Браво (Тіціан)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Браво»
Tiziano, i bravi.jpg
Автор Тіціан
Час створення 15161517
Розміри 75 × 67 см
Матеріал полотно, олія
Місцезнаходження Музей історії мистецтв (Відень)

«Браво» або «Сміливець» (італ. Bravo) — картина італійського живописця Тіціана (1480/85–1576), представника венеціанської школи. Створена приблизно у 15161517 роках. Зберігається у колекції Музею історії мистецтв у Відні.

Історія[ред. | ред. код]

Картина ідентифікується з тією, яку Маркантоніо Мікіел бачив у 1528 році у будинку Зуана Антоніо Веньера у Венеції і про яку він сказав: «Дві фігури, що нападають одна на одну — Тіціана». Картина походить з колекції ерцгерцога Леопольда Вільгельма (1614–1662).

Сюжет[ред. | ред. код]

Картина, на якій зображено таємного озброєного чоловіка, що стоїть спиною, була написана Тіціаном у період наслідування Джорджоне: вона викриває приховану жорстокість. Назва, під якою твір згадується в літературі, в дійсності не відповідає тому, що на ньому зображено. Із достатньою точністю відомо, що в основу сюжету (з «Метаморфоз» Овідія) ліг міф про те, як Пенфей, який був царем Фів і боровся з культом Вакха, наказав взяти його під варту. Помста Вакха була жахливою: Пенфей був розірваний на шматки своєю матір'ю і сестрами. Вираз гніву і обіцянка суворого покарання ясно простежуються на обличчі божества, а сюжети, присвячені нерозсудливості тих смертних, котрі викликають гнів небожителів з Олімпа, стали темою, до якої Тіціан повертався неодноразово.

Опис[ред. | ред. код]

Гнів Пенфея по відношенню до Вакха виражений в руці, що стискає кинджал. Художник застосував незвичайну побудову картини, але попри зображення персонажів зі спини, йому потужно владося передати конфліктну ситуацію між ними. Вакх зображений у вінку з виноградного листя, який є одним з його символів. Довге, світле і кучеряве волосся таке саме, як і на картині «Вакх і Аріадна» (Національна галерея, Лондон); пристрастний погляд божества у дусі гуманістичних поглядів доби Відродження, чітко контрастує з ясною і спокійною суворістю Аполлона.

У зображені рук Пенфея, що з силою стискають комірець юнака, відчуваються мотиви Мікеланджело. Тіціан, що вже був визнаним майстром світла і тіней, перейняв у Альбрехта Дюрера здатність за допомогою прихованих деталей виражати драматизм оповіді.

Свого часу критики вважали, що це полотно належить пензлю Джорджоне, але виключна драматична сила і могутня драматична передача підтверджують авторство Тіціана. Художник нещодавно завершив вівтарні картини для церкви Санта-Марія-Глоріоза-дей-Фрарі у Венеції; у цей період мова емоцій входить до його творів через жести і положення, виражені в експресивних і дуже констратних лініях. Світло грає основну роль у злитті тіл і облич персонажів.

Література[ред. | ред. код]

  • Йен Дж. Кеннеди. «Тициан. 1490—1576» = «Titian». — М. : Taschen/Арт-Родник, 2007. — 96 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5-9794-0028-0. (рос.)
  • «Музей истории искусства. Вена». Под редакцией Сильвии Боргези = Kunsthistorisches Museum. Vienna. — /Пер. с ит. — М. : ЗАО «БММ», 2007. — 144 с. — (Великие музеи мира) — 3000 прим. — ISBN 978-88-370-2769-8. (рос.)