Борис Джонсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Джонсон
Boris Johnson
англ. Boris Johnson
Борис Джонсон Boris Johnson
77-й Прем'єр-міністр Великої Британії
Нині на посаді
На посаді з 24 липня 2019
Попередник Тереза Мей
Голова Консервативної партії Великої Британії
Нині на посаді
На посаді з 23 липня 2019
Попередник Тереза Мей
Міністр закордонних справ Великої Британії
13 липня 2016 — 9 липня 2018
Прем'єр-міністр Тереза Мей
Попередник Філіп Геммонд
Наступник Джеремі Гант
Мер Лондону
4 травня 2008 — 6 травня 2016
Прем'єр-міністр Девід Камерон
Попередник Кен Лівінгстон
Наступник Садік Хан
Народився 19 червня 1964(1964-06-19)[1][2][…] (57 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[4]
Відомий як журналіст, політик
Громадянство Велика Британія Велика Британія
США США (1964—2016)
Освіта Ітонський коледж і Коледж Бейлліол (1986)
Політична партія Консервативна партія Великої Британії
Батько Stanley Johnsond
Мати Charlotte Johnson Wahld[5]
У шлюбі з Керрі Саймондс
Діти Milo Arthur Johnsond[3], Cassia Peaches Johnsond[3], Theodore Apollo Johnsond[3], Lara Lettice Johnsond[3] і Wilfred Johnsond
Професія Журналіст
Релігія Англіканець
Нагороди
Підпис Boris Johnson's signature.svg
parliament.uk/biographies/commons/boris-johnson/1423

Александр Борис де Пфеффель-Джонсон (англ. Alexander Boris de Pfeffel Johnson; нар. 19 червня 1964) — британський політик та колишній журналіст; прем'єр-міністр Великої Британії із 2019 року.

Колишній міністр закордонних справ Британії[6] (із 2016 до 2018)[7], один з лідерів кампанії за вихід Великої Британії[8] з ЄС, колишній міністр тіньового кабінету міністрів опозиції, колишній мер Лондону (2008—2016). На парламентських виборах у 2015 року Джонсон був обраний членом парламенту, при цьому він продовжував виконувати свої обов'язки мера Лондону до травня 2016 року.

З 24 липня 2019 року обіймає посаду прем'єр-міністра Великої Британії та голови Консервативної партії. 2019 року під його лідерством Консервативна партія набрала 43,6 % голосів на парламентських виборах — найкращий результат для будь-якої партії за останні чотири десятиліття. За правління Джонсона Велика Британія формально вийшла із Європейського Союзу, і Джонсон очолює країну протягом перехідного періоду. Одним із ключових викликів його прем'єрства стала боротьба Британії із пандемією COVID-19.

Життєпис[ред. | ред. код]

Борис Джонсон народився у Нью-Йорку, де в той час працював його батько, однак незабаром родина повернулася до Лондону, де його мати мала закінчувати навчання в Оксфорді. У родині Стенлі Джонсона, колишнього депутата Європейського парламенту, було четверо дітей, Борис був найстаршим. Його батько також працював в Європейській комісії та Світовому банку.

У дитинстві Борис Джонсон отримав значні пошкодження слуху, йому зробили кілька операцій. Навчався спочатку в Європейській школі Брюсселя, в Ітон-коледжі і в Оксфордському університеті, де вивчав класичну літературу. В університеті його обрали президентом студентської спілки. Завдяки його походженню та впливовим батькам, деякі сприймають Бориса Джонсона як представника британської еліти (вищого класу).

Перший шлюб Борис Джонсон взяв 1987 року з Аллегрою Мостін-Овен, але подружнє життя не тривало довго й подружжя розлучилося 1993 року. Того ж року він одружився з Мариною Вілер, юристкою та журналісткою за фахом. Родини Вілер і Джонсона ще до шлюбу протягом десятиліть підтримували дружні стосунки, зокрема Марина Вілер раніше навчалася в Європейській школі в Брюсселі разом зі своїм майбутнім чоловіком. У шлюбі народилося четверо дітей. У травні 2021 року Борис Джонсон одружився з Керрі Саймондс, яка у квітні 2020 року народила йому сина[9].

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

Журналістську кар'єру Борис Джонсон розпочав з посади кореспондента-стажера в газеті Таймс, але пропрацював там лише один рік. З газети його було звільнено за фальсифікацію цитати його хрещеного батька, Коліна Лукаса, який пізніше став віцеканцлером Оксфордського університету. Певний період Джонсон працював у газеті Wolverhampton Express & Star, потім у 1987 року його взяли до The Daily Telegraph. У Брюсселі він працював кореспондентом і помічником редактора цієї газети з 1989 до 1999 рр. З 1994 до 1995 рр. Джонсон також працював політичним оглядачем у газеті Spectactor, а з 1999 року до 2005 вже редактором.

Статті Джонсона часто мали сенсаційний характер, нерідко викликали суперечки. Пізніше його журналістський доробок використовуватимуть його опоненти, його слова часто вириватимуть з контексту або навіть пародіюватимуть його журналістський «сенсаційний» стиль.

Джонсон є автором трьох книг: «Колонка Джонсона», «Позичте мені ваші вуха» і «В мене є для вас погляди». Крім публіцистичних робіт, він також опублікував у 2004 року роман: «Сімдесят дві діви». Інша книга «Нова британська революція» була написана після його обрання мером Лондону. За журналістську працю Джонсона висували на Премію Британської телевізійної академії. Як продюсер Джонсон сприяв виходу в 2006 року серії документальних фільмів «Мрія про Рим», в якому порівнюється Римська імперія та сучасний Європейський Союз.

Українські переклади[ред. | ред. код]

Boris Johnson. The Churchill Factor: How One Man Made History. Hodder & Stoughton[en], 2014. 432 p. ISBN 978-1444783056
  • Боріс Джонсон. Омріяний Рим[en]. Перекладач Борис Превір / Vivat, 2020. 256 с. (Серія Історія та політика). ISBN 978-966-942-855-4 / Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування
Boris Johnson. The Dream of Rome. HarperCollins[en], 2006. 288 p. ISBN 0-00-722441-9, OCLC 67865987

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Джонсон після обрання мером Лондону

1997 Джонсон взяв активну участь у безпосередньому політичному житті країни — був кандидатом на парламентських виборах у виборчому окрузі Клевід Південь, однак зазнав поразки. Однак вже 2001 року йому вдалося обратися до Палати громад парламенту від виборчого округу Генлі-на-Темзі. Перебіг своєї передвиборчої кампанії Джонсон описав у книзі «Друзі, виборці, земляки: нотатки на пні». 2004 року його було призначено міністром культури у тіньовому кабінету опозиції. Після інтенсивної партійної кампанії у листопаді 2003 року Джонсона було призначено віцепрезидентом Консервативної партії Великої Британії.

З усіх цих посад в Консервативній партії Джонсона було звільнено в листопаді 2004 року після того, як його звинуватили у брехні стосовно позашлюбних зв'язків з однією зі співробітниць у газеті The Spectator. Хоча сам Джонсон ніколи не визнавав ці звинувачення, його звільнили через те, що переконливі на думку однопартійців докази брехні в пресі шкодили цілій партії. Однак з обранням нового лідера консерваторів Девіда Камерона Джонсона знову призначили міністром освіти тіньового кабінету опозиції.

Незабаром після призначення у тіньовий кабінет Джонсон оголосив про намір боротися за крісло мера Лондону на виборах 2008 року. У своїй кампанії Джонсон сконцентрувався здебільшого на передмістях столиці, де консерватори мали значну підтримку. Його перемогу 1 травня 2008 року над мером від Ліберальної партії Кеном Лівінгстоном оглядачі пояснювали передусім вдалою передвиборчою кампанією і великою явкою виборців у передмістях столиці.

9 липня 2018 року пішов у відставку з посади міністра закордонних справ Великої Британії.[10]

Обіймає посаду голови консервативної партії та прем'єр-міністра Великої Британії 24 липня 2019 року.[11] Як стало відомо в листопаді 2019-го, Консервативна партія Бориса Джонсона отримала пожертви від дев'яти росіян, яких видання The Times пов'язує з російським режимом. Серед них Олександр Темерко (колишній віцепрезидент ЮКОС, пожертвував 1,2 млн фунтів), Любов Чернухіна (дружина колишнього заступника міністра фінансів РФ Володимира Чернухіна, пожертвувала 450 тис. фунтів), Євген Лебедєв (син Олександра Лебедєва, що володіє лондонською газетою Evening Standard)[12].

Прем'єр-міністр[ред. | ред. код]

2019 року, коли Тереза Мей визнала провал у побудові плану виходу Британії з Євросоюзу і заявила про свою відставку, Джонсон вирішив балотуватися на посаду прем'єр-міністра. 24 липня Джонсон офіційно став прем'єр-міністром країни після того, як на зустрічі в Букінгемському палаці Єлизавета ІІ попросила його сформувати новий склад уряду[13]. Є прихильником виходу Великої Британії з ЄС і одним із найскандальніших політиків[14].

З прем'єрством Джонсона привітав президент США Дональд Трамп[15] та назвав його «хорошою людиною» і додав, що його називають «британським Трампом»[16].

27 липня Джонсон вперше провів переговори з Трампом. Вони обговорили ситуацію в Ірані та домовились про зустріч на саміті Великої сімки[17].

13 грудня 2019 року «Консервативна партія» Бориса Джонсона отримала 364 голоси та покращила свій результат на 47 місць. Їхні головні конкуренти — Лейбористська партія втратила 59 місць і отримала 203 голоси[18].

Більш ніж через три роки після референдуму, 31 січня 2020 р. о 23:00 за Грінвічем, Велика Британія офіційно вийшла з Європейського Союзу. Британія була членом ЄС протягом 47 років[19].

Covid-19[ред. | ред. код]

27 березня 2020 року в Бориса Джонсона було підтверджено Covid-19. Після чого він самоізолювався на Даунінг-стріт 10, де розташована резиденція прем'єр-міністра. Звідти він продовжив свою роботу.[20][21] 5 квітня Джонсона було госпіталізовано, оскільки у прем'єр-міністра зберігалися постійні симптоми коронавірусу через 10 днів після позитивного результату тесту на вірус.[22][23] Виконувати обов'язки замість Джонсона продовжив міністр закордонних справ Домінік Рааб, його заздалегідь призначили на такий випадок.[24] 6 квітня його було переведено у реанімацію.[25][26][27] 10 квітня його перевели з реанімації у звичайну палату, а вже 12 квітня його виписали з лікарні, після чого він продовжив відновлюватися після хвороби у своїй заміській резиденції.[28][29][30][31][32] Через 15 днів, 27 квітня Борис Джонсон повернувся на роботу, остаточно поборовши Covid-19.[33][34]

Згодом Джонсон в інтерв'ю «The Sun» розповів, що коли стан його здоров'я погіршився, його оточенню довелося готуватися до, як він висловився, «сценарію, подібного до фільму „Смерть Сталіна“». Лікарі, як сказав британський прем'єр, готувалися до найгіршого, обговорювалася можливість підключення Джонсона до апарату штучної вентиляції легенів, і в якийсь момент, за словами політика, ймовірність цього становила 50 %. Джонсон розповів, що з кожним днем хвороби все більше втрачав надію: «Я не розумів, чому мені не стає краще». «Весь цей час я думав про те, чи вдасться мені вибратися. Я усвідомив, що від коронавірусної інфекції немає ліків», — зазначив прем'єр.[35][36]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. а б в г д Lundy D. R. The Peerage
  4. London Mayor Boris Johnson agrees to pay US tax billBBC.
  5. https://www.geni.com/people/Rt-Hon-Boris-Johnson-MP-PC/6000000011177409367
  6. Борис Джонсон став міністром закордонних справ Британії. BBC Україна. 13.07.2016. Процитовано 14.07.2016. 
  7. Борис Джонсон пояснив причини своєї відставки
  8. Борис Джонсон: побоювання від "брекзиту" дуже перебільшені. BBC Україна. 04.07.2016. Процитовано 14.07.2016. 
  9. Прем'єр Британії Борис Джонсон таємно одружився з Керрі Саймондс
  10. Борис Джонсон подав у відставку з поста міністра закордонних справ Великої Британії /УНН, 9.7.2018/
  11. Новим прем'єр-міністром Британії обраний Борис Джонсон. Європейська правда. 
  12. У Британії назвали імена російських спонсорів партії Джонсона. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-11-10. 
  13. Борис Джонсон офіційно став новим прем'єром Британії
  14. «Путін — безжалісний тиран, схожий на ельфа Доббі»: чому новий прем'єр Британії вигідний Україні
  15. Трамп привітав Джонсона і додав, що той добре робитиме свою роботу
  16. Дональд Трамп задоволений обранням Бориса Джонсона
  17. Джонсон вперше провів переговори з Трампом
  18. Вибори в Британії: партія Джонсона впевнено перемогла й пообіцяла швидкий брекзит
  19. BREXIT ВІДБУВСЯ: БРИТАНІЯ ВИЙШЛА З ЄВРОСОЮЗУ
  20. Boris Johnson tests positive for coronavirus. BBC News (en-GB). 2020-03-27. Процитовано 2020-05-03. 
  21. У прем’єра Британії виявили коронавірус. Українська правда (uk). Процитовано 2020-05-03. 
  22. Boris Johnson in hospital over virus symptoms. BBC News (en-GB). 2020-04-06. Процитовано 2020-05-03. 
  23. Хворого на коронавірус прем’єра Британії госпіталізували. Українська правда (uk). Процитовано 2020-05-03. 
  24. У Британії призначили "вцілілого наступника", якщо Джонсон захворіє на коронавірус. www.eurointegration.com.ua. Процитовано 2020-05-03. 
  25. UK PM Johnson, battling coronavirus, set for second night in intensive care. Reuters (en). 2020-04-07. Процитовано 2020-05-03. 
  26. Хворого на Covid прем’єра Британії Джонсона перевели в реанімацію. Українська правда (uk). Процитовано 2020-05-03. 
  27. Борис Джонсон у реанімації з коронавірусом: 7 квітня стан стабільний. BBC News Україна (uk). 2020-04-07. Процитовано 2020-05-03. 
  28. Бориса Джонсона виписали з лікарні, але на роботу він не повертається. BBC News Україна (uk). 2020-04-12. Процитовано 2020-05-03. 
  29. Британського прем'єра виписали з реанімації. BBC News Україна (uk). 2020-04-09. Процитовано 2020-05-03. 
  30. PM out of intensive care but remains in hospital. BBC News (en-GB). 2020-04-09. Процитовано 2020-05-03. 
  31. Прем’єра Британії перевели з реанімації. Українська правда (uk). Процитовано 2020-05-03. 
  32. Бориса Джонсона виписали з лікарні. nv.ua. Процитовано 2020-05-03. 
  33. Британський прем’єр одужав після COVID-19 і повернувся до роботи. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-05-03. 
  34. Джонсон одужав і повертається до роботи у британській уряд. 5 канал (uk-UK). Процитовано 2020-05-03. 
  35. Boris reveals doctors prepared to announce his death as he battled Covid. The Sun (en-gb). 2020-05-02. Процитовано 2020-05-03. 
  36. Смерть британського прем’єра була можливою – інтерв’ю Джонсона The Sun. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-05-03. 

Джерела[ред. | ред. код]