Брильов Сергій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брильов Сергій Борисович
Sergey Brilev 27-5-2015.jpg
Народився 24 липня 1972(1972-07-24) (48 років) або 1972[1]
Гавана, Куба[1]
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія,
Велика Британія Велика Британія
Діяльність журналіст, телеведучий, громадський діяч
Alma mater Московський державний інститут міжнародних відносин
Знання мов російська[1], англійська і іспанська
Заклад Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія
У шлюбі з Ірина Брильова
Діти донька Олександра Брильова (11.08.2006)
Нагороди

Сергій Борисович Брильов (нар.. 24 липня 1972, Гавана, Куба) — російський журналіст і телеведучий, громадський діяч. Заступник генерального директора телеканалу «Росія» за спеціальним інформаційним проектів, керівник і ведучий програми «Вєсті в суботу»[2], кандидат історичних наук[3].

Президент асоціації «Глобальна енергія» (з 3 лютого 2020 року)[4][5][6], член Президії Ради з зовнішньої та оборонної політики, співзасновник і президент «Інституту Берінга-Беллінсгаузена» (Монтевідео, Уругвай)[7], член Академії Російського телебачення[8] (з 2006 року), колишній член Громадської ради при Міністерстві оборони Росії[9].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 24 липня 1972 року в Гавані (Куба) в сім'ї співробітників торгпредства. Дитинство і юність провів між Москвою, Еквадором і Уругваєм (де працювали батьки). У школі і студентом грав в аматорському театрі (в московській школі № 109, відомої як «школа Євгена Ямбурга»). Був членом комсомольської організації[10].

Вперше з'явився на телеекранах в 1988 році, у популярній програмі «12 поверх» як один з її героїв. Один з її співведучих Владислав Флярковський, помітивши «підвішений язик» молодого Брильова, запропонував йому вступати на журналіста замість юриста, як той планував. Вже через 7 років Брильов став працювати в програмі «Вєсті», де Флярковский був одним з основних її провідних[11].

Освіта: Московський державний інститут міжнародних відносин (1989—1995 рр., міжнародна журналістика). Навчався на одному курсі з відомими журналістами Станіславом Кучером та Олексієм Кондулуковим, але закінчив МДІМВ на рік пізніше від них через академічну відпустку, під час якої в 1990—1991 роках навчався в Інституті іноземних мов Монтевідео (Уругвай)[12]. У наступні роки навчався на курсах Бі-Бі-Сі (Велика Британія) та Агентства міжнародного розвитку (США). Намагався вчитися на факультеті менеджменту Вестмінстерського університету (Лондон), але покинув навчальний заклад у зв'язку з завантаженістю на роботі.

Вільно володіє англійською та іспанською мовами.

З 2001 року є громадянином Великої Британії, про що публічно стало відомо в 2018 році[⇨].

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

В 1990—1993 роках працював кореспондентом-стажистом у відділі науки і освіти в газеті «Комсомольская правда».

Під час навчання в Уругваї (1990—1991) став регулярним автором місцевих газет «La Republica» і «EI Observador Economico». В цей же час почав свою телевізійну кар'єру: був співавтором програми «СОДРЕ» на П'ятому каналі (Уругвай), де повідомляв про російських старовірів у департаменті Ріо-Негро[13].

У 1993—1995 роках — спеціальний кореспондент газети «Московські новини» (міжнародний відділ)[12]. Писав, головним чином, про Латинську Америку. Став першим кореспондентом, який зміг прибути на Кубу після заборони розповсюдження видання на території країни (під час кризи з біженцями на плотах). Паралельно був московським кореспондентом уругвайської «EI Observador Economico» і аргентинської «La Razon», а також експертом по Латинській Америці Державної Думи Росії. Працюючи в «Московських новинах», став регулярно створювати телевізійні репортажі для програм «Міжнародна панорама» (спільно з Дмитром Якушкіним) і «Формула 730»[14] (де і отримав пропозицію перейти на роботу на телебачення в програмі «Вести»).

З 1995 року працює на телеканалі «Росія».

У 1995—1996 роках — спеціальний кореспондент «Вістей» (у тому числі під час Першої чеченської війни[15] і подій в Будьоновську). У 1995 році, у перерві між відрядженнями в Чечню, закінчив курси Бі-бі-сі в Лондоні[16][12].

У 1996—2001 роках — завідувач бюро в Лондоні[17]. Займаючи цю посаду, до 2000 року періодично публікувався в «Независимой газете»[18]. У 2001 році погодився на пропозицію голови ВДТРК Олега Добродеєва стати ведучим програми «Вісті», через місяць після цього повернувся в Москву[12].

Перший ефір на посаді ведучого припав на 11 вересня 2001 року (день терактів у США)[15][19]. Спочатку дебют Брильова був призначений на 17 вересня 2001 року[20], але перша поява його як ведучого відбулася на тиждень раніше з причини того, що керівництву каналу для синхронного перекладу і коментаря до картинки прямого ефіру терміново був потрібен журналіст, який розуміє англійську мову[21].   Ведучий вечірніх «Вістей» (2001—2003)[20][22], «Вістей тижня» (2003—2007)[23][24], «Вісті в суботу» (з 2008 року)[25]. У перервах і паузах ведучий програм «Форт Боярд» (російська сезон 2002 року)[26], «Вісті. Подробиці» (2005—2006), «П'ята студія» (2007—2008)[27][28], «Пряма лінія з Президентом Російської Федерації В. В. Путіним» (2001—2007)[29][30], а також «Федерація» (2009—2010, разом з Тетяною Ремезовою)[31][32], «Лінія Назарбаєва» та проект «І це все?» про Анатолія Чубайса і закінчення діяльності РАО ЄЕС (на каналі «Росія-24»).

Коментував інавгурації Президентів Російської Федерації в 2004[33], 2008[34], 2012[35] і 2018 роках[36] в парі з Катериною Андрєєвою в прямому ефірі «Першого каналу», «Росії», ТВЦ тощо. 9 травня 2005 року також коментував пряму трансляцію з військового параду на Червоній площі, разом з Катериною Андрєєвою, Ігорем Кириловим та Ганною Шатиловою на телеканалах «Першому каналі» і «Росії»[37].

З 7 грудня 2012 року брав участь у щорічних «Розмовах з Дмитром Медведєвим»[38][39].

З 28 лютого 2015 по 11 вересня 2016 року — автор і ведучий (разом з Тетяною Наумовою) оновленого циклу фільмів «Вісті. Федерація» на телеканалі «Росія-24», що розповідає про економічну ситуацію в суб'єктах Російської Федерації[40][41].

Автор сценаріїв і співведучий (з Тетяною Наумовою, Дариною Козловою та Марією Бондаревою) серії передач з рубрики «Без віз» (Монголія, Уругвай, Гренада, Куба, Боснія і Герцеговина).

З 5 по 26 грудня 2015 року заміняв свого колегу, Дмитра Кисельова, як ведучого інтелектуального шоу «Знання — сила», яке виходило на телеканалі «Росія-1» з 19 вересня.

Зміст і стиль телепрограм[ред. | ред. код]

Одне з основних напрямів професійної діяльності — ексклюзивні інтерв'ю з першими особами": президентами, прем'єр-міністрами і міністрами закордонних справ.

На прес-конференції президента Росії в 2012 році Брильов цікавився у Володимира Путіна про те, чи буде він давати доручення МЗС про перегляд російсько-американської угоди про усиновлення дітей, а також ставив питання про ризики переходу досягнутої фінансової стабільності в застій[42].

На державному телебаченні Брильов підняв тему про те, що відбувається навколо Гоголь-центру і режисера Кирила Серебренникова у справі про розкрадання в «Сьомій студії»[43].

Брильов став першим з журналістів, хто запитав Путіна про осіб Олександра Петрова та Руслана Боширова, які підозрюються владою Великої Британії в замаху на життя Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в Солсбері[44].

Після повідомлення про вбивство в ніч на 28 лютого 2015 року опозиціонера Бориса Нємцова змінив план програми і запросив у прямий ефір близьку товаришку і соратницю політика Ірину Хакамаду[45].

У своїх програмах Брильов регулярно звертається до творчої спадщини Олександра Солженіцина і записує інтерв'ю з Наталією Солженіциною[46].

Крім політиків і бізнесменів, у програмах Брильова регулярно беруть участь громадські діячі. Однією з його співрозмовниць була лідер правозахисного руху в Росії Людмила Алексєєва[47][48].

До числа частих тем Брильова відносяться репортажі з штаб-квартири Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, інтерв'ю з діючими співробітниками та ветеранами нелегальної розвідки. До їх числа відносяться директор СЗР Сергій Наришкін[49], ветерани СЗР Андрій Безруков[ru][50], Гоар Вартанян[ru], Людмила Нуйкіна[51], Тамара Нетикса[52] і багато інших[53].

Документальне кіно[ред. | ред. код]

є автором і ведучим таких документальних фільмів (за його словами, саме над ними він працює як заступник генерального директора телеканалу «Росія» за спеціальними інформаційними проектами[54]):

Художні фільми[ред. | ред. код]

Погляди[ред. | ред. код]

Виступав на підтримку Володимира Путіна, якого називав єдиним системним лібералом в країні. Разом з тим Брильов негативно відгукувався про його системних (партія «Яблуко», за яку голосував з 1993 року) і позасистемних (Михайло Касьянов, Едуард Лимонов, Гаррі Каспаров[76]) політичних супротивників[77][78]. При цьому опозиційні політики, серед яких Касьянов, Лимонов, Борис Нємцов, Ірина Хакамада, Геннадій Зюганов, Григорій Явлінський, Михайло Прохоров, Володимир Рижков та інші, неодноразово брали участь у телепрограмах Брильова.

Сергій Брильов висловлюється за діалог між країнами. Будучи кандидатом історичних наук, Брильов активно співпрацює з британськими істориками та архівістами. Спільно підготував низку відеосюжетів про невідомі подробиці та версії вбивства царської сім'ї. Разом з британським істориком Бернардом о'Коннором розповів на прес-конференції про співробітництво радянських і британських спецслужб в роки Другої світової війни[79] і написав книгу «Розвідка. „Нелегали“ навпаки»[80].

Оцінки[ред. | ред. код]

Відмінною рисою телевізійних програм Сергія Брильова було відсутність будь-якої критики з його вуст на адресу президента Володимира Путіна[28], хоча при цьому він дозволяв собі негативно висловлюватися на адресу Уряду, Державної думи та інших державних органів Росії. За його поясненням, це відбувалося через:

  • неприйняття критики на адресу політиків з боку ведучого або журналістів телеканалу (це правило порушувалося ним самим стосовно маршів незгодних (толку з таких коаліцій зазвичай не буває) і подій на Манежній площі (масові безчинства)[81][82]),
  • власного голосування проти проекту конституції Російської Федерації на референдумі 1993 року при президентові Борисі Єльцині, яким він «позбавив себе права» на критику чинної по новим законам влади.

Оглядач газети «Коммерсантъ» Аріна Бородіна зазначала, що підсумкові програми "Вісті тижня « і „Час“ („Перший канал“) неодноразово давали однакову інформаційну повістку: у них збігалися теми сюжетів та оцінки тих чи інших подій, а для коментарів залучалися загальні спікери[77]. Так, при обговоренні послання президента Федеральним Зборам у 2004 році, ведучий „Часу“ Петро Марченко вказував, що „свобода і відповідальність — ключові слова у виступі президента“, в той час як Брильов акцентував увагу на тому, що президент „вперто повторював про свободу і демократію“. Іншим прикладом стало інтерв'ю начальника управління власної безпеки МВС Костянтина Ромодановського, що вийшло в один день, але відрізнялися лише місцем дії: Брильов сидів у кабінеті, а Марченко прогулювався зі спікером алеї[83]. Також журналістка викривали Брильова у приховуванні інформації на прикладі подій на Манежній площі, коли ведучий промовчав про націоналістичний характер мітингу, на хвилі якого і відбулися подальші зіткнення громадян з міліцією[81][84].

На думку телекритика Ірини Петровської, Брильову притаманна інтелігентна манера ведення телевізійних програм, він не дозволяє собі грубощів і відвертих перекручувань, властивих телеканалу „Росія“, являє собою амплуа „пропагандист-лайт“[85].

На думку Олексія Навального, висловлену в листопаді 2018 року, Брильов є одним з головних „путінських пропагандистів“, який ніколи не критикує Путіна і російську владу в цілому. Для прикладу він навів абсолютне ігнорування „Вістями в суботу“ в 2018 році мітингів проти пенсійної реформи, протестів в Інгушетії або публікацією Великою Британією нових доказів причетності співробітників ГРУ, по справі отруєння Скрипалів (в останньому випадку журналіст приділив більше часу сюжетом, присвяченому самостійного закриття герцогинею Меган Маркл дверей автомобіля[86]).

Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков вважає, що приклад Брильова доводить: можна мати громадянство Великої Британії і бути справжнім патріотом Росії[87].

На думку журналіста Олега Кашина, „Брильов — це головний ліберал на державному телебаченні“[88]. Такої ж думки дотримується однокурсник Брильова з МДІМВ, журналіст Станіслав Кучер[89].

Громадська полеміка про зв'язки Брильова з Великою Британією і його британського громадянства [ред. | ред. код]

23 листопада 2018 року Олексій Навальний опублікував у відеоблозі розслідування Фонду боротьби з корупцією, присвячене Брильову[86][90]. Згідно з матеріалами розслідування, що широко цитувалося в ЗМІ, імена Брильова і його дружини в 2001 році перебували у списку виборців лондонського району Ноттінг-Гілл, де вони орендували житло в ті роки[91]; а з 2016 року дружина Брильова в Лондоні володіє квартирою в районі Чизік вартістю 700 тис. фунтів (66 млн рублів), придбана без позик та іпотеки[92]. На думку розслідувачів, Брильов володіє громадянством Великої Британії, яке отримав після 6 років проживання та роботи на території країни як співробітника „Вістей“ (1995—2001). Згідно опитаних РБК юристам, правом голосу в цій країні мають жителі Великої Британії, країн Співдружності або ЄС, також висловлювалася версія про можливий вихід Брильова з громадянства Великої Британії або включення його до списків виборців без його відома на підставі факту реєстрації.

На прохання кореспондента РБК 22 листопада прокоментувати інформацію про статус підданого Великої Британії Брильов відповіді не дав, пославшись на те, що ще не встиг ознайомитися з опублікованими матеріалами, і попросив передзвонити пізніше[90]. Ірина Брильова заявила кореспонденту „Дощу“, що вони з чоловіком не купували нерухомість у Великій Британії, і у неї немає громадянства цієї країни[93].

27 листопада Брильов у соціальній мережі „Facebook“ підтвердив, що у нього є британське громадянство і нерухомість в Лондоні, і пояснив, що факти отримання громадянства і придбання нерухомості у Великій Британії він не приховував від фінансових і податкових органів[94] та російські закони не порушував. Однак публічно Брильов ніде не говорив про своє британське громадянство, і ні одне світове або російське ЗМІ про цей факт раніше не повідомляло[95][96]. Телеексперти звертали увагу на надмірно часті поїздки Брильова за рахунок бюджету державної телекомпанії до Великої Британії[85][97], а телеведучий Володимир Познер в цілях захисту престижу російського державного телебачення запропонував Брильову здати британський паспорт, на що Брильов відповів відмовою[98][99].

Зазначалося, що членами громадських рад при МВС та Міністерстві оборони, в яких перебував Брильов, за законом не можуть бути особи з іноземним і подвійним громадянством[100]. Ці обмеження випливають з п. 5 указу президента РФ від 4 серпня 2006 року № 842, згідно з яким членами громадських рад при федеральних міністерствах не можуть бути особи, які відповідно до Федеральним законом від 4 квітня 2005 р. N 32-ФЗ „Про Суспільну палату Російської Федерації“ не можуть бути членами Громадської палати Російської Федерації[101]. А згідно з п. 2 статті 7 Федерального закону „Про Громадську палату РФ“, членами Громадської палати „не можуть бути особи, які мають подвійне громадянство“. Дане обмеження додатково введено з 4 серпня 2013 року Федеральним законом від 23 липня 2013 року N 235-ФЗ[102][103]. Навальний звернувся до міністра оборони РФ С. К. Шойгу з вимогою виключити Брильова зі складц громадської ради[104]. 28 січня 2019 року рішенням міністра оборони Росії Сергія Шойгу Брильов виключений зі складу громадської ради при Міноборони[105][106].

Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков зазначив, що дана ситуація не прикрашає журналіста і можливим її наслідком є позбавлення права працювати в Громадській раді Міноборони РФ[87]. Заступник голови Громадської ради Міноборони РФ Олександр Каньшин уточнив, що Брильов не був на жодному засіданні ради[107][108]. Голова Громадської ради Міноборони РФ Павло Гусєв не побачив проблем з членством Брильова в раді, оскільки визначальним фактором визнав наявність громадянства Росії; в цьому плані випадок Брильова не унікальний: так, в Раді при Президенті Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини понад 16 років, до самої смерті, перебувала правозахисниця Людмила Алексєєва, яка мала нарівні з російським громадянство США. Також вона, як і Брильов, була членом Громадської ради при МВС Росії[109][110].

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Ірина (в дівоцтві Константинова), власниця частки в керуючої компанії багатоквартирного житлового будинку в лондонському районі Чизік[92][111]. За даними СПАРК, володіє 50-процентною часткою в компанії „А. К. А. Агентство“ (в 2017 р. чистий збиток становив 1,47 млн руб.) і разом з чоловіком володіє „Організацією співробітництва з країнами Латинської Америки імені Берінга і Беллінсгаузена“ (в 2016 році чистий збиток становив 1,25 млн руб[90]).

Дочка Олександра (нар. 11.08.2006).

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Пошани (вручено 19 вересня 2014)[112].
  • Орден Дружби (27 листопада 2006)[113].
  • Медаль «У пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003).
  • Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані» (2005).
  • Медаль „200 років Консульської служби МЗС Росії“ (2009).
  • Подяки Президентів Російської Федерації (2003, 2008, 2010).
  • Фіналіст „ТЕФІ-1996“ (номінація „Репортер“)[114].
  • Переможець „ТЕФІ-2002“ (номінація „Ведучий інформаційної програми“)[115], „ТЕФІ-2006“ (номінація „Ведучий інформаційно-аналітичної програми“)[116] і „ТЕФІ-2018“ (номінація „Ведучий інформаційної програми“)[117]. Крім того, при Сергію Брильову програма „Вісті тижня“ двічі стала лауреатом „ТЕФІ“ (2005, 2006) у номінації „Інформаційно-аналітична програма“[118][119].
  • Подяка Президента Російської Федерації (6 лютого 2003) — за активну участь у підготовці та проведенні заходів за участю Президента Російської Федерації»[120].
  • Подяка Президента Російської Федерації (23 квітня 2008) — «за інформаційне забезпечення та активну громадську діяльність щодо розвитку громадянського суспільства в Російській Федерації»[121].
  • Почесний гість (аналог «почесного громадянства») міста Монтевідео (Уругвай)[122]

Лауреат премій «Найкраще перо Росії» (2002), «Майстер» (2004, Санкт-Петербург), «Кар'єра року» (в номінації «За сміливе поводження з ефіром», 2007)[123], «Честь вище прибутку» (в номінації «Премія імені Вольського», РСПП, 2009), «Кришталеве перо» (у номінації «Персона року», Татарстан, 2010)[124], премія Президента Казахстану (2010), премія Росдруку «За зразкове володіння російською мовою».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Catalog of the German National Library
  2. Участники встречи с руководством и членами коллектива Всероссийской государственной телевизионной и радиовещательной компании (ВГТРК). Президент России (ru). Процитовано 2018-11-27. 
  3. Советский фактор в политике малых стран Латинской Америки в канун и во время Второй мировой войны. mgimo.ru. Процитовано 2018-12-21. 
  4. Сергей Брилёв возглавил ассоциацию «Глобальная энергия» (ru). Российская газета. Процитовано 2020-02-05. 
  5. Сергей Брилёв возглавил «Глобальную энергию» (ru). vesti.ru. Процитовано 2020-02-05. 
  6. Сергей Брилёв возглавил ассоциацию «Глобальная энергия» (ru). ТАСС. Процитовано 2020-02-05. 
  7. Ibba. www.ibbamericas.com. Процитовано 2018-06-08. 
  8. Позиция: активный участник, а не «говорящая голова». Независимая газета. 2008-02-15. 
  9. Брилёва исключили из общественного совета при Минобороны. РБК. Процитовано 2019-03-16. 
  10. Елена Яковлева нашла мужа на гастролях // Комсомольская правда : газета. — 2002. — № 22662 (10).
  11. Россия 1 (2019-03-02). Привет, Андрей! Телевидение 90-х. Ток-шоу Андрея Малахова от 02.03.19. Процитовано 2019-03-17. 
  12. а б в г Сергеев Д. Сергей Брилёв // Они в эфире: Как делается телевидение. — М. : АСТ: АСТ МОСКВА, 2007. — С. 55—72. — ISBN 978-5-9713-6689-8.
  13. Шаг на экран: звезды ТВ - о начале своей карьеры. The Hollywood Reporter. 2016-11-21. 
  14. Сергей Брилёв: "У нас хорошие «Вести»". Труд. 2002-02-28. 
  15. а б Сергей БРИЛЁВ: "Я стал телеведущим в день американской трагедии". Известия. 2001-09-21. 
  16. «Обладатель гражданств США, Франции и России Владимир Познер публично предложил мне сдать британский паспорт, отказавшись при этом сдавать свои». Официальная страница Сергея Брилёва в социальной сети Facebook. 2018-11-30. Процитовано 2020-02-18.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  17. Евгения Ревенко в «Вестях» заменит бывший корреспондент «КП». Комсомольская правда. 2001-09-06. 
  18. Из Европы видней. Независимая газета. 2000-04-20. 
  19. «Сергей Брилёв: "После "Форта Боярд" слёзно просил начальство больше меня туда не посылать"». Труд. 2008-09-11. 
  20. а б Вести вечерние новости на РТР вместо Ревенко станет лондонский корреспондент «Вестей». NEWSru.com. 2001-09-05. 
  21. Наш человек в Чизике. Тайны карьеры и гражданства Сергея Брилёва. Собеседник. 2018-11-26. 
  22. Новая программа Ревенко выйдет в эфир 16 сентября. Lenta.ru. 2001-08-31. Архів оригіналу за 2014-02-22. 
  23. Брилёв сменит Ревенко на посту ведущего «Вестей недели». Lenta.ru. 2003-07-23. Архів оригіналу за 2014-10-20. 
  24. Почему Сергей Брилёв покинул «Вести недели»? — Известия
  25. Государственное телевидение расширяет политический эфир. В соответствии с пожеланиями телезрителей. Коммерсантъ. 2008-09-03. 
  26. Каменская, Алина Кабаева и Сергей Брилёв отправляются покорять форт Байяр. Комсомольская правда. 2002-07-05. 
  27. Сергей Брилёв остается на РТР вести политическое шоу. Сергей Брилёв вернется на «вторую кнопку» с новым проектом — Сусанна Альперина. Российская газета. 2007-03-02. 
  28. а б Час прессы. Сергей Брилёв и его «Пятая студия»: иногда они возвращаются Радио Свобода, 2007
  29. Программная передача. Известия. 2001-12-21. 
  30. Президент с большим коэффициентом импровизации. 24 декабря Владимир Путин поговорит со страной. Коммерсантъ. 2001-12-20. 
  31. Сергей Брилёв представил программу о Татарстане. Татар-информ. 2009-02-27. 
  32. Проект "Федерация". ГТРК «Поморье». 2010-03-02. 
  33. Инаугурация Президента РФ Владимира Путина (2004). Первый канал. 2004-05-07. 
  34. Инаугурация Президента РФ Дмитрия Медведева. Первый канал. 2008-05-07. 
  35. Инаугурация Президента РФ Владимира Путина (2012). Первый канал. 2012-05-07. 
  36. Присяга и ядерный чемоданчик: в Кремле пройдет инаугурация президента (ru). РИА Новости. 2018-05-07. 
  37. Отметили победу - закрыли тему. Известия. 2005-05-13. 
  38. Дмитрий Медведев: "Конца света не будет, будет Новый год". Разговор с Дмитрием Медведевым. Коммерсантъ. 2012-12-07. 
  39. Дмитрий Медведев даст интервью российским телеканалам 15 декабря. Коммерсантъ. 2016-12-08. 
  40. На телеканале «Россия» фильмом о Мордовии стартует обновлённый цикл «Федерация». Информационное агентство «Вестник Мордовии». 2015-02-25. Процитовано 2015-04-19.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  41. «Федерация» рассказала стране о современной Мордовии. Информационный центр финно-угорских народов Finugor.ru. 2015-03-04. Процитовано 2015-04-19.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  42. Пресс-конференция Владимира Путина (ru). Президент России. Процитовано 2018-12-24. 
  43. Мединский: расследование в "Гоголь-центре" к творчеству отношения не имеет. Процитовано 2018-12-24. 
  44. Пленарное заседание Восточного экономического форума (ru). Президент России. Процитовано 2018-12-24. 
  45. Вести в субботу. Борис Немцов как друг. Разговор с Ириной Хакамадой (ru). russia.tv. Процитовано 2018-12-21. 
  46. Вести в субботу. Опера по Солженицыну (ru). russia.tv. Процитовано 2018-12-21. 
  47. Вести в субботу. Памяти академика Сахарова - интервью с Людмилой Алексеевой (ru). russia.tv. Процитовано 2018-12-21. 
  48. Вести в субботу. Людмила Алексеева: "Правозащитникам найдется работа в любой стране" (ru). russia.tv. Процитовано 2018-12-21. 
  49. Сергей Нарышкин Служба Внешней Разведки интервью Сергею Брилёву ВЕСТИ в СУББОТУ 24 09 2016
  50. Нелегал. Специальный репортаж Сергея Брилёва
  51. Российская разведчица рассказала о добыче зарубежных военных разработок — Россия 24
  52. Пара разведчиков-нелегалов: как это работает - Россия 24
  53. Российская разведчица рассказала о добыче зарубежных военных разработок — Россия 24
  54. Познер предложил Брилёву сдать британский паспорт. Брилёв не хочет Радио Свобода, 30.11.2018
  55. Гитлер называл ее "самой опасной англичанкой". Независимая газета. 2000-08-04. 
  56. Тяжёлая нефть. Россия-1. 
  57. Право на право. Процитовано 2018-12-21. 
  58. Карибский кризис. Непонятная иcтория. Фильм 2012 года
  59. Карибский кризис. Непонятная история. Россия-1. 
  60. Александр Романович: кем был не понят Карибский кризис. Новая политика. 2012-10-24. 
  61. ЧВС. Наследие Черномырдина. Вести.ру. 2013-04-05. 
  62. По ТВ расскажут о жизни Черномырдина. Российская газета. 2013-04-08. 
  63. Бывший НТВшник Павел Селин: «В Беларуси у меня больше друзей, чем в Москве». Комсомольская правда в Беларуси. 2013-02-18. 
  64. В фильме о Конституции - пестрый набор персон и личных мнений. Вести ФМ. 2013-12-11. 
  65. Россия 24. Думская мысль. Документальный фильм Сергея Брилёва. Процитовано 2018-12-21. 
  66. Журналист Сергей Брилёв раскрыл во Владивостоке "Тайну трех океанов". РИА Новости. 2014-03-19. 
  67. Гран-при десятого Международного телефестиваля «Человек и Море» получил фильм Сергея Брилёва «Тайна трех океанов». ГТРК «Владивосток». 2014-06-22. 
  68. "Россия 1": первые премьеры зимнего времени. Вести.ру. 2014-10-27. 
  69. Правда и мифы Алмазного фонда. Вечерняя Москва. 2014-12-07. Архів оригіналу за 2016-03-04. Процитовано 2015-09-14. 
  70. Сергей Брилёв: Советский солдат освободил Корею. И точка!. Вечерняя Москва. 2015-02-23. Архів оригіналу за 2015-07-20. Процитовано 2015-09-13. 
  71. Вести.doc. "Михаил Горбачев: сегодня и тогда". Фильм Сергея Брилёва. Вести.ру. 2016-03-01. 
  72. ПМЭФ: в 20 лет все только начинается. Вести.ру. 2016-06-11. 
  73. Сергей Брилёв готовит фильм к юбилею первого президента Татарстана Шаймиева. Вести.ру. 2016-12-28. 
  74. Огненная кругосветка. Россия-1. 2019-07-16. 
  75. Россия-Китай. Все только начинается. Документальный фильм Сергея Брилёва (ru). Процитовано 2020-02-05. 
  76. Евгений Киселёв (2006-08-15). Бывшие люди. Газета.ру. 
  77. а б Анна Качкаева. Информационная политика программы «Вести недели» Радио Свобода, 17.07.2005
  78. Анна Качкаева. Час прессы. Журналист Сергей Брилёв рассуждает в гостях у Анны Качкаевой о первых лицах и больших политических интервью на ТВ Радио Свобода, 16.02.2009
  79. Кречетников, Артем (2018-05-15). Операция "Ледоруб": как Джеймс Бонд Штирлицу помогал. BBC News Русская служба (en). Процитовано 2018-12-21. 
  80. Sergey Brilev (en). www.facebook.com. Процитовано 2018-12-21. 
  81. а б Арина Бородина. Побоище прошло вторым экраном «Коммерсантъ» № 231 от 14.12.2010
  82. Арина Бородина, Мария-Луиза Тримастэ. Протест пошёл «Коммерсантъ Власть» № 9 от 12.03.2007, стр. 33
  83. Телелидеры с Ариной Бородиной. 24-30 мая „Коммерсантъ“ № 97 от 01.06.2004
  84. Арина Бородина, Мария-Луиза Тримастэ. Протест пошёл «Коммерсантъ Власть» № 9 от 12.03.2007, стр. 33
  85. а б Кусок эфира. Блоги / Кусок эфира: Ирина Петровская: Сергей Брилёв — вариант пропагандист-лайт (ru). Эхо Москвы. Процитовано 2018-12-21. 
  86. а б Навальный: ведущий "Вестей" Брилёв – подданный Великобритании (ru). Радио Свобода. Процитовано 2018-11-23. 
  87. а б Коммерсантъ, 3 декабря 2018. Песков: Брилёв может покинуть Общественный совет при Минобороны
  88. Кашин Олег. Интервью / Олег Кашин (ru). Эхо Москвы. Процитовано 2018-12-21. 
  89. Станислав Кучер: Почувствую цензуру – уйду из эфира (ru). sobesednik.ru. Процитовано 2018-12-24. 
  90. а б в Навальный рассказал о британском подданстве ведущего «России» Брилёва. РБК. Процитовано 2018-11-23. 
  91. „Дождь“: ведущий „России“ заплатил журналистке за сокрытие съемки его недвижимости в Британии Настоящее время, 25.11.2018
  92. а б «Британская волна» пропагандиста Брилёва. У жены телеведущего лондонская квартира за более чем $900 тыс. Руспрес. 2018-11-23. Архів оригіналу за 2018-11-25. Процитовано 2018-11-24. 
  93. Inc., TV Rain,. Жена Брилёва отрицает получение британского гражданства и покупку недвижимости в Лондоне. Процитовано 2018-11-24. 
  94. Брилёв подтвердил британское подданство и удивился расследованию на эту тему (ru). Lenta.ru. Процитовано 2019-01-09. 
  95. Сергей Брилёв признал, что у него есть британское гражданство. Радио Свобода. Процитовано 2018-11-27. 
  96. Ведущий Брилёв рассказал о наличии у него британского паспорта // РБК
  97. История с британским паспортом Брилёва заставила посмотреть и на других. Новые известия. 2018-11-28. Процитовано 2019-03-16. 
  98. Познер предложил Брилёву сдать британский паспорт. Брилёв не хочет. Радио Свобода. 2018-11-30. Процитовано 2019-01-09. 
  99. Брилёв наконец подробно объяснил, откуда у него британский паспорт. Пульс планеты. 2018-12-01. Процитовано 2019-01-09. 
  100. Сергей Брилёв незаконно вошел в общественные советы при МВД и Минобороны. Все дело в его британском гражданстве — Meduza. Meduza (ru). Процитовано 2018-11-28. 
  101. О порядке образования общественных советов при федеральных министерствах…
  102. Федеральный закон „Об Общественной палате Российской Федерации (с изменениями на 5 декабря 2017 года)“
  103. О внесении изменений в Федеральный закон „Об Общественной палате Российской Федерации“ (с изменениями на 28 декабря 2013 года), статья 1
  104. Алексей Навальный потребовал исключить Сергея Брилёва из общественного совета при Минобороны — Meduza. Meduza. Процитовано 2018-11-29. 
  105. Брилёва исключили из общественного совета при Минобороны / vedomosti.ru
  106. Сергей Брилёв исключён из общественного совета при Минобороны (ru). www.kommersant.ru. 2019-03-14. Процитовано 2019-03-14. 
  107. РБК, 4 декабря 2018. В Общественном совете при Минобороны поспорили из-за гражданства Брилёва
  108. Исключат ли Сергея Брилёва из совета при минобороны России за гражданство Британии? Русская служба Би-би-си, 28.11.2018
  109. РБК, 4 декабря 2018. В Общественном совете при Минобороны сочли законным членство Брилёва
  110. Биография Людмилы Алексеевой // РИА Новости, 20.07.2017
  111. Долгорукая, Марина. (2015-03-09). Сергей Брилёв: К сожалению, мы недостаточно ценим Россию. Моя семья, № 09. Процитовано 2017-02-14.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  112. Список отмеченных государственными наградами Российской Федерации (PDF). Официальный интернет-портал Правительства Российской Федерации. 2014-09-19. Процитовано 2014-09-19.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  113. Указ Президента Российской Федерации от 27 ноября 2006 года № 1316 „О награждении государственными наградами Российской Федерации“
  114. ФИНАЛИСТЫ КОНКУРСА "ТЭФИ-1996". Академия российского телевидения. Архів оригіналу за 2013-10-18. 
  115. Брилёв, Масюк и Швыдкой берут ТЭФИ. Вести.ру. 2003-01-31. 
  116. Сергей Брилёв, Ирада Зейналова и программа "Время" получили ТЭФИ. РИА Новости. 2006-11-23. 
  117. В Москве прошла церемония вручения премии ТЭФИ
  118. Победители «ТЭФИ-2005» // Фонд «Академия Российского телевидения». — Дата звернення: 16.02.2020.
  119. Победители «ТЭФИ-2006» // Фонд «Академия Российского телевидения». — Дата звернення: 16.02.2020.
  120. Распоряжение Президента Российской Федерации от 6 февраля 2003 года № 55-рп «О поощрении»
  121. РАСПОРЯЖЕНИЕ О поощрении. Электронный фонд правовой и нормативно-технической документации. 2008-04-23. 
  122. Российский телеведущий Сергей Брилёв стал «почётным гостем» Монтевидео (ru). РИА Новости. 2019-02-20. Процитовано 2019-03-16. 
  123. Карьеристы. Профиль. 2007-03-05. 
  124. Сергей Брилёв получил приз журналистских симпатий на конкурсе «Хрустальное перо». Татар-информ. 2010-05-19. 

Публікації[ред. | ред. код]