Бої за Донецький басейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перша радянсько-українська війна
Бої за Донбас
Besetzung des Donez-Gebietes
Бахмут УНР 1918.jpg

Дата: квітень 1918 року
Місце: Катеринославська губернія, Харківська губернія, Область Війська Донського
Результат: звільнення від більшовиків Катеринославської губернії
Сторони
Українська Народна Республіка Українська Народна Республіка
Flag of Germany (1867–1919).svg Німецька імперія
Red flag.svg Донецька губернія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg РСФРР
Командувачі
Flag of Germany (1867–1919).svg Карл Альберт фон Кнерцер
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Клетус фон Піхлер
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Євген фон Люксардо Менгельб'є Теодор
Українська Народна Республіка Сікевич Володимир Васильович
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Єгоров, Павло Васильович
Чікваная Євсевій Михайлович
Ворошилов Климент Єфремович
Військові формування
Flag of Germany (1867–1919).svg Корпус Кнерцера
Flag of Germany (1867–1919).svg I-й Армійський корпус (Пруссія)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg 59-а піхотна дивізія
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg 34-а піхотна дивізія
Українська Народна Республіка Донецька група Армії УНР
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg 1-я армія (РСЧА)
2-я армія (РСЧА)
3-я армія (РСЧА)
5-я армія (РСЧА)
Військові сили
Flag of Germany (1867–1919).svg 82 000
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg 42 200
Українська Народна Республіка 20 000
невідомо
Втрати
невідомо невідомо

Бої за донецьку заглибину 1918 ро́ку — військовий похід спеціальної групи Армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Володимиром Сікевичем у квітні 1918 року на східні терени Катеринославської губернії проти більшовиків з метою встановлення української влади. В ході походу спеціальна група Запорізького корпусу Армії УНР звільнила ці території від більшовиків.

Причини[ред. | ред. код]

З початком окупації України частинами австро-німецької армії не були чотко окреслені межі настання в глиб країни. Первоночально в поанах німців було зайняти тільки Рівне, подальший наступ на Київ як писав у своєму щоденнику Вільгельм Ґренер було "народжене самим собою" і після заняття Києва наступ "тривало саме по собі". На прохання УЦР Гёнер направив німецькі війська в Харківську губернію з метою вигнання більшовиків і запобіганням вивезення майна в Росію.[1]

За погодженням з Верховним командуванням головнокомандувач Східної армією Герман фон Ейхорн 10 квітня наказав почати наступ на Донецький басейн пояснивши це так:

Примус до окупації Донецької області (прм.астро-німецькими військами) пояснюється тим, що Україна не була б життєздатною без наявних там вугілля і руд. Перш за все, зростаючий дефіцит вугілля, від якого залізничні операції і економічні зобов'язання постраждали найбільш гостро, зажадав, щоб більшовики були вигнані з Донецької області.[2]

Реакція[ред. | ред. код]

У зв'язку з початком наступу на Донецький басейн на початку квітня 1918 року радянський керівництво постійно відправляло в Берлін ноти протесту в яких вимагали припинити наступ в вугільні райони. У свою чергу німецький уряд посилався на Бресткой світ від 6 березня 1918 року в яких були вказані межі окупаційної зони.[3]

Назва[ред. | ред. код]

  • Бої за донецьку заглибину
  • Бої за Донецький водозбір
  • Оборона Донбасу

Перебіг подій[ред. | ред. код]

10 квітня головнокомандувач Східної армії і одночасно військовий губернатор України Генріх фон Ейхорн видав наказ про початок наступу на Донецький басейн.[4]

За планом главнокомундующего з боку Катеринослава на Донбас повинен був наступати

  • Корпус Кнерцер

з боку Харкова в напрямку на Старобільськ Міллерово

  • 1-й резервний корпус - Менгельбір Теодор
  • 16-я ландверська дивізія
  • 91-ша піхотна дивізія
  • 2-я кавалеійская двівзія
  • в складі 45, 9, 215, 224 ландверних дивізій і 2-й баварської кавалерійської дивізії

з боку Олександрівська в напрямку Волноваха Маріуполь повинна була наступати австро-угорські частини[5]

10 квітня 1918 року, наступного дня після переформування Запорізької дивізії у корпус, штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуковським. Було сформовано Донецьку групу у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків. Група мала вирушити у напрямку Лозова-Слов'янськ для звільнення від більшовицьких частин Донецького басейну. Організацію та відрядження цього формування запорожців поводив сам генерал Олександр Натієв.

15 квітня після 12-годинного бою частини 215-ї піхотної дивізії і Донецької групи Армії УНР здобули станцію Барвінкове. Українці в цих боях втратили 9 убитих і 59 поранених. Після бою під Лозовою частини 215-ї дивізії спільно з частинами Донецької групи Армії УНР зайняли 17 квітня Слов'янськ, 18 — Бахмут. У Слов'янську частини Донецької групи повернули на південь в напрямку Краматорськ - Костянтинівка - Горлівка, а частини 215-ї дивізії після заняття Бахмута продовжили наступ в район Луганська.

У 20-х числах квітня частини 7-ї ландверской дивізії і 34-ї піхотної дивізії вели наступ в районі нинішнього Покровська.

21 квітня частини 59-ї дивізії підійшли до Волновасі після запеклих боїв з 21 по 23 квітня станція була зайнята.

Далі група полковника Сікевича разом із німецькими військами зайняли після цілоденного бою 25 квітня станцію Микитівку. Тут особливо відзначилася 6 сотня 1 піхотного полку на чолі з сотником Коваленком. 30 квітня 1 піхотний полк. дійшов до станції Колпаково, завершивши таким чином звільнення від більшовиків Катеринославської губернії.

Після того як частини 215-ї піхотної дивізії загрузли в Слов'яносербському повіті а частини 59-ї дивізії зайняли Маріуполь, в напрямку до Таганрогу висунулася 7-я ландверская дивізія і баварська кавалерія.Частини 1-го резервного корпусу який складався з 16 ландверської дивізії і 91-ї піхотної дивізії під командуванням Теодора Менгельбіра без проблем зайняли Старобільський повіт і Міллерово і частково висунулися на Луганськ.

28 квітня німецькі частини після запеклого бою під Родакове зайняли Луганськ, 29 квітня частини 2-ї кавалерійської дивізії перерізали залізничну колію на північ в районі Міллерово.

1-го травня після бою частини 7-ї дивізії зайняли Таганрог, а частини 91-ї дивізії зайняли Міллерово.[6]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) / Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. Та ін. 4те вид. Змін. І доп. Львів: Світ, 1992, С. 416—417.
  • Коротке щастя полковника Болбочана
  • "ÖSTERREICH-UNGARNS LETZTER KRIEG, 1914-1918" Volume 7
  • Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. (13. 1942)
  • Joachim Remak. Deutsche Ostpolitik, 1918: Von Brest-Litowsk bis Zum Ende des Ersten Weltkrieges. By . (Munich:  R. Oldenbourg Verlag.  1966. Pp. 462. DM 52.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Joachim Remak. Deutsche Ostpolitik, 1918: Von Brest-Litowsk bis Zum Ende des Ersten Weltkrieges. Стр 120
  2. Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. Стр.384
  3. oachim Remak. Deutsche Ostpolitik, 1918: Von Brest-Litowsk bis Zum Ende des Ersten Weltkrieges. By . Стр 121
  4. Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. Стр. 384
  5. Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. Стр 285
  6. Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. Стр 385