Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна
англ. Catherine Breshkovsky і фр. Catherine Breshkovsky
Breshkovskaya.jpg
Народилася 25 січня 1844(1844-01-25)
Вітебськ, Вітебська губернія, Російська імперія
Померла 12 вересня 1934(1934-09-12)[1][2] (90 років)
Horní Počernice[d], Prague 9[d], Прага, Чехословаччина
Поховання Q24192603?
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the United States.svg США
Flag of France.svg Франція
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Ім'я при народженні Екатерина Константиновна Брешко-Брешковская
Діяльність політик
Посада Член Всеросійської ради[d]

Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна (1843 або 1844, за іншими даними, 1848–12.09. 1934) — революційна діячка, публіцист, мемуарист. Дочка відставного гвардійського поручика Костянтина Верига. Була в шлюбі з поміщиком Миколою Брешко-Брешковським. Здобула домашню освіту. Викладала в народній школі, створеною батьком. Після закриття школи і встановлення за родиною поліцейського нагляду вдалася до соціалістичної пропаганди. 1873 налагодила зв'язки з народниками. З сестрою Ольгою влаштувала «Київську комуну». Залишивши в Санкт-Петербурзі народженого в лютому 1874 сина Миколу (майбутнього письменника), виїхала в Україну і влітку «пішла в народ» (див. «Ходіння в народ») під іменем солдатки Фьокли (Теклі) Косої. Разом із Я.Стефановичем і М.Коленкіною перебувала, зокрема, в Черкаському повіті Київської губернії.

Заарештована 6 жовтня (24 вересня) 1874 поблизу Тульчина. Утримувалась у Брацлавській в'язниці, з 16(04) жовтня 1876 — у Петропавловській фортеці. 1878 на «процесі 193-х» засуджена до 5-літньої каторги. Наприкінці того самого року перебувала на Карі (Забайкалля, Росія), з 1879 — на поселенні в м. Баргузин Забайкальської обл. (нині с-ще міського типу, Бурятія, РФ), звідки 21 (09) червня 1881 втекла з групою засланців. Наступного місяця затримана, доставлена на Карійські копальні (з додатковим чотирирічним терміном примусових робіт), 1884 поселена в Селенгинській окрузі, 1896 — амністована. Замешкала у Мінську, від 1901 — у Полтаві.

Одна із засновників «Робітничої партії політичного визволення Росії», що 1902 злилася з Партією соціалістів-революціонерів. 1903 виїхала за кордон (Швейцарія, США, Велика Британія), 1905 повернулася. Виступила в нелегальній пресі з серією статей «Письма старого друга», написаними у вигляді звернень до «внуків і дітей, сестер і братів» (відтак укоренилося її прізвисько «бабуся російської революції»). Обстоювала посилення політичного терору. 1907 за доносом Є.Азефа знову ув'язнена в Петропавловській фортеці. 1910 вислана до Сибіру. Після втечі й чергового арешту була проваджена до Якутії. Через хворобу переведена до м. Іркутськ (нині РФ), потім — м. Мінусинськ (нині місто Красноярського краю, РФ). Визволена 1917, пристала до есерів-«оборонців», підтримала Тимчасовий уряд, у Чернігівській губернії її було обрано до Всеросійських Установчих зборів, виступила проти більшовиків. 1919 емігрувала. Авторка низки спогадів, зокрема, про Н.Армфельд, М.Кибальчича, Кропоткіна, С.Лешернфон Герцфельд, М.Муравського. Померла у м. Хвали-Почернице поблизу Праги (Чехія).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]