Бранко Вукелич (шпигун)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про югославського шпигуна. Про сучасного хорватського політика див. Бранко Вукелич.
Бранко Вукелич
Branko Vukelic.PNG
Народився 1904
Осієк, Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорщина
Помер січень 1945
Абасірі (Хоккайдо), Японська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство Югославія
Місце проживання
Діяльність foreign correspondent, шпигун
Alma mater Паризький університет
Володіє мовами сербська, французька, німецька, англійська і японська
Заклад Політика[d] і Авас[d]
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня

Бранко Вукелич (сербохорв. Бранко Вукелић/Branko Vukelić, *1904 — †січень 1945) — югославський шпигун, що працював на агентурну мережу Ріхарда Зорге в Японії.

Початковий період життя[ред. | ред. код]

Вукелич народився в Осієку в 1904 році. Його батько Мілівой був сербським військовим офіцером в австрійській армії в Ліці (регіон в сьогоднішній Хорватії), а його мати Вілма була з родини єврейського походження.

Сім'я Бранка Вукелича переїхала в Загреб (столицю нинішньої Хорватії), де він навчався у середній школі[1] У Загребі Бранко вступив до вищої школи, але був змушений переїхати в Париж через свої зв'язки з комунізмом. Там Вукелич закінчив Сорбонський університет в галузі права.

Після закінчення університету та через велику світову депресію він поновив контакти з комуністами як спосіб знайти роботу під час економічної кризи.[2]

Життя в Японії[ред. | ред. код]

У 1933 році Вукелича було відправлено ​​до Японії як радянського агента контррозвідки після того, як його було завербовано членом Комінтерну на ім'я Ольга.[3] Він працював разом з Ріхардом Зорге в пов'язаній з Радянським Союзом шпигунській мережі (так зване коло Зорге) поряд з Максом Клаузеном, Озакі Хоцумі та ще одним агентом Комінтерну Міяґі Йотоку.[4] Вукелич влаштувався на роботу у французьку газету «Авас»,[5] та в сербську щоденну газету «Політика» як її спецкор.[6][7]

11 лютого 1933 року Вукелич прибув у Йокогаму і прозвітував Ріхардові Зорге, який як керівник мережі звітував перед радянською розвідкою. Хоча це була радянська операція, Вукелича змусили повірити, що він служив Комуністичному Інтернаціоналу.[8]

Шлюб між Бранком та його першою дружиною Едіт було розірвано низкою скандалів, після чого він оженився зі своєю японською перекладачкою Йошіко Ямасакі.[9] Цей шлюб вважався ризикованим для їхньої операції, і Зорге не схвалював його. Вукелич вирішив одружитися без відома Зорге. Керівник мережі звернувся по пораду до Центру в Москві, але йому надійшли інструкції, що Вукелич повинен залишатися в Японії і продовжувати працювати в мережі.[10]

Головні напрямки діяльності Вукелича в мережі зводилися в першу чергу до збору інформації. Він збирав відомості з японських газет і журналів, а також через різноманітні зв'язки у посольствах і журналістських колах.[11][12] Він також відав фотографічною роботою мережі.[13]

В якийсь момент на Вукелича було також покладено завдання впливати на іноземних журналістів, здебільшого через журналіста New York Herald Tribune Джозефа Ньюмана, у посиленні дійсної японської загрози Сполученим Штатам на Тихому океані, в намаганні послабити тиск Японії на радянський Далекий Схід. Успіхи Вукелича при виконанні цього завдання породили 1 липня 1939 р. статтю в New York Herald Tribune під назвою «Японія вважається все ще націленою на зону Південного моря», яку написав Ньюман.[14]

Шпигунську мережу Зорге було остаточно знищено в 1941 році. Хоча Зорге всіляко намагався применшити участь Вукелича та Міягі,[15] Вукелича було засуджено до довічного ув'язнення поряд з Клаузеном.[16] Бранка ув'язнили в Сугамо, а в липні 1944 року перевели в Абасірі (Хоккайдо, Японія). Вукелич не пережив холодну зиму, і 15 січня 1945 року Йошіко повідомили про його смерть.

Радянське визнання діяльності Вукелича[ред. | ред. код]

Хоча діяльність членів мережі Зорге, у тому числі Бранка Вукелича, до 1960 року не визнавалася, Указом Президії Верховної Ради СРСР 5 листопада 1964 р. Вукелича було посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gannon, Stealing Secrets, Telling Lies: How Spies and Codebreakers Helped Shape the Twentieth Century, Brassey's, 2002, page 140
  2. Gannon, Stealing Secrets, Telling Lies: How Spies and Codebreakers Helped Shape the Twentieth Century, Brassey's, 2002, page 140
  3. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 57
  4. Russia Information Center, "Russia is spying. Richard Sorge", March 4, 2008, Retrieved on January 7, 2010
  5. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 271
  6. Gannon, Stealing Secrets, Telling Lies: How Spies and Codebreakers Helped Shape the Twentieth Century, Brassey's, 2002, page 140
  7. Politika Online http://www.politika.rs/rubrike/Drustvo/Otac-je-umro-dva-puta.lt.html, retrieved on January 7, 2010
  8. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 65
  9. Gannon, Stealing Secrets, Telling Lies: How Spies and Codebreakers Helped Shape the Twentieth Century, Brassey's, 2002, page 141
  10. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 133
  11. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 77
  12. Gannon, Stealing Secrets, Telling Lies: How Spies and Codebreakers Helped Shape the Twentieth Century, Brassey's, 2002, page 144
  13. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 70
  14. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 190
  15. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 296
  16. Whymant R, Stalin's Spy, I B TAURIS & CO LTD, 1996, page 312
  17. CIA, New Light on Old Spies: A Review of Recent Soviet Intelligence Revelations, September 18, 1995, Retrieved on January 7, 2010

Посилання[ред. | ред. код]