Борис-Роман Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Володимирович
Saint Boris (1301-1325).jpg
Князь ростовський
Правління 1010-1015
Попередник Ярослав Мудрий
Наступник Костянтин Всеволодович
Імена Роман
Народився бл.990
Помер 24 липня 1015(1015-07-24)
Альта
Династія Рюриковичі
Батько Володимир I Великий
Матір Булгарка / Анна Порфірогенета

Бори́с Володи́мирович (давньорус. Бори́съ Володи́мировичъ; *бл.990 - †24 липня 1015[1]) — руський князь з династії Рюриковичів. Син Великого київського князя Володимира I Великого. У хрещенніРома́н. Молодший брат Ярослава Мудрого. Князь ростовський (1010-1015[1]). Один із перших руських святих. Канонізований Руською православною церквою разом з братом Глібом у лику страстотерпеця.

Біографія[ред.ред. код]

Борис народився близько 986[1] (або 990) року. Він був одним з улюблених синів Володимира. Матір'ю княжича була булгарська царівна, донька правителя Волзької Булгарії[1]. Його матір'ю за іншими джерелами була Анна Порфірогенета, що підтверджує дату його народження як 990 рік .

Згідно з раннім Київським літописом, близько 1010 року Борис отримав удільне Ростовське князівство, яким до того володів його старший брат Ярослав[2]. За даними втрачених літописів, якими користувався Василь Татищев, юний князь міг перед цим правити у Муромі[3]. Проміжок його життя між 994 і 1015 роками не висвітлений у джерелах.

1015 року Борис повернувся з Ростова до Києва на прохання батька Володимира, який тяжко захворів. Незабаром після його прибуття стало відомо про вторгнення печенігів, і Володимир вислав його з дружиною на них[4]. Борис не зустрів печенігів і, повертаючись назад, зупинився на річці Альті. Там він дізнався про батькову смерть і про зайняття великокнязівського столу Святополком I Окаянним. Дружина запропонувала йому йти на Київ і заволодіти престолом. Але Борис не бажав братовбивства і з обуренням відкинув цю пропозицію. Через це дружина Володимира покинула його і він залишається з одними своїми отроками[3][5].

Оскільки Борис був популярним серед киян, Святополк вирішив убити небезпечного конкурента. Сповістивши молодого князя про смерть батька і пропонуючи жити у злагоді, він відправив до нього найманих убивць — Путшу й вишгородських бояр Тальця Єловича і Ляшка. 24 липня 1015 року, в неділю, вночі вони прийшли на Альту, до шатра Бориса. Почувши звідти спів псалмів, Путша вирішив почекати поки князь засне. Коли Борис ліг спати, вбивці вдерлися до його шатра і прокололи списами князя і його слугу-угорця Георгія, який намагався захистити господаря власним тілом. Путша з боярами загорнули у шатрове полотно тяжкопораненого князя й повезли до Києва. Коли Святополк, довідався що Борис ще живий, то послав двох варягів прикінчити його. Ті зробили це, простромивши мечами його серце[3][6].

Тіло 25-річного Бориса таємно привезли до Вишгорода і поховали в церкві святого Василя[7]. Незабаром від рук убивць, підісланих тим же Святополком, загинув брат Бориса — Гліб[8]. 1019 року Ярослав поховав його тіло у тій же церкві[3].

Більшість науковців вважають літописну розповідь про вбивство Бориса київським князем Святополком достовірною. Проте ряд дослідників, такі як Олександр Головко[9], Микола Ільїн[10] та Анджей Грабський[11], заперечували її. На основі «Саги про Еймунда», де описується боротьба конунга Ярислейфа (Ярослава) з київським конунгом Бурислейфом, вони висунули гіпотезу, що Бурислейф — це Борис, який був убитий руками варягів, ярославовими найманцями. Український історик Леонтій Войтович вказував на алогічність цієї гіпотези, оскільки Ярослав не мав необхідності сприяти вшановуванню і канонізації Бориса і Гліба, якщо б він був їхнім убивцею[1]. Крім того, традиційно Бурислейф ототожнюється зі Святополком, якого підтримував Болеслав I Хоробрий, або самим Болеславом, а не Борисом[12].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник святим страстотерпцям Борису і Глібу, покровителям Вишгорода, відкрито у місті 31 липня 2011 року [13].

На честь святих Бориса і Гліба названо багато церков в Україні, Білорусі та Росії. Від імені Бориса походять назви українського міста Бориспіль та російського міста Борисоглєбськ.

Канонізація[ред.ред. код]

Докладніше: Борис і Гліб

Борис і Гліб були канонізовані руською церквою 1071 року[3]. Рюриковичі вбачали у них своїх заступників і молитвеників. У літописах є згадки про чудеса зцілення, що відбувалися у їхньої труни; про перемоги, здобуті їх ім'ям і допомогою (перемога Рюрика II над Кончаком, Олександра Невського над тевтонцями), про паломництво князів до їхнього гробу (Володимира Володимировича, князя галицького; Святослава Всеволодовича, князя суздальського), тощо[3].

2 травня святкується день перенесення мощей Бориса і Гліба в нову церкву, збудовану князем Ізяславом I у Вишгороді. 1115 року їх мощі знову урочисто перенесели до кам'яної церкви Бориса і Гліба у тому ж місті. Після монголської навали 1240 року мощі були втрачені[14].

Історія убивства була темою численних сказань, з яких найдавнішим є «Сказання про святих Бориса і Гліба», авторство якого приписується Нестору і чорноризцю Якову[3].

У літописі під 1175 роком згадується меч Бориса, що належав у той час Андрієві I Боголюбському[3].

Сім'я[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Войтович 2000.
  2. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.105.
  3. а б в г д е ж и Рудаков В.Е. Борис Владимирович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  4. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.115.
  5. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.118.
  6. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.118—120.
  7. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.124.
  8. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.122.
  9. Головко А. Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X — первой трети XIII вв. — К., 1988. — С.23-25, 28, 30.
  10. Ильин Н.И. Летописная статья 6523 года и ее источник. Опыт анализа. — М., 1957. — С.168.
  11. Grabski A.F. Bolesław Chrobry. — Warszawa, 1964. — s.256-267.
  12. Эймундова сага. Сказание об Эймунде Ринговиче и Рагнаре Агнаровиче, скандинавских витязях, поселившихся в России в начале XI века. / [О. И. Сенковский] (Барон Брамбеус). Собрание сочинений. — СПб., 1858. Т. V. С. 511—573 (перевод с комментариями).
  13. У Вишгороді відкрили пам’ятник святим страстотерпцям
  14. Экземплярский А. В. Глеб Владимирович, князь муромский // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Войтович Л.В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Борис-Роман Володимирович

Попередник
Ярослав Мудрий
Rostow-old.png Князь ростовський
1010-1015
Rostow-old.png Наступник
Костянтин Всеволодович