Британський мандат у Палестині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Британський мандат у Палестині
Mandate for Palestine (англ. )
الانتداب البريطاني على فلسطين (араб. ‎)
המנדט הבריטי על פלשתינה א"י (івр. ‎)
Мандат Ліги Націй
Ottoman flag.svg
1920 – 1948
Прапор Герб
Прапор Герб
BritishMandatePalestine1920 uk.svg
Вигляд британських володінь у межах мандату.


Столиця Єрусалим
Мова(и) англійська, арабська, іврит
Форма правління Мандат Ліги Націй
Верховний комісар
 - 1920 — 1925 Герберт Семюель
 - 1945 — 1948 Алан Каннінгем
Попередник
Наступник
Ottoman flag.svg Османська імперія
Ізраїль Flag of Israel.svg
Йорданія Flag of Jordan.svg
Єгипет Flag of Egypt (1922–1958).svg

Британський мандат у Палестині (англ. Mandate for Palestine, араб. الانتداب البريطاني على فلسطين‎, івр. המנדט הבריטי על פלשתינה א"י‎) — період в історії Палестини й Ізраїлю, протягом якого на частині територій колишньої Османської імперії на Близькому Сході, за мандатом Ліги Націй був встановлений адміністративний режим Великої Британії.

Мандат існував з 1922 по 15 травня 1948, коли на підставі Плану ООН поділу Палестини була створена держава Ізраїль. Мандат включав у себе Палестину і Трансйорданію.

Створення[ред.ред. код]

До Першої світової війни Палестина майже 400 років перебувала в складі Османської імперії. В ході війни британська армія зайняла Палестину з півдня і розбила турків. До кінця жовтня 1917 англійці взяли Беер-Шеву, Газу і Яффо. 11 грудня 1917 року війська генерала Алленбі зайняли Єрусалим. Північ країни залишалася під турецьким керівництвом до вересня 1918.

Після I світової війни, на мирній конференції в Парижі у 1919, «Палестина» була визначена як область, що включає території, на яких сьогодні розташовуються Ізраїль, Палестинська автономія, Йорданія та північно-західна частина Саудівської Аравії. Було вирішено, що країна переходить під управління Великої Британії як підмандатна територія Ліги Націй. Рішенням Ліги Націй метою мандата було проголошено виконання Декларації Бальфура і створення в Палестині «Єврейського Національного осередку».

Історія[ред.ред. код]

У 1919-23 (Третя алія) до Палестини прибуло 40 тис. гебреїв, переважно зі Східної Європи. Поселенці цієї хвилі були навчені сільському господарству і могли розвивати економіку. Незважаючи на жорсткі «квоти імміграції», встановлені британською владою, єврейське населення зросло до кінця цього періоду до 90 тис.

У 1924—1929 рр. (Четверта алія) до Палестини приїхали 82 тис. гебреїв, переважно в результаті сплеску антисемітизму в Польщі і Угорщині. Ця група складалася з сімей середнього класу, які переїхали в зростаючі міста, заснувавши малі підприємства торгівлі та громадського харчування, легку промисловість. Згодом, однак, приблизно 23 тис. емігрантів цієї хвилі покинули країну.

Зростання імміграції євреїв в Палестину призвело до зростання арабського націоналізму і до погіршення відносин між арабами і євреями.

Підйом нацистської ідеології в 1930-х роках в Німеччині призвів до П'ятої алії, яка була напливом чверті мільйона єврейських біженців, які рятувалися від Гітлера.

«Біла книга» міністра колоній Великої Британії Малькольма Макдональда була опублікована 7 травня 1939 року. У ній зазначалося, що «метою уряду Його Величності є заснування протягом десяти років незалежної палестинської держави». Протягом наступних п'яти років кількість іммігрантів-євреїв не повинна була б перевищувати 75 000 осіб, і єврейське населення повинно скласти не більше 1/3 населення Палестини. Для обходу заборони на імміграцію була створена єврейська підпільна організація «Моссад ле-Алія Бет». Британці перехоплювали кораблі з іммігрантами та розміщували їх в концтаборах, створених на Маврикії, а в подальшому на Кіпрі.

Перешкоди біженцям з боку Великої Британії і небажання інших країн прийняти єврейських біженців призвело до загибелі мільйонів євреїв під час Катастрофи в період Другої світової війни. Після закінчення Другої світової війни єврейське населення Палестини становило 33 % в порівнянні з 11 % в 1922 році.

Закінчення[ред.ред. код]

Після 1945 року Велику Британію струснув арабо-єврейський конфлікт. У 1947 році британський уряд заявив про своє бажання відмовитися від мандату на Палестину, аргументуючи це тим, що він не здатне знайти прийнятне рішення для арабів і євреїв. Створена незадовго до того Організація Об'єднаних Націй на Другій сесії своєї Генеральної Асамблеї 29 листопада 1947 року ухвалила Резолюцію № 181 про план розділу Палестини на арабську та єврейську держави з наданням особливого статусу району Єрусалима.

Мандат був завершений 14 травня 1948 року. В цей же день було проголошено створення Держави Ізраїль. В результаті послідував етап Арабо-ізраїльської війни.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]