Братченко Борис Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Братченко Борис Федорович
Народився 9 листопада 1912(1912-11-09)
Армавір, Кубанська область, Російська імперія
Помер 2 жовтня 2004(2004-10-02) (91 рік)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство СРСР СРСР, Росія Росія
Національність росіянин
Діяльність політик
Галузь економіка[1], видобування вугілля[1] і енергетика[1]
Alma mater Московський державний гірничий університет
Знання мов російська[1]
Учасник німецько-радянська війна
Членство ЦК КПРС
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора медаль «За трудову доблесть» медаль «За трудову відзнаку» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу»
Сталінська премія 3-го ступеня
знак «Шахтарська слава» I ступеня знак «Шахтарська слава» II ступеня знак «Шахтарська слава» III ступеня Order of Friendship

Борис Федорович Братченко (нар. 9 жовтня 1912(19121009), місто Армавір, тепер Краснодарського краю, Російська Федерація — 2 жовтня 2004, місто Москва) — радянський державний діяч, міністр вугільної промисловості СРСР, заступник голови Ради міністрів Казахської РСР — голова Державного планового комітету РМ Казахської РСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1971 роках. Член ЦК КПРС у 1971—1986 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (6.10.1982).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 26 вересня (9 жовтня) 1912 року в родині службовця. Батьки родом з України[2]

У 1929 році після закінчення Армавірської середньої школи деякий час працював в ремісничій майстерні з виготовлення товарних та інших вивісок.

У 1930—1935 роках — студент Московського гірничого інституту, гірничий інженер-економіст. Був старостою групи, проходив виробничу практику на шахті імені ОДПУ в місті Новошахтинську Ростовської області.

У 1935—1936 роках — помічник начальника дільниці, начальник дільниці шахти «Капітальна» № 2 тресту «Кізелвугілля» Пермської області.

У 1936—1938 роках — інженер технічного відділу тресту, в 1938—1940 роках — помічник головного інженера шахти імені Жовтневої революції тресту «Шахтантрацит» комбінату «Ростоввугілля» Ростовської області.

Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1942 роках — головний інженер шахти імені Фрунзе тресту «Шахтантрацит» комбінату «Ростоввугілля» міста Шахти Ростовської області. У 1942 році — начальник шахти імені «Комсомольської Правди» тресту «Шахтантрацит». Під час війни займався евакуацією людей і устаткування в східні райони РРФСР, виводив з ладу шахти, щоб вони не дісталися фашистам. У 1942 році був евакуйований разом із родиною до Хакаської автономної області.

У 1942 році — старший районний інженер виробничого відділу Народного комісаріату вугільної промисловості СРСР у Москві. У 1942—1943 роках — помічник завідувача секретаріату групи вугільної промисловості Управління справами Ради Народних Комісарів СРСР.

У вересні 1943 — 1945 року — начальник шахти імені «Комсомольської Правди» тресту «Шахтантрацит» Ростовської області.

У 1945—1949 роках — головний інженер, в.о. керуючого тресту «Шахтантрацит» Ростовської області.

У листопаді 1949 — 1953 року — головний інженер комбінату «Карагандавугілля» Казахської РСР.

У 1953—1957 роках — заступник міністра вугільної промисловості СРСР.

29 травня — 21 листопада 1957 року — голова Ради народного господарства (раднаргоспу) Каменського економічного адміністративного району.

У листопаді 1957 — 1958 року — 1-й заступник голови Ради народного господарства (раднаргоспу) Ростовського економічного адміністративного району.

У 1958—1959 роках — начальник відділу вугільної, торф'яної і сланцевої промисловості Державного планового комітету Ради міністрів СРСР.

У 1959—1961 роках — голова Ради народного господарства (раднаргоспу) Карагандинського економічного адміністративного району Казахської РСР.

У 1961 — жовтні 1965 року — заступник голови Ради міністрів Казахської РСР — голова Державного планового комітету Ради міністрів Казахської РСР.

2 жовтня 1965 — 13 грудня 1985 року — міністр вугільної промисловості СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 жовтня 1982 року за великі заслуги перед радянською державою у розвитку вугільної промисловості та в зв'язку з сімдесятиріччя з дня народження Братченку Борису Федоровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

З грудня 1985 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

З 1992 року працював 1-м заступником головного редактора галузевого журналу «Уголь». З 1998 року був радником директора Державної установи з питань реорганізації та ліквідації нерентабельних шахт і розрізів.

З початку 1990-х років стояв біля витоків створення Академії гірничих наук Російської Федерації, був обраний її почесним президентом. Багато років очолював Раду ветеранів війни та праці «Шахтар».

Помер 2 жовтня 2004 року. Похований в Москві на Троєкуровському цвинтарі.

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Братченко Борис Федорович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  • Братченко Борис Фёдорович [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  • Министр угля (к 100-летию Бориса Федоровича Братченко) / Фотоальбом. — М. — 2012. — 124 с. — с ил. (Уголь. — 2012. — № 1.— Приложение).ISSN 0041-5790 [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.]