Братство тарасівців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Братство тарасівців
Девіз Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!
Дата заснування 1891
Тип політична організація
Члени ~100
Положення український націоналізм, федералізм
Адреса гол. центри: Харків, Київ

Тарасівці, Братство (Братерство) тарасівців — таємна політична організація, створена в Полтаві 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї.

Серед активних діячів Братства були відомі письменники і науковці: В. Боржковський, М. Вороний, Б. Грінченко, M. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, Є. Тимченко, В. Шемет, Микола Міхновський та інші.

Програма[ред.ред. код]

Крім культурно-просвітницької діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під московського ярма, повної автономії для всіх народів Російської імперії та соціальної справедливості.

Наприкінці літа 1891 у Глинську на Сумщині, де працювали студенти, було закладено Програму товариства, яка не збереглась.

Ідеї, закладені в Програмі були розвинуті, у 1893 проголошені на Шевченкові роковини в Харкові та надруковані у квітневому номері львівського журналу «Правда» під назвою «Profession de foi молодих українців»[1]; пропаговані Б. Грінченком у «Листах з України Наддніпрянської» та М. Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».[2][3][3][4][5][6]

Діяльність[ред.ред. код]

Задум щодо організації спротиву українців тогочасній колоніальній політиці царату — виник у групи харківських студентів (М. Базькевич, М. Байздренко, В. Боровик, І. Липа) під час відвідин ними Тарасової могили у Каневі влітку 1891.

Тарасівці провадили свою діяльність серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу їхнім центром був Харків. У 1892 запрацювала філія в Києві (куди цю ідею привіз В. Боровик, і де згодом головував М. Міхновський, налічувала не менше 16 членів). Поступово з'являються осередки в Катеринославі, Лубнах, Одесі, Полтаві, Прилуках, Чернігові та ін., щонайменше 10-12. Загальна ж чисельність братчиків, за деякими оцінками, становила близько 100 чол.

1893 року невдовзі після публікації «Profession de foi…»[1] та стороннього доносу — жандармерія ліквідувала харківське ядро Братства. Опинився за ґратами й один із його фундаторів Іван Липа, засуджений за статтею «відторгнення Малоросії від Великої Росії», звідки вийшов через 13 місяців під постійний нагляд поліції. Київський гурток остаточно перебрав на себе лідерство.

Достеменно невідомо, скільки проіснувала організація. Називаються різні дати, аж до 1902.[2][3][4][5][6]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Символ віри молодих українців
  2. а б Бондар-Терещенко І. У задзеркаллі 1910-30-их років. — К.: Темпора, 2009. — 519, [8] с.: іл. — ISBN 978-966-8201-54-7 / Братство тарасівців: ми єсьмо націоналами (fb2)
  3. а б в Коллард Ю. Спогади юнацьких днів (1897–1906). — Торонто: Срібна сурма, 1972. — 222 с.
  4. а б Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). — К.: Парапан, 2002. — 396 с. — Бібліогр.: с. 377–392. — ISBN 966-8210-00-X / Українська держава в поглядах та діях засновників УНР
  5. а б Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: Життя і Слово (fb2)
  6. а б Українські конспіратори-революціонери

Посилання[ред.ред. код]