Боярка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Боярка
Boyarka gerb.png Прапор Боярки.gif
Герб Боярки Прапор Боярки
Перехрестя вулиць Білогородської та Соборності
Перехрестя вулиць Білогородської та Соборності
Боярка
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район Києво-Святошинський район
Рада Боярська міська рада
Код КОАТУУ 3222410300
Перша згадка XVI ст.
Статус міста з 1956 року
Населення 35 558 (01.01.2014)[1]
Площа 13 км²
Густота населення 2735 осіб/км²
Поштові індекси 08150-08157
Телефонний код +380-4598
Координати 50°19′44″ пн. ш. 30°17′44″ сх. д. / 50.32889° пн. ш. 30.29556° сх. д. / 50.32889; 30.29556Координати: 50°19′44″ пн. ш. 30°17′44″ сх. д. / 50.32889° пн. ш. 30.29556° сх. д. / 50.32889; 30.29556
Висота над рівнем моря 186 м
Водойма р. Притварка
Міста-побратими Пулави (Польща), Несвіж (Білорусь)
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Боярка
До обл./респ. центру
 - залізницею 23 км
 - автошляхами 27,9 км
До Києва
 - залізницею 23 км
 - автошляхами 27,9 км
Міська влада
Адреса 08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка вул. Білогородська, 13
Веб-сторінка Боярська міськрада
Міський голова Зарубін Олександр Олександрович

Commons-logo.svg Боярка у Вікісховищі

Бо́ярка — місто районного значення в Україні, в Києво-Святошинському районі Київської області.

Населення понад 35 тис. Територія — 1300 га (550 га — під забудовою). Свій статус Боярка отримала 30 грудня 1956 року, коли були об'єднані в єдине місто окремі населені пункти — Боярка, Будаївка, Нова Тарасівка та селище Газовиків. Населення міста на той час становило близько 10 тис. осіб. Залізницею місто розділене на дві частини: південно-східну (історична частина міста) — житловий сектор приватної забудови (близько 7 тис. житлових будинків), та північно-західну (Нова Боярка) — понад 30 багатоквартирних будинків та приватний сектор.

Походження назви[ред.ред. код]

Назву місто дістало від сусіднього села, яке в 1924 році перейменоване на Тарасівку. Назву міста «Боярка» етимологи пов'язують зі словом буєрак (байрак). На складеному І. Ушаковим плані Києва 1695 року в його околицях трапляються назви Боярак, Бояраки. Село Тарасівка розміщене у ярах, у розмитій водою долині, а сусідня з ним Юрівка стоїть на горбах, дослівно по-старослов'янському «на юру». Таким чином на юру Юрівка, на буєраках — Боярка.

Інша версія назви Боярки за багатьма історичними матеріалами походить від наших пращурів - вітських бояр, які за часів Київської Русі проживали на верхній течії ріки Віти, яка бере початок з молодіжного парку, протікає через Тарасівку, Віту-Поштову, Круглик і впадає в Дніпро.

Історія[ред.ред. код]

Територія сучасної Боярки заселена здавна. Поблизу міста виявлено поселення скіфських часів (VIII—VII ст. до н. е.). Збереглися залишки невеликого слов'янського городища часів Київської Русі.

Боярка. Городище. Археологічна пам'ятка

Це городище Будаївка — фортифікаційна споруда, що є нині пагорбом, на якому зараз стоїть місцева Свято-Михайлівська церква і розміщений старий цвинтар. Розмір, форма, навіть те, що городище з усіх боків омивається водою, є свідченням штучного походження пагорба, та дає підстави вважати його оборонною спорудою для захисту від ворогів. Це городище охороняється державою, як історична пам'ятка.

Як повідомляють пізні джерела XVI століття (Устюзький і Никонівський літописи), Володимир Святославич народився в літописному Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.

« «Володимеръ бо бѣ от Малки, ключницы Олгинь; Малка жъ бѣ сестра Добрѣне, и бѣ Добрѣня дядя Володимеру. И бѣ рождение Володимеру в Будутине вѣси; тамо бо в гнѣве отслала ея Олга: село бо бяше ея тамо и умираючи даде его святей Богородицы.» (Никонівський літопис).

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутина весь — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Але серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає. Український дослідник Ю. Диба детально обґрунтував гіпотезу, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі біля міста Нововолинська.Але обидві версії лише гіпотези. Багато дослідників с часів домінування псковської версії схилялися до нарордження Володимира в київському предмісті. Зовсім недавно український письменник і краєзнавець В.Проценко в своїх дослідженнях довів, що Княгиня Ольга передала літописне Будутино не церкві, а у власность Пресвятій Богородиці, що давало право набувачеві заповіту розпорядитися Будутином тільки за її волею. Виконуючи заповіт Ольги її внук Князь Володимир збудував у 996 році церкву Різдва Пресвятої Богородиці Десятинну на території Києво-Печерського монастиря і в княжу усипальницю з Вишгорода переніс прах Княгині Ольги. Таким чином літописний Будутин став власністю Десятинної церкви Києво-Печерського монастиря. А локалізувати літописний Будутин не склало труднощів. Єдиним заміським городищем "княжим замковищем" того часу, що належало до Києво-Печерського монастиря було Будаївське, що нині в Боярці Києво-Святошинського району Київської області. На території Будаївського замковища знаходився "лаврський двір" з келіями до передачі імператрицею Катериною II монастирів в державну власність. Документи згадують «посполитих лаврських», яких було в Будаївці 131 душа. Після передачі Будаївки у державну власність ченці вивезли з церкви свої келії, а лаврське замковище занепало. Києво-Печерській лаврі належала не тільки Будаївка, але і ліс, що її оточував: «Со всех сторон стоит лаврський бор, окружностью в 8 верст». То ж літописне Будутино, що належало Княгині Ользі, було великим заміським помістям, мало замковий двір, надійні тогочасні укріплення, гарний краєвид і слугувало для різноманітних князівських потреб.

Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Київської Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Від того часу поряд з Городищем розросталось село Будаївка. Перша згадка про яке в історичних документах відноситься до початку XVI ст. Тоді ця територія перебувала під владою Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року воно увійшло до складу Речі Посполитої. Сама Будаївка належала українським аристократам князям Корецьким.

Згідно з Андрусівським договором поляків та московитів, 1667 року село закріплено за Лівобережною Гетьманщиною й увійшло до складу Київського полку.

Ярослав Дашкевич стверджував про надання гетьманом Павлом Тетерею 29 квітня 1670 року права «повновластя» на свої маєтки матері-черниці Анастасії, Інокентію Ґізелю, Феодосію Софновичу, чоловіку сестри Атанасія Піроцького, серед яких було містечко Боярка.[2]

Володарем села була Києво-Печерська Лавра. Після секуляризації монастирських земель, Будаївка стала державним селом. З 1845 року входило до складу Білогородської волості Київського повіту Київської губернії.

Нова сторінка життя Боярки—Будаївки розпочалась з будівництва у 60-х роках XIX ст. залізниці Київ-Фастів, що проходила повз село Будаївку. Залізнична станція, що виникла тут 1870 року, отримала назву від сусіднього села Боярки (нині Тарасівка). Біля станції Боярка почало зростати нове дачне селище, яке невдовзі злилося з с. Будаївка. З 80-х років XIX ст. ця місцевість стала відомою як лікувально-кліматичний курорт для хворих на легені.

З незапамятних часів, в замковищі Будаївки знаходилась деревяна церква в ім'я Архистратига Михайла, котра в 1820-му році згоріла. На її місці в 1854-му році побудована із залишків Желянської церкви нова. В котрій час від часу проводилося богослужіння. Підземних та інших фундушів не має. Однак в 1860-му році, до цієї церкви було призначено священика та причетника на утримання прихожан за їхнім проханням. З побудовою залізниці Київ-Фастів населення Будаївки зростає. Виникає необхідність у будівництві більшої церкви. У 1901 р. поруч із старою церквою будується нині діюча церква. 25 вересня 1901 р. вона освячується Преосвященним Сергієм Єпископом Уманським. Престольний день — 8 листопада в ім'я Архистратига Михайла. Стара ж церква в роки Радянської влади використовувалась як склад під зерно, а потім і геть була зруйнована.

1917 року село входить до складу Української Народної Республіки. У Бояці утворено волость. Видатною і впливовою особистістю був волосний комісар Української Народної Республіки Марко Семенович Шляховий (1887 – 1921), наречений людом Кармелюк. З часу встановлення радянської влади, з 1921 по 1923 роки — Будаївка є центром Будаївської волості Київського повіту. У 1923—1930 роках — центр Будаївського району. 1930 року Боярка-Будаївка входить до Київської міськради, згодом — до Київського району, який 1944 радянська адміністрація перейменувала у Києво-Святошинський.

Будинок, в якому жив Микола Островський, та пам'ятник Павлу Корчагіну, Боярка
Будинок, в якому жив Микола Островський, та пам'ятник Павлу Корчагіну, Боярка

Після Голодомору 1932—1933 років, радянська влада почала зведення лінії Київського укріпленого району (КиУР) — довжиною 55 км, що проходив повз Боярку. Згодом, 1939 року, після укладення військового союзу із нацистською Німеччиною, вона була законсервована. І тільки на третій день радянсько-німецької війни командуючий Південно-Західним фронтом генерал Кирпонос М. П. дав директиву про формування частин КиУР. 8 липня будівництво першої лінії, яка проходила через населені пункти Бірки — Білогородку — Боярку — Віту-Поштову, було завершено використовуючи каторжну працю навколишніх селян.

Цілих два місяці точилися бої на території району між німецьким та радянськими військами. Німці заволоділи Бояркою 1 серпня 1941 року. Відступили з Боярки 5 листопада 1943 року.

У 1947 р. поряд з містом було прокладено магістральний газопровід Дашава—Київ і збудовано компресорну станцію. Біля неї почалося будівництво селища газовиків. З 1955 року вся територія між цим селищем і Бояркою була відведена під індивідуальну забудову.

Чисельність населення 8,6 тис. осіб у 1939 р., 19,5 тис. осіб у 1959 р.

Боярка. Заводський мікрорайон

Значно виросло місто за останні 30 років минулого століття. Протягом цих років побудовано і введено в дію машинобудівний завод «Іскра»; сучасні багатоповерхові житлові будинки (загальною площею понад 620 тис. м²); середню загальноосвітню школу № 5; районну класичну гімназію; центр творчості дітей та молоді «Оберіг»; міську бібліотеку; районний Будинок урочистих подій; поліклініку та новий лікувальний корпус районної лікарні; обласну дитячу лікарню на вул. Хрещатик; спортивний зал; басейн «Прометей»; автоматичну телефонну станцію; відділення зв'язку № 4; аптеку № 5.

Монтаж топографічних карт знятих 1910 та 1991 року. Збудовано нове місто (на захід від залізниці), нові квартали Будаївки (на східній околиці), село Нове (там, де стоїть відмітка «176»). Село Будаївку об'єднано з містом Бояркою, а село Боярку перейменовано на Тарасівку. Відхилення нових вулиць міста від старих доріг не є картографічною помилкою. Все точно. Фіолетовим кольором показано нові ставки. Координати червоної точки (на захід від міста) — 50.20'N 30.30'E. Сітка 2 км

20 травня 2016 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Боярці звершив чин освячення храму на честь святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських[3].

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

Боярка має вдале географічне положення. До столиці можна дістатися за допомогою залізниці за 30 хв. та автотранспорту (маршрутним таксі) за 40 хв. В напрямку Києва та зворотно, кожні 10-15 хв. курсують 7 маршрутів, яким можна дістатися будь якої околиці правого берега столиці. Місто має 4 маршрути маршрутного таксі. Вартість проїзду містом станом на 01.05.11 становить 2грн. 00 коп. Місто межує з Одеською трасою, має одну залізничну станцію Боярка та зупиночну платформу Тарасівка. На станції «Боярка» зупиняються електропоїзди підвищеного комфорту далекого сполучення, та приміські електропоїзди. Наявні 5 відділень зв'язку, в одному з яких розташований переговорний пункт, з якого можна подзвонити в будь-яку точку земної кулі. Відділення зв'язку в повній мірі забезпечують потреби населення.

Економіка[ред.ред. код]

Основними виробничими підприємствами міста є:

  • Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс»
  • Філія "Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» ПАТ «УКРТРАНСГАЗ»
  • Боярське лінійне управління магістральних газопроводів;
  • завод «Вентс»; ВАТ «Арксі»;
  • ЗАТ Боярська швейна фабрика «Мальва»;
  • Боярська лісодослідна станція;
  • ТОВ «Меблева фабрика LATO»
  • ТОВ «Силует» та інші.

Близько 900 підприємств займаються торговельною діяльністю.

Освіта[ред.ред. код]

В місті 5 шкіл і одна районна гімназія, 7 дитячих садів, Боярській БК, Районний центр дитячої творчості «Оберіг»,Приватна загальноосвітня школа для дівчаток I–II ст. ЛЕДІ, Музична школа, Спецшкола-інтернат для дітей з ослабленим зором.

Докладніше: Освіта в Боярці

Вищу освіту можна здобути в Боярському коледжі екології і природних ресурсів.

Культура, рекреація та дозвілля, пам'ятники[ред.ред. код]

Боярка. Краєзнавчий музей

У Боярці є краєзнавчий музей (створений на базі літературно-меморіального музею М. О. Островського), який займається збереженням історичних та культурних цінностей. Колекція музею налічує понад 9 тисяч предметів основного та науково-допоміжного фондів. Музей проводить просвітницько-виховну роботу, різноманітні виставки, презентації, творчі зустрічі, які сприяють перетворенню музею в осередок культурного життя міста та району. Значне місце в експозиції музею займають роботи художників К. Полякової та В. Григор'єва. У фондах музею зберігається понад тисячу оригінальних робіт цих митців.

У місті розташовано понад 40 об'єктів загальнодержавного, обласного і районного значення. Вигідне місцезнаходження Боярки в півколі великих зелених масивів обумовлює сприятливий мікроклімат місцевості для розташування тут багатьох курортно-оздоровчих та лікувальних закладів. Серед них — дитячий санаторій «Барвінок», Київська обласна дитяча лікарня; Київський обласний будинок дитини, будинок відпочинку УТОС; Києво-Святошинська центральна районна лікарня, Київська обласна туб лікарня. У Боярці також розташований Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, створений у 2000 р. за сприяння Чорнобильської програми ООН.

В місті встановлено кілька пам'ятників, що відображають історію міста: пам'ятник П. Корчагіну (арх. А.Харченко, скульп. А.Ігнащенко) — 1979 р.; паровоз К-15776 «Кукушка» — 1989 р., встановлений на вічну стоянку в Боярці, як символ порятунку Києва від паливної кризи в холодну зиму 1921 року. Він — єдиний представник цієї серії в Україні.

У старій частині міста знаходиться Будаївський цвинтар на вулиці Зеленій. Тут поховано шістьох воїнів Армії УНР. П'ятьох поховали у листопаді-грудні 1918 року. Ще одного поклали в землю у 1919. Цвинтар був знищений радянською владою, частково відновлений у 2013 році.

Докладніше: Пам'ятники Боярки

Щороку у місті проводиться веломарафон Боярка 24.

Персоналії[ред.ред. код]

Боярка і відомі творчі особистості[ред.ред. код]

З Бояркою пов'язані імена визначних діячів науки і культури, які в різні часи відпочивали і лікувалися в цьому місті. Це український письменник, фольклорист, етнограф і філолог Б. Д. Грінченко; видатний український художник, академік живопису, М. К. Пимоненко; український поет, сатирик, перекладач В. І. Самійленко (похований в Боярці у 1925 р. на слов'янському городищі біля Свято-Михайлівської церкви); видатна українська актриса М. К. Заньковецька; великий український композитор М. В. Лисенко (одна частина опери «Тарас Бульба» написана в Боярці); відомий російський поет С. Я. Надсон (його ім'ям названа долина у боярському лісі); видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем (під час перебування у Боярці ним були написані твори «Тев'є-молочник», «Дачна кабала», які увічнили Боярку під назвою Бойберик). У Боярці лікувався та помер російський поет-авангардист 20-х років Ігор Юрков. Його могила, що з часом зрівнялася з землею, знаходиться на краєчку найстарішого в Боярці кладовища. Її досі ніяким чином не позначено.

З Бояркою також пов'язані імена заслужених художників України Ф. Т. Глущука, Ю. П. Мохора, О. К. Терентьєва, О. М. Ткаченка, народного художника Казахстану А. М. Черкаського, художника-авангардиста О. К. Богомазова (у 1913 р. вінчався з В. В. Монастирською в Будаївській церкві); письменників — Якова Баша, В. А. Симоненка, В. О. Забаштанського, О. Міщенка, В. Дубовика та ін.; акторів — М. Садовського, О. Ватулі, Р. Недашківської, І. Миколайчука, М. Оляліна, А. Самініна, В. Сарайкіна, Л. Самаєвої.

З містом Боярка тісно пов'язане ім'я Івана Коваленка (13 січня 1919—18 липня 2001), поета, учителя, дисидента, політв'язня радянських часів, котрий прожив у місті майже піввіку. Іменем Івана Коваленка названо одну з боярських вулиць, на якій розташований будинок поета. Щороку у Боярці проходить Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка, що включає в себе поетичний конкурс «Віршована мелодія», конкурси читців, гітаристів тощо. Основний період свого життя прожив у Боярці син поета Олесь Коваленко — відомий перекладач на англійську мову творів українських класиків.

Боярка також відома такими творчими особистостями, як український письменник-гуморист, публіцист, творець сучасної дитячої прози Микола Герасименко, відомий літератор і краєзнавець Іван Іванов; поети Анатолій Пастернак та Орися Верба; художники Анатолій Грачов (1922—1998), Василь Ярославський, Віктор Шевченко; письменник, критик і перекладач Володимир П'янов; художник Григорій Балюн.

У Боярці нині проживає український письменник, громадський і політичний діяч, член Національної Спілки Письменників України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародної літературної премії Івана Багряного та багатьох відчизняних лфтературних премій Проценко Володимир Миколайович, який довгий час працював на керівних посадах в районному відділі внутрішніх справ.

Знані особистості[ред.ред. код]

Марко Семенович Шляховий (1887 – 1921), наречений людом Кармелюк, комісар Будаївської волості в складі Української Народної Республіки. Упродовж багатьох років у боярських навчальних закладах працював Олександр Істер, учитель-методист, автор багатьох підручників та інших навчально-методичних видань із шкільної математики.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

У місті Боярка народились такі визначні особи:

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Панорама Боярки. Вид з даху адмінбудівлі колишнього заводу «Іскра»
Зимова Боярка. Вид з даху адмінбудівлі колишнього заводу «Іскра»
Приватний сектор Боярки. Вид з даху адмінбудівлі колишнього заводу «Іскра»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 279. ISBN 5-203-01639-9
  3. Предстоятель Київського Патріархату освятив храм в м. Боярці
  4. [1]
  5. [2]

Посилання[ред.ред. код]