Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна
англ. Catherine Breshkovsky
фр. Catherine Breshkovsky
Breshkovskaya.jpg
Ім'я при народженні рос. Екатерина Константиновна Брешко-Брешковская
Народилася 25 січня 1844(1844-01-25)
Вітебськ, Російська імперія
Померла 12 вересня 1934(1934-09-12)[1][2] (90 років)
Horní Počernice[d], Prague 9[d], Прага, Чехословаччина
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the United States (1912-1959).svg США
Flag of France.svg Франція
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність політик
Володіє мовами російська[3]
Посада Член Всеросійської ради[d]

Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна (1843 або 1844, за іншими даними, 1848–12.09. 1934) — революційна діячка, публіцист, мемуарист. Дочка відставного гвардійського поручика Костянтина Верига. Була в шлюбі з поміщиком Миколою Брешко-Брешковським. Здобула домашню освіту. Викладала в народній школі, створеною батьком. Після закриття школи і встановлення за родиною поліцейського нагляду вдалася до соціалістичної пропаганди. 1873 налагодила зв'язки з народниками. З сестрою Ольгою влаштувала «Київську комуну». Залишивши в Санкт-Петербурзі народженого в лютому 1874 сина Миколу (майбутнього письменника), виїхала в Україну і влітку «пішла в народ» (див. «Ходіння в народ») під іменем солдатки Фьокли (Теклі) Косої. Разом із Я.Стефановичем і М.Коленкіною перебувала, зокрема, в Черкаському повіті Київської губернії.

Заарештована 6 жовтня (24 вересня) 1874 поблизу Тульчина. Утримувалась у Брацлавській в'язниці, з 16(04) жовтня 1876 — у Петропавловській фортеці. 1878 на «процесі 193-х» засуджена до 5-літньої каторги. Наприкінці того самого року перебувала на Карі (Забайкалля, Росія), з 1879 — на поселенні в м. Баргузин Забайкальської обл. (нині с-ще міського типу, Бурятія, РФ), звідки 21 (09) червня 1881 втекла з групою засланців. Наступного місяця затримана, доставлена на Карійські копальні (з додатковим чотирирічним терміном примусових робіт), 1884 поселена в Селенгинській окрузі, 1896 — амністована. Замешкала у Мінську, від 1901 — у Полтаві.

Одна із засновників «Робітничої партії політичного визволення Росії», що 1902 злилася з Партією соціалістів-революціонерів. 1903 виїхала за кордон (Швейцарія, США, Велика Британія), 1905 повернулася. Виступила в нелегальній пресі з серією статей «Письма старого друга», написаними у вигляді звернень до «внуків і дітей, сестер і братів» (відтак укоренилося її прізвисько «бабуся російської революції»). Обстоювала посилення політичного терору. 1907 за доносом Є.Азефа знову ув'язнена в Петропавловській фортеці. 1910 вислана до Сибіру. Після втечі й чергового арешту була проваджена до Якутії. Через хворобу переведена до м. Іркутськ (нині РФ), потім — м. Мінусинськ (нині місто Красноярського краю, РФ). Визволена 1917, пристала до есерів-«оборонців», підтримала Тимчасовий уряд, у Чернігівській губернії її було обрано до Всеросійських Установчих зборів, виступила проти більшовиків. 1919 емігрувала. Авторка низки спогадів, зокрема, про Н.Армфельд, М.Кибальчича, Кропоткіна, С.Лешернфон Герцфельд, М.Муравського. Померла у м. Хвали-Почернице поблизу Праги (Чехія).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]