Боровий Саул Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Саул Якович Боровий (1903, Одеса — 1989) — історик євреїв України та економічного розвитку Східної Європи нового часу.

Походження та освіта[ред.ред. код]

Народився 30 жовтня 1903 року в Одесі у інтелігентній єврейській родині.

У домі батьків бували Менделе Мойхер-Сфорем, Шолом-Алейхем, Хаїм Нахман-Бялік та інші діячі єврейської культури. Початкову освіту отримав вдома та у комерційній училищі Гохмана. У 1918 відвідував лекції у Народному університеті, оволодів багатьма мовами (основними європейськими, ідіш, іврит, латиною). На початку 1920-х закінчив юридичний факультет Одеського інституту народного господарства та Археологічний інститут. Один з організаторів Одеського обласного архіву у 1920-х — 1930-х. Працював на посаді члена-кореспондента Комісії з концентрації та вивчення історико-революційних матеріалів. Спілкувався з М. Слабченком, який консультував молодого науковця. 19271930 навчався в аспірантурі при Одеській Центральній науковій бібліотеці під керівництвом С. Рубінштейна. Захистив дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук «Наукова бібліотека в сучасних умовах». У 1938 без захисту отримав ступені кандидата історичних та економічних наук. У 1940 захистив в Інституті історії АН СРСР докторську дисертацію з історії на тему «Очерки по истории евреев на Украине в XVI-XVII вв.».

«Одеський період» життя[ред.ред. код]

Працював бібліографом та архівістом в одеських бібліотеках та архіві. З 19341977 (з перервою у 19521954) викладав курс «Історія народного господарства» в Одеському кредитно-економічному інституті. Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Середній Азії. Після війни також завідував кафедрою історії СРСР в Одеському педагогічному інституті. Брав участь у роботі низки симпозіумів з питань аграрної історії. Публікувався в одеській пресі, зокрема, популяризував наукові знання. Взяв участь у написанні першої у радянський період узагальнюючої праці з історії Одеси (опублікована у 1957) та одного з перших підручників з економічної історії (опублікований у 1978). Написав низку історико-літературних праць присвячених творчості видатних російських, польських та єврейських письменників та поетів, історичній основі художніх творів. З 1978 і до смерті мешкав у Москві. Автор книги «Воспоминания еврейского историка» (1993) — видатної пам'ятки історико-мемуарної літератури. Творча спадщина нараховує приблизно 120 наукових праць та десятки публіцистичних заміток. З них приблизно 70% були присвячені історичній тематиці. Праці публікувались російською, українською, англійською мовами, мовою ідіш у провідних історичних наукових виданнях. Низка наукових праць була видана вже після його смерті, деякі донині перебувають у рукописах.

Науковий доробок 1920-1930-ті[ред.ред. код]

19201930-ті були періодом становлення науковця, він формується як історик євреїв у Росії та Україні, переважно в її південних регіонах. Як спеціаліста з історії євреїв в цей період його приваблювали дві теми: історія єврейської культури (преси, літератури, книговидавництва) та єврейської землеробської колонізація у Російській імперії. Підсумком роботи на другу тему стала монографія, що вийшла друком у 1928. Це було перше фундаментальне дослідження проблеми, що ґрунтувалося на солідній архівній базі. У 1930-х під впливом М.Слабченка та О.Рябініна-Скляревського працював над темою «євреї та Запорізька Січ» та «євреї та повстання Богдана Хмельницького». У статті «Евреи в Запорожской Сечи» (1934) спростував думку про споконвічну ненависть козаків до євреїв, посягнувши на усталений стереотип — цілковито християнське замкнуте соціальне обличчя Запорізької Січі. Цінний внесок у джерелознавство історії України XVII ст. (зокрема історії євреїв) зробив як перекладач єврейських хронік Натана Ганновера, Мейера з Шебржецена та Саббатая Гакогена. До цього не існувало досконалого наукового перекладу цих текстів. Вперше підійшов до «хронік» як до пам'ятників, що відбили соціальну боротьбу середини XVII ст. Тим самим, він значно поглибив запитання, що до цього часу «задавалися» цьому типу джерел. Він провів аналіз соціально-політичних переконань хроністів. Зокрема, він зазначив, що Н.Ганновер вмів відділяти божественні причини від соціальних. Прагнення С. Борового до врахування доробку української історіографії помітний в характеристиці, що він дав Н. Ганноверу як авторові хроніки: «Він підійшов до розуміння основних рушійних сил повстання, у той же час не розуміючи значення боротьби всього українського народу за створення своєї державності».

Хмельниччина[ред.ред. код]

Дослідник провів порівняльний аналіз даних єврейських хронік з їх українськими та польськими аналогами щодо визначення ролі євреїв в соціальному вибуху середини ХVII ст. Спільними рисами цих джерел С. Боровой вважав їх тенденційність. На його думку, козацькі хроністи другої половини XVII ст. писали в умовах, коли старшинське землеволодіння фактично заступило місце колишнього магнатського. Тому вони перебільшували значення єврейського чинника у війні, намагаючись уникнути небажаних аналогій. Вважав однобічним погляд на Хмельниччину тільки як на великий погром. Концепцію «молота та наковадла» вчений розглядав як таку, що принижує національну гідність євреїв та не враховує усю складність історичних обставин. Використав марксистську методологію. До найбільш принципових тверджень слід віднести думку про те, що ані українське суспільство, ані єврейське не уявляли на середину XVII ст. єдиної соціальної маси. В дусі концепції, що панувала в СРСР в першій половині 1930-х називав події 16481650-х «Селянською війною», твердячи про різницю у кінцевій меті між селянами та козаками. Особливо наголошував на соціальній неоднорідності євреїв, виступив проти позиції єврейської історіографії, що вважала кагальну організацію зразковою. На його думку, кагал посилив владу над єврейством його верхівки. Найбільш оригінальним було твердження про участь представників найбідніших прошарків єврейського етносу на боці повсталих козаків та селян. З іншого боку, верхівка євреїв, на думку історика, опинилася на стороні польских магнатів. На його думку, євреї були воюючою стороною під час повстання. Масштаби різанини він вважав надмірно перебільшеними. У докторській дисертації «Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины» він сприйняв поняття «Національно-визвольна війна українського народу». Поряд з єврейською тематикою працював над складанням бібліографії україномовної та російськомовної періодичної преси України (зокрема Одеси), над історико-революційною бібліографією.

Науковий доробок 1940-1950-ті[ред.ред. код]

У 19401950-ті відходить від єврейської тематики. На головну тему його історіографічної діяльності перетворюються історія Одеси та становлення кредитно-банківської системи у Російській імперії. Вперше узагальнив відомості про діяльність лихварів у Російській імперії не відокремлюючи їх від приватних банкірів. Новаторськими були роботи про економічні погляди О. Радищева, О. Пушкіна, М. Сперанського та ін. У 19601970-х узагальнив свої дослідження з історії кредитно-банківської системи та звернувся до інших питань, що втім не виходили поза рамки краєзнавчої та історико-економічної тематики. Зокрема, він приступив до вивчення історії пореформеного соціально-економічного розвитку Російської імперії, переважно села Південної України. У 1960 взяв участь у полеміці, що спровокувала на сторінках «УІЖ» О. Лугова щодо колоніального становища України у складі Російської імперії. На відміну від О. Лугової, вважав, що Україну не слід розглядати як колонію Російської імперії. Вивчав розвиток історіографії на Півдні України, разом з українським історіографом М. Марченком повернув в історіографію постать А. Скальковського.

Праці[ред.ред. код]

  • Еврейская земледельческая колонизация в Старой России. Политика, идеология, хозяйство, быт. По архивным материалам. — М., 1928;
  • Еврейские хроники ХVII столетия (Эпоха «хмельниччины»). Исследование, перевод и комментарии С. Я. Борового. — М.-Иерусалим, 1997;
  • Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины // Исторические записки. — 1940. — Т. 9;
  • Кредит и банки России. Середина ХVII в. — 1861 г. — М., 1958;
  • До питання про становище України в період феодалізму // УІЖ. — 1967. — № 9;
  • А. А. Скальковский и его работы по истории Южной Украины // Записки Одесского археологического общества. — 1960. — Т. 1 (34).

Література[ред.ред. код]

  • Андрєєв В. М., Чермошенцева Н. М. С. Я. Боровий: матеріали до біографії та бібліографії // Південний архів: історичні науки. — 2003. — Вип. 10. — С. 62-76;
  • Соколянский М. Долго и счастливо // Боровой Саул Воспоминания. — М.-Иерусалим, 1993. — С. 5-18;
  • Ганелин Р. Ш., Лебедев С. К., Лур'є Я. С., Тартаковский А. Г. С. Я. Боровой (1903–1989) // ОИ. — 1994. — № 3. — С. 161–170;
  • Музичко О. Дослідження історії євреїв в Україні в часи козацької революції 1648–1657 років в працях С. Я. Борового // Одесса и еврейская цивилизация. Сб. материалов конференции. — Одесса, 2004. — С. 107–114.