Бояни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Бояни
Boyany gerb.gif Boyany prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Новоселицький район
Рада/громада Боянська сільська рада
Код КОАТУУ 7323080801
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 4742
Поштовий індекс 60321
Телефонний код +380 03733
Географічні дані
Географічні координати 48°16′15″ пн. ш. 26°07′29″ сх. д. / 48.27083° пн. ш. 26.12472° сх. д. / 48.27083; 26.12472Координати: 48°16′15″ пн. ш. 26°07′29″ сх. д. / 48.27083° пн. ш. 26.12472° сх. д. / 48.27083; 26.12472
Середня висота
над рівнем моря
158 м
Місцева влада
Адреса ради 60321, Чернівецької обл., Новоселицький р-н, с.Бояни
Карта
Бояни. Карта розташування: Україна
Бояни
Бояни
Бояни. Карта розташування: Чернівецька область
Бояни
Бояни

CMNS: Бояни на Вікісховищі

Боя́ни — село в Україні, в Новоселицькому районі Чернівецькій області. Чисельність населення — 4290 осіб. Село розташоване на лівому березі Прута, за 12 км від Новоселиці на висоті бл. 158 метрів над рівнем моря. Через село проходить залізниця Чернівці — Ларга (зупинний пункт Бояни та асфальтований шлях Чернівці — Новоселиця. Тут розташований гірськолижний курорт «Сонячна Долина»[1].

Це був родовий маєток Йона Некулче, ворника Молдавії у XVII столітті[2].

Історія[ред.ред. код]

На північний захід від села, біля річки Гуків, виявлено сліди трипільської культури ІІІ тисячоліття до н. е. В цьому ж районі є рештки поселення ранньозалізної доби І тисячоліття до н. е. Ранньослов'янські поселення черняхівської культури (ІІ — VI століття н. е.) виявлені на південно-східній околиці села на лівому березі річки Гуків та за 2 км на північний захід, на правому березі цієї ж річки. Збереглися також сліди кількох поселень ХІІ-ХV століть. Археологічні дослідження показали, що сучасний населений пункт виник близько ХІІ століття. В ті часи долиною Пруту проходив торговий шлях з Галичини до Молдавії. Йому, мабуть, і завдячує село своїм виникненням[3].

Бояни у середньовіччі[ред.ред. код]

Село Бояни було частиною Молдавії з моменту її створення в історичному районі Буковини. Згідно з місцевою легендою, опублікованою професором Васіле Bizovi, село було засноване 900 років тому на галявині лісника, який вирощував велику рогату худобу. Галявинка була розширена, коли були очищені землі від лісів за часів царювання Олександра Доброго, що зумовило утворення села під назвою Великі Бояни (рум. Boianul Mare). У середньовіччі торговий шлях, який з'єднував міста Ясси і Чернівці, проходив саме цим селом.

Село письмово вперше згадується в документі, датованому 8 квітня 1528 року, виданому Петру Рарешем, господарем Молдовського князівства. 3 квітня 1560 року господар Александру Лепушняну видав указ, який розділив село Бояни між дітьми і внуками братів Стирчя (рум. Stârceа). Село було поділене на 3 частини: верхня частина (нині кут Глиниця), середня частина (Гуків) і нижня частина (місце теперішнього села). У найближчі сто років середня та нижня частина села кілька разів продавалися, переходячи з рук у руки[4].

У 1636 році Ісак Стирчя (рум. Isac Stârcea) був змушений віддати губернатору Гаврілашу Матеяшу (рум. Gavrilaş Mateiaş) верхню третину Боянів, процвітаючий млин і село Лезаній (рум. Lăzanii), в зв'язку з тим, що він вкрав у нього «1360 золотих, хутро, хутро лисиці та ін». Два роки по тому господар Василь Лупул закріпив право власності Матеяша на ці маєтки.

У другій половині XVIII століття село належало родині Іон Некулче молдавського літописця. Його батько одружився в 1670 році на Катріні, дочці боярина Йордаке Кантакузіно (Iordache Cantacuzino), одного з найбагатших землевласників в Молдові XVII століття. У придані до весілля, Катріна отримала 21 садибу, у тому числі кілька сіл на півночі Молдавії (Бояни, Чорнівка, Бочківці, Грозинці та інші).

У 1702 році Іон Некулче розділяє спадок матері разом зі своїми сестрами, але Бояни залишаються йому. Після того, як Некулче програм у битві під Станілештами (Stănilești) (1711) і вислання до Росії, його майно було конфісковано і передано великому магістрату Лупу Костаке (Lupu Costache). У 1720 році Некулче отримує дозвіл на повернення в Молдавію і почав судитися з сином Лупу Костаке, Йордаке (Iordache), переконуючи уряд повернути йому маєток [3]. Пізніше він виявив, що його майно було пеекуплене нащадками Ісаака Стирче, які прийшли з новими документами. Щоб освоїти весь маєток, він купив акції, що належать спадкоємцям Стирчя.

Бояни під владою Австрії[ред.ред. код]

У січні 1775 року, в результаті нейтральних відносин, під час військового конфлікту між Росією і Туреччиною (1768—1774), Габсбурги (сьогоднішня Австрія) отримала частину молдавської території, територію, відому як Буковина. Після приєднання Буковини Габсбурзькою імперією у 1775 році, село Бояни було частиною герцогства Буковини, регулювалося австрійцями та відносились до району Садгора (Sadagura)[5].

У 1775 році, в зв'язку з тим, що Бояни були включені у військові дії, тут було встановлено австрійську митницю. У селі була розташована резиденція інспектора митної служби Буковини та Поділля. У 1780 році, село мало п'ять млинів, і два магазина. Коли австрійці анексували Буковину Василе Некулче, який володів селом залишився в Молдові. У 1782 році він обґрунтував своє право власності на австрійській граничній комісії Буковини (заснованій в 1781 році), комісія на чолі з полковником Мецгером яка включала ще двох представників Іон Калмуцкі (Ion Calmuţchi) та Олександр Ілске(Alexandru Ilsche). Так як Васіле Некулче не міг управляти віддалено своєю нерухомістю 26 квітня 1792 він віддав в оренду село Бояни і половину свого майна на Іону Калмуцкі, який був власником нерухомості Калінешть на Черемуші.

З 1812 року східну частину села Бояни перетинав фронт між Російською імперією і імперією Габсбургів. У 1845 році бояр Іон Некулче маєток польсько-вірменській сім'ї, Стефановичам.

Вибори в влітку 1848 року до парламенту у Відні призвело до вибору восьми членів, що представляють Буковину, в тому числі румунського селянина Василе Кирся (Vasile Cârste) з Боян. Він не був грамотною людиною, і тільки говорячи румунською, став маріонеткою в руках імперських кіл.

Після скасування боярства урядом у Відні 26 вересня 1849 року послідували земельні реформи. Для того, щоб володіти землею, селяни були змушені виплатити компенсацію поміщику Стефановичу в щорічних платежах в банк. Борги, які були дуже великими дуже погіршили економічний стан селян. У цих умовах, в 60-х роках XIX століття, десятки сімей з Боян почали незаконно перетинати кордон Бессарабії.

В результаті складної економічної ситуації, деякі жителі почали емігрувати в Канаду в кінці 80-х років ХIХ століття; цілий рік 1913 принаймні 983 людини були змушені покинути село. Мігранти влаштувалися в Альберті і там заснували село з такою ж назвою, Бояни.

Під час Першої світової війни, запеклі бої відбувалися на лінії Боян — Махала — Рідківці — Топорівці між царськими військами і Австро-Угорщиною. Школи були закриті і державні органи на місцях перейшли далі від лінії фронту. Російські війська увійшли в село 23 серпня 1914 року, грабували магазини і підпалювали будинки, а сільських жителів (1000 сімей) забирали в вагони і депортовували до Росії в Астраханську і Саратовську області. У 1936 році були проведені перепоховання останків військових цвинтарів та ізольованих поховань в православному цвинтарі Долина Козмінулуй, де було побудовано пам'ятник героям Першої світової війни.

Бояни під владою Румунії[ред.ред. код]

Після Союзу Буковини з Румунією 28 листопада 1918 року, село Бояни було частиною Румунії, в графстві Чернівці. Тоді велика частина населення була складена з румунів, а також були українські та єврейські громади.

Через те що лінія фронту проходила в селі, Бояни майже вщент були зруйновані. Цілими залишилися тільки два будинка. У найближчі два роки більшість жителів села, які були депортовані до Росії повернулися в свої будинки в село, але були й такі які ніколи не повернулися додому. Після першого року вони жили в хатинах, вони відновили свої будинки і відремонтували всі три церкви в селі.

У міжвоєнний період, тут працював суд і філії Ліги Культури.

Бояни під владою Радянського Союзу[ред.ред. код]

За пактом Молотова-Ріббентропа (1939), Північна Буковина була приєднана до СРСР 28 червня 1940.

З початком роботи Комісії з питань націоналізації, заснованої в Чернівцях на початку 1941 року, жодна з заявок, поданих жителями Боян щоб приєднати їх до Румунії не було розглядано. Потім вони намагалися незаконно перетнути кордон в групах 6 лютого 1941 року, і знову 1 квітня 1941 року, але мало кому вдалося це зробити, інші були вбиті або заарештовані.

У липні 1941 року, Румунія віддала втрачені території за Договором Молотова-Ріббентропа. Після того, як румунські війська увійшли в село, деякі селяни силою витягнули з будинків 80 євреїв і привели їх в центр села, де вони були розстріляні румунськими солдатами, які перебували в селі. Євреї були поховані в братській могилі, де останки були перенесені в 1976 році на кладовищі села Строїнці (Stroeşti).

У березні 1944 року Північна Буковина була знову окупувана СРСР і Української РСР. Одного разу влітку того ж року, були зібрані в центрі села всі чоловіки віком від 18 до 40 років, які були виведені силою з села, посаджені на потяги і доставлені в трудові табори поблизу Онезького озера, недалеко від кордону СРСР з Фінляндією.

Під час 1946—1947, село Бояни пройшло через період голоду через посуху і продовольства реквізованого з боку Червоної Армії.

З 1991 року село Бояни належать до Новоселицького району Чернівецької області у складі незалежної України.

Сьогодення[ред.ред. код]

На даний час існують 3 церкви в Боянах, дві школи (в тому числі гімназія «Іон Некулче» з цим статусом гімназія з 1990 року), яка вчить румунську та українську мови. Існує сучасний готель («Буковинська зірка») — був відкритий в 2003 році, супермаркет («Джерельце») — ресторан («Принц») і кілька магазинів, база відпочинку («Сонячна долина»).

У селі працює компанія «Джерельце» («Izvoraşul»), заснована в 1992 році двома боянчанами Іван Семенюк та Микола Гавка. Компанія спочатку виготовляла мінеральну та солодку газовану воду, а в 1997 році почала виробляти будівельні матеріали. Першим видом продукції було виробництво алюмінієвих та ПВХ вікон і дверей з румунського профілю. Через рік, відбувся перехід на ПВХ профіль veratec і Asas (профіль з елітного алюмінію Rescara). З переходом в нове тисячоліття почалося зведення нових виробничих цехів і цілих заводів. У період з 2002—2005 рр. було придбано лінії з виробництва металочерепиці, профнастилу, сендвіч-панелей, металевого сайдингу, гіпсокартонних профілів. У 2004 році був побудований один з найбільших заводів в Україні по виробництву пінополістирольних плит. У 2005 році було введено в експлуатацію заводи по виробництву товарного бетону, керамзитного блоку і тротуарної плитки. У 2002 році було відкрита дочірня фірма «Родничок-Транс», яка, маючи парк кількістю понад 30-ти тирів, надає транспортні послуги. Компанія «Джерельце» побудувала кілька готелів, торговий центр, автозаправний комплекс[6].

Пам'ятки[ред.ред. код]

3 церкви на одному з варіанті герба Боян

Православна церква «Внебовзяття Пресвятої Богородиці» — побудована між 1830—1838 з каменю і цегли в центрі села, на місці іншої церкви, яка була побудована літописцем Іоном Некулче. У цій церкві, служив в березні 1857 р — квітень 1859 священик Іраклій Порумбеску(Iraclie Porumbescu), батько відомого композитора Чіпріана Порумбеску. Церква була пограбована під час Першої світової війни, російськими солдатами. В результаті пожертвувань віруючих селян, церква була відремонтована і повторно освячена 31 грудня 1920 г. Після приєднання Північної Буковини з боку влади СРСР влада намагалися закрити Румунську православну церкву, але віряни були проти, попереджаючи, що будуть сторожити церкву в день і ніч. Особливо треба відзначити парафіяльного священика Бориса Цапу, який служив в цій громаді протягом 50 років. Поруч з церквою знаходиться невеликий музей, де ви можете побачити на святому місці подарунки від жителів села: старовинні ікони, старовинні книги і т.д[7].

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці — Після революції 1848 року, в 1856 році, деякі селяни почали повставати проти поміщика і православного священика в селі, через те що змушені були примусово працювали у їхніх садибах. Тож вони звернулися до греко-католицького священика із Садгори о. Климентія Глібовицького і таким чином 911 осіб перейшли до греко-католицької церкви. Показово, що румунські історики шукають у цьому переході не внутрішні причини — невдоволення місцевих жителів експлуатацією, а підступи греко-католиків чи австрійську пропаганду, спрямовану проти Румунської Православної Церкви в Буковині, хоча та Церква не була в ті часи румунською, а офіційно — Буковинською єпархією. Зокрема, так показано події у Боянах в роботі професора Сіміона Релі (1928). Історик Іон Ністор подав адекватніше тлумачення цієї ситуації: пояснив, що перехід жителів Боян і Рідківців до єдності з Римом стався через «невдоволення селян манерами православних священиків»[8]. При цьому Ністор з національних причин назвав тих, хто перейшов, румунами, замовчавши про русинів-українців. У радянські часи греко-католицька громада Боянів була переслідувана тоталітарним режимом, але відродилася у незалежній Україні.[9]

Римсько-католицька церква — побудована між 1884—1887 і освячена 12 червня 1887. Після окупації Північної Буковини військами СРСР, церква була закрита і перетворена на сарай з дровами і вугіллям, церковні об'єкти (в тому числі предмети органів поклоніння, дзвони і інші предмети релігійного призначення) зникли, і останній священик, Броніслав Гобовскі, біг разом зі своїми парафіянами в Польщу. Тут був встановлений лікарняний сектор, а з 1972 р — дитячий садок. У 1989 році почалося відновлення церкви зусиллями католиків села. Церква була в 1994 році повторно освячена. Поруч з церквою був «Будинок Польщі» (палата читання і братської допомоги) з чотирма кімнатами, побудована в 1922 році з дерева і польське кладовище площею 50 акрів, яке датується 1887.

Руїни синагоги — побудована в 1889 році і зруйнована під час Другої світової війни. Поруч знаходиться єврейський цвинтар площею 28 гектарів.

Пам'ятник Іону Некулче, присвячений великому молдавському господарю.

Пам'ятник жертвам комуністичного гніту (депортованим на Сибір і Онегу).

У мистецтві[ред.ред. код]

Назва села згадується у романі Ліни Костенко «Берестечко»:

« О Дар-Надія! Ждани та Бояни.

Іркліїв. Мліїв. Злобин. Веремій.
Великий Стидин. Халеп'я. Холоп'є!
Ліпляве братолюбних Балаклій.
А он і Київ. Подивись — та пильно.
Моя Вкраїно, ти це чи не ти?

»

Особистості[ред.ред. код]

Тіш[en] хасидської династії Боян[en], що виводиться із Боянів, у Єрусалимі на свято Суккот, 2009
  • Ляхович Микола Васильович — доктор історичних наук.
  • Грубер Йона Ісаакович — єврейський поет і перекладач. Писав німецькою мовою.
  • Ляхович Василь Миколайович (нар. 02.01.1947, с. Бояни) — фундатор і президент Чернівецької торгово-промислової палати, яку очолює з 1993 р. Закінчив фізичний факультет Чернівецького держуніверситету. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом».
  • Іраклий Порумбеску (1823—1896) — православний священик і вчений, парафіяльний священик Боян (1857—1859), батько композитора Чіпріана Порумбеску (1853—1883); помер в листопаді і був похований поруч з дерев'яною церквою села.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://gromady.cv.ua/ns/boyany/
  2. Бізові В. М. Бояни: монографія. — Чернівці: Букрек, 2005. — 580 С.: ил.
  3. Курило В. М."Історія міст і сіл РСР. Чернівецька область" — К., 1969. С. 419—421.
  4. Курило В. М."Історія міст і сіл РСР Чернівецька область" — К., 1969. С. 421—423.
  5. Бізові В. М. Бояни: монографія. — Чернівці: Букрек, 2005. — 580 С.: ил.
  6. http://rodnichok.com/company/
  7. Бізові В. М. Бояни: монографія. — Чернівці: Букрек, 2005. — 580 С.: ил.
  8. Бізові В. М. Бояни: монографія. — Чернівці: Букрек, 2005. — 580 С.: ил.
  9. Мизак, Нестор; Яремчук, Андрій (2016). Два століття служіння Богові і нації: УГКЦ на Буковині (Українська). Харків: ТОВ "Сиция". с. 303. ISBN 9786177205165. 

Посилання[ред.ред. код]