Боровой Костянтин Натанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Боровий
Костянтин Боровий

Час на посаді:
1992 — 2003

голова політичної партії «Західний Вибір»
Нині на посаді
На посаді з 17 березня 2013

Народився 30 червня 1948(1948-06-30) (68 років)
Москва, СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія
Політична партія Партія економічної свободи
(1992–2003)
Західний Вибір
(2013 — Н. Ч.)
www.borovoi.ru

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Костянтин Боровой з Валерією Новодворською

Костянтин Натанович Боровий (30 червня 1948(19480630), Москва, СРСР) — російський підприємець та політик, депутат державної думи 2-о скликання (1995–2000 р.), екс-голова Партії економічної свободи (1992–2003 р), голова політичної партії «Західний Вибір» (з 17 березня 2013 р).[1]

Біографія[ред.ред. код]

Народився 30 червня 1948 року в Москві, у будинку Міністерства шляхів сполучення пізньою, наймолодшою дитиною в родині професора-математика Московського інституту інженерів транспорту Натана Юхимовича Борового (1909–1981) та завідуючої особливим відділом Залізничного райкому партії Олени Костянтинівни Борової (уродж. Андріанової, 1912–1993)[2].

1965 року закінчив математичну спецшколу. 1967 року одружився, народжується перша дочка. Шлюб, однак, закінчується розлученням. 1972 року познайомився з другою дружиною Тамарою Володимирівною.

Закінчив 1970 року факультет обчислювальної техніки Московського інституту інженерів транспорту і 1974 року механіко-математичний факультет МДУ імені М. В. Ломоносова. У МІІТі з ним вчився інший відомий «математик» — співак В'ячеслав Малежик. Захистив кандидатську дисертацію 1983 року і отримав звання доцента. До 1989 року працював в науково-дослідних інститутах та викладав у навчальних інститутах та університетах (втуз при автозаводі імені Лихачова). В Московському інституті землеустрою викладав студенту Шамілю Басаєву[3].

З 1989 по 1993 рік, як експерт та менеджер, брав участь у створенні нових підприємств для сучасної економіки: бірж, банків, інвестиційних компаній, телекомпанії, інформаційного агентства та інших підприємств. Найвідоміший, як президент першої та найбільшої Російської біржі. Особистих та приватних підприємств при цьому не створював.

В 1990–1992 роках — президент Російської товарно-сировинної біржі (РТСБ). 1991 року — президент Російського інвестиційного акціонерного товариства «Рінако». Брав участь у протистоянні ГКЧП. Разом із ще двома тисячами співробітників біржі проніс 20 серпня через центр Москви величезний російський прапор.

З кінця вересня 1991 року був членом Ради з підприємництва при Президентові СРСР, членом Ради з підприємництва при Президент Російський Федерації, співголовою Фонду зовнішньої політики РФ. Фінансовий директор Відкритого російського кінофестивалю.

1992 року створив Партію економічної свободи. У тому ж році був висунутий ПЕС кандидатом на пост мера Москви, проте вибори не відбулися.

З березня 1992 — голова Російського національного банку.

У жовтні 1992 року невдало балотувався в народні депутати від Краснодарського національно-територіального округу № 17.

З 18 червня 1993 очолював тимчасову групу з управління телекомпанії ВКТ. Більшістю голосів на загальних зборах акціонерів виведений зі складу ради директорів телекомпанії ВКТ.

12 березня 1994 на 31-му кілометрі шосе Ярославль-Кострома автомобіль «Мерседес» Борового був обстріляний, сам Боровий вискочив з машини і зник у лісі. «Мерседес» був підірваний гранатою та спалений.

З квітня 1994 — заступник директора НВО «Молния». З 1995 року — керівник компанії «Боровий-траст», партнер — голова «Інвестпромбанка» Леонід Розенблюм[4][5].

21 квітня 1996 під час телефонної бесіди Борового з першим президентом самопроголошеної Чеченської Республіки Ічкерія Джохаром Дудаєвим була проведена спецоперація, внаслідок якої Дудаєв був убитий ударом самонавідною ракетою, запущеною з літака Су-25[6].

До грудня 1999 був депутатом Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації другого скликання (обраний 17 грудня 1995 по Тушинському одномандатному виборчому округу (Москва)) та членом Комітету Державної Думи з бюджету, податків, банків та фінансів.

Навесні 2010 року підписав звернення російської опозиції «Путін має піти». До 2014 відомий відеороликами, які випускає спільно з Валерією Новодворською. Ролики публікуються в блогах Новодворської та Борового в «Live Journal», «Facebook», а також в «Youtube».

В 2013 спільно з Валерією Новодворською приступив до створення ліберальної політичної партії «Західний Вибір».[7] 17 березня, на установчому з'їзді оргкомітету партії, був обраний її головою.[1]

Сім'я[ред.ред. код]

Двічі одружений.

  • дві дочки: старша — Юлія (загинула 2008 року), молодша — Олена.
  • три внучки: Анастасія (1990), Марія (1996), Софія (2004).
  • друга дружина — Тамара Володимирівна, народилася на Далекому Сході, закінчила з відзнакою Московський інститут іноземних мов (МІІМ), викладала в МІІМ, Архітектурному інституті та разом з чоловіком в Інституті землеустрою. Шлюб з Костянтином Натановичем — другий, перший чоловік трагічно загинув.
  • батько — Натан Юхимович Боровий (1909–1981), професор. До 1937 року був письменником, секретарем РАППа. Коли РАППовців почали садити до в'язниці, він пішов до редакції метробудівської газети, а потім в науку.
  • мати — Олена Костянтинівна Борова ((1912–1993, уродж. Андріанова), завідуюча особливим відділом Залізничного райкому партії.
  • дід з боку матері — Олексій Володимирович Снєгов (Фалікзон Йосип Ізраїлевич), революціонер, в 16 років став головою ревкому у Вінниці, провів 18 років у сталінських таборах. Дружив з М. С. Хрущовим, був на «ти» з Леонідом Брежнєвим.

Автор книг[ред.ред. код]

  • Боровой К., Цена свободы. Люди. События. Чувства. — М.: Новости, 1993. — 240 с. — ISBN 5-7020-0829-4.
  • Боровой К., Двенадцать самых успешных. Как стать богатым. — М.: Вагриус, 2003. — 224 с. — ISBN 5-264-00881-7.
  • Боровой К., Проституция в России. Репортаж со дна Москвы Константина Борового. М.: Вагриус, 2007 г. — 272 стр. — ISBN 978-5-9697-0405-3, ISBN 978-5-9697-0393-3

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]