачали у них своїх заступників і молитвеників. У літописах є згадки про чудеса зцілення, що відбувалися у їхньої труни; про перемоги, здобуті їх ім'ям і допомогою (перемога Рюрика II над Кончаком, Олександра Невського над тевтонцями), про паломництво князів до їхнього гробу (Володимира Володимировича, князя галицького; Святослава Всеволодовича, князя суздальського), тощо[3].

2 травня святкується день перенесення мощів Бориса і Гліба в нову церкву, збудовану князем Ізяславом I у Вишгороді. 1115 року їх мощі знову урочисто перенесли до кам'яної церкви Бориса і Гліба у тому ж місті. Після монгольської навали 1240 року мощі були втрачені[16].

Історія убивства була темою численних сказань, з яких найдавнішим є «Сказання про святих Бориса і Гліба», авторство якого приписується Нестору і чорноризцю Якову[3].

У літописі під 1175 роком згадується меч Бориса, що належав у той час Андрієві I Боголюбському[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Войтович 2000.
  2. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.105.
  3. а б в г д е ж и Рудаков В. Е. Борис Владимирович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  4. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.115.
  5. Сказания о святых Борисе и Глебе: Сильвестровский список XIV века / издал И. И. Срезневский. — СПб.: Типография ИАН, 1860 (11-12с.) (рос.)
  6. Супруненко О. Б., Пуголовок Ю. О. Дослідження літописної Лтави: Іванова гора. Частина 1 — Київ: ЦП НАНУ і УТОПІК, 2015. — 180 с. (21 с.): іл. + XII кол. вкл. — ISBN 978-966-8999-65-9
  7. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.118.
  8. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.118—120.
  9. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.124.
  10. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.122.
  11. Головко А. Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X — первой трети XIII вв. — К., 1988. — С.23-25, 28, 30.
  12. Ильин Н. И. Летописная статья 6523 года и ее источник. Опыт анализа. — М., 1957. — С.168.
  13. Grabski A.F. Bolesław Chrobry. — Warszawa, 1964. — s.256-267.
  14. Эймундова сага. Сказание об Эймунде Ринговиче и Рагнаре Агнаровиче, скандинавских витязях, поселившихся в России в начале XI века. / [О. И. Сенковский] (Барон Брамбеус). Собрание сочинений. — СПб., 1858. Т. V. С. 511—573 (перевод с комментариями).
  15. У Вишгороді відкрили пам'ятник святим страстотерпцям
  16. Экземплярский А. В. Глеб Владимирович, князь муромский // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Борис-Роман Володимирович