Борис Джонсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Джонсон
Boris Johnson
Борис ДжонсонBoris Johnson

Нині на посаді
На посаді з 13 липня 2016
Прем'єр-міністр   Тереза Мей
Попередник Філіп Геммонд

Час на посаді:
4 травня 2008 — 6 травня 2016
Прем'єр-міністр   Девід Камерон
Попередник Кен Лівінгстон
Наступник Садік Хан

Народився 19 червня 1964(1964-06-19) (52 роки)
Нью-Йорк, Flag of the United States.svg США
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Політична партія Консервативна партія Великої Британії
Дружина Марина Віллер
Професія Журналіст
Релігія Англіканець
Офіційний веб-сайт

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Александр Борис де Пфеффель-Джонсон (англ. Alexander Boris de Pfeffel Johnson; нар. 19 червня 1964) — британський політик і журналіст, член Консервативної партії, міністр закордонних справ Великої Британії[1], один з лідерів кампанії за вихід Великої Британії[2] з ЄС, колишній міністр тіньового кабінету міністрів опозиції, колишній мер Лондона. На парламентських виборах у 2015 році Джонсон був обраний членом парламенту, при цьому він продовжував виконувати свої обов'язки мера Лондона до травня 2016 року.

Біографія[ред.ред. код]

Борис Джонсон народився у Нью-Йорку, де в той час працював його батько, однак незабаром родина повернулася до Лондона де його матір мала закінчувати навчання в Оксфорді. У родині Борис був старшим сином з чотирьох дітей його батька Стенлі Джонсона, колишнього депутата Європейського парламенту. Батько також працював в Європейській комісії та Світовому банку.

У дитинстві Борис Джонсон отримав значні пошкодження слуху і йому було зроблено декілька операцій. Навчання отримував спочатку в Європейській школі Брюсселя, в Ітон-коледжі і в Оксфордському університеті, де вивчав класичну літературу. В університеті його обирали президентом студентської спілки. Завдяки його походженню та впливовим батькам, деякі сприймають Бориса Джонсона як представника британської еліти (вищого класу).

Перший шлюб Борис Джонсон взяв у 1987 році з Аллегрою Мостін-Оуен, але подружнє життя не тривало довго і шлюб був скасований у 1993 році. Того ж року він одружився з Мариною Вілер, юристом і журналістом за фахом. Родини Вілер і Джонсона ще до шлюбу протягом десятиліть підтримували дружні зв'язки, зокрема Марина Вілер раніше навчалася в Європейській школі в Брюсселі разом із своїм майбутнім чоловіком. У шлюбі народилося четверо дітей.

Журналістська діяльність[ред.ред. код]

Журналістьську кар'єру Борис Джонсон розпочав з посади кореспондента-стажера у газеті Таймс, але пропрацював там лише один рік. З газети його було звільнено за фальсифікацію цитати його хрещеного батька, Коліна Лукаса, який пізніше став віце-канцлером Оксфордського університету. Певний період Джонсон працював у газеті Wolverhampton Express & Star, потім у 1987 році його взяли до The Daily Telegraph. У Брюселі він працював кореспондентом і помічником редактора цієї газети з 1989 по 1999 рр. З 1994 по 1995 рр. Джонсон також працював політичним оглядачем у газеті Spectactor, а з 1999 року по 2005 вже редактором.

Статті Джонсона часто мали сенсаційний характер, навіть часто викликали суперечливі погляди. Пізніше, його журналістський доробок використовуватимуть його опоненти, його слова часто вириватимуть з контексту, або навіть пародіюватимуть його журналістський сенсаційний стиль.

Джонсон є автором трьох книг: «Колонка Джонсона», «Позичте мені ваші вуха» і «В мене є для вас погляди». Крім публіцистичних робіт, він також опублікував у 2004 році роман: «Сімдесят дві діви». Інша книга: «Нова британська революція» була написана після його обрання мером Лондона. За журналістську працю Джонсона висували на Премію Британської телевізійної академії. Як продюсер Джонсон сприяв виходу в 2006 році серії документальних фільмів «Мрія про Рим», в якому порівнюється Римська імперія та сучасний Європейського Союз.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Борис Джонсон після обрання мером Лондона

У 1997 році Джонсон взяв активну участь у безпосередньому політичному житті країни — був кандидатом на парламентських виборах у виборчому окрузі Клевід Південь, однак зазнав поразки. Однак вже у 2001 році йому вдалося обратися до Палати громад парламенту від виборчого округу Хенлі-на-Темзі. Перебіг своєї передвиборчої кампанії Джонсон описав у книзі «Друзі, виборці, земляки: нотатки на пні». У 2004 році його було призначено міністром культури у тіньовому кабінету опозиції. Після інтенсивної партійної кампанії у листопаді 2003 року Джонсона було призначено віце-президентом Консервативної партії Великої Британії.

З усіх цих посад в Консервативній партії Джонсона було звільнено в листопаді 2004 року після того, як його звинуватили у брехні стосовно позашлюбних зв'язків з однією із співробітниць у газеті The Spectator's. Хоча сам Джонсон ніколи не визнавав ці звинувачення, його звільнили через те, що переконливі на думку однопартійців докази брехні у пресі шкодили цілій партії. Однак з обранням нового лідера консерваторів Девіда Камерона Джонсона знову призначили міністром освіти тіньового кабінету опозиції.

Незабаром після призначення у тіньовий кабінет Джонсон оголосив про намір боротися за крісло мера Лондона у виборах 2008 року. У своїй кампанії Джонсон сконцентрувався здебільшого на передмістях столиці, де консерватори мали значну підтримку. Його перемогу 1 травня 2008 року над мером із Ліберальної партії Кеном Лівінгстоном оглядачі пояснювали передусім вдалою передвиборчою кампанією і великою явкою виборців у передмістях столиці.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Борис Джонсон став міністром закордонних справ Британії. BBC Україна. 13.07.2016. Процитовано 14.07.2016. 
  2. Борис Джонсон: побоювання від "брекзиту" дуже перебільшені. BBC Україна. 04.07.2016. Процитовано 14.07.2016. 

Джерела[ред.ред. код]