Бочкарьова Марія Леонтіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бочкарьова Марія Леонтіївна
рос. Мария Леонтьевна Бочкарёва
Bochkareva Maria LOC ggbain 26866.jpg
Народження 1889[1][2][…]
Новгородська губернія, Російська імперія
Смерть 16 травня 1920(1920-05-16)
Красноярськ, Єнісейська губернія, Російська СФРР
розстріл[d]
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Звання поручник
Війни / битви Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
CMNS: Бочкарьова Марія Леонтіївна у Вікісховищі

Марія Леонтіївна Бочкарьова (уроджена Фролкова; липень 1889, село Нікольське, Новгородська губернія[4] — 16 травня 1920, Красноярськ) — одна з перших російських жінок-офіцерів (присвоєно під час революції 1917 року), поручник. (Першою нерідко помилково вважається «кавалерист-дівиця» Надія Дурова[5], яка брала участь у Франко-російській війні.)

Бочкарьова створила перший в історії російської армії жіночий батальйон. Кавалер Георгіївського хреста[6].

Біографія[ред. | ред. код]

Марія Бочкарьова, 1917 рік
Фотографія М. Бочкарьової з книги Д. Томпсона «Росія в крові». 1918 р.

У липні 1889 року у селян села Нікольське Кирилівського повіту Новгородської губернії Леонтія Семеновича і Ольги Елеазаровни Фролкових[7] народилася третя дитина — дочка Маруся. Незабаром сім'я, рятуючись від злиднів, перебралася в Сибір, де уряд обіцяв переселенцям великі земельні наділи і фінансову підтримку. Але, судячи з усього, втекти від бідності і тут не вдалося.

У п'ятнадцятирічному віці Марію видали заміж. У книзі Воскресенської церкви зберігся запис від 22 січня 1905 року: «Першим шлюбом Афанасій Сергійович Бочкарьов, 23 років, православного віросповідання, що проживає в Томській губернії, Томському повіті Семилуцької волості села Велике Кусково взяв в дружини дівчину Марію Леонтіївну Фролкову, православного віросповідання…» Влаштувалися вони в Томську, на Горшковському провулку. Подружнє життя майже відразу не заладилося, і Бочкарьова без жалю розлучилася з п'яницею-чоловіком.

Марія пішла від нього до м'ясника, єврея Якова Гершевича Бука. У травні 1912 Бук був заарештований за звинуваченням у розбійних нападах і відправлений відбувати покарання в Якутськ. Бочкарьова пішки пішла за ним у Східний Сибір, де вони для прикриття відкрили м'ясну лавку, хоча на ділі Бук промишляв у банді хунхузів. Незабаром на слід банди вийшла поліція, і Бука перевели на поселення в тайгове селище Амгу.

Хоча Бочкарьова знову пішла за чоловіком, він запив і став займатися рукоприкладством. В цей час вибухнула Перша світова війна. Бочкарьова вирішила вступити до лав діючої армії і, розлучившись з Яковом Буком, прибула в Томськ. Записати жінку в 24-й резервний батальйон військові відмовились і порадили їй йти на фронт сестрою милосердя. Тоді Бочкарьова відправила телеграму царю, на яку несподівано надійшла позитивна відповідь. Так вона потрапила на фронт.

Спочатку жінка в погонах викликала глузування і докучання товаришів по службі, однак її хоробрість в бою принесла їй загальну повагу, Георгіївський хрест і три медалі. У ті роки за нею закріпилося прізвисько «Яшка», в пам'ять про її горезвісного супутника життя. Після двох поранень і незліченних боїв Бочкарьовій було підвищення у старші унтер-офіцери.

Георгіївська медаль 4 ст. № 656471, 28-й піхотний Полоцький полк, доброволець Бочкарьова Марія Леонтіївна:

«У боях з 5 березня 1916 р. у с. Занароч Бочкарьова протягом 2-х тижнів працювала невпинно на полі битви, надаючи допомогу пораненим, часто під сильним стрілецьким і артилерійським вогнем противника, подавала нижнім чинам приклад доблесті і беззастережного виконання обов'язку, тягнучи їх уперед в небезпечній обстановці. Під час атаки 18 березня 1916 р. у с. Близніки винесла зі сфери згубного вогню важко пораненого офіцера 14-ї роти прапорщика Гришанова» (ст. 145 п. 7, наказ 2 армії № 463 від 6.06.1916).

В 1917 році Керенський звернувся до Бочкарьової з проханням про організацію «жіночого батальйону смерті»; до участі в патріотичному проекті були залучені його дружина і петербурзькі інститутки, загальним числом до двох тисяч осіб. У незвичайної військової частини панувала залізна дисципліна: підлеглі скаржилися начальству, що Бочкарьова «б'є морди, як справдешній вахмістр старого режиму». Деякі витримали таке обходження: за короткий термін кількість жінок-добровольців скоротилося до трьохсот. Інші відокремились в особливий жіночий батальйон, частина якого захищала Зимовий палац під час Жовтневої революції.

Влітку 1917 року загін Бочкарьової відзначився при Сморгоні; його стійкість справила незабутнє враження на командування (Антон Денікін). Після контузії, отриманої в тому бою, прапорщик Бочкарьова була відправлена на поправку в петроградський госпіталь і в столиці отримала звання підпоручника, але незабаром після повернення на позиції їй довелося розпустити батальйон у зв'язку з фактичним розвалом фронту і Жовтневою революцією. Взимку була затримана більшовиками по дорозі в Томськ. Після відмови співпрацювати з новою владою її звинуватили в зносинах з генералом Корніловим, справа ледве не дійшла до трибуналу. Завдяки допомозі одного зі своїх колишніх товаришів по службі Бочкарьова вирвалася на свободу і, одягнувшись у вбрання сестри милосердя, проїхала всю країну до Владивостока, звідки відплила на агітаційну поїздку в США і Європу.

У квітні 1918 Бочкарьова прибула до Сан-Франциско. За підтримки впливової і заможної Флоренс Гарріман вона перетнула США і була удостоєна 10 липня аудієнції у президента Вудро Вілсона в Білому домі. За свідченням очевидців, розповідь Бочкарьової про її драматичну долю і благання про допомогу проти більшовиків до сліз розчулили президента.

Журналіст Ісаак Дон Левін за розповідями Бочкарьової написав книгу про її життя, яка вийшла в світ у 1919 році під назвою «Яшка» і була переведена на кілька мов.

Після відвідин Лондона, де вона зустрілася з королем Георгом V і заручилася його фінансовою підтримкою, Бочкарьова у серпні 1918 прибула в Архангельськ. Вона розраховувала підняти місцевих жінок на боротьбу з більшовиками, проте справа пішла туго. Генерал Марушевський в наказі від 27 грудня 1918 оголосив, що заклик жінок на невідповідну для них військову службу буде ганьбою для населення Північної області і заборонив Бочкарьовій носити незаконно присвоєну їй офіцерську форму[8].

Марія дісталась до Архангельська з англійськими експедиційними військами, після евакуації міста восени 1919 року вирушила в Сибір і дісталась до білої столиці, Омська, де Верховний правитель адмірал О. В. Колчак удостоїв її особистої аудієнцією і запропонував сформувати жіночий військово-санітарний загін. Але Бочкарьова прибула в Сибір занадто пізно, в кінці жовтня 1919 року, коли вже починалася катастрофа на фронті[9].

Арешт і вирок[ред. | ред. код]

Вирок ВНК 5 армії по справі Бочкарьової

7 січня 1920 року була заарештована. На закінчення до остаточного протоколу її допиту від 5 квітня 1920 року слідчий Поболотін зазначив, що «злочинна діяльність Бочкарьової перед РРФСР слідством доведена… Бочкарьову як непримиренного і найлютішого ворога робітничо-селянської республіки вважаю передати в розпорядження начальника Особливого відділу ВНК 5-ї армії». 21 квітня було прийнято рішення передати Бочкарьову в Особливий відділ ВНК міста Москви, але 15 травня це рішення було переглянуто і прийнято нове — Бочкарьову розстріляти.

16 травня 1920 року вона була розстріляна в Красноярську на підставі резолюції повноважного представника НК по Сибіру Івана Павлуновського і секретаря Омськгубнека Ісаака Шимановського. На обкладинці кримінальної справи була зроблена синім олівцем приписка: «Виконано пост. 16 травня». Але у висновку прокуратури Росії про реабілітацію Бочкарьової 1992 року сказано, що свідчень щодо її розстрілу немає[джерело не вказане 1689 днів].

Російський біограф Бочкарьової кандидат історичних наук С. В. Дроков вважає, що вона не була розстріляна: з красноярських катівень її визволив Ісаак Дон Левін. Разом з ним вона вирушила в Харбін, де зустрілася з однополчанином-вдівцем, який став її чоловіком. Змінивши прізвище, Бочкарьова нібито до 1927 року проживала на КСЗД, поки не розділила долю російських сімей, насильно депортованих в радянську Росію. Дуже любила синів чоловіка, загиблих в роки Великої Вітчизняної війни[10].

Реабілітація[ред. | ред. код]

Марія Бочкарьова реабілітована у 1992 році згідно з Законом РРФСР від 18 жовтня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій»[11]

У літературі[ред. | ред. код]

  • Марія Бочкарьова присутня у романі-хроніці «З глухого кута» (книга друга) Валентина Пікуля .
  • Є одним з основних персонажів у заключній, десятій, книзі Бориса Акуніна — «Батальйон ангелів» з серії «Смерть на брудершафт».

У кіно[ред. | ред. код]

  • У російському художньому фільмі «Батальонъ» (прем'єра якого відбулася 20 лютого 2015 року) роль Марії Бочкарьової виконала актриса Марія Аронова.
  • У серіалі «Адмірал» (2009, фільм 4 «Темрява») роль Бочкарьової виконала актриса Наталя Парашкіна.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. LIBRIS
  3. Autoritats UB
  4. Нині — Кирилівський район Вологодської області
  5. Журнал Discovery 10 2009 стр. 88
  6. Мария Бочкарёва не была полным георгиевским кавалером, как утверждается в ряде изданий: [1] Архівовано 26 вересень 2007 у Wayback Machine.. Сохранились материалы допроса Марии Бочкарёвой в ВЧК, где она названа полным георгиевским кавалером. Это не соответствует действительности. Путаница произошла в связи с тем, что она имела четыре георгиевские награды — два креста, две медали и серебряную медаль «За усердие» на Станиславской ленте. Именно с ними она изображена на фотографиях после производства в офицеры, в том числе сделанных в США в 1918 году.
  7. Ольга Елеазаровна родом была из Чаронды (Кирилловский уезд, Новгородская губерния).
  8. Edmund Ironside. Archangel, 1918—1919. 1953. P. 78
  9. В. Г. Хандорин Адмирал Колчак: правда и мифы. Глава «Анатомия диктатуры»
  10. Дроков С., 2010, с. 195
  11. Родина (Российский исторический журнал). — 1993. — № 8-9. — С. 81.
  12. В селе Ново-Кусково под Томском открыли памятник Марии Бочкаревой / новости / Туристский портал Томска и Томской области
  13. В томском селе открыли памятник Марии Бочкаревой | Агентство новостей ТВ2
  14. В томском селе открыли памятник Марии Бочкаревой. Архів оригіналу за 4 листопад 2016. Процитовано 24 березень 2018. 
  15. В Томской области открыли памятный знак в честь М.Бочкаревой | Газета «МОНАРХИСТ»
  16. В Красноярске могут установить памятник прототипу героини «Батальонъ» | РИА Новости

Література[ред. | ред. код]

  • Yashka. Ma vie de paysanne, d'exilée, de soldat. Paris, Plon.
  • Яшка: моя жизнь крестьянки, офицера и изгнанницы. Воениздат, 2001. ISBN 5-203-01909-6.
  • Дроков С. Я не рождена для братания с врагом // Еженедельная газета `Подмосковье`, номер 17, 25 апреля 1992,
  • Дроков С. Яшка. Кто командовал Женским батальоном смерти // Еженедельный журнал `Огонек`, номер 24-26, июнь 1992,
  • Дроков С. Моя страна звала меня // Дружба народов. — 1993. — № 6.
  • Дроков С. Протоколы допросов организатора Петроградского женского батальона смерти // Отечественные архивы. — 1994. — № 1.
  • Бондаренко В. В. 100 великих подвигов России. — М., 2011.
  • Бычкова Л. Дамский танец с саблями: [О женщинах в рус.дореволюц.армии 18-20 вв.] // Смена. — 1995. — 15 авг. — № 8(1570). — С. 42—59. — ISSN 0131-6656


Посилання[ред. | ред. код]