Бринський Антон Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антон Петрович Бринський
Скульптурний портрет Антона Бринського авторства Павла Гусєва (Кмитівський художній музей)
Прізвисько дядя Пєтя
Народився 10 червня 1906(1906-06-10)
село Андріївка
Помер 14 червня 1981(1981-06-14) (75 років)
Нижній Новгород
Країна СРСР СРСР
Роки служби 1928—1958
Звання Полковник (СРСР) Полковник
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки

Анто́н Петро́вич Бри́нський (* 10 червня 1906, село Андріївка, нині Чемеровецького району Хмельницької області — † 14 червня 1981, Горький, нині Нижній Новгород, Росія) — радянський письменник. Герой Радянського Союзу (4 лютого 1944).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 10 червня 1906 року в селі Андріївка (нині Хмельницька область) у селянській родині.

1921 року поселився в Кам'янці-Подільському, жив у свого дядька Івана біля синагоги. Навчався в учительській семінарії (кілька місяців), 1922 року в трудовій школі № 2 (нині ЗОШ № 8), у 1923—1924 роках у лісовій профшколі, у 1925—1926 роках — у радянській партійній школі. У Кам'янці-Подільському вступив у комсомол (1922), партію (1925). Секретар райкому комсомолу, голова райвиконкому в Старій Ушиці (1926—1927).

Від 1928 року в Червоній армії. 1939 року був учасником походу радянських військ у Західну Білорусію.

Початок Великої Вітчизняної війни зустрів біля Білостока. Батальйон, в якому Бринський був комісаром, потрапив в оточення, перейшов до партизанських методів боротьби у Вітебській і Мінській областях, здійснив рейд в Україну, встановив зв'язок із підпільниками Волинської та Рівненської областей. Об'єднавшись із місцевими партизанськими та підпільними групами, загін було реорганизовано в партизанську бригаду особливого призначения.

Від серпня 1941 року до квітня 1944 року перебував у розпорядженні ГРУ Генерального штабу Червоної армії, виконував спеціальні завдання в тилу німців. Партизанське прізвисько — «дядя Пєтя».

Бригада під командуванням підполковника Бринського здійснила близько 5000 диверсій на території Білорусі, України та Польщі: партизани пустили під укіс 800 ешелонів, спалили понад 500 автомашин, 73 танки, висадили в повітря близько 100 мостів, знищили тисячі нацистів.

На початку 1943 бригада Бринського влаштувала низку провокацій, внаслідок яких почалися репресії німецького командування проти українських поліціантів [1]. Відтак останні пішли в ліси, приєднавшись до українських партизанів [2]. На думку деяких істориків, така зміна співвідношпення сил спричинила ескалації польсько-українського конфлікту на Волині [3].

13 жовтня 1943 року його загін спалив село Стара Рафалівка (нині Володимирецького району Рівненської області України), вбивши близько 60 людей, серед них і дітей (хлопчикові розпороли живота штиком, а дівчинку спалили живцем) [4].

1945 — закінчив курси «Постріл», 1952 — курси комісарів дивізії.

Від 1958 року — полковник у відставці.

Нагороди, пам'ять[ред.ред. код]

Нагороджено трьома орденами Леніна.

У Нижньому Новгороді іменем Бринського названо вулицю, дитячу бібліотеку, а на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.

Почесний громадянин Луцька (ухвала Луцької міської ради від 7 жовтня 1971 року, № 411) [5].

Творчість[ред.ред. код]

Портрет Антона Бринського Кмитівський музей.jpg
Художній конверт із портретом Антона Бринського (Росія, 2006)

Твори з партизанського життя:

  • «По той бік фронту» (Москва, 1958; Київ, 1976 — книга 1, 1978 — книга 2),
  • «Хлопчик у картатому кашкеті» (Горький, 1960),
  • «Партизанський кур'єр» (Горький, 1961),
  • «Бойові супутники мої» (Горький, 1964),
  • «Моя Андріївка» (автобіографічна повість; Горький, 1976).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Національний архів Республіки Білорусь (НАРБ), комплект 3500, опис 2, папка 46, к. 85-95
  2. А.Бринский. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана. Ч. 2. - Москва, 1961, c. 172-183
  3. Ґжеґож Мотика. Антипольська акція ОУН-УПА
  4. Гогун Александр. Народные мстители — народу. // Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск №2. — 2005. — С. 83-90
  5. Почесні громадяни Луцька

Література[ред.ред. код]

  • Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 199.
  • Карпенко О.В. Бринський Антон Петрович // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — Ред. І. М. Дзюба (співгол.). — Київ: [б. в.], 2004. — Т. 3: Біо — Бя. — 696 с. — 10000 прим. — ISBN 966-02-2682-9 — С. 458.
  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 138.
  • Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 13.
  • Гордость и слава Подолии: Очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Хмельницкой области. — Львов, 1985. — С. 45—49.
  • Стамбульська С. Подарунок бібліотеці // Прапор Жовтня. — 1969. — 23 липня. — С. 3.
  • Спігер Віктор. Вирушали в похід партизани: Наші славетні // Прапор Жовтня. — 1972. — 2 грудня. — С. 4.
  • Гогун Александр. Народные мстители — народу. — В кн.: Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск № 2 / 2005. — 128 с. С. 83-90.

Посилання[ред.ред. код]