Брацлавське воєводство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брацлавське воєводство

POL województwo bracławskie IRP COA.svg

Герб

RON województwo bracławskie map.svg

   Воєводство в Речі Посполитій (1619 рік).

Брацла́вське воєво́дство (лат. Palatinatus Braclaviensiss, пол. Województwo bracławskie) — адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського (до 1569 року) та Корони Польської у Речі Посполитій. Існувало в 1566—1793 роках.

Створене на базі земель Східного Поділля. Після Люблінської унії 1569 року входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Русь. Розташовувалося в південній частині Речі Посполитої, на півдні Русі. Головне місто — Брацлав. Очолювалося брацлавськими воєводами. Сеймик воєводства збирався у Брацлаві. Мало представництво з двох сенаторів у Сенаті Речі Посполитої. Складалося з 3-х повітів. Станом на 1793 рік площа воєводства становила &&&&&&&&&&031660.&&&&0031 660 км²[1]. Населення у 1790 році нараховувало &&&&&&&&&0933410.&&&&00933 410 осіб. Ліквідоване 1793 року під час другого поділу Речі Посполитої. Територія воєводства увійшла до складу Брацлавського намісництва Російської імперії.

Повіти[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Брацлавське Поділля, до якого належала частина сучасної Кіровоградської області, розташована за річкою Синюхою, остаточно ввійшло до складу Великого Литовського князівства на початку 1430-х років. У 1566 році ця литовська провінція була перетворена на Брацлавське воєводство.

Після Люблінської унії 1569 року Брацлавське воєводство перейшло під владу Речі Посполитої. Шляхта, що ринулася сюди, захоплювала найкращі землі. У 1598 році всі урядові заклади були переведені до Вінниці, і вона стала адміністративним центром Брацлавського воєводства. Причиною для цього слугувало те, що на Брацлав почастішали напади татар, та й не зовсім спокійна Запорозька Січ знаходилася близько. Це зумовило наступний етап зростання Вінниці — забудову правого берега річки Богу (Бугу). Нове розташування замку, що зайняв найважливіше місце у структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя, які пучком збігали до мосту, пізніше перекиненому на замковий острів Кемпа, з нього — на лівий берег. Ця схема вулиць існує і нині.

Файл:Карта Брацлавського воєводства (1670).jpg
Карта Брацлавського воєводства (1670)
Файл:Географічна карта Брацлавського воєводства (1790).jpg
Географічна карта Брацлавського воєводства (1790)

У 1610 році брацлавський староста Валентій Александр Каліновскі (Калиновський) пожертвував 30000 золотих і 2 села для монастиря єзуїтів, що оселилися у Вінниці. Вони побудували величезний костьол, колегіум (школу), конвікт (гуртожиток), оточивши їх, неначе фортецю, товстими цегельними стінами з вежами по кутах. Монастирський ансамбль розташувався у нагірній частині правого берега. Його «муровані» будівлі у свій час робили справляли враження капітальністю і добротністю, з тих пір за ними закріпилася назва Мури (від лат. murus — стіна).

У 1616 році, на противагу кляштору єзуїтів, був заснований православний Преображенський монастир. У 1621 році у Вінниці з'являються домініканці, яким староста Ян Одживольскі дав місце в Мурах, поруч з єзуїтами, і великі маєтності. Вони побудували монастир. Ще через п'ять років відкривається другий православний монастир — жіночий Благовіщенський. Важливу роль грали православні церковні братерства, що повсюдно виникали тоді, у Вінниці — братерство Козьми і Дем'яна, організоване незабаром після Люблінської церковної унії, українська братерська школа проіснувала у Вінниці поруч з Мурами біля двохсот років. У 1632 році за сприяння видатного діяча української культури митрополита Петра Могили і брацлавського підсудка Михайла Кропивницького був відкритий православний колегіум при братерському Вознесенську монастирі. За 7 років через підступ єзуїтів колегіум закрився. У 1645 році при жіночому православному монастирі була створена братська школа.

За Білоцерківським мирним договором, укладеним між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським урядом 18 вересня 1651 року, козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство, до Брацлавського воєводства повернулася польська адміністрація. У травні 1652 року Богдан Хмельницький анулював умови цього договору.

Карта Брацлавського намісництва (1796)

У Брацлавському воєводстві з 1629 року по 1664 рік, згідно з підрахунками, кількість димів зменшилася з 71 471 до 6111, тобто в 11,6 разів, в тому числі на селі — з 22 656 до 3465, тобто у 6,5 разів. Брацлавське воєводство, центральна й південна частини Київського зазнали найбільшого спустошення, оскільки протягом тривалого періоду другої половини XVII ст. були «театром» військових дій.

Переселення та втечі представників різних верств населення до Брацлавського, Подільського, центральної й південної частин Київського воєводства в кінці XVII — на початку XVIII ст. зафіксовані також в актових книгах гродських судів.

У 1671 році спалахнула війна між Польщею і Туреччиною, внаслідок якої, згідно з Бучацьким мирним договором 18 жовтня 1672 року, Поділля відійшло до Туреччини, власне Брацлавщина опинилася під владою залежного від турків гетьмана Петра Дорошенка. У квітні 1673 року польський сейм відмовився затвердити умови Бучацького договору, що призвело до нової польсько-турецької війни. За Журавненським мирним договором 17 жовтня 1676 року, яким вона закінчилася, Поділля залишилося в складі Туреччини, значна частина Правобережної України, в тому числі і землі сучасного Ульяновського району, визнавалася козацькою територією під протекторатом Туреччини. Та й цей договір не був ратифікований польським сеймом. Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 року, яким закінчилася російсько-турецька війна 1676—1681 років, обумовив між цими двома державами закріплення Брацлавщини і південної Київщини за Туреччиною.

Карта Подільської губернії (1800)

По другому розділі Речі Посполитої 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію, до західної частини губернії увійшло власне Подільське воєводство, до східної — Брацлавське. Після приєднання Поділля до Росії Вінниця стала губернським містом, але після встановлення Подільської губернії з центром у Кам'янці була переведена в штат повітового міста.

У 1793 році на територіальній основі Брацлавського і Київського воєводств було створене Брацлавське намісництво.

За указом 27 січня 1795 року з частини Брацлавського намісництва та Єлисаветградського, Новомиргородського, Херсонського повітів і Очаківської області / відійшла до Росії за Трактатом вічного миру і дружби, укладеним між Росією і Туреччиною 29 грудня 1791 року, вже в середині 1792 року розділялася на 4 повіти з центрами в Голті, Нових Дубосарах, Гаджибеї (нині — Одеса) та Очакові / Катеринославського намісництва було створене Вознесенське намісництво, адміністративним центром якого у 1795 році був тимчасово Новомиргород, у 1796 році — спеціально побудоване біля містечка Соколи, Соколів на річці Південний Буг міста Вознесенськ. Вознесенське намісництво було відкрите 13 червня 1795 року в складі 12 повітів: Вознесенського, Богопільського, Катеринопільського, Єленського, Єлисаветградського, Новомиргородського, Ольгопільського, Тираспольського, Уманського, Херсонського, Черкаського та Чигиринського.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Pawiński, Adolf. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1886. — Małopolska. T. 1—2.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]