Броди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Броди
Броди герб.png Flag of Brody.png
Герб Бродів Прапор Бродів
Brody, Lviv Oblast, Ukraine - panoramio (7).jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Бродівський
Код КОАТУУ 4620310100
Засноване 1084
Магдебурзьке право 1584
Статус міста з 1584 року
Населення 23 772 (01.01.2017)[1]
Площа 8,67 км²
Густота населення 2739,6 осіб/км²
Поштові індекси 80600, 80601, 80603
Телефонний код +380-3266
Координати 50°04′41″ пн. ш. 25°09′15″ сх. д. / 50.07806° пн. ш. 25.15417° сх. д. / 50.07806; 25.15417Координати: 50°04′41″ пн. ш. 25°09′15″ сх. д. / 50.07806° пн. ш. 25.15417° сх. д. / 50.07806; 25.15417
Водойма р. Бовдурка, Суховілка
Міста-побратими Вольфратсгаузен, Белжице, Жихлін, Моґільно, Волув, Білокуракине
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Броди
До обл./респ. центру
 - фізична 100 км
 - залізницею 93 км
 - автошляхами 102 км
До Києва
 - фізична 469 км
 - залізницею 482 км
 - автошляхами 535 км
Міська влада
Адреса 80600, Львівська обл., м. Броди, пл. Ринок, 20; тел.: 4-40-35
Веб-сторінка http://mrbrody.gov.ua
Міський голова Белей Анатолій Андрійович

Commons-logo.svg Броди у Вікісховищі

Карта
Броди. Карта розташування: Україна
Броди
Броди
Броди. Карта розташування: Львівська область
Броди
Броди

Бро́ди — місто в Україні, має статус районного значення і є районним центром Львівської області. Розташоване на північному сході Львівської області. Свого часу один з найбільших торгових осередків Австро-Угорщини, «вільне місто».

Зміст

Назва[ред. | ред. код]

Своїй назві місто завдячує болотистій місцевості та переправам (бродам), які здавна тут існували. Через Броди протікає річка Суховилка — права притока річки Бовдурки (басейн Прип'яті), яка часто пересихає, а іноді буває повноводною.[2]

Початково місто мало назву Любич, назване так у XVI ст. белзьким воєводою Станіславом Жолкевським гербу Любич, але ця назва не прижилася, оскільки з часом перейняла назву сусіднього села Броди, а село стало називатися Старими Бродами.[2]

Жартівливі назви — «Галицький Єрусалим», «Трієст на континенті».[3]

Символіка[ред. | ред. код]

Детальніше Герб Бродів та Прапор Бродів

Міська громада Бродів переймала геральдичні сюжети власників міста, зокрема при Жолкєвських використовувався його родинний герб «Любич», при Конєцпольських — герб «Побуг», при Собеських — герб «Яніна» та при Потоцьких — герб «Пилява».

У 1779-1880 роках на міській печатці Бродів з'явилася надпис латиницею, що перекладається, як Маґістрат Вільного Міста Броди (лат. Magistratus Liberae Civitatis Brody), а від початку XVIIІ ст. й до 1939 року на печатках міста фігурує родовий герб Потоцьких «Пилява». Під час німецької окупації 1941-1944 роках міська печатка взагалі не мала ніяких символів, а лише у центрі кола діаметром 33 мм горизонтально у 6 рядків був вміщений надпис німецькою та українською мовами: «GENERAL/GOUVERNEMENT/STADT/BRODY/МІСТО/БРОДИ». За радянських часів, питання про геральдичні символи міста не підіймалося аж до 1984 р., оскільки застосування інших знаків, зображень, символів на печатках, крім державного герба СРСР, було заборонено радянським законодавством[4].

З нагоди святкувань 900-ліття Бродів, у 1984 році архітектором Ярославом Руцьким була розроблена емблема міста. Вона являла собою архітектурне зображення фраґменту міської стіни з вежею та ворітьма над рікою. У верхній частині емблеми було вміщено рік заснування міста — 1084. Цей символічний знак можна побачити на пам’ятному дорожньому знаку при в’їзді в місто з боку Львова[5].

6 березня 1997 року був затверджений сучасний Герб міста, автором якого виступив історик, голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило. Архітектурне зображення нового герба Бродів можна бачити на символічній брамі міста, встановленій на Привокзальній площі перед виходом з будівлі місцевого вокзалу.

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване в межах Бродівської рівнини, через його південну частину протікає невелика річка Бовдурка (права притока Стиру). Характерною особливістю рельєфу є велика кількість піщаних горбів, дюн, більшість яких закріплена лісами. Броди знаходяться у межах Західно-Української лісостепової фізико-географічної провінції.

В околицях Бродів до 1918 року проходив державний кордон між Австро-Угорською та Російською імперіями. Таке специфічне розташування Бродів здавна робило місто своєрідною вільною економічною зоною, де бурхливо розвивалася міжнародна торгівля.

Клімат помірно-континентальний та досить вологий: м'яка з відлигами зима, волога весна, тепле літо, тепла суха осінь. В середньому щороку випадає 742 мм опадів. Середня температура найхолоднішого місяця — 4,3*С, найтеплішого +18,7°С. Переважають західні і південно-західні вітри.

У місті є парк «Райківка».

Зростають ботанічні пам'ятки природи місцевого значення: «дуб свідок», конвалія звичайна, також поблизу міста розташовані ботанічні заказники Кемпа та Макітра.

У Бродах більше 143 вулиць, у тому числі 2 площі, 1 майдан та 1 сквер[6][7].

Докладніше: Вулиці Бродів

Місцевості:

Історія[ред. | ред. код]

Перші поселення

На південно-східній околиці Старих Бродів — в урочищі Заставки, на північно-східному схилі лівого берега річки Суховілки, під час археологічної розвідки краєзнавця І. Богдана, було виявлено багатошарове поселення та матеріали доби мезоліту, висоцької і вельбарської культур, а також давньоруської доби ХІІ–ХІІІ століть).[8].

На північно-східній околиці Старих Бродів — в урочищі Горби, на південному схилі правого берега річки Суховілки, під час археологічної розвідки краєзнавця І. Богдана, було виявлено багатошарове поселення доби пізнього палеоліту, зокрема, знайдено численні скребки, різці, ножі та інші зразки крем’яних виробів. Беручи до уваги те, що на суміжних територіях були знайдені аналогічні артефакти, то можна припустити, що вони використовувалися як допоміжний інструмент при полювання на північного оленя, збиральництві та рибальстві і датовані приблизно в межах 10 000—7 000 років до Різдва Христового. Також тут виявлено поселення висоцької та райковецької культур, Київської Русі (ХІІ–ХІІІ століть)[8].

На східній околиці міста, північно-західніше від так званого «Київського мосту», на невеликому мисі серед заболоченої заплави Дітківецького потоку, під час археологічної розвідки В. Левуса на початку 1980-х років, було виявлено поселення висоцької культури та Київської Русі ХІІ–ХІІІ століть.[8]

У східній частині міста — в урочищі Бугаї, серед заболоченої місцевості розвідкою краєзнавця Дмитра Чобота, були виявлені залишки давньоруського броду, що був завширшки 6 метрів та завдовжки близько 40 метрів, а також фрагменти керамічного посуду ХІІ–ХІІІ століть.[8]

Під час археологічних досліджень у 2017 році в урочищі Заставки було виявлено поселення кам'яної доби, а також поховання Висоцької культури. Скоріш за все, поблизу було й поселення цієї культури, але його не було виявлено, найімовірніше, що його знищено навколишньою забудовою. Натомість, в урочищі За Коморою, поблизу залізничної колії, виявлено поселення висоцької культури. Розкопки в урочищі На Валах та знахідка срібного римського денарія Марка Аврелія (161–180 років на присадибних ділянках поблизу північного міського оборонного валу ХVII ст.[8], свідчать про те, що вже тоді існували торговельні відносини (зв'язки) між місцевими племенами готів та Римською імперією.[9][10]. Тоді ж само в урочищі Горбки виявлено поселення черняхівської культури [11]. Численні знахідки поселень ранньословянських племен II-IV ст. дають підставу твердити, що в клині між Заставками та золочівським і підкаменським шляхами існували давні поселення і саме з них починається історія давніх Бродів.

У часи Київської Русі[ред. | ред. код]

В період Київської Русі на території Бродів вже існувало поселення, вперше згадане у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям» (1084). Тут відбулися дві великі зустрічі між київським, на той час чернігівським, князем Володимиром Мономахом та волинським — Ярополком Ізяславичем (1084, 1085). Є підстави твердити те, що ця подія відбулась саме на території Старих Бродів, в урочищі «Під Коморою».

Вважається, що у 1241 році Броди були знищені татарськими ордами хана Батия, але безпосередніх доказів (писемних згадок чи археологічних знахідок), котрі підтверджували цей факт немає.

У часи Литовської держави[ред. | ред. код]

Доля поселення Броди на довгі роки була пов'язана з Олеським замком. Після смерті короля Русі Юрія II Болеслава у 1340 році, Олеський замок та навколишні землі, до яких належало й поселення Броди, у 1340 р. зайняв литовсько-руський князь Любарт-Дмитро. У 1366 році Олеський замок, разом з округою загарбаний польським королем Казимиром Великим та до 1382 року перебував у власності польських та угорських королів, але пізніше відвойований Любартом. У війні, яку розпочав великий литовський князь Свидригайло, брат короля Ягайла, з метою заволодіння Поділля, тоді Олеський замок відіграв важливу роль у захисті навколішніх земель від експансії Польщі на схід. Останнім захисником замку був Олеський староста Івашко Прислужич з Рогатина, котрий чітко керував обороною твердині від польської навали. Після тривалої облоги замку польськими військами, наприкінці 1432 р., його було здобуто.

У 1432 році Брідщину, як складову частину колишнього Галицько-Волинського князівства, було прилучено до новоствореного Руського воєводства у Королівстві Польському, а саме поселення Броди відійшло до його Львівської землі.

Королівство Польське[ред. | ред. код]

Місто у власності Сененських[ред. | ред. код]

У 1441 році польський король Володислав ІІІ Варненчик привілеєм надав шляхтичу Іоану Сененському за вірну службу та оборону руських земель від татар у володіння землі так званого «Олеського ключа», у тому числі й село Броди.

По смерті Іоана Сененського у 1477 році населений пункт відійшов до його сина Петра. В нього було дві дочки, які по смерті батька продали частину своїх володінь разом з Бродами жінці воєводи Подільського Мартина Каменецького, що було узаконено добровільною угодою, укладеною у Львові 1511 року. По смерті Мартина Каменецького у 1540 році та його дружини у 1578 року, в права власності на ці володіння вступили троє їхніх синів, а після розподілу земель між братами, Броди дісталися Іоану та Альберту (Войтеку). Брати вели надто розпутне життя і 1580 року через значні борги вимушені були продати частину володінь (у тому числі й Броди) воєводі белзькому Станіславові Жолкевському.

Місто у власності Жолкевських[ред. | ред. код]

Новий власник цих володінь, для убезпечення від набігів татарів, вирішує між селами Броди та Лагодовим на острові (нині — Островчик знаходиться у межах міста), що розташовувався посеред ставу Копень (на думку Дмитра Чобота, цей став міг входити до складу системи ставів, які давніше сприймали як Амадоцьке озеро[12]) за його сприяння було споруджено замок. Поряд новий дідич вирішив закласти місто, яке пізніше, як і замок постановив назвати Любичем — за назвою родинного гербу Жолкевських;[13] будувати костел святого Станіслава.[14] Нова назва населеного пункту швидко поширилося на все поселення, знане колись, як Броди, а поселення, що існувало до спорудження замку — стали Старими Бродами.

22 серпня 1584 року Любич отримав німецьке або магдебурзьке право й статус міста за привілеєм польського короля Стефана Баторія, виданого в Любліні. Цей привілей також надавав місту право тричі на рік проводити міські ярмарки, а також ним передбачалося проведення торгів двічі на тиждень — у п'ятницю та неділю. Місто звільнялося від споати «мостового» та «гребельного» зборів, але залишився митний збір на користь короля та держави[15].

1586 року мешканці міста отримали від дідича Станіслава Жолкевського право будуватися біля замку, користуватися «…після потреби з панських наділів: сіножатей, ріль, дібров тощо». Через вигідне положення міста, а саме через Броди проходили основні торгові шляхи від Московії до Західнї Європои та для сприяння економічного розвитку Бродів як ключового торгового осередку краю, Жолкевський запрошує до міста шотландців, вірмен та євреїв.

Із згаданих вище громад, лише єврейська спільнота змогла успішно розвиватися та збільшуватися, настільки, щоби на довгі літа істотно впливати на економічний, культурний та освітній розвиток міста, і завдяки цьому за містом закріпилася назва «Галицького Єрусалиму».

Містом керувала міська рада, один із райців призначався С. Жолкевським, інші — обиралися населенням міста. По смерті Станіслава Жолкевського у 1588 році. Любич разом з навколишніми селами перейшло у спадок його сину Миколаю. Миколай Жолкевський засновує католицьку парафію у межах власних володінь та поширює її вплив на населення міста. По смерті Миколая у 1597 році, маєтками Жолкевських управляє його вдова Анна, що залишилася з чотирма дітьми. На їхнє прохання польський король Сигізмунд III Ваза на Варшавському Соймі 20 березня 1597 року підтвердив привілей даний Любечу Стефаном Баторієм.

Нова назва міста не закріпилась, оскільки за нетривалий період часу її витіснила популярна назва сусіднього села — Броди.[13]. Про це згадується в записках Анни Жолкєвської «до костела Бродського», датованих 20 грудня 1598 року.

Місто у власності Конєцпольських[ред. | ред. код]

У 1614 році, один з синів Анни — дідич Лукаш Жолкевський видав привілей, яким розширив права міщан. 1629 року місто змінило власника і ним став воєвода сандомирський Станіслав Конєцпольський, який отримав місто частково задарма, частково — придбав за 500000 злотих разом з іншими поселеннями від Л. Жолкевського, який не мав нащадків. Новий власник міста 8 квітня 1629 року видав привілей, яким підтвердив попередні права і свободи міщан, але й трохи їх розширивши. Зокрема, зменшив кількість поборів на користь власника міста, населення звільнялося від десятини. Для поповнення міської скарбниці встановлювалися ярмарки на свята святого Юра та на святу П'ятницю[16].

Через брак місцевих пасовищ С. Конєцпольський дозволив міщанам користуватися його власними пасовищами. Його стараннями започатковано виготовлення шовкових тканин та споруджено підприємство з виготовлення селітри, а також завдяки великим плантаціям винограду міщани мали вино, як для власного споживання, так і на продаж.

Власник Бродів вирішив власним коштом укріпити місто. Так, за сприяння дідича король Владислав IV Ваза 11 березня 1633 року подає на королівський сойм у Кракові привілей для Бродів, яким надав місту німецьке (магдебурзьке) право у тому обсязі, у якому його мали тогочасні великі польські міста. Міська дума мала право власною печаткою завіряти судові рішення. Місцеві цехи у своїх правах і свободах прирівнювалися до аналогічних львівських, люблінських та краківських, а бродівські ярмарки — з люблінськими та торунськими. Торговельний шлях з Волині, Полісся, Київщини до Польщі мав прямувати через Броди, де торговці зі своїми товарами мали перебувати три доби, тобто місто отримало так зване «право складу», котрим дозволялося також проводити дрібногуртову торгівлю цими товарами. Місцеві торговці пожиттєво звільнялися від сплати мостового і гребельного мит (на погранічне мито цей дозвіл не розповсюджувався) та на 15 років від збору у міську скарбницю Бродів.

Стараннями Великого гетьмана коронного С. Конєцпольського 31 травня 1637 року у місті був відкритий навчальний заклад «Академія Бродська», у якій викладали професори краківського університету. Для пожвавлення торгівлі запросив до міста купців-шотландців, вірменів, греків. Сприяв укріпленню міста валом, муром, частоколом; перетворенню міських укріплень на потужну цитадель, збудовану за зразками нового на той час голландського фортифікаційного мистецтва. У її проектуванні ймовірно брали участь Ґійом де Боплан та Андреа дель Аква (автори відомого замку в сусідніх Підгірцях). Майбутній Гетьман Богдан Хмельницький від 1633 року перебував на службі у великого коронного гетьмана С. Конєцпольського, отримав помешкання в Бродах. Під час оглядин новозбудованого бродівського замку у 1633 р., на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький необачно висловився щодо фортеці, що «…гарний замок, але збудований людськими руками, ними ж може бути і здобутий», розгнівивши цим С. Конєцпольського.[17].

Броди були збудовані як ідеальне місто-фортеця, де всі вулиці паралельно-перпендикулярні. Для розбудови міста власники запрошували сюди купців різних національностей: в XVII ст. у Бродах, крім українців та поляків, мешкали євреї, вірмени, греки та шотландці, про що свідчать записи в актових книгах.

Брідська твердиня постала в західній околиці міста, з протилежного боку її захищали болота й ставки та була яскравим прикладом оборонної споруди раннього бароко. У плані це був п'ятикутник, оточений глибоким земляним ровом. Укріплення складались з 5 бастіонів та куртин з казематами всередині валів, виконаними з цегли та каміння (загалом було 75 казематів). Бастіони простотою своєї будови нагадували аналогічні споруди вже згаданого Підгорецького замку.

В'їжджали до замку через підйомний міст з боку міста. Казарми з боку дитинця мали старанно виконані з каменю фасади. Ритм подвійних пілястр і аркад між ними, вписані в них вікна й оздоблені рустикою портали нагадували італійські зразки. Приміщення в казармах, під хрестовими склепіннями (збереглись до нашого часу) мали анфіладне сполучення (в шестигранних бастіонах склепіння були пальмові). Комендант фортеці мешкав у дерев'яному будинку на території замку.

Відчуваючи наближення своєї смерті, Станіслав Конєцпольський у присутності католицького священика 11 березня 1646 року склав заповіт, за яким зобов'язав свого сина Олександра спорудити у місті католицький костел, у якому мали бути поховані тлінні рештки представників родини коронного гетьмана. На відправу Служби Божої за душі померлих, його вдова Зофія Людвіка з Опалінських заповіла 1000 червінців золотих. Того ж дня С. Конєцпольський відійшов у вічність, а церемонія поховання відбулася 30 квітня та пройшла з великою помпезністю.

Олександр Конєцпольський був людиною відважною, запальною та жорстокою. Свою жорстокість проявляв до українського народу та козаків, зокрема, після придушення виступів заколотників бунту наказував четвертувати, вішати, садити на палю, а також за непослух все поселення перетворити на попіл. Під час Хмельниччини О. Конєцпольський придушив виступ українського населення у Костянтинові. Через ці події Богдан Хмельницький скеровує на Дубно й околиці селянсько-козацькі загони під орудою козацьких полковників Данила Нечая, Мартина Небаби та Ступи, що поверталися після битви під Пилявцями, а селянсько-козацькі війська на чолі з Богданом Хмельницьким з-під Збаражу направляються під Броди. Місто-фортецю було узято в облогу, що тривала близько 8 тижнів. Під час штурму місто зазнало значних руйнувань, натомість замок вцілів з незначними ушкодженнями, а козакам Хмельницького віддали полонених татар[18] Міщани Бродів в основному не підтримали вояків Хмельницького.

У 1651 році, довідавшись про приїзд дідича до міста, вирішили влаштувати урочисту зустріч. Але, оскільки міська скарбниця була порожньою та ще й мала борги, міські радці звернулись до «панів елєктів», щоб порадитись, звідки взяти кошти. Ті визнали, що найважливішим є видаток щодо приїзду пана, та постановили стягнути з міщан «шос» (пол. szos) — надзвичайний податок. Для схожої зустрічі пана у 1663 році (сподівалися на повернення Станіслава Яна Конецпольського з-за кордону) заставили кам'яниці купців-шотландців: дім, який раніше був власністю Александра Рейди за 60 злотих, також мешкання Сімсона, який багато років не бував у місті.[19]

Вибори війта, його заступника, лавників (присяжних), райців (консулів) у першій половині XVII століття відбувались в місті, зокрема, у XVII столітті о дев'ятій ранку наступного дня після католицького свята Трьох Королів та служби в костелі за участі всієї громади. Як правило, в приміщенні ратуші, у випадку зайнятої ратуші — деінде, наприклад, в приміщенні плебанії. Завжди проходили за присутності дідичного урядника — старости чи бургграфа.[20] Наприкінці XVII ст. вибори лавників належали тільки райцям, війту.[21]

Як в інших тодішніх галицьких містах, реальну владу в місті мали підстароста, міщани, які мали «зв'язки» з двірськими підданими дідича. Зокрема, 1642 р. колишній бургграф Бродівського замку Пйотр Коцєльський[22] мав конфлікт з війтом Марціном Плєнардовичем. Останній вніс «протестацію» (позов) дідичу, який доручив розібратись у конфлікті підстарості Млоховському. Коцєльський вважав такий порядок нелегальним, посилаючись на привілеї міщан, плебісцити, магдебурзьке право тощо. Підстароста відповів, взявшись за бік, щоб витягнути шаблю:

У мене право в голові… Мовчи, с…й сину, хлопе…[23]

Наприкінці березня 1659 року у Підгірцях раптово помирає[24] Олександр Конєцпольський, звідки його тіло було перевезене та поховане у Бродах.[25]

Його син Станіслав Ян Конєцпольський, виконав заповіт свого діда та спорудив у Бродах камінний костел, де з часом перепоховав тлінні рештки свого батька, матері та інших родичів. 31 жовтня 1669 року у Кракові були підтверджені усі права та привілеї міста, а за два тижні, 14 листопада 1669 року було отримано привілей для брідського столярного цеху. Він суттєво зміцнив міські фортечні укріплення, чим у значній мірі захистив мешканців навколишніх сіл від нападів турецько-татарських загонів.

1676 року в місті оселилася велика вірменська громада та ченці з підкаміньського домініканського монастиря, рятуючись від нападів турецько-татарських загонів. С. Конєцпольський маючи у планах залишення ченців у Бродах, 3 березня 1678 року жертвує місце під забудову майбутнього костелу Святого Станіслава та 30 000 червоних злотих.

Місто у власності Собєських[ред. | ред. код]

Не маючи нащадків краківський каштелян Станіслав Ян Конєцпольський 22 серпня 1682 року складає заповіт, за яким Броди з навколишніми селами переходять у власність, тобто дарує свої маєтності сину короля Яна ІІІ — молодому королевичу Якубу Людвіку Собєському[26][27]. З цим був незгодний його дядько Ян Олександр Конецпольський, який двічі нападав на Броди та оволодівав замком. Любельський трибунал вироками 1700 та 1714 років наказав йому покинути замок та відшкодувати нанесені ним збитки, а також його було засуджено на вигнання. За часи володіння Собєськими містом відомо, що 1690 року Броди прийняли вигнаних з Молдови єпископів Баковських.

1696 року помирає король Ян ІІІ Собєський і вже по його смерті турецько-татарські загони спустошили Волинь та пограбували Броди, при цьому не зустрівши сильного супротиву з боку місцевого населення. Пізніше через пожежу вигоріла значна частина міста, у тому числі й костел з дзвіницею. Костел було відновлено 1699 року, а 4 червня того ж року королевич Якуб Собєський видав грамоту, якою надавалися певні привілеї місцевим євреям, зокрема за ними закріплювалася уся промисловість, торгівля, власне самоуправління, а також вони звільнялися від частини різних зборів та податків до місцевої скарбниці.[28]

Місто у власності Потоцьких[ред. | ред. код]

4 вересня 1703 року королевич Якуб Собєський за борги передав місто та брідський замок у власність графа Гаврила Виховського, а той вже 8 січня 1704 року продав цю маєтність маршалові трибуналу коронного і київському воєводі Юзефу Потоцькому. 8 травня 1704 року Юзеф Потоцький, як новий власник Бродів, урочисто в'їхав до міста.

У 1709 році, під час Північної війни, місто було окуповане російською армією. Під час короткого перебування російські вояки спричинили великої шкоди місцевому населенню. Так, 1711 року скориставшись відсутністю власника міста Юзефа Потоцького (перебував при таборі Карла ХІІ в Османській імперії), під час ярмарку на Броди напали російські загони очолювані Голинським і Оранським та зайняли місто разом з замком. По поверненню Потоцького з Північної війни до Бродів, місто було відвойоване польським військом.

1715 року місто вигоріло майже вщенть через велику пожежу. Це пояснюється це тим, що у ті часи для освітлення осель використовували відкритий вогонь, а самі хати будували з дерева та вкривали різного роду ґонтами або ж соломою, що відповідно мало велику пожежну небезпеку. Не рятувало від вогню й те, що деякі будівлі у місті були мурованими, оскільки основна частина конструкцій залишалася дерев’яною.

У 1734 році Броди опинилися в епіцентрі військових дій, а саме було зайняте гайдамацькою армією Верлана під час одного із перших гайдамацьких повстань.[29]. На придушення цього повстання були підняті усі можливі військові сили Речі Посполитої, але вони виявилися недостатніми. Тоді польський уряд звернувся за допомогою до Російської Імперії і вже 1734 року поляки та росіяни розпочали спільні військові дії проти повстанців. У липні того ж року місто та Бродівська фортеця були черговий раз захоплені російським військом, на цей раз військовими підрозділами російської армії під командуванням принца Людвига Вільгельма Гессен-Гомбурзького, практично без опору.[30]

До 1742 року міське життя стабілізувалося, почалася відбудова міста після воєнних дій попередніх років, пожвавилася торгівля. Але знов необережне поводження з відкритим вогнем призвело до наступної великої пожежі у місті, що трапилася під час ярмарку на святого Юрія (6 травня 1742 року). Тоді вигоріла значна частина міста. Через те, що у Бродах були величезні склади товарів, значних збитків, що обчислювалися мільйонами золотих, зазнали місцеві та іноземні підприємці. У цій пожежі загинуло багато людей, а через збитки спричинені пожежею покинули Броди вірмени, а їх нішу у сфері торгівлі на довгих три століття зайняли місцеві євреї.

1748 р. Броди відвідав посол Великої Османської імперії. У бродівському замку 11 березня 1748 року він мав зустріч з Потоцьким, під час якої відбулися перемовини стосовно звільнення з польського полону двох татарських високопосадовців.

У лютому 1751 року Юзеф Потоцький важко занедужав, а 19 травня того ж року помер у Залозецькому замку[31] та був похований у крипті Станіславівської колегіати[32]. Наступним власником Бродів став єдиний син Юзефа — київський воєвода Станіслав Потоцький, що відзначився багатьма благодійними справами, зокрема, виділяв кошти на спорудження храмів та заснування монастирів. Також коштом нового власника Бродів у середині XVIII ст. була перебудована бродівська фортеця на пізньобарокову резиденцію.[33]. Тоді біля північної куртини споруджено величний палац, а з боку міста — гарна брама з годинником. 1755 р. в палаці відбулося весілля дочки Станіслава Потоцького — Теофілії з коронним стольником Фридеріком Мощинським.[34]. На той час місто адміністративно належало до Волинського воєводства.[35]. Станіслав Потоцький помер 8 лютого 1760 р. у Залізцях, звідки його тіло було перевезено до костелу оо. Бернардинів у Збаражі, де й відбулось його урочисте поховання. Того ж року в Бродах найімовірніше вдовою Потоцького — Геленою Замойською був заснований монастир Дочок Милосердя, що знаходився поблизу дерев'яного костелу святого Станіслава. У 1763 році тут під час «октави» свята Божого Тіла сталася велика пожежа, під час якої згоріла більша частина міста[36]. І від того часу для спорудження будинків міщани почали більше використовувати камінь на заміну дерева, щоби таким чином убезпечити власне життя та майно на випадок пожежі.

20 вересня 1770 року сини Станіслава Потоцького — Юзеф, Пйотр, Францішек Ксаверій та Вінцентій Потоцькі зустрілися у Варшаві з метою розподілу маєтків, що залишилися по смерті їхнього батька. Таким чином, Броди з навколишніми землями отримав у свою власність Вінцентій Потоцький.

Австрійська монархія[ред. | ред. код]

У січні 1771 році розпочалися переговори Росії, Пруссії та Австрії щодо поділу Речі Посполитої. 5 серпня 1772 року вони завершилися в Санкт-Петербурзі підписанням австрійсько-прусського, австрійсько-російського й пруссько-російського договорів, за якими під владу Габсбургів відійшло Руське воєводство, у складі якого тоді перебували Броди. Таким чином місто на наступних півтора століття опинилося на кордоні Габсбурзької монархії та Російської імперії, у складі створеного на території колишнього Руського воєводства — королівства Галичини та Володимирії. У 1774 році імператор Священної Римської імперії Йосиф II в рамках своєї подорожі по нових регіонах імперії відвідав Броди. Єврейська громада міста на чолі з рабином Лейбою Берштайном влаштувала пишний прийом величному гостю, який поспілкувавшись з представниками місцевого кагалу сказав відому фразу:

Тепер я знаю, чому мене називають імператором Єрусалиму[37]

1779 р. місту наданий «статус вільного торгового міста» за зразком портових міст імперії, зокрема Трієсту, тобто усі товари, що перебувають транзитом на території міста звільнялися від сплати мита. Цим привілеєм передбачалося також прокладання поштового тракту з Бродів до Києва, а 1786 року було зроблено декілька доповнень до цього ж документу, зокрема, наступного, 1787 р. було об'єднано вексельний та торговельний суди з міською управою (маґістратом). Того ж року в приміщенні міської управи було відкрито школу для дівчат при ордені Дочок Милосердя. У 1788 року проведено розмежування володінь міста та навколишніх поселень, окружний суд перенесено до Золочева, римо-католицький прихід відділено від Луцької єпархії та приєднано до Львівської єпархії.

Під час великої пожежі 1801 року у місті згоріло близько 650 будинків, зокрема, й монастир Дочок Милосердя та мала синагога. Після чого харитки виїхали до Залізців. Наступного року Броди відвідав брат російського імператора Олександра І — цесаревич і великий князь Костянтин Павлович.

1805 року Росія вступила в війну з французьким імператором Наполеоном І Бонапартом на боці антифранцузької коаліції, куди входили також Австрія та Англія. Згідно плану союзного командування російська Подільська армія під командуванням генерала-фельдмаршала Михайла Кутузова повинна була перейти кордон Австрії в районі Бродів. 13 серпня того ж року перша колона російських військ під командуванням російського генерала Петра Багратіона зробила зупинку в Бродах, на шляху до Моравії.

5-6 липня 1809 року австрійська армія під командуванням ерцгерцоґа Карла у битві під Ваграмом зазнала відчутної поразки від французів, тим самим припинивши існування П'ятої коаліції. Через це Габзбурґська монархія була змушена підписати з Францією так званий Шенбруннський мирний договір. Одна з умов договору закріплювала за Варшавським герцогством, створеним Наполеоном І Бонапартом, частину території Галичини, в тому числі й північну Бродівщину, зайняту польськими військами на чолі з князем Юзефом Понятовським. Броди на три роки стали центром новоутвореної домінії, адміністрація якої знаходилася у Бродівському замку[38].

Завдяки брідському купцеві Ізраїлеві Бернштайну, 1809 р. було встановлено поштовий зв'язок між Бродами та Львовом. Спочатку поштовий диліжанс курсував три рази на тиждень, а від 1825 року — п'ять разів на тиждень.

Після відступу військ у 1812 році, за наказом австрійського уряду, власник Бродів любельський староста Вінцентій Потоцький керував розбиранням фортифікацій з боку міста. Було розібрано надбрамну вежу, два бастіони та равелін. Залишилися лише житлові будівлі та півколо валів з казематами, що пізніше використовувалися як складські приміщення та магазини. 1815 року єврейська громада Бродів ініціювала та частково спонсорувала відкриття у місті реальної школи з німецькою мовою навчання та додатковим вивченням французької, італійської та латинської мов. У 1817 році виникла чергова пожежа, що знищила 18 будинків.

Близько 1833 року власником Бродів став Ян Казимир Молодецький. 29 квітня 1835 року в Бродах вчергове сталася пожежа, що розпочалася з південного боку і вітром полум'я поширювалося у західному напрямку. Внаслідок стихії тоді згоріло 154 будинки, а без житла залишилося близько 400 брідщан. У 1836 році Броди відвідав Львівський латинський архієпископ, Примас Галичини і Володимирії Франтішек де Паула Піштек, а 1842 року — архикнязь Фердинанд.

Станом, на 1848 рік Броди були другим містом в Галичині після Львова за площею та чисельністю населення[39]. Тут була резиденція повітового старости, податкова та прикордонна служби, торгово-промислова палата (заснована 1850 р.), російське (працювало до 1895 р.) та пруське консульства, комісаріат поліції, повітовий суд, пошта, телеграф. 1850 році знов сталася пожежа про наслідки якої інформація відсутня. 1856 року у Бродах відкрито телеграфну станцію, котра згодом стала третьою в Галичині, після Львова та Кракова, за об'ємом передаваної інформації.

5 травня 1859 року відбулася наймасштабніша пожежа в історії Бродів. В одному з невеличких будинків львівського передмістя виникла пожежа, огонь якої, роздмуханий сильним вітром, став досить швидко поширюватися у бік центру міста. Тоді, за даними комісаріату поліції, загинуло 16 осіб, згоріло більше 950 будівель (у тому числі, повітовий уряд і суд, пошта, комісаріат поліції, казарми жандармерії, телеграфічний та податковий уряди, нещодавно відкрита реальна та жіноча школи, новий шпиталь, міські бараки, костел з плебанією, єврейська божниця та багато інших), а також 694 одиниці житлової забудови міста. Того злощасного 1859 року у Бродах спалахнуло ще дві пожежі: 18 липня вибухнула пожежа у міській броварні, полум’я охопило кілька будинків, а у ніч на 16 листопада у Бродах згоріло 11 будинків. 1867 року спалахнула ще одна пожежа. Після двох останніх місто довго не могло оговтатись.[40]

1864 рку заснований великий пивоварний завод братів Капелюшів.[41]

Прокладання у 1867-1868 рр. залізничної колії Львів-Броди, спорудження залізничного двірця та розбудова ряду промислових об’єктів у південній частині міста наприкінці ХІХ-початку ХХ ст.[42] дала відчутний поштовх у розвитку міста. У двоповерховій споруді вокзалу з критим пероном, у якій до початку першої світової війни містилися офіси цісарсько-королівських чиновників (адміністрація залізниці, митний, поштовий і телеграфічний уряди, представництво комісаріату поліції). Під час першої світової війни будівля вокзалу зазнала значних руйнувань, але у міжвоєнний період було проведено масштабну реконструкцію вокзалу. Наприкінці 1920-х років у приміщенні вокзалу містилася залізнична книгарня «Рух», телефонний пункт тощо. У вересні 1939 року та червні 1941 року вокзал був бомбардований німецькою авіацією, а під час бойових дій у березні-липні 1944 р. споруда старого бродівського вокзалу була остаточно знищена. Вже по війні, 1954 року будівлю вокзалу було відбудовано на старому місці і у такому вигляді вона дійшла до наших днів[43]. У 1872 р., з російського боку кордону добудована залізнична лінія Здолбунів-Радивилів, яку було згодом сполучено з Бродами.

1876 р. в місті заснована бродівська філія товариства до розвитку науки, звичаїв, ощадності під назвою Михайла Качковського москвофільського спрямування, яке було юридично затверджене державним намісництвом у Львові 22 липня 1877 р.. Метою діяльності організації було визначене як «поширення знань, науки та громадської свідомості руського населення Австрії».

З часом економічна ситуація у місті почала стрімко погіршуватися і результатом цього стала у 1880 р. втрата Бродами статусу вільного міста. Зростаюче безробіття призвело до масової еміграції брідщан до країн Західної Європи та Північної Америки. Натомість ситуацію загострило масове прибуття євреїв-емігрантів з Російської імперії, які втікали від погромів 1881-1882 рр.. Через переповненість транзитного табору, що знаходився тоді в межах колишньої текстильної фабрики, у місті відчулася велика нестача або дороговизна харчів, а також місто потерпало від епідемій різних хвороб.

10 травня 1881 р. відбулося урочисте закладення наріжного каменю під нову будівлю гімназії і вже 4 вересня 1883 р. там розпочалося навчання. Гімназія була названа на честь наслідника австро-угорського престолу кронпринца Рудольфа.

1 березня 1891 р. в Бродах за сприянням представників місцевої української інтелігенції на чолі з греко-католицьким катехитом бродівської гімназії о. Григорієм Яремою відкрилася філія товариства «Просвіта» Того ж дня був прийнятий «Статут товариства філія „Просвіти“ в Бродах», під яким підписалися: греко-католицький катехит брідської гімназії о. Г. Ярема, гімназійний вчитель П. Скобельський, професор гімназії А. Чичкевич, судовий ад'юнкт В. Лукавецький, парох с. Білявці о. Ю. Мандичевський та інші. І лише 9 серпня 1891 р. філія офіційно була затверджена державним намісництвом у Львові.

2 січня 1897 р. Бернардом Шаррером на вул. Золотій відкрите перше у місті газетне бюро, де можна було здійснити передплату на дозволені, на той час, у Австро-Угорщині крайові та іноземні часописи.[44].

В березні 1897 р. в одному з будинків по вул. Коженьовського (нині — вул. Стуса) розташувалася бродівський осередок товариства «Руська Бесіда», до складу якого увійшли 33 представники руської (української) інтелігенції міста та Бродського повіту.

21 травня 1900 р. за ініціативи керівництва брідського осередку «Просвіти» та низки українських товариств вперше на Бродівщині було проведене Шевченківське свято.

31 жовтня 1902 р. ініціативною групою української інтелігенції Брідщини на чолі з очільником бродівської «Просвіти», професором місцевої гімназії Василем Щуратом було засноване товариство «Русько-українська повітова бурса». Товариство опікувалося українською шкільною молоддю, а також його коштом було споруджено приміщення бродівської повітової бурси, де нині міститься Бродівська СЗОШ № 2.[44].

У 1910-1913 рр. за проектом архітектора Хіполіта Славінського при сучасній вул. Коцюбинського споруджено будівлю бродівського повітового суду.[45].

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Напередодні Першої світової війни у місті, на території Білих казарм базувалися штаб та 1-й дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії[46], що вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків[47].

З початком Першої світової війни, Броди як прикордонний пункт потрапили до епіцентру воєнних дій. Протягом ведення воєнних дій лінія фронту тричі переходила місто, внаслідок чого Броди зазнали великих збитків: було зруйновано багато будівель, пошкоджено залізничну колію, знищено декілька промислових підприємств. Зокрема, запеклі бої відбувались під час так званого «Брусиловського прориву», коли на місто наступали частини 11-ї російської армії.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]

1 листопада 1918 р., як наслідок боротьби українського народу за незалежність, після поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні та розвалу багатонаціональної Габсбурзької монархії у Бродах було встановлено українську владу. При цьому загін під командуванням хорунжого УСС С. Орищина зумів нейтралізувати полк угорської артилерії на залізничній станції «Броди»[48]. Перебравши в свої руки основні державні установи, українці розпочали формування системи виконавчої влади на національній основі. Не створюючи принципово нових управлінських структур, вони відновили функціонування існуючих при австрійському режимі місцевих виконавчих органів. Керівниками повітової адміністрації стали новопризначені українські комісари. Посада повітового комісара замінювала начальника місцевої адміністрації — повітового старосту, який при колишній австрійській владі підпорядковувався галицькому наміснику.

Для управління Бродами та повітом був створений військовий комісаріат ЗУНР, першим повітовим комісаром якого було призначено поштового урядника Северина Левицького, згодом його змінив судовий радник Іван Герасимович[49], на чолі військової команди міста став надпоручник Ярослав Олексишин, а міським комісаром Бродів за часів ЗУНР обрано Ріттеля. Делегатом до Української Національної Ради в Станіславові вибрано Степана Назаревича. Начальником Скарбового уряду став Степан Букса. Інспектором шкіл став гімназійний вчитель Мандичевський. У місті діяв переповнений сирітський притулок, який 28 березня 1919 р. відвідав Головний отаман УНР Симон Петлюра та виділив для придбання корови та інших закупівель 10000 гривень.[50].

10 квітня 1919 р. у Бродах відбулися переговори між владою УНР, на чолі з Симоном Петлюрою та делегацією Антанти, яка була представлена дипломатичними місіями одразу декількох європейських держав та представників США, щодо можливості припинення польсько-української війни.[51]

23 травня 1919 р., в результаті наступу польської армії, до Бродів увійшли передові частини армії генерала Юзефа Галлера. І хоча в результаті Чортківської офензиви Українська Галицька армія 23 червня того ж року Броди знов було звільнено, але вже у перших числах липня місто знову було захоплено поляками.

Станом, на 1919 р., в місті функціонували готелі «Брістоль» та «Европа», де можна було зняти номер за 3-6 австрійських корон, працювали цукерня та ресторан Маєроновського, а також магазини Маха, Народної торгівлі, Іваницького та Вайссмана, де можна було придбати сніданки. Від залізничного вокзалу до міста можна було дістатися кінним екіпажем за 80 галерів вдень та 1 корону — вночі. Населення Бродів було 18000 осіб, серед яких найбільшу чисельність мала єврейська громада міста — 12700 осіб, а також поляків — 3300 осіб та русинів (українців) — 2000 осіб.[52].

Радянсько-польська війна[ред. | ред. код]

26 липня 1920 р. після трьох днів жорстоких боїв з поляками частини Червоної армії, зокрема 45-ої стрілецької дивізії під командуванням Й. Є. Якіра, зайняли місто. Наступного дня після взяття у місті був створений ревком Бродського повіту, першим головою котрого обрано місцевого агронома, члена крайового комітету КПСГ І. Матвійківа, секретарем — мешканця с. Кодлубиська Є. Іллящука. У роботі відділів ревкому брали участь О. Кожан, М. Олексюк, П. Гузюк, В. Крутяк та Перетятко.

Ревком та штаб Першої кінної армії перше містився в будинку на вул. Золотій, 11, наступним місцем перебування цих установ був будинок на колишній пл. Радянської Армії (нині — майдан Свободи), 10.[53] 29-30 серпня 1920 р., в колишньому будинку польського гімнастичного товариства «Сокіл» (нині — Бродівський районний Народний дім), відбувся перший з'їзд ревкомів Бродського повіту, у якому узяло участь близько 120 делегатів. На з'їзді підіймалися питання розподілу колишніх панських земель між селянами, збору врожаю, допомоги армії, розвитку культури, освіти та багато інших. Також на з'їзді було одностайно схвалено декларацію Галицького ревкому «До трудящих всього світу», де відзначалося, що вся влада у Східній Галичині здійснюється Галицьким ревкомом.[54]. Це було останнім, що «зробила» Радянська влада в Бродах під час свого півторамісячного перебування в місті.

У складі ІІ Речі Посполитої (1920—1939)[ред. | ред. код]

18 вересня 1920 р. місто знову захопили поляки. Тут встановлюється польська влада з усіма ознаками окупаційного режиму[джерело?].

На той час Броди — повітове місто з населенням у 11708 осіб, що знаходиться при залізничній лінії Львів — Рівне та віддалене від залізничного вокзалу на відстань 1 км. Від вокзалу до міста можна дістатися кінним екіпажем з відкидним верхом (дрожками) за 1-2 злотих. Для подорожуючих у місті функціонували готелі «Брістоль», «Ґранд», «Одеса», Шапіри та «Европа», де можна було зняти номер за 4 злотих, а також працювали ресторани Маєрановського, Клеппера, «Брістоль» та «Ґранд». Сніданок можна було придбати у крамницях: Маха, «Народної торгівлі», Іваницького та Вайссмана[55][56].

1 липня 1932 р. стараннями гуртка «Рідна школа» у приміщенні бродівської повітової бурси був відкритий перший дитячий садок, до якого записалося 47 дітей. 21 листопада того ж року було офіційно зареєстроване брідське товариство українських студентів «Смолоскип», до складу якого увійшли діячі національно-визвольних змагань Брідщини — Степан Борщ, Микола Матвійчук, Олена Столяр, Богдана Левицька, Михайло Левенець та інші[44].

14 жовтня 1933 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок сіл Фільварки Великі, Фільварки Малі, Смільне і Старі Броди Бродського повіту та включення їх до міської гміни Броди.[57][58].

У 1934 р. в Бродах при гуртку «Рідна школа» відкрилися курси для провідниць дитячих садочків. На навчання зголосилося 30 конкурсанток, а викладала курс фахова вчителька зі Львова — Марія Нестеренко. По закінченню курсів випускниці роз'їхалися по навколишніх селах, де за сприяння брідської «Просвіти» очолили дитячі установи[59].

25-27 листопада 1937 р. в будівлі Брідського магістрату проходив з'їзд повітових лікарів Тернопільського воєводства, під час якого обговорювалися питання стану медичної опіки та гігієни у воєводстві, фінансові справи, співпраця між медичними закладами і установами та інше.[44].

Початок другої світової війни. Перші Совіти (1939—1941)[ред. | ред. код]

24 серпня 1939 р. був підписаний Пакт Молотова — Ріббентропа, за умовами якого гарантувався нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Російською імперією у першій світовій війні територій. Серед додатків до пакту був секретний протокол, за яким визначались радянські та німецькі «сфери впливу» у Північній та Східній Європі. Цей договір вирішив долю народів, які тривалий час мирно співіснували, а відтоді через війну вимушені полишати свої домівки.

Німеччина розпочала польську компанію і вже 1 вересня 1939 р. напала на Польщу, таким чином розв'язавши Другу світову війну. Військам Вермахту знадобилося менше місяця, щоби окупувати Польщу та вийти на умовну лінію Керзона. 14-17 вересня відбулися перші бомбардування німецькою авіацією Бродів та околиць, у результаті яких значних руйнувань зазнало місто, а особливо центральна його частина. Натомість Радянський Союз не квапився із вводом своїх військ на територію окупованої Польщі, а лише 17 вересня 1939 р. передові і диверсійно-штурмові загони Червоної Армії перетнули радянсько-польський кордон на річці Збруч.

17 вересня у Бродах був організований ревком Бродського повіту, до складу якого увійшли М. Олексюк, Ю. Шаєр, С. Бойчук, Г. Газдун, П. Чобіт та інші. 18 вересня ревком провів своє перше засідання, на якому обговорювалися питання розброєння повітової поліції та організацію тимчасового міського і повітового управління. В ніч на 19 вересня 1939 р. у Бродах та у багатьох селах повіту роззброєно поліцію, заарештовано начальника бродівської поліції та деяких представників місцевої влади. 19 вересня 1939 р. на східній околиці міста відбувся мітинг, напередодні якого там була встановлена арка прикрашена червоними прапорами та лозунгами, якими місцеві комуністи вітали прихід «визволителів». Так місто було окуповане радянськими військами. Згодом створено тимчасове міське управління та народну міліцію. Головою тимчасового міського управління призначено М. Олексюка, а його помічниками стали С. Бойчук, Г. Газдун, П. Чобіт, І. Іллящук.[60].

Вже 20 вересня на покинутих промислових підприємствах, міській електростанції, млинах та пекарнях відновилася робота, а також відкрилося декілька громадських їдалень. На початку жовтня 1939 р. почала виходити газета «Червоні Броди», де однією з перших публікацій було звернення Львівського тимчасового управління про скликання Народних зборів. 22 жовтня пройшли вибори до так званих Народних зборів, за результатами яких прсланцями від Бродівського повіту було обрано М. Олексюка, Ю. Шаєра, С. Яворвер, М. Павлова, І. Гогошу та П. Богдана, а Олексюк увійшов до складу делегації, обраної Народними зборами, що передала урядам СРСР та УРСР рішення цих зборів.

Згодом у місті пройшла хвиля експропріації без відшкодування вартості її колишнім власникам або ж звичайна конфіскація новою владою майна та промислових підприємств вцілому, зокрема, парових млинів, тартаку та багатьох інших. В місті почали працювати райпромкомбінат та плодоконсервний завод, деякі цехи якого наприкінці 1939 р. випустили першу продукцію.

27 листопада 1939 р. утворено Львівську область у складі УРСР.[61] 17 січня 1940 р., у результаті проведеного районування новоствореної області, замість Бродівського повіту було утворено Бродівський район з центром у Бродах.

В місті та районі запроваджено безкоштовну медицину, освіту, а також створений та почав діяти відділ соціального забезпечення, діяльність якого була спрямована, у першу чергу, на налозабезпечених мешканців міста. Серед перших розпоряджень нової влади були заборона викладати релігійні науки у Державній гімназії ім. Ю. Коженьовського, а також була знищена гімназійна бібліотека та згодом остаточно закрито цей навчальний заклад. Натомість у приміщенні вже колишньої гімназії було створено середню школу № 5 з українською мовою навчання, яка проіснувала до червня 1941 р.[62] Проводилася активна робота з ліквідації неписемності серед місцевого населення, так, протягом 1939-1941 рр. понад 1200 осіб старшого та середнього віку навчилися грамоти.

Станом на 1940-ий рік у місті працювали електростанція, дві водонапірних станції, райпромкомбінат; плодоконсервний, лісопильний та цегельний заводи, авторемонтна база, залізнична станція, а також дві середніх, три восьмикласних та три початкових школи з українською мовою навчання. Відкрито два кінотеатри, міський Будинок культури, шість клубів та хат-читалень, районну бібліотеку, районну лікарню на 95 ліжок, яку обслуговувало 17 лікарів та фельдшерів. Розвиток міста перервав початок другої світової війни.

Під німецькою окупацією (1941—1944)[ред. | ред. код]

У ніч з 21 на 22 червня 1941 р. стратегічні об'єкти Бродів зазнали бомбардувань німецькою авіацією, у результаті якого зруйновано багато будинків, зокрема, житлових у центральній частині міста, будівля залізничного вокзалу, а також виведено з ладу залізницю. Вже за кілька днів після нападу Німеччини на Радянський Союз, а саме 26-29 червня 1941 р. поблизу Бродів відбулася найбільша танкова битва початкового етапу німецько-радянської та одна з найбільших танкових битв Другої світової війни, між 1-ю танковою групою групи армій «Південь» Вермахту і радянськими механізованими корпусами Південно-Західного фронту, в ході якої обидві сторони понесли важкі втрати.

26 червня 1941 р. радянські танки востаннє зайняли Броди, а 29 червня були витіснені з міста та його околиць наступаючими німецькими частинами. Так Броди опинилися під німецькою окупацією.

З відходом більшовиків зародилась надія на відновлення самостійної української держави. Зі Львова прийшла звістка про проголошення Акту відновлення української держави. Тоді ж у Бродах було створено Повітове управління, головою якого став колишній старшина УГА Степан Орищин. На Брідщині відбувалися багатолюдні маніфестації. На жаль, скоро прийшло розчарування у новій окупаційній владі, що була не кращою за попередню. Лояльне ставлення німців до проголошення української державності на його початках було не тривалим. І вже на початку липня 1941 р. були заарештовані впливові члени бродівського осередку ОУН (б), а багатьох членів організації страчено. 1 серпня того року Галичину включили до складу Генеральної губернії як окремий дистрикт, а усі ключові посади на окупованій території зайняли німці. Репресивні міри були прийняті окупаційною владою не лише проти національносвідомих українців, але й також до місцевих юдеїв.

Восени 1941 р., окупаційною владою було утворене Бродівське ґетто, де утримувалося близько 12 000 євреїв з Бродів та навколишніх сіл (Лопатина, Соколівки та Олеська), яким керували гауптштурмфюрер Франц Варзок та його помічник Воґель. Хоча до грудня 1942 р. закритого ґетто не існувало, проте євреям було заборонено ходити головною вулицею, робити закупи понад годину, а вся їхня власність була конфіскована німцями. З 19 вересня по 2 листопада 1942 р. відбулося два етапи масової депортації єврейського населення міста, під час яких до концтабору Белжець було вивезено близько 7 500 осіб, до якої також входили члени Юденрату та єврейської поліції. Багато євреїв було вбито під час арештів у їхніх власних домівках або ж безпосередньо на вулицях. 1 грудня 1942 р. ґетто по усьому периметру було обгороджене колючим дротом. Будь-які контакти місцевих мешканців з євреями у ґетто були категорично заборонені. Внаслідок голоду, епідемії тифу та інших хвороб протягом лише зими 1942–1943 рр. у ґетто померло близько 1 500 осіб[63].

На початку 1943 р. колишнім офіцером Війська Польського Самуелем Вайлером, разом з кількома своїми друзями, включаючи Шломо Хальберштадта, колишнього члена руху «Хашомер Хатзаір», Яакова Ліндера, члена «Комуністичного Молодіжного руху» та вчителя Адольфа Клара, в ґетто створено єврейську бойову організацію під назвою ZOB (пол. Zydowska Bojowa Organizacja), що стала ядром місцевого партизанського руху, а очолив її Самуель Вайлер. Бродівські підпільники звернулися через зв'язкового польської Армії Крайової Тадея Жака до польського підпілля у Львові та просили про допомогу; проте поляки відмовилися прийняти їх до своїх лав та забезпечувати будь-якою зброєю. Таким чином, організація, яка була ізольована від зовнішнього світу, тоді її керівники вирішили самостійно шукати канали фінансового забезпечення організації для придбання зброї або є силове її захоплення. Серед тих, хто зголосився допомогти організації був комуністичний активіст, єврей за походженням Яшко Бурачек, але він раптово помер. Так організація отримала від нього першого пістолета. Організація продовжувала свою діяльність шляхом проведення диверсій. Поблизу села Соколівка її члени підірвали смольну фабрику. Дьоготь був необхідною сировиною для виробництва боєприпасів. Трудовий табір на Сасівському кар'єрі теж було атаковано, з метою отримання динаміту, щоби у подальшому з нього виробляти міни. Інженер Фаурштейн віднайшов тунель, що був розташований на відстані близько 40 кілометрів від Бродів між станціями Красне та Куткір. Цей тунель пізніше було використано для підриву залізничних колій, в результаті якого з рейок зійшов локомотив поїзда та два вагони завантажених зброєю та боєприпасами, а також призвів до загибелі десятків німецьких солдатів.[64]

На­весні 1943 р. були встановлені контакти з організацією львівської «Жеготи» й підпіллям львівського ґетто. Для єврейських втікачів з гетто — молодих, боєздатних чоловіків у Бродах, Львові готували перевалочні бази, схованки в лісах під Бродами. Але вирватися по­щастило лише небагатьом, які провели у квітні-травні 1943 р. ряд вдалих акцій проти окупаційної влади.[65] Коли фінансування організації припинилося, то було вирішено наскочити на філію національного банку у Бродах. 13 травня 1943 р. група з дванадцяти молодиків відправилися на виконання цього завдання. Приблизно о 12:00 відбувся бій між цією групою та німецькими солдатами. Під час короткочасного бою, двоє учасників наскоку — Буня та Ізю Рейнхольда було поранено, а група відступила до лісу. Під час переслідування двох бійців було захоплено німцями у полон та згодом передано міській жандармерії. Під час обшуку їм вдалося вбити поліцейського та втекти до ґетта, де вони переховувалися в одному з будинків. Цей будинок був оточений поліцією, а люди, що там мешкали були виведені та розстріляні. Коли бійці відчули, що жодних варіантів для втечі не існує, покінчили життя самогубством.[64] Представники Армії Крайової не забезпечи­ли потрібної організації, а активісти «Жеготи» не мали можливості зібрати значні суми грошей для купівлі зброї та переправляння її до Бродівського ґетто.[65]

У разі ліквідації ґетто німцями, планувалася організація повстання. Напередодні цих подій близько 80 євреям вдалося втекти до лісу. Для того, щоб вижити, невеличкі групи нападали на ферми багатих «волькдойчів» та конфісковували м'ясо та борошно. Вони залишали записки штамповані логотипом організації у кожному місці, в якому вони напали, підтвердивши тим конфіскацію виробу.[64] У той час поблизу Станіславчика втікачами зі львівського гетта було створено партизанський загін, який очолив Е. Горович і до якого пізніше приєдналися втікачі з Бродівського гетто. Загін існував недовго.[66] 17 травня 1943 р. бойова група організації вчинила збройний напад на будівлю військової комендатури, поліційного відділку та жандармерію. Бій тривав майже весь день. Під час бою загинуло 30 членів групи, а ті, хто вижив, повернулися до міста та сховалися на горищі знищеної Бродівської синагоги. Згодом поліція виявила цей сховок й усіх було заарештовано. Після цього інциденту глава Юденрату зажадав, щоб Самуель Вайлер підписав декларацію про те, що він не підбурить єврейську молодь до боротьби проти німців. Вайлер відмовився. Тоді Юденрат вимагав, щоб мати Вайлера підписала замість нього, але вона відмовилася.[64]

В ніч з 20 на 21 травня 1943 р. ґетто було оточене підрозділами СС, що прибули з Львова на чолі з генерал-майором Кацманом за підтримки підрозділів поліції та жандармерії розпочали акцію з остаточної його ліквідації.[64] Тоді членами єврейської підпільної боївки був здійснений обстріл приміщення охорони ґетто, внаслідок чого загинуло декілька осіб з числа поліцаїв та німців. У відповідь німецька охорона розпочала масовий обстріл всього ґетто. Багатьох євреїв було спалено живцем або ж були розстріляні на вулиці чи у лісі поблизу містечка. Під час цього хаосу багатьом євреям вдалося втекти з ґетто та згодом приєднатися до партизанського загону, очолюваного С. Вайлером.[67] Ті, кому не вдалося втекти, а це майже 3 000 осіб, були завантажені на вантажні автомобілі та відвезені на залізничну станцію Броди, звідки у велелюдних та запечатаних вагонах депортовано до «таборів смерті» у Майданеку та Собіборі. З 10 000 єврейського населення довоєнних Бродів лише 88 пережили окупацію міста.[67]

Під час Другої світової війни Броди були сильно зруйновані, оскільки через місто, як на початку бойових дій у 1941 р., так і під час радянського наступу у 1944 р. неодноразово проходила лінія фронту. Найбільших руйнувань місту спричинили події під час битви під Бродами, що відбувалася 13-22 липня 1944 р. між 13-м корпусом 4-ї танкової армії Вермахту, до складу якого входила 14-та гренадерська дивізія зброї СС «Галичина», та радянськими військами 1-го Українського фронту. Тоді більша частина дивізійників «Галичини» загинула, а ті хто залишився живим, то поповнили лави УПА, яка вела бойові дії на два фронти — проти німецьких та проти радянських військ.

17 липня 1944 р., в ході Львівсько-Сандомирської операції, у зруйноване війною місто увійшли радянські частини 172-ї Павлоградської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора А. А. Краснова та частини 117-ї гвардійської Бердичівської стрілецької дивізії, під командуванням полковника Т. І. Волковича.[68] У місті найбільш поруйнованою була центральна частина міста, а взагалом було повністю зруйновано понад 2 000 осель.

Радянський період (1944—1991)[ред. | ред. код]

По закінченню війни розпочалася відбудова міста. На початку 1945 р. відновили роботу основні об'єкти життєзабезпечення міста, зокрема, електростанція, швейна фабрика, масло- та плодоконсервний заводи, школи та медичні заклади. Електростанція працювала на трофейних танкових двигунах потужністю 60 кВт, а вже у грудні 1949 р. здана в експлуатацію паротурбінна електростанція потужністю 500 кВт. На повну потужність запрацювала швейна фабрика та масло- і плодоконсервний заводи, продукція яких наприкінці 1940-х рр. відправлялася у різні регіони Радянського Союзу та країни соцтабору. Завдяки цим показникам Броди стали містом з розвинутими легкою та харчовою промисловістю.

Протягом 1945-1950 рр. здано в експлуатацію декілька житлових новобудов громадського та приватного призначення. У другому півріччі 1950 р. було створено бродівський автопарк, що у 1951 р. налічував 20 вантажівок. У 1951 р. засноване Бродівське навчально-виробниче підприємство глухонімих, що протягом свого існування займається виробництвом продукції з дерева, зокрема й меблі. До 1950 р. зросла чисельність міського населення з 700 до 8014 осіб, що сталося завдяки трудовій міграції населення з інших регіонів СРСР. Першим головою Бродівської міськради був М. Й. Джумига.

Щодо культурного розвитку Бродів, то була відновлена мережа початкових та середніх шкіл (переважно з російською мовою навчання), будинків культури та клубів. Постановою виконкому Львівської обласної ради народних депутатів № 1027 від 13.08.1945 р. в приміщенні колишнього повітового суду було відкрито Бродівське педагогічне училище, що на той час готувало вчителів початкових шкіл.[70] У перший навчальний рік у закладі освіти навчалося 90 учнів. Того ж року відкрився дитячий садок на 25 місць, а згодом й дитячий ясла-садок, де виховувалося 150 дітей. У 1950 р. на тодішній вул. Сталіна (нині — вул. Стуса) відкрився кінотеатр ім. М. Горького з двома великими залами, розрахованими взагалом на 400 глядачів.

У 1961 р. введена в дію насосно-перегінна станція «Броди» міжнародного нафтопроводу «Дружба»[71], що подавала нафту до Чехословаччини та Угорщини, а 26 грудня того ж року вона прийняла перший залізничний потяг із нафтою. Наприкінці 1960-х рр. введено в дію другу чергу насосно-перегінної станції, завдяки якій потужність підприємства збільшилася у 1,5 рази. У 1961 р. реконструйовано існуючу електромережу Бродів, додатково отримано струм зі Львівської енергосистеми, а також збудовано 20 нових трансформаторних підстанцій загальною потужністю 3,5 МВт. Відтоді Бродівська дільниця електромереж постачала електроенергію не лише підприємствам та населенню Бродів та району, але й до Червоноармійська та Кременця. Від 1962 р. Бродівська швейна фабрика стала філією львівської фірми «Маяк» (нині — ТДВ «Львівський Маяк»), а на плодоконсервному заводі у 1966 р. введено в дію ще одну механізовану лінію з виробництва консервів. Наприкінці 1965 р. Бродівський автопарк налічував 68 вантажівок та 16 автобусів.

Високого розвитку досягла також народна освіта. В місті, станом на 1960 р., діяли дві середніх і дві восьмирічних школи, вечірня школа робітничої молоді, у місті працювало загалом 16 бібліотек, 2 Будинки культури, районний радіовузол. Створено сім народних університетів: культури, батьківський, здоров'я і побуту та інші, що працювали на громадських засадах. При районному Будинку культури працювало 11 гуртків художньої самодіяльності, одному з яких — драматичному гуртку постановою колегії Міністерства культури УРСР від 23 липня 1961 р. присвоєне почесне звання «Самодіяльний народний театр».

Значною культурною подією для брідщан стало відкриття Бродівського історико-краєзнавчого музею восени 1961 року. Музей налічує близько 800 експонатів, які висвітлюють минуле і сучасне Бродів. Рішенням виконкому Бродівської районної ради депутатів трудящих від 8 липня 1959 р. № 317 «Про створення краєзнавчого музея при районному будинку культури та музейних кімнат в селах» було створено ініціативний комітет, який і розпочав справу заснування історико-краєзнавчого музею у Бродах. Офіційного відкриття музею тоді так і не відбулося, але восені 1961 р. новостворений музей приймав відвідувачів, а основний фонд музею налічував 800 експонатів, що висвітлювали історію Бродів та району. Першим керівником закладу на громадських засадах став почесний громадянин міста, колишній секретар Бродівського ревкому Іллящук Є. А..

Відбулися також великі перетворення у сфері охорони здоров'я. у 1960-х рр. тут працювали лікарня на 225 ліжок, поліклініка, дитяча та жіноча консультації, медпункти на підприємствах, аптеки, санітарно-бактеріологічна та санітарно-епідеміологічна станції. У 1963 р. при Бродівській районній лікарні відкрився відділ охорони материнства та дитинства на 80 ліжок, а також облаштовано санаторну палату на 10 ліжок для оздоровлення хворих дітей.

У 1969 р. до Бродів приєднано два підміських села — Підгороднє та Малосілку.[72]

В Незалежній Україні[ред. | ред. код]

У квітні 2018 р., на території мікрорайону Великі Фільварки, розпочато будівництво сучасного спеціалізовано-обладнаного футбольного поля[73].

Населення[ред. | ред. код]

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Графік зростання та зменшення чисельності населення Бродів, протягом 1778-2017 рр.:[74][75]

1921 р.— спад чисельності населення Бродів після подій першої світової, польсько-української та польсько-радянської воєн.

1934 р.— зростання чисельності населення Бродів за рахунок приєднаних приміських сіл.

Липень 1944 р.— суттєвий спад чисельності населення Бродів, фактично повоєнне спустошення міста внаслідок подій другої світової війни та повного винищення всього єврейського населення міста.

Національний склад[ред. | ред. код]

Вірмени

Історія вірменської громади у Бродах бере свій початок від 1638 р.. Тоді власник міста Станіслав Конєцпольський надав грамоту вірменським купцям Марку Сергійовичу, Миколі й Захару Марковичам та доручив їм завербувати до міста купців та ремесників. Іншою грамотою він підтвердив вірменам Бродів права та свободи, якими ті користувались у язловецькій метрополії. Вірмени оселилися в кварталі, де вже мешкали польські міщани, поблизу костелу Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. До кінця XVII ст. бродівські вірмени — окрема громада, що мала свого війта, лавників, священника, ходили до власної церкви, поховання проводили на власному цвинтарі. Під час ярмарку на святого Юрія (6 травня 1742 р.) у місті трапилася велика пожежа, під час якої згоріло все їх майно і вірмени остаточно покинули місто. З цього часу обривається їхня історія у Бродах, згадка залишилась у міській топоніміці. До сьогодні збереглась вулиця Вірменська, яка колись було значно довшою за сучасну, оскільки у радянські часи був замурований арковий прохід в будинку кагалу при вул. Золотій, 1, що був продовженням вулиці. Пішли з міста вірмени, то їх місце у торгівлі зайняли євреї.

Юдеї

Перша згадка про існування в Бродах юдейської громади датується кінцем XVI ст.. У 1648 р. у місті мешкало близько 400 юдейських сімей. У 1696 р. через пожежу вигоріла значна частина міста, у тому числі й єврейський квартал. 4 червня 1699 року королевич Якуб Собєський видав грамоту, якою надавалися певні привілеї місцевим євреям, зокрема дозволив євреям селитися в усіх частинах міста, займатися будь-якими промислами, а торгівля стала основною сферою діяльності бродівських євреїв. Великою популярністю користувалися вироби єврейських ремісників, що мали попит й далеко поза межами Бродів [76].

Протягом XVIII-XIX ст. євреї посідали домінуючу роль в економічному житті міста та становили 75% від загальної чисельності його населення. Броди стали осоредком ортодоксального юдаїзму, а також тут сформувався відомий осередок єврейського просвітництва — Гаскали.

Юдеї у Бродах (згідно з австрійсько-угорським переписом)
Рік Загальна чисельність населення Юдеї Відсоток
1869 18 700 15 138 80,9
1880 20 000 15 316 76,3
1900 16 400 11 854 72,1
1910 18 000 12 150 67,5

І це домінування над представниками інших національностей тривало аж до 1940-х рр.

Під час німецької окупації 1941-1944 рр. у Бродівському ґетто було знищено майже усе єврейське населення міста. З 10 000 єврейського населення довоєнних Бродів лише 88 осіб пережили Голокост[77].

Русини

Вже у першій половині XVII ст. русини мали свої осідки довкола церкви Різдва Пресвятої Богородиці, вздовж вулиці що тягнеться попри неї, перед та поза старою мурованою Луцькою брамою, а також на території від Великої церкви до церкви святого Юра, при вулицях Луцькій (сучасна вул. Франка) та Вірменській між якими знаходиться церква.

За своєю чисельністю русинська громада Бродів не уступала польській, але вже у другій половині XVII ст. руські міщани починають продавати свою власність, в основному місцевим євреям. Протягом декількох десятків років відбувався перехід руського майна єврейській громаді. І вже наприкінці XVII ст. в руках руських та польських міщан власності практично не залишилося. Згадка про русинів залишилась у міській топоніміці й донині збереглась у місті вулиця Руська та обидва православних храми Бродів[78].

Німці

Після прокладення залізниці та будівництва вокзалу 1900 р. бродівський маєток придбав підприємець Вільгельм Шмідт. На Швабах сформувалась промислова зона, де працювало ряд підприємств, а також було збудовано чимало будинків для робітників. Серед фахівців, які працювали на підприємствах і на залізниці було чимало приїжджих австрійців та німців.[79].

Шотландці, греки

У 1629-1648 рр. за сприянням С. Конєцпольського у Бродах оселилися шотландці та греки. [80]

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість[ред. | ред. код]

  • Лінійно-виробнича диспетчерська станція «Броди» філії магістральних нафтопроводів «Дружба» ПАТ «Укртранснафта».
  • ТзОВ «Електроконтакт Україна».
  • ПАТ «Бродівський завод сухого знежиреного молока».
  • Бродівське меблеве підприємство «Явір» УТОГ.
  • ТзОВ «Об'єднана мода України».
  • Спільне українсько-польське підприємство «Укрополь-ТЕН» — виробництво трубчастих електронагрівачів.
  • Спільне українсько-польське підприємство «Ромтех» — виготовлення та комплексне обслуговування стендів для реклами будівельних матеріалів та оздоблювальних матеріалів.
  • ТзДВ «Галант» — пошиття одягу.
  • Елеваторний комплекс ПП «Західний Буг», відкритий 16 серпня 2018 р. та складається з восьми силосів місткістю по 500 тон кожен. Загальна виробнича потужність елеватора зі зберігання насіння та насіннєвого матеріалу становить 15 000 тонн.[81]
  • Державне підприємство «Бродівське лісове господарство»

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Транспортне сполучення[ред. | ред. код]

Через Броди пролягають автошляхи М06 (E40) Київ — Чоп та Т 1410 Червоноград — Броди до Тернополя (Р39).

Броди. Залізничний вокзал

Через залізничну станцію Броди Львівської залізниці проходять маршрути: «Київ-Львів-МукачевоУжгород», «Москва-Київ-Львів-Чернівці-Софія», «Київ-Львів-Івано-Франківськ».

Тут перетинаються важливі енергопотоки: м. Броди — місце стику нафтопроводів «Дружба» і «Одеса-Броди» (останній планують продовжити до нафтопереробного комбінату у польському місті Плоцьк.

Відстані до найближчих обласних центрів:

Міський транспорт[ред. | ред. код]

У Бродах працює декілька підприємств, що надають послуги пасажирського та вантажного радіотаксі. У березні 2008 р. введено в експлуатацію три маршрути маршрутного таксі.

Культура[ред. | ред. код]

Музеї[ред. | ред. код]

Створення сучасного музею приурочене до святкувань 900-річчя міста Броди, що відбулися у 1984 р. До цієї події долучилися Українське товариство охорони пам'яток історії та культури та представники місцевих підприємств, радгоспів та колгоспів. До 1 квітня 1991 р. музей діяв як народний, після чого став відділом Львівського історичного музею. 29 березня 2001 р. рішенням Бродівської районної ради на базі Бродівського історико-краєзнавчого відділу Львівського історичного музею створено Бродівський історико-краєзнавчий музей.

У Бродівській гімназії, що знаходиться на вул. Коцюбинського, 2 діє музей історії цього навчального закладу.[82]

Фестивалі[ред. | ред. код]

«Народні умільці»
24 липня 2016 р. у Бродівському замку відбувся на І-й обласний фестиваль народних ремесел «Народні умільці», на якому було представлено роботи майстрів народних промислів Львівщини, виступи учасників художньої самодіяльності Брідщини та гостей свята. Всі учасники були нагородженні пам'ятними сувенірами.[83].

30 липня 2017 р., у Бродівському замку, відбувся ІІ-й обласний фестиваль народних ремесел «Народні умільці». В програмі фестивалю були презентації народних ремесел, майстер-класи, екскурсії історичними місцями Бродів, кінні прогулянки, дитячі атракціони, а також виступи художніх колективів Львівщини різних мистецьких жанрів. На фестинах, під час бліц-інтерв’ю та майстер-класів, майстрині ділилися досвідом з випікання короваїв, створення оригінальних вишиванок, виготовлення дитячих іграшок, демонстрували плетіння пшеничного перевесла та багато інших цікавинок.[84].

«Sweet Fest»
22 квітня 2018 р. на пл. Ринок у Бродах відбувся І-ий фестиваль тортів «Sweet Fest». У програмі заходу пройшла виставка тортів та випічки; відбувся благодійний ярмарок, метою якого є збір коштів на реабілітацію гравця БК «Лучеськ-Університет» Олександра Нікішина.[85]; концертна програма за участю колективів «Love-studio», Бродівської школи естетичного виховання, Підкамінської школи мистецтв; боді-арт та багато іншого.[86].

«Коляди і пампуха»
9 січня 2018 р., у Бродівському районному Народного дому «Просвіта» відбувся черговий регіональний фестиваль «Коляди і пампуха». У дійстві приймали участь кращі колективи Бродівського, Перемишлянського та Радехівського районів Львівщини, а також народний артист України Мар'ян Шуневич та лауреат міжнародних конкурсів Анастасія Чубінська. Свято розпочалося святковою ходою вулицями міста від Народного дому до головної міської ялинки, що була встановлена площі Ринок, де й пройшла спільна коляда. Основна частина свята після відкриття фестивалю продовжилася у районному Народному домі, де прозвучали колядки у виконанні художніх колективів, окремих виконавців та частування запашними пампухами, а також відбувся конкурс пампуха «Цікавенькі пампухи для Степанів».[87][88].

«ЗамокFest»
5 серпня 2018 р., в рамках проекту національної співпраці «Чим живуть замки», що реалізується ГО «Край» (м. Броди) та ГО «Старокостянтинів небайдужий» (м. Старокостянтинів) в межах програми Британської ради «Culture Bridges» за фінансування ЄС у Бродах пройшов культурно-мистецький фестиваль «ЗамокFest». У програмі фестивалю, в розділі «Замковий вернісаж», відвідувачам фестин пропонувалися музичні номери аматорських художніх колективів, огляд робіт народних умільців, презентації туристичних маршрутів Бродівщини тощо. Окрім того, у виставковій залі Бродівського історико-краєзнавчого музею відбулось відкриття виставки картин учасників нещодавнього художнього пленеру. У музейному казематі відбувся перегляд кінофільмів і відеороликів про Бродівську фортецю та нагородження переможців й відзначення учасників конкурсу «Наш замок». Вражаючою для відвідувачів фестин стала зустріч із виконавцем головної ролі у кінострічці «Червоний» — актором Миколою Березою та переглядом кінострічки з його участю, що стало завершальним етапом фестивалю «ЗамокFest».[89]

«LvivMozArt»
Наступний міжнародний фестиваль класичної музики «LvivMozArt» відбудеться 2-14 серпня 2019 р. у Львові, новинкою якого буде розширення географії проведення заходів дійства. Так, 4 серпня 2019 р., в межах заходів з відзначення 125-ліття від дня народження відомого австрійського письменника та журналіста Йозефа Рота, що народився та навчався у Бродах, один з концертів фестивалю відбудеться біля Бродівської синагоги.[90]

Свята[ред. | ред. код]

Історичні пам'ятки[ред. | ред. код]

Сакральні споруди[ред. | ред. код]

Втрачені[92]
  • Церква Воздвиження Чесного Хреста.
  • Мала синагога була збудована 1766 р. і вважалася найстарішою у місті. Наріжний камінь заклав рабин Еліезер Роках. Після великої пожежі 1801 р., близько 1804 р. божницю було реставровано і після чого вона отримала назву «Нової» синагоги. Відразу ж по завершенню другої Світової війни будівля синагоги була розібрана. Із синагогою пов’язані згадки про родоначальника хасидизму Ізраеля бен Еліезера (Бааль Шем Това, 1700-1760). У божниці був пюпітр, за яким хасидський праведник промовляв молитви[93]. Ділянка, на якій стояла мала синагога знаходиться між будинками № 10 та № 14 на вул. Гончарській, споруджених наприкінці 1960-х рр.[94].
  • Синагога на розі вулиць Щурата та Єврейської. До наших днів дійшла у зміненому вигляді, оскільки 2006 р. була реконструйована під магазин електротоварів, через що втратила свою колишню велич[95].
  • Синагога, споруджена у 1930-х рр. на Старих Бродах (в межах сучасної вул. Тернопільської)[96]. Під час другої світової війни божниця зазнала значних руйнувань і по війні будівля була розібрана[97].
  • дерев'яна церква Собору Пресвятої Богородиці і Святої Теклі, що у 1743-1944 рр. знаходилася на старому цвинтарі колишнього підміського села Старі Броди (нині — вул. Старобрідська).
  • дерев'яний Костел святого Станіслава знаходився на місці пізніше змурованого костелу Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, що на вул. Стуса, 9.
  • замкова каплиця (тричі згадується в описі Брідського замку, датованих 1676 та 3 жовтня 1689 р..
  • Вірменська церква. Вірмени прибули з Язлівця до Бродів у 1676 р., мали свого священика та декількох служниць.
  • Червоний кляштор — спочатку монастир піярів, пізніше домініканський монастир з костелом святого Станіслава, створений 1678 р. на місці колишньої кам’яниці шотландського купця Найлянда. Кляштор та костел зазнали значних ушкоджень під час пожеж 1715 та 1742 рр., а 1784 р. кляштор було ліквідовано остаточно, а його будівлі спочатку передано монахиням–хариткам, але після чергової пожежі його частково відновлено і у відновлених приміщеннях місцеві юдеї влаштували магазини. Остаточно монастирські будівлі були знищені під час другої світової війни. На його місці за радянських часів споруджена будівля бродівського «Універмагу» (вул. Залізнична, 6).
  • Жіночий монастир Хариток (сестер милосердя або сестер жалібниць), що діяв при парафіяльному костелі, а само приміщення кляштору знаходилося в будинку при сучасному Майдані Свободи, 5. Про присутність хариток у цьому приміщенні ще й нині нагадують ніші у стінах під фігури святих, розташовані у внутрішньому подвір'ї будинку. Під час великої пожежі 1801 р. монастир Хариток згорів, а сестри жалібниці, виїхали до Залізців.
  • Жіночий монастир Служебниць з каплицею, що у першій половині XX ст. знаходилися в одному з будинків у передмісті Старі Броди. Нині у цьому приміщенні, при сучасній вул. Низькій, 17, міститься Бродівський ДНЗ № 6 «Теремок».
Збережені
Новозбудовані

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

  • Ансамбль Бродівського середмістя — вулиця Золота (частина кам'яниць — XVII-XVIII ст., решта — XIX-початку XX ст.), Майдан Свободи (кінець XVIII-XX ст.); вулиці Вірменська, Руська, Щурата, Стуса, Коцюбинського та інші. Колись надзвичайно цікавою була площа Ринок із старовинними будинками та дуже своєрідним середринковим кварталом. Останній був здебільшого знищений під час ІІ Світової війни, а більшість вцілілих ринкових кам'яниць перебудовані за радянських часів і втратили будь-який вигляд.
  • Урочище «Заставки» — місце давньоруського літописного міста, що існувало тут у 1084-1241 рр. та було зруйноване татарами. Саме в урочищі «Заставки» починалася історія поселення Броди. 2016 р. під час проведення археологічних розкопок на території урочища виявлено залишки житлово-господарського комплексу вельбарської культури[103].
  • Земляний оборонний вал XVII ст..
  • Залишки двох п'ятикутних бастіонів.
  • Бродівський замок.
    Тривалий замок займала військова частина, що вкрай негативно позначилося на стані пам'ятки. Нині все стоїть запущене — як старовинні каземати, так і сучасні цементні гаражі на території, вщерть зарослій деревами. Невелика частина казематів належить Бродівському краєзнавчому музеєві та реставрується.
  • Палац Потоцьких, розташований у центрі замкового подвір'я та є досить скромною в архітектурному плані двоповерховою спорудою з бічними ризалітами. Споруджений з цегли, оздоблення виконані з пісковику. Нині в приміщені палацу містяться 5—7 класи ЗОШ № 3, а також районний архів та виставкові зали Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Бродівські некрополі[ред. | ред. код]

Бродівський міський цвинтар[ред. | ред. код]

Бродівський міський цвинтар, заснований орієнтовно в останній чверті XVIII ст. після закриття австрійською владою чотирьох християнських цвинтарів у центральній частині міста[105]. Первісна територія цвинтаря мала форму квадрату з наближеними розмірами 200 м. із заходу на схід і 175 м. з півночі на південь та площею 3,5 га. Наприкінці XVIII — першої половини ХІХ ст. ця територія поділялася на дві частини. Приблизно дві третини площі тодішнього цвинтаря зі сторони заходу використовувалися для поховань вірних західного обряду (римо-католиків, протестантів), а приблизно третина площі зі сходу для поховань вірних східного обряду (греко-католиків, православних).

З другої половини ХІХ ст. ситуація почала змінюватися, оскільки на місце розташування поховань почала впливати не конфесійна приналежність, а соціальне становище. Так місце поховань заможних людей — почала просуватися далі на схід, стираючи тим самим південну частину межі між первісними полями. Наприкінці ХІХ ст., через брак місця було закладене ще одне поле з наближеними розмірами 200 м. із заходу на схід та 30 м. з півночі на південь та загальною площею 0,6 га[106].

Військові дії 1914-1920 рр. внесли в історію міського цвинтаря свої корективи. Під час першої світової війни для полеглих вояків австро-угорської, німецької, російської та інших армій було виділено окрему ділянку, на той час вільну від поховань, що має назву «Кватера Воєнна № 2», а також ділянку на схід від північної цих поховань[107]. Під час польсько-радянської війни 1920 р. остання ділянка була продовжена на південь та використана для поховань полеглих польських вояків. Таким чином утворилося окреме поле військових поховань 1914-1920 рр. — «Кватера Воєнна № 1»[108]. Таким чином вищеописаними полями обмежується історична частина брідського міського цвинтаря.

За радянських часів, із західної сторони цвинтаря були закладені два поля для поховань. У 1980-х рр. закладено ще одне поле, а з 2015 р. поховання почали здійснювати на новоприєднаній до цвинтару ділянці. На даний момент загальна площа некрополя складає понад 5,5 га[109].

Під час акції «Могилу діда врятуй від забуття», яка тривала 2-12 липня 2016 року група польської молоді, чисельністю 25 осіб, з польських міст Югова (Нижньосілезьке воєводство) та Всхови (Любуське воєводство) впорядкувала поховання польських військових на цьому цвинтарі[110].

Юдейський цвинтар[ред. | ред. код]

Перший юдейський цвинтар, закладений 1566 р. поблизу Великої синагоги, але 1600 р. був закритий для поховань. Його наступником став Старий юдейський цвинтар, закладений на початку XVII ст. у передмісті Великі Фільварки. Поховання на ньому проводилися до 1831 р. і вже у статусі не діючого проіснував до початку другої світової війни. Знищений під час нацистської окупації у 1941-1944 рр., а по війні на частині цвинтаря радянська влада збудувала міський стадіон «Ювілейний». За часів незалежної України, на невеликому клаптику колишнього кіркута єврейська громада облаштувала сквер пам'яті.[111].

«Новий» юдейський цвинтар, закладений 1831 р. місцевими юдеями на ділянці, що знаходиться за два кілометри на північ від центральної частини Бродів в межах колишнього передмістя Малі Фільварки. Розміри некрополю приблизно сягають: зі сходу на захід 500 м. та з півдня на північ — 150 м., загальна площа території об’єкта складає близько 8 гектарів. Цей цвинтар діяв до початку другої світової війни, а останні поховання датуються 1930-ми рр.. Наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 р. № 1224 новий єврейський цвинтар було включено до державного реєстру Пам’яток історії та монументального мистецтва місцевого значення під охоронним № 2960-Лв[112].

Цвинтарі на Старих Бродах[ред. | ред. код]

Старий цвинтар, знаходиться неподалік перетину сучасних вулиць Старобрідської та 8 Березня. Поруч з цвинтарем колись знаходилася дерев'яна церква Собору Пресвятої Богородиці і Святої Теклі, споруджена орієнтовно 1743 р., але під час війни в неї влучив снаряд і церква згоріла. Збереглася лише дерев'яна дзвіниця, яка нині потребує значної реставрації. 2010 р. місце, де колись стояла ця церква було розчищене, а поруч встановлена невеличка каплиця.

При повороті в бік старого цвинтару стоїть фігура Святого Івана Хрестителя або ж фігура колективної обітниці, встановлена на тому місці ще 1845 р. За приблизними підрахунками тут збереглось 50 оригінальних пам’ятників періоду класицизму, історичного еклектизму та сецесії. Щодо поховань кінця ХІХ — початку ХХ ст., то особливістю надгробних пам’ятників є вишукані обеліски, литі з чавуну хрести. Наявні німецькомовні епітафії. На надгробках також часто зустрічаються герби та клейма майстерень.

Новий цвинтар, закладений у 1930-х рр. при сучасній вулиці Тернопільській. Навпроти некрополя знаходиться сучасна мурована церква Собору Пресвятої Богородиці та Святої Теклі. Наявні пам’ятники (фігури) кінця ХІХ — початку ХХ ст., що були перенесені сюди фігури зі Старого цвинтаря.

При вході на цвинтар знаходиться пам’ятник на символічній курган-могилі Борцям за волю України, насипаній у 1942 р. силами громади Старих Бродів.

Цвинтар на Великих Фільварках[ред. | ред. код]

Розташований в межах колишнього підміського села Великі Фільварки (нині — вул. Великі Фільварки) з північної боку церкви Пресвятої Трійці. Некрополь характеризується незначною кількістю надмогильних пам’ятників кінця ХІХ — початку ХХ ст..

Меморіали, пам'ятники, пам'ятні знаки[ред. | ред. код]

  • Пам’ятний знак на честь 900-річчя Бродів (автори — львівські скульптори Еммануїл Мисько та Богдан Романець), відкритий 14 вересня 1984 р. під час урочистого відзначення 900-літнього ювілею міста у сквері при вул. 17 Вересня, що на Старих Бродах[113]. Від 1987 р. є пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення під охоронним № 1443[114].
  • Пам'ятник Видатним учням і викладачам Бродівської гімназії (автор — скульптор Богдан Романець), встановлений у жовтні 1986 р. на подвір’ї Бродівської гімназії ім. І. Труша[115]. Від 1987 р. є пам’яткою історії місцевого значення під охоронним № 1436[116].
  • Пам'ятник Жертвам більшовицьких репресій (автори — скульптор Богдан Романець, архітектор Іван Тимчишин), відкритий у листопаді 1993 р. на честь 85-ої річниці Листопадового Чину у парку на Майдані Свободи[117]. Від 1995 р. є пам’яткою історії місцевого значення під охоронним № 1441[118].
  • Пам'ятник Жертвам Голокосту (автор — скульптор Едуард Бучинський), відкритий у 1994 р. біля єврейського цвинтаря у Бродах[119].
  • Пам'ятник Івану Франку (автор — скульптор Яків Чайка), відкритий 1956 р. на вул. Франка[120]. Є пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення під охоронним № 278[121].
  • Пам'ятник Маркіяну Шашкевичу (автор — скульптор Віталій Рожик, м. Коростишів)[122], встановлений на подвір’ї Бродівського педагогічного коледжу у травні 2005 р. коштом студентів та викладачів навчального закладу[123].
  • Пам'ятник Тарасові Шевченку (автори — скульптор Богдан Романець, архітектор Олесь Ярема), відкритий 25 липня 1993 р. на центральній площі міста — пл. Ринок[124]. Є пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення під охоронним № 1445[125].
  • Пам'ятник о. Михайлові Осадці (автор — художник Ігор Стасюк), встановлений навпроти будинку на вул. Франка, в якому у 1929-1941 рр. мешкав український релігійний та культурний діяч, композитор, професор Бродівської гімназії о. Михайло Осадца[126]
  • Пам'ятник Петрові Федуну-Полтаві (автори — скульптор Богдан Романець, архітектор Ярослав Руцький), встановлений у жовтні 2002 р. у невеличкому сквері перед буділею Бродівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України, на розі вулиць Золотої та Петра Полтави[127].
  • Пам'ятник радянським воїнам, які загинули у 1944 році за свободу і незалежність нашої Батьківщини (автор — скульптор Яків Чайка), відкритий 19 липня 1969 р. у сквері на вул. Франка[128].
  • Пам’ятний знак Героям Небесної Сотні (автори — львівські скульптори Володимир Михайлович Оврах та його сини Андрій та Роман), встановлений у листопаді 2015 р. у сквері перед Бродівським педагогічним коледжем ім. М. Шашкевича на місці демонтованого раніше пам'ятника російському полководцю Михайлу Кутузову. Урочисте відкриття відбулося після благоустрою скверу Героїв Майдану 29 травня 2016 р.[129].
  • Меморіальний комплекс на честь 1185-ти радянських воїнів, полеглих у боях за Броди у 1941—1945 роках, відкрито у 1955 р. на сучасній вул. Богуна при виїзді з міста[130]. Від 1972 р. має статус пам’ятки історії місцевого значення під охоронним № 254[131]. До складу меморіального комплексу входять також пам'ятник, встановлений 1972 р. на братській могилі радянських партизанів, полеглих у 1944 р. та пам'ятник Воїнам—інтернаціоналістам, які загинули у війні в Афганістані (автор — архітектор Ярослав Руцький), відкритий 6 травня 2001 р..
  • Пам'ятний знак 15 років дружбі між містами Броди та Вольфратсґаузен, встановлений 30 липня 2005 р. на території дитячого майданчику на вул. Гончарській, 8 (за синагогою)[132].
  • Пам’ятний знак на честь 2000-ліття від Різдва Христового та 400-ліття побудови храму Різдва Пресвятої Богородиці був встановлений у 2000 р. на подвір'ї церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на вул. Франка, 14.
  • Пам’ятний знак у формі хреста на честь 1025-ліття Хрещення Русі-України був встановлений у 2013 р. на подвір'ї церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на вул. Франка, 14.
  • Відновлена коштом залізничників Бродівської ділянки колії фігура покровителя пожежників Святого Флоріана, встановлена біля залізничного переїзду, що на вул. 22 Січня та освячена 4 травня 2011 р..
  • У рамках реалізації проекту «Буковинсько-Галицький літературний маршрут», 2019 р. хочуть встановити пам’ятник Йозефу Роту у Бродах.[133]
Втрачені пам'ятники
  • Пам'ятник Юзефові Коженьовському.

Меморіальні, пам'ятні таблиці[ред. | ред. код]

За часів панування Австро-Угорщини, пізніше Речі Посполитої в місті було встановлено декілька меморіальних таблиць, які є німими свідками буремних подій в історії давніх Бродів, зокрема, державним, військовим діячам, діячам культури, науки, які так чи інакше прославили місто. Деякі таблиці були знищені під час обох світових воєн, але з приходом радянської влади у 1939 р. та пізнішим її «поверненням» у 1944 р. більшість пам'яток, пов'язаних з минувщиною Бродів були знищені, саме у радянський час. Через те інформації про пам'ятки обмаль і тому нижче подається короткий опис лише деяких з них:[134]

  • На стіні колишньої Великої синагоги містилася гарно оздоблена пам'ятна таблиця, на якій вказувалась дата початку спорудження синагоги — це була найстаріша таблиця Бродів, датована XVIII cт..
  • Над головним входом до церкви святого Юра до 1993 р. знаходилася пам'ятна таблиця, напис на якій сповіщав про проведені у середині XVIII ст. роботи по реконструкції церкви.
  • На Старих Бродах перед будинком на місці фільварку Бродівської економії, де народився відомий польський драматург і педагог Юзеф Коженьовський старанням Галицького Педагогічного Товариства 21 липня 1879 р. була встановлена пам'ятна таблиця, яка сповіщала про це[135]. У жовтні 1935 р. бродівський маґістрат поновив таблицю[136]. Нажаль, табличка до наших днів не збереглася, оскільки під час бойових дій першої світової війни будинок згорів.
  • У міжвоєнний період на фасаді будівлі Державної гімназії ім. Юзефа Коженьовського, що тоді знаходилася на Валах Вольности (нині — вул. Коцюбинського, 4, було встановлено та відкрито дві меморіальні таблиці. Одна з них, встановлена 12 вересня 1933 р. у вестибюлі гімназії, на честь 250-ої річниці звільнення Відня від турків королем Яном ІІІ Собєським, а надпис польською мовою зазначав: «1683 — 1933 Великому синові Кресів Янові ІІІ Собєському оборонцю християнства та цивілізації в 250 річницю перемоги під Віднем. Молодь гімназій Брідських», а друга була встановлена 20-21 травня 1934 р. на фасаді гімназії, на честь 15-ої річниці незалежности Польщі, надпис на які зазначав: «В 15 річницю здобуття незалежности Брідської землі, щоб вічно пам’ятали потомки і на хвалу тим, які в роки неволі за свободу боролись, а далі в роках 1914 — 1920 на клич Коменданта першого маршалка Польщі Юзефа Пілсудського в бій за волю Вітчизни пішли добровільно і з вірою «а щоби в хвилину, коли долі держав і народів зважуватись будуть не забракло польської шаблі». Брідська спільнота цю таблицю фундувала 20.V.1934 р.».

Під час перебування радянської влади у Бродах (1944-1991) було встановлено багато меморіальних та пам'ятних таблиць, переважно, на честь партійних, військових чи громадських діячів, історичних подій, трактованих з погляду радянської ідеології. Нижче перераховано лише деякі з них:[134]

  • У 1975 р. до 30-річниці від дня закінчення німецько-радянської війни у Бродах було відкрито дві меморіальних таблиці. Одну з них — на вулиці Чекістів, 1 (нині — вулиця Чупринки) з написом: «Вулиця названа на честь Воїнів — чекістів учасників оборони Бродів від фашистських загарбників в червні 1941 р.», а іншу — на вулиці Наумова, 1 (нині — вулиця Пекарська, але такого номеру будинку на вулиці не існує) було встановлено пам'ятну таблицю Герою Радянського Союзу, командиру партизанського з’єднання, яке визволяло Бродівщину у 1944 р. Михайлові Наумову.
  • 1977 р. на фасаді будинку колишньої школи, що на Старих Бродах (нині — старе приміщення СЗОШ № 4 на вулиці Старобрідській), на честь Героя Радянського Союзу, майора Олександра Кобелєва, який загинув в боях за визволення Бродів від німецької окупації у 1944 р..
  • 1979 р. на вулиці 17 вересня (нині — вулиця 22 Січня), 1, на честь 40-річчя «визволення» західноукраїнських земель була встановлена та урочисто відкрита гранітна меморіальна таблиця з написом: «На честь визвольного походу Червоної Армії у 1939 р. та воз’єднання Західноукраїнських земель в єдиній Радянській братерській державі».
  • За радянських часів на фасаді колишнього будинку польського гімнастичного товариства «Сокіл» (нині — Бродівський районний Народний дім), що знаходиться на вул. Коцюбинського, 7, була встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщала про те, що у цьому будинку у 1920 р. відбувся перший з'їзд ревкомів Бродського повіту[54].
  • У 1984 р. при підготовці міста до святкувань 40-річниці від дня його визволення від німецької окупації на двох вулицях середмістя Бродів було встановлено дві меморіальних таблиці. Одна — на початку вулиці Ломоносова (нині — вулиці Василя Стуса) з написом: «В цьому будинку в 1943–1944 рр. перебував штаб Бродівської групи підпільної партизанської організації «Народна гвардія імені Івана Франка». Встановлено на честь 40-річчя визволення міста і району від німецько-фашистських загарбників», а друга — на фасаді одного з будинків на площі Богдана Хмельницького (нині — площа Ринок) було встановлено меморіальну таблицю з написом: «Площа названа на честь видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького, війська якого перебували в Бродах під час Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.. 1084 — Броди — 1984».
  • Наприкінці червня 1986 р. на Червоних та Білих Казармах на вшанування радянських військових, котрі загинули у перші дні німецько-радянської війни в околицях Бродів, на честь них було названо вулиці та встановлено меморіальні таблиці. Так, одну з них з написом: «Вулиця Григорія Храпая. Названа на честь командира екіпажу радянського бомбардувальника старшого лейтенанта Григорія Архиповича Храпая, який 24 червня 1941 року під Бродами здійснив наземний таран, спрямувавши свій палаючий літак на фашистську танкову колону», було встановлено 24 червня 1986 р. на фасаді будинку на вулиці Храпая, 6, а присвячена подія до 45-ї річниці від дня загибелі екіпажу літака під командуванням старшого лейтенанта Г. Храпая, що здійснив один з перших таранів наземної цілі бойовим літаком під час німецько-радянської війни. Іншу на тогочасній вулиці Мішаніна (нині — вулиця Коновальця), було встановлено та 28 червня 1986 р. урочисто відкрито меморіальну таблицю, надпис на якій свідчив про те, що вулицю названо на честь командира 12-ї танкової дивізії 8-го механізованого корпусу генерал-майора Тимофія Мішаніна, котрий загинув під час відступу радянських військ наприкінці червня 1941 р.

Зі здобуттям Україною Незалежності у 1991 р. і протягом наступних декількох років у місті пройшла хвиля перейменувань вулиць, площ, скверів на честь видатних постатей української історії минулого та сьогодення. Так, у Бродах з'явилися вулиці Стуса, Грушевського, Данила Галицького, Калнишевського та багато інших. Почалося встановлення меморіальних та пам'ятних таблиць, яке триває й до сьогодні. Ось перелік деяких з них:[134]

  • на фасаді будівлі Бродівської гімназії ім. І. Труша встановлено меморіальні таблиці відомим її випускникам — австрійському письменнику Йозефу Роту (1994), генералу УГА Миронові Тарнавському (січень 2000) та видатному українському художнику Івану Трушу (2009).
  • Олександру Вислоцькому — сотнику армії УНР, видатному громадському і політичному діячу Брідщини. Пам'ятна таблиця виготовлена коштом депутата Бродівської районної ради Василя Целюха та встановлена на фасаді будинку на вул. Франка, 12, де він мешкав у 1930-х рр.. Відкриття таблиці відбулося 1 липня 2007 р.[137]
  • 29 квітня 2012 р. на фасаді будівлі центральної районної бібліотеки (з боку вул. Стуса) відкрито меморіальну таблицю греко-католицькому священику, громадському діячеві, катехиту шкіл міста Броди у 1908-1944 рр. о. Адріану Зафійовському[44].
  • На фасаді будівлі Бродівського райвідділу національної поліції України в Львівській області, що знаходиться на майдані Свободи, 10 збереглася єдина меморіальна таблиця з радянського минулого, яка сповіщає про те, що у цьому будинку у 1920 р. під час радянсько-польської війни містилися Бродівський ревком та штаб Першої кінної армії[53].
  • 15 серпня 2014 р. в костелі Воздвиження Хреста Господнього, що знаходиться на вул. Залізничній, 46, відбулося освячення меморіальної таблиці, присвяченої 22-му полку підкарпатських уланів, що у міжвоєнний час дислокувався у Бродах та був багатонаціональним, оскільки у ньому служили поляки, українці, євреї та австрійці. У заході брали участь члени ГО «Союз поляків «Білий орел», представники влади міста[138]
  • 15 серпня 2014 р. освячено пам’ятну таблицю, встановлену на фасаді римо-католицького костелу Воздвиження Хреста Господнього, що на вул. Залізничній, на честь 22 полку уланів Підкарпатських, які мали постійне місце дислокації на Білих казармах у Бродах.[139]
  • 27 листопада 2014 р. відбулося відкриття та освячення пам'ятної таблиці, встановленої на фасаді Бродівського педагогічного коледжу ім. М. Шашкевича, колишньому випускникові вишу, учаснику війни на сході України, бійцю 80-ої ОАеМБр Степанові Гунько[140].
  • 27 березня 2016 р. на будинку, в якому мешкав загиблий учасник АТО, боєць 80-ї аеромобільної бригади Віктор Бражнюк, відбулося урочисте відкриття та посвячення меморіальної таблиці з написом: «У цьому будинку з 1998 по 2010 рік проживав Бражнюк Віктор Михайлович, боєць 80-ї аеромобільної бригади, який героїчно загинув вірним Україні та її народу. Нагороджений орденом «За мужність» (посмертно)»[141].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Люди, пов'язані з історією міста[ред. | ред. код]

Почесні громадяни міста[ред. | ред. код]

  • Степан Бандера — видатний український політичний і громандський діяч, Голова революційного Проводу ОУН
  • Фелікс Вест — польський книговидавець, власник книгарні й друкарні, громадський та культурний діяч. Почесний громадянин міста Броди (1938). На його честь названа одна з вулиць міста.
  • Ріхард Дімбат (1938—2014) — голова товариства «Східна допомога», мешканець німецького міста Вольфратсгаузен[145];
  • Едуард Малявський — «Заслужений будівельник України», колишній начальник Бродівського ремонтно-будівельного управління.
  • Приймак Ганна Іванівна — голова правління та директор двох швейних підприємств м. Броди ВАТ «Галант» і СП «Укон», член колегії Бродівської райдержадміністрації, колишній депутат Бродівської районної та міської рад, відома на Брідщині меценатка[146];
  • Богдан Романець — український скульптор, заслужений художник УРСР, автор п'яти пам'ятників у Бродах.
  • Надія Присяжнюк — директор бродівської гімназії (2008).[147]
  • Богдан Притульський — колишній мер Бродів.
  • Ярослав Линів — керівник народної хорової капели «Боян».[148]

Парламентські посли від Бродів[ред. | ред. код]

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

  • 17-20 травня 2018 р. бродівська делегація на чолі із заступником міського голови Олександром Єлиневським взяла участь у святкуванні Дня польського міста-партнера Моґільно. Під час святкування Дня міста відзначалось 10–річчя співпраці між містами Броди та Моґільно. Під час партнерської зустрічі досягли домовленостей про продовження напрацювань у галузі освіти та висловили свої сподівання на подальшу співпрацю у напрямку культури та спорту.[155]
  • 1-3 лютого 2018 р. польське місто Белжице відвідала делегація з українського міста-партнера Броди, до складу якої увійшли представники місцевого самоврядування м. Броди, а також українська народна хорова капелла «Боян» під керівництвом Ярослава Линіва. Гості прибули на запрошення міської влади Белжця на «Огляд Різдвяних колядок та пасторалів „Ґромічна-2018“», що відбувся 2 лютого цього ж року. Того ж дня на сцені міського Дому культури у Белжицях були представлені співочі та фольклорні колективи з гміни Белжице. Особливий гість заходу — українська народна хорова капелла «Боян» виконала 16 колядок на дуже високому художньому рівні. Родзинкою свята стало виконання колядок «Посеред нічної тиші» та «Люляй же Єзуню» польською мовою, які хор виконав разом із глядачами[156].
  • 9 липня 2009 р. у німецькому містечку Вольфратсгаузен відбулося офіційне підписання договору про дружбу й партнерство з українським містом Броди. Тепер міста-побратими Броди та Вольфратсгаузен співпрацюють за багатьма напрямками. Зокрема, обміном досвідом у галузі освіти та в сфері місцевого самоврядування. Наприклад, учні брідських шкіл матимуть можливість провести декілька тижнів в гімназіях Вольфратсгаузена, а українські управлінці ознайомляться з досягненнями своїх німецьких колег[157]. 9 вересня 2015 р. в рамках співпраці міст побратимів Вольфратсгаузен та Броди німецькими колегами Бродівському районному відділу Головного управління ДСНС передано гуманітарну допомогу, а саме: вантажо-пасажирський тентований автомобіль, мотопомпу та пожежно-технічне спорядження[158].
  • Під час офіційної поїздки делегації Бродівської міської ради до польського міста Жихлін у жовтні 2017 р. відбулося урочисте підписання двосторонньої угоди про співпрацю. Сторони домовились та скріпили домовленості печатками про взаємні офіційні візити до міст-партнерів, підтримку розвитку співпраці між організаціями і товариствами, про обміни досвідом між співробітниками і фахівцями міських рад-партнерів.[159]
  • Питання налагодження співпраці між містами Волув (Польща) та Броди буде винесене 30 серпня 2018 р. на порядок денний чергової сесії Бродівської міської ради.[160]
  • 29 липня 2016 р. між Бродами та Білокуракіним (Луганська область) підписана угода щодо торгово-економічного, науково-технічного та культурного співробітництва.[161]
  • Шаштін-Страже (Словаччина)[162]
  • Стрижівський повіт[163]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. а б Історія міста
  3. Созанський І. З минувшини міста Бродів… — С. 1.
  4. /Ulyanov_Symvoly_mista_Brody.htm Володимир Ульянов Символи міста Броди. Історія та сьогодення (зі спогадів Анни Гошко-Кіт). www.ji.lviv.ua. Процитовано 2018-07-12. 
  5. Символи міста Броди в різні часи. РАДИВИЛІВ.info (uk-UA). 2016-06-25. Процитовано 2018-07-12. 
  6. Броди на http://maps.visicom.ua
  7. А чи Ви знаєте, що... // Брідські вісті. — Броди: січень 2017. — № 3 (6). — С. 4.
  8. а б в г д Онищук Я. Археологічні пам'ятки Бродівського району Львівської області (за матеріалами Бродівського історико-краєзнавчого музею)
  9. А в нас — лише «чорні археологи». Радивилів.info (uk-UA). 2015-07-17. Процитовано 2018-07-27. 
  10. Телерадіокомпанія Броди (2017-07-31). Що нового у сезоні 2017 археологи відкрили у Бродах? (ТРК «Броди»). Процитовано 2018-07-27. 
  11. Археологія Бродівського району Львівської області | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині. www.zamky.com.ua (uk). Процитовано 2018-07-15. 
  12. Чобіт Д. Клавдій Птоломей і Амадоцьке озеро // Пам'ятки України. — Київ, 2013. — № 10 (230) (жовтень). — С. 49.
  13. а б Созанський І. З минувшини міста Бродів… — С. 2.
  14. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody… — S. 6. (пол.)
  15. Там само. — S. 7.
  16. Гудима Ю. Чи існувала підкарпатська дорога транзитної торгівлі між Сходом та Заходом у ІХ–Х ст.? // Брідщина: Літературно-краєзнавчий журнал. — 1993. — ч. 2. — С. 12–13.
  17. Львова І. «Нема чого нам добра сподіватись від Москви» // Газета «Моя сповідь». — 2014. — № 1 (25). — С. 17.
  18. Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXІІ/4, zeszyt 95. — S. 721. (пол.)
  19. Созанський І. З минувшини міста Бродів… — С. 8.
  20. Созанський І. З минувшини міста Бродів… — С. 3.
  21. Там само. — С. 6.
  22. в книзі Коцєльский
  23. Там само. — С. 5.
  24. А. Przyboś. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620—1659)… — S. 515.
  25. S. Barącz. Wolne miasto handlowe Brody… — S. 46(пол.)
  26. Link-Lenczowski A. Potocki Józef h. Pilawa (1673—1751) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 70. (пол.)
  27. Poraziński J. Sobieski Jakub Ludwik h. Janina (1667—1737) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 2000. — T. XXXIХ/4, zeszyt 163. — S. 494.(пол.)
  28. Кісь Я., Уваротов С. Броди // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Тронько П.(голова) та ін. — Київ : Головна редакцыя УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3. — С. 116-132. — 15 000 прим.
  29. Гуржій О. Верлан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 484. — ISBN 966-00-0734-5.
  30. Бантыш-Каменский Д. 13-й Генералъ-Фельдмаршалъ Лудовикъ-Вильгельмъ, Принцъ Гессенъ-гомбургский // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. — Москва : Культура, 1991. — 620 с. — ISBN 5-7158-0002-1. (рос.)
  31. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 108.(пол.)
  32. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.) — S. 193.(пол.)
  33. Dymnicka-Wołoszyńska H. Stanisław Potocki h. Pilawa (1698—1760)… — S. 158.
  34. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody... — S. 130-139.
  35. Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 157. (пол.)
  36. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody… — S. 111.
  37. Хонигсман Я. Евреи города Броды (1584-1944). — Львов, 2001. — С. 31. (рос.)
  38. Стрільчук В. Броди початку XIX ст. у спогадах Юзефа Коженьовського
  39. Меламед В. Евреи во Львове ХІІІ-первая половина ХХ века. — Львов : Текоп, 1994. — С. 268. (рос.)
  40. Стрільчук В. Історичний календар: травень 1859 — Святий Флоріан в історії Бродів
  41. Мазурок О. Города западно-украинских земель эпохи империализма: Социально-экономический аспект / О. С. Мазурок. — Львів : Світ, 1990. — С. 42. — ISBN 5-11-000824-8. (рос.)
  42. Вулиця Залізнична в історії Бродів
  43. Стрільчук В. Вулиця залізнична в історії Бродів
  44. а б в г д е ж Календар краєзнавчих дат Брідщини на 2017 рік// Брідські вісті. — Броди: січень 2017. — № 3 (6). — С. 4.
  45. Повітовий суд
  46. Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914
  47. Common Army Cavalry Regiments as at July 1914(англ.)
  48. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 37. — ISBN 5-7707-7867-9.
  49. Додатки / Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 р.)
  50. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 100. — ISBN 5-7707-7867-9.
  51. Як Броди на один день стали майже столицею УНР | Історична спадщина Бродів. www.brodyhistory.org.ua (uk). Процитовано 2018-07-09. 
  52. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Śląsku Cieszyńskim / Lwów: Książnica Polska, 1919. — S. 102.(пол.)
  53. а б Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині... — С. 30-31.
  54. а б Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис... — С. 107-108.
  55. Powiat: Brody (пол.)
  56. Василь Стрільчук. Бродівські готелі XIX — початку ХХ ст.
  57. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 października 1933 r. o zmianie granic miasta Brody w powiecie brodzkim, województwie tarnopolskiem (пол.)
  58. Ustawa z dnia 29 marca 1937 r. o zmianie granic miast: Tarnopola i Brodów w województwie tarnopolskim oraz Kosowa w województwie stanisławowskim. Dz.U. 1937 nr 24 poz. 153 (пол.)
  59. Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник... — С. 422-424.
  60. Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині... — С. 65.
  61. Указ Президиума Верховного совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)
  62. Будівля Бродівської гімназії
  63. Броди, «Єрусалим Австрії» — Shtetl Routes — Театр NN (uk). Процитовано 2018-07-05. 
  64. а б в г д Samuel Weiler (англ.)
  65. а б Ковба Ж. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв'язання єврейського питання». — третє, виправлене і доповнене. — Київ : Дух і літера, 2009. — С. 125. — (Українська бібліотека Ґолокосту) — ISBN 978-966-378-122-8.
  66. Науменко К. У роки Другої світової війни: рух опору
  67. а б Місця нацистського терору на території Львівщини, 1941–1944 рр.. Ґетто, табори примусової праці, тюрми: Броди
  68. 117 гвардійська Бердичівська стрілецька ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня дивізія
  69. Brody Ghetto. www.deathcamps.org. Процитовано 2018-07-08. 
  70. Випробуваний часом
  71. Стрільчук В. Майже тисячолітнє місто. Штрихи до історичного портрету. www.ji.lviv.ua. Процитовано 2018-07-15. 
  72. Телерадіокомпанія Броди (2018-05-16). Публічний лекторій «Архітектурні пам'ятки вулиць Юридика та Лесі Українки» (ТРК «Броди»). Процитовано 2018-09-22. 
  73. Бродівська міська рада
  74. ukrstat. 
  75. Броди, Бродівський район, Львівська область (продовження)» Історія міст і сіл Української РСР. ukrssr.com.ua (ru-RU). Процитовано 2018-07-09. 
  76. Телерадіокомпанія Броди (2016-10-07). У Бродах проводять публічні краєзнавчі лекції: Бродівська синагога і євреї (ТРК "Броди"). Процитовано 2018-07-05. 
  77. Місця нацистського терору на території Львівщини, 1941–1944 рр.. Ґетто, табори примусової праці, тюрми: Броди
  78. Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник... — С. 54.
  79. На межі територій та епох... — Бродівщина. Краєзнавство. www.namezhi.com.ua (uk-ua). Процитовано 2018-07-06. 
  80. Дослідження полікультурної історичної спадщини міста Броди. 
  81. У Бродах відкрили новий елеваторний комплекс
  82. Бродівський район
  83. У Бродах буде обласний фестиваль народних умільців
  84. Фестиваль «Народні умільці»
  85. Баскетболіст Олександр Нікішин потребує допомоги
  86. У Бродах фестиваль тортів
  87. Регіональний фестиваль «Коляди і пампуха» | Історична спадщина Бродів. www.brodyhistory.org.ua (uk). Процитовано 2018-06-16. 
  88. Де і як святкуватимуть Різдво на Львівщині: найцікавіші різдвяні фестини
  89. У Бродах відбувся фестиваль «ЗамокFest» (ФОТО). Leopolis.news (uk-UA). 2018-08-06. Процитовано 2018-08-12. 
  90. Один з концертів міжнародного фестивалю класичної музики «LvivMozArt» проведуть у Бродах (uk-ua). Процитовано 2018-08-27. 
  91. Забокрицька Н. Вирувало свято меду у Бродах // Голос Відродження — Броди: 24 серпня 2018. — № 35 (2575). — С. 5.
  92. Історія християнських храмів та монастирів Бродів кінця XVI–1-ї половини ХХ ст.. www.ji.lviv.ua. Процитовано 2018-07-12. 
  93. Броди. Карта історико-культурної спадщини
  94. Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 1. (Матеріали другої краєзнавчої конференції, 18 квітня 2008 р.) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2008. — С. 34.
  95. Historic Synagogues of Europe. cja.huji.ac.il. Процитовано 2018-07-15. 
  96. Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник / Чумак Я. — Торонто, Онтаріо, 1988. — С. 217. 
  97. Андрій Корчак Бродівські синагоги. www.ji.lviv.ua. Процитовано 2018-07-15. 
  98. Троїцька церква з дзвіницею
  99. Церква Собору Пресвятої Богородиці
  100. Храм священномученика Владимира, митрополита Киевского и Галицкого(рос.)
  101. а б в Конфесійні громади Бродівського району
  102. Заклик всім католикам в Бродах
  103. На Львівщині археологи розкопали залишки житла готів
  104. Бродівський районний Народний дім
  105. Корчак А. Цвинтарі Бродівського району: загальна інформація щодо вивчення їх історії, скульптури та епіграфіки // Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 5. (Матеріали шостої краєзнавчої конференції, присвяченої Міжнародному дню пам’яток історії та культури, 20 квітня 2012 р.). — Броди: Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2012. — С. 81-98.
  106. Sulik A. Inventarz pochówków na cmentarzu wielowyznaniowym w Brodach dawnego wojowództwa tarnopolsksego (stanem na 01.01.2011 roku) // [1]. — 22 s. (пол.)
  107. Kiędzierska J. Sprawa Cmentarza Wojskowego w Brodach // [2] — Krakow: maj 2012. — 3 s. (пол.)
  108. Brody — polski cmentarz wojskowy (1914-1920) (пол.)
  109. На межі територій та епох... — Християнський некрополь м. Броди. Визначна пам’ятка історії та культури європейського значення кінця XVIII-першої половини ХХ ст. (Андрій Корчак, Володимир Ульянов). www.namezhi.com.ua (uk-ua). Процитовано 2018-07-07. 
  110. Sało E. Młodzież z Polski sprząta cmentarze w Brodach i Hucisku Brodzkim // Kurier Galicyjski — Lwów: 15 lipca-15 sierpnia 2016. — nr. 13 (257) — S. 17.(пол.)
  111. Rosenfeld, Marjorie. ShtetLinks Site for Brody. kehilalinks.jewishgen.org. Процитовано 2018-07-07. 
  112. Єврейський цвинтар | Історична спадщина Бродів. www.brodyhistory.org.ua (uk). Процитовано 2018-07-07. 
  113. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 30. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  114. Пам’ятки монументального мистецтва: 900-річчя Бродів
  115. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 31. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  116. Пам’ятки історії: пам’ятник видатним діячам, імена яких пов’язані з Бродівською гімназією
  117. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 33. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  118. Пам’ятки історії: пам’ятник жертвам більшовицьких репресій
  119. Пам’ятки історії: єврейський цвинтар
  120. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 32-33. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  121. Пам’ятки монументального мистецтва: пам'ятник Івану Франку
  122. Рожик: персональний сайт
  123. Пам’ятки монументального мистецтва: пам'ятник Маркіяну Шашкевичу
  124. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 32. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  125. Пам’ятки монументального мистецтва: пам'ятник Тарасу Шевченку
  126. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 31-32. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  127. Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 30-31. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  128. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 34. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  129. Пам’ятки монументального мистецтва: пам'ятник Героям Небесної сотні
  130. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 33-34. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  131. Пам’ятки історії: меморіальний комплекс на честь 1185 радянських воїнів полеглих в боях за Броди в 1941 і 1944 рр.
  132. Працюємо не за медалі, а як совість вимагає
  133. У Бродах хочуть встановити пам’ятник австрійському письменнику Йозефу Роту
  134. а б в Ковальчук Г. Меморіальні таблиці Бродів
  135. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicji, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Śląsku Cieszyńskim. — Lwów, 1919. — S. 102.(пол.)
  136. Стрільчук В. Броди початку XIX ст. у спогадах Юзефа Коженьовського
  137. Шуневич М. Людина націоналістичного гарту // Голос відродження. — Броди: 10 липня 2007. — № 53 (1849). — С.1.
  138. Освячення меморіальної таблиці 22 полку підкарпатських уланів | Orzeł Biały Lwów. orzelbialy.org.ua (uk-UA). Процитовано 2018-07-18. 
  139. У Бродівському храмі освятять дошку пам’яті на честь вояків польської дивізії уланів
  140. Відкриття меморіальної дошки Степан Гунько — Фотоальбоми — Бродівський педагогічний коледж. brodypk.at.ua. Процитовано 2018-07-19. 
  141. У Бродах встановили меморіальну дошку загиблому десантнику Віктору Бражнюку. zik.ua (ua). Процитовано 2018-07-18. 
  142. Керик М. Інвентар та акт оцінення майна бродівського ливарника XVIII століття Іллі Дублянського
  143. Десятки тисяч біженців у Радивилові і Бродах
  144. Filip Nereusz Olizar (Olizar Wołczkiewicz) h. Chorągwie Kmitów w internetowyn PSB (пол.)
  145. Звання «Почесний громадянин міста Броди» присвоїли 7 особам
  146. Керівнику двох бродівських швейних підприємств Ганні Приймак присвоїли звання почесного громадянина міста Броди
  147. Лаву почесних громадян Бродів поповнила єдина жінка — директор бродівської гімназії Надія Присяжнюк
  148. Рішення Бродівської міської ради № 744 від 06.09.2018 року Про присвоєння звання «Почесний громадянин м. Броди»
  149. Marjan Tyrowicz. Aszkenaze, Stefan Tobiasz (1863—1920) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Тоm 1, zeszyt 1. — S. 174—175. — Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840. (пол.)
  150. Aszkenaze (Aschkenaze) Stefan Tobiasz (пол.)
  151. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 105—106; 134.
  152. Там само. — С. 108—109; 147.
  153. Там само. — С. 113—114.
  154. Там само. — С. 114-115, 158
  155. Бродівська міська рада. www.facebook.com (uk). Процитовано 2018-07-05. 
  156. admin2. Miasta partnerskie. www.site.belzyce.pl (pl-pl). Процитовано 2018-07-05. 
  157. Броди та Вольфратсгаузен — міста-побратими
  158. Міжнародна діяльність ДСНС України
  159. Броди і польський Жихлін підписали угоду про співпрацю. zik.ua (ua). Процитовано 2018-07-09. 
  160. Проект рішення Бродівської міської ради налагодження співпраці з м. Волув Республіка Польща.doc. Google Docs. Процитовано 2018-08-26. 
  161. Телерадіокомпанія Броди (2018-06-25). "Броди-Білокуракине" — два роки співпраці (ТРК «Броди»). Процитовано 2018-08-29. 
  162. 602 Про налагодження співпраці з містом Шаштін-Страже Республіка Словаччина.doc. Google Docs. Процитовано 2018-09-16. 
  163. Міста партнери (uk-ua). Процитовано 2018-09-16. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]