Бородай Олександр Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Юрійович Бородай
Олександр Юрійович Бородай
«прем'єр-міністр» терористичного квазідержавного утворення «ДНР»
16 травня 2014 — 7 серпня 2014
Попередник посада заснована, Денис Пушилін (як співголова «уряду ДНР»)
Наступник Олександр Захарченко
Народився 25 липня 1972(1972-07-25) (50 років)
Москва, РРФСР
Відомий як журналіст, political adviser, депутат Державної Думи РФ
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Освіта філософський факультет МДУ ім. Ломоносова
Alma mater філософський факультет МДУd (1994)
Батько Юрій Бородай
Нагороди
Герой Донецької Народної Республіки орден «За вірність обов'язку»
бородай.рф

Олександр Юрійович Бородай (нар. 25 липня 1972(19720725), Москва, РРФСР) — російський політичний та державний діяч, терорист, журналіст, політолог, один з ідеологів т. зв. «російського світу». Депутат Держдуми РФ, член партіїї "Єдина Росія". З 16 травня по 7 серпня 2014 — «прем'єр-міністр» терористичної організації ДНР. Головний радник, замісник представника Ради міністрів ДНР Олександра Захарченка (8 серпня — 20 жовтня 2014). Голова "Союзу добровольців Донбасу" з 2015. Занесений до переліку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці Україні.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Москві в сім'ї філософа євразійської орієнтації Юрія Бородая (1934—2006). Сестра — фахівець з античної та середньовічної філософії Тетяна Бородай.

Брав участь у подіях вересня-жовтня 1993 в Москві на боці Верховної ради РРФСР, що протистояла президенту Борісу Єльцину у складі однієї з бойових груп, де, за його словами, був «не найголовнішим, але й не самим рядовим».

У 1994 закінчив філософський факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і пізніше — аспірантуру, під час навчання в якій спеціалізувався з соціальної філософії, займався проблемами етнічних конфліктів і теорією еліт.

З грудня 1993 по червень 1994 працював експертом Російського фонду реформ. З червня 1994, працюючи військовим кореспондентом РІА «Новості», висвітлював першу чеченську війну, знімав телевізійні репортажі для НТВ, ОРТ. У 1997 був військовим оглядачем газети «Завтра», дописує концептуальні статті до видань, що сповідували євразійство.

З березня до листопада 1998 був радником з інвестицій в медіасферу голови Круглого столу бізнесу Росії Геннадія Гафарова, при цьому з червня 1998 переважно працював незалежним PR-консультантом. Брав участь у більш ніж десяти виборчих кампаніях різного рівня.

У серпні 1999 спеціальні кореспонденти газети «Завтра» Олександр Бородай та Ігор Стрєлков разом з бійцями спецпризначення МВС побували в Кадарській зоні в Дагестані з метою відвідування кількох сіл, де проживали ваххабіти[1]. У цьому виданні Бородай регулярно публікується з 1996. Тематика його матеріалів — міжнаціональні відносини в країнах колишнього СРСР, армія, ситуація в Чечні і на Північному Кавказі[1].

У 2001—2002 роках — заступник головного редактора журналу «Русский предприниматель».

З квітня 2001 — співзасновник і генеральний директор ЗАТ «Социомастєр», що спеціалізується на консалтингу в кризових ситуаціях.

У 2021 році брав участь у виборах до Думи РФ від путінської партії Єдина Росія[2].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

У травні 2014 року став першим «прем'єр-міністром» терористичного угруповання ДНР.

З 8 серпня 2014 до 20 жовтня 2014 — радник, заступник так званої «Ради міністрів ДНР» і Олександра Захарченка[2].

У 2019 році він так оцінював роль Росії:[3]

Перед президентом РФ Путіним ми всі заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам'ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік.
— Олександр Бородай, 2019

З 2014 року перебуває в розшуку МВС України[4].

Зв'язок із ФСБ[ред. | ред. код]

25 липня 2002 року російське видання АПН (рос. Агентство политических новостей) повідомило, що на пост заступника директора ФСБ з інформаційної політики та спецпроєктів призначений Олександр Бородай, генерал-майор ФСБ. Він відповідатиме за «організацію найбільш делікатних операцій ФСБ на політичному полі». Джерелом інформації про призначення виступало неназване джерело у адміністрації президента РФ. Видання повідомило, що 35-річний Олександр Бородай є дипломованим філософом, випускником філософського факультету МГУ, який до цього працював у газеті «Завтра» Олександра Проханова.[5][6][7]

30 липня 2002 року російське видання The Moscow Times опублікувало «спростування» Бородая про його призначення у ФСБ. У повідомленні було сказано, що у телефонній розмові Бородай назвав своє призначення у ФСБ цілковитою неправдою, і пояснив це жартом, влаштованим з нагоди його 30-річчя, а видання АПН назвав сенсаціоналістським.[8]

Особисте життя[ред. | ред. код]

  • Розлучений. Перша дружина — студентка МДУ Катерина Казакова. Троє дітей.[джерело?]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Бородай, Александр; Стрелков, Игорь (27 вересня 1999). Кадарская зона (Специальные корреспонденты “Завтра” ведут репортаж из Дагестана) [Кадарська зона (Спеціальні кореспонденти “Завтра” ведуть репортаж з Дагестану)]. zavtra.ru (російською). Завтра.РУ. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 6 cічня 2015. 
  2. а б Ексватажок донецьких бойовиків Бородай балотується в Держдуму від партії Путіна. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021. 
  3. Former Donbas militant leader admits ‘republics’ exist because of Putin and Russia. Human Rights in Ukraine. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019. 
  4. Розшукові обліки МВС. wanted.mvs.gov.ua. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021. 
  5. Кореспондент АПН (25 липня 2002). На Лубянку приходит новое руководство [Лубянка очікує на нове керівництво]. www.apn.ru (російською). Агентство Политических Новостей. Архів оригіналу за 13 липня 2014. Процитовано 6 cічня 2015. 
  6. Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською). Правда.РУ. Архів оригіналу за 2 листопада 2002. Процитовано 6 cічня 2015. 
  7. Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською). Правда.РУ. Архів оригіналу за 13-07-2014. Процитовано 6 cічня 2015. 
  8. News in Brief | News | The Moscow Times. 14 липня 2014. Процитовано 11 листопада 2018.