Бражиц Йосафат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Йосафат Бражиц, ЧСВВ
Jazafat Bražyc. Язафат Бражыц (A. Tarasievič, 1680).jpg
Отець Йосафат Бражиц.
Мідерит авторства Олександра Тарасевича. 1680 р.
Народився 1635(1635)
Вільно, нині Литва Литва
Помер 12 лютого 1683(1683-02-12)
Вітебськ, нині Білорусь Білорусь
Поховання Вітебськ
Діяльність священик-василіянин, проповідник, екзорцист
Конфесія уніат (греко-католик)

Бра́жиц Йосафа́т (пол. Brażyc J. Jozafat; 1635, Вільно — 12 лютого 1683, Вітебськ) — церковний діяч Великого Князівства Литовського ХVII ст., священик Руської Унійної Церкви, василіянин Литовської провінції Пресвятої Тройці, проповідник, настоятель монастирів у Холмі, Мінську, Полоцьку і Вітебську, екзорцист.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчання і дар екзорцизму[ред. | ред. код]

Народився у Вільно. До Василіянського Чину вступив на новіціят у Битенський монастир. В Мінську був учнем отця Венедикта Терлецького[1]. З цим першим мінським періодом життя о. Бражица пов'язане чудесне отримання дару зцілення людей, одержимих бісами. Єзуїт Ян Алойзій Кулеша в книзі «Віра православна…» (Вільно, 1704) розповідає епізод, який трапився з о. Йосафатом Бражицем у Мінську під час епідемії чуми (1654/1655[2]) і про який той особисто оповів авторові:

« Під час морового повітря в Мінську, я попросив у настоятелів дозвіл допомагати зараженим. І коли я служив цим людям, будучи недавно рукоположеним священиком, то й сам заразився і помер. Господар поклав мене на дошках, а сам пішов приготовляти мені гріб. Я ж коли розлучився з тілом, опинився в ясно-зеленому краю, де мені з'явилася прекрасна Пані і сказала:„Мені подобається твоя відданість в праці для душ відкуплених Кров'ю мого Сина — не залишай їх, бо я випросила для тебе ще багато років життя і дар вигнання бісів.“

Я відчув себе цілком здоровим, лише дуже слабким, бо через хворобу довший час нічого не їв. Тоді я послав чотирилітню дитину господаря, яка нічого не розуміла, тому й не боялася, сказати, щоб господар приніс мені поїсти. А коли він не повірив, то я послав дитину вдруге, щоб покликати його самого. Коли ж він наблизився до вікна і побачив, що я сиджу, то почав утікати. Зібравши юрбу, вони разом ледве осмілились увійти. Я ж, підкріплений їжею, відразу приступив до своїх звичних справ[3].

»

В 1660 році призначений на схоластичне богослов'я до Єзуїтської колегії у Браунсбергу (нині Бранєво, Польща) і вписався на навчання 6 січня 1661 року, проте після двох років, не бажаючи складати приписану обов'язкову присягу, 10 лютого 1663 року покинув навчання в колегії[4].

Настоятель монастирів[ред. | ред. код]

Мінська ратуша бл. 1800 року. Зліва церква Святого Духа колишнього василіянського монастиря.

Після повернення, виконував уряд настоятеля Холмського монастиря, а в часі відсутності владики Якова Суші (в 1664—1666 роках перебував у Римі), як офіціал керував Холмською єпархією. Був викладачем риторики у василіянській школі в Холмі і проповідником. В часі Великого посту, як згадує сучасник, відвідував хворих по шпиталях і убогих, вмивав їм ноги і давав милостиню. Коли повернувся Суша, о. Йосафата Бражица переведено на уряд настоятеля в Мінську, де зайнявся відновленням монастиря і монастирської церкви, пошкоджених внаслідок московських військових кампаній 1650-х поч. 1660-х років[5].

В 1671 році призначений на настоятеля Полоцького монастиря при катедрі Святої Софії. За його настоятельства при катедрі св. Софії постало братство Покрови Матері Божої. У Полоцьку Бражиц настільки ревно поширював культ блаженного Йосафата Кунцевича, що пізніше російський історик Михайло Коялович навіть припускав, що він був автором творів, приписуваних св. Йосафатові[1]. Як ігумен Полоцький і офіціал Полоцького архієпископа в 1680 р. брав участь в церковному соборі в Любліні (т. зв. Colloquio Lublinensi)[1], скликаному з ініціативи короля Яна ІІІ Собєського для того, щоб схилити до об'єднання всіх уніатів і православних Речі Посполитої в одну церковну організацію. Незадовго після цього, став першим настоятелем новозаснованого Вітебського монастиря.

Передбачив день своєї смерті і навіть сам задзвонив у монастирський дзвін, щоб за монашим звичаєм, братія зійшлася провести вмираючого в останню путь[6]. Після короткої молитви (літанії), помер 12 лютого 1683 року в опінії святості (лат. in odore sanctitatis) у Вітебську[1]. Похований був під амвоном дерев'яної Свято-Успенської монастирської церкви. Після побудови на місці старої церкви нового мурованого собору, місце поховання о. Йосафата Бражица забулося.

Характеристика[ред. | ред. код]

Відомий був переш за все зі святості свого життя, як «чудотворець», який мав владу зцілювати одержимих злими духами[1], як апостол Унії, опікун хворих і убогих. Володів також особливим даром навернення закам'янілих грішників.

Про Бражица згадували у своїх працях: Яків Суша, Ян Алойзій Кулеша, Ігнатій Кульчинський, Ігнатій Стебельський, Михайло Коялович, Волиняк (Ян Марек Ґіжицький) і Садок Баронч, а Олександр Тарасевич у 1680 році виконав мідерит із його портретом.

Борунська ікона Божої Матері[ред. | ред. код]

Йосафат Бражиц відзначався особливою набожністю до Пресвятої Богородиці і зберігав у себе Її ікону, яку перед смертю подарував своєму родичеві Михайлові Песлякові. Песляк заснував у 1692 році в селі Боруни (нині Ошмянський район Гродненської області, Білорусь) василіянський монастир і передав туди ікону. Вперше ікона згадана у 1705 році, а в 1712 в Супраслі була видана книга митрополита Льва Кишки про її чуда (перевидана там само в 1742 році). Сьогодні Борунська ікона Божої Матері — одна з найшанованіших святинь Білорусі. Зберігається вона в Борунах у костелі святих апостолів Петра і Павла — колишньому унійному і василіянському храмі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Ks. Jozafat Skruteń, ZSBW. Brażyc J. Jozafat (1635—1683)… — S. 421.
  2. Иосафат Бражиц: иеромонах, экзорцист, хранитель Борунской иконы Матери Божьей | 4JC.ru — ДЛЯ ИИСУСА. www.4jc.ru. Процитовано 2016-05-02. 
  3. Jan Alojzy Kulesza. Wiara Prawosławna Pismem Swiętym, soborami, oycami Swiętymi, mianowicie greckiemi y Historyą kościelną przez … obiasniona…... — S. 319
  4. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 57.
  5. Борис І. Балик, ЧСВВ. «Катафальк чернечий» Василіян XVII—XVIII ст. (Рукописна збірка життєписів Василіян)… — C. 96.
  6. Wołyniak. Bazyljańskie klasztory unickie w obrębie prowincji Białoruskiej // Przewodnik Naukowy i Literacki. — 1907. — cz. 35. — S. 468.

Джерела[ред. | ред. код]