Борис (Шипулін)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис (Шипулін)
Boris (Shipulin).jpg
Архієпископ Борис (Шипулін)
Архієпископ Ташкентський
26 лютого 1936 — 23 лютого 1938
Церква: РПЦ
Єпископ Вінницький, вікарій Подільської єпархії
24 червня 1912 — 13 лютого 1914
Церква: РПЦ
Попередник: Климент (Верниковський)
Наступник: Давид (Качахідзе)
 
Альма-матер: Московська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Ім'я при народженні: Шипулін Володимир Павлович
Народження: 27 грудня 1876(1876-12-27)
Вельськ, Вологодська губернія Російська імперія
Смерть: 23 лютого 1938(1938-02-23) (61 рік)
Ташкент, Узбекистан
Чернецтво: 1900
Єп. хіротонія: 24 червня 1912
Борис у Вікісховищі?

Архієпископ Борис (в миру — Володимир Павлович Шипулін; 27 грудня 1876, Вельськ23 лютого 1938, тюрма НКВД СССР у Ташкенті) — російський релігійний діяч в Україні й Татарстані. Ректор Московської духовної семінарії. Походив очевидно з вепської родини.

Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії з титулами в Україні: Вінницький, другий вікарій Подільської єпархії (1912-1914); Балтський, перший вікарій Балтської єпархії (1914-1915). З титулом у Татарстані - єпископ Чебоксарський, другий вікарій Казанської єпархії. Після 1918 - єпископ Російської православної церкви (тихонівської). Загинув із титулом архієпископ Ташкентський.

Жертва сталінського терору.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Вельську, Вологодської губернії (нині Бєльський район Архангельської області). 1896 закінчує Вологодське духовне училище (Вологодська Духовна Семінарія). 1900 закінчує Московську духовну академію.

Після закінчення академії отримує ступінь кандидата богослов'я і призначається помічником інспектора академії. В цей же рік приймає чернечий постриг.

14 січня 1901 висвячений у сан ієродиякона, а 31 березня - у сан ієромонаха. 1902-1905 інспектор Курської і Псковської духовних семінарій, був зведений в сан архімандрита. 1905 призначений синодальним ключарем і настоятелем церкви Дванадцяти Апостолів в Московському Кремлі. 1906 призначений настоятелем Новоспаського монастиря. 1909 - ректор Московської духовної семінарії.

Єпископ в Україні[ред. | ред. код]

24 червня 1912 був хіротонізований на єпископа Вінницького, другого вікарія Подільської єпархії ВПСРІ.

14 лютого 1914 призначений єпископом Балтським, першим вікарієм тієї ж єпархії.

Єпископ у Татарстані[ред. | ред. код]

12 лютого 1915 призначений єпископом Чебоксарский, другим вікарієм Казанської єпархії, одночасно був настоятелем Казанського Кизичського монастиря.

У 1917-1918 роках брав участь в роботі Помісного собору Російської Православної Церкви.

Єпископ у Бурятії[ред. | ред. код]

З грудня 1918 року - єпископ Кіренський, вікарій Іркутської єпархії.

У 1918 році - тимчасово керуючий Пермською і Кунгурскою епархією.

Єпископ у Башкортостані[ред. | ред. код]

З 1921 року - єпископ Уфимський.

У жовтні 1922 року заарештований в Уфі, звільнений в 1923 році.

Єпископ у Росії[ред. | ред. код]

У 1927 році возведений у сан архієпископа і 15 вересня 1927 призначений архієпископом Тульським. Займав кафедру до кінця 1927 року і потім до 1934 року єпархією не керував через арешт та відбування покарання у Соловецькому таборі.

Зліва направо: єпископи Павло Кратіров, Костянтин (Дяков), Борис (Шипулін), Євгеній Зьорнов, Онуфрій (Гагалюк), Дамаскін Цедрик, Антоній Панкеєв. Харків 1927 рік. Всі були арештовані і розстріляні НКВД.

У 1934 році призначений архієпископом Тобольским (в управління не вступав). З 8 травня 1935 року - архієпископ Томський, 27 травня звільнений від управління Томської єпархією. У 1936 році призначений архієпископом Олонецьким (в управління єпархією не вступав).

Єпископ в Узбекистані[ред. | ред. код]

З 26 лютого 1936 року - архієпископ Ташкентський. Арештований в 1937 році. Розстріляний в катівнях внутрішньої в'язниці УГБ НКВД УзРСР 23 лютого 1938, в Ташкенті.

Мешканці Ташкента пригадуючи останні дні земного шляху архіпастиря розповідали:

« Владика Борис, незважаючи на заборони влади, відкрито і всюди, де з’являвся, проповідував народу Слово Боже. В особистому побуті відрізнявся не просто невибагливістю, а убогістю. Часто занурювався в глибоку печаль, з очей його потоками лилися сльози, і на всі питання у такі хвилини відповідав: «Нехай простять мене, мерзенного, Бог і Патріарх Тихон».

Ходив він у ветхому підряснику, босоніж у будь-яку негоду, харчувався тільки хлібом і водою, носив вериги, у присутності невіруючих юродствував. Владика був прозорливий, читав думки людей, відповідав на наші питання перш, ніж ми їх ставили, а наодинці кожному говорив про найпотаємніше... Паства гаряче любила його і захоплювалася ним.

»

Джерела[ред. | ред. код]