Броссе Марій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Марі-Фелісіте Броссе
Марій Іванович Броссе
фр. Marie-Félicité Brosset
Brosse.jpg
Народився 24 січня 1802(1802-01-24)
Париж, Франція
Помер 3 вересня 1880(1880-09-03)[1][2][…] (78 років)
Шательро, Франція
Громадянство Франція Франція
Діяльність історик, armenologist, перекладач, археолог
Сфера інтересів історія,
сходознавство,
картвелологія,
вірменознавство
Заклад Петербурзька академія наук
Посада associate memberd
Вчене звання Академік Петербурзької академії наук
Науковий керівник Jean-Pierre Abel-Rémusatd і Antoine-Jean Saint-Martind
Член Російська академія наук, Петербурзька академія наук, Азійське товариствоd, Прусська академія наук і Імператорське російське археологічне товариствоd
Автограф Brosset - Georgian monogram (vect).svg

CMNS: Броссе Марій Іванович у Вікісховищі

Марі-Фелісіте (Марій Іванович) Броссе (фр. Marie-Félicité Brosset, 24 січня 1802, Париж — 22 вересня 1880, Шательро) — французький історик і сходознавець, один із засновників грузинської і вірменської історії та археології. Тривалий час працював в Російській імперії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у 1802 році в Парижі. Батько, який був дрібним підприємцем, помер через декілька місяців після його народження[4].

Освіта, перші роботи[ред. | ред. код]

Мати планувала для Марі-Фелісіте церковну кар'єру, тому він навчався у духовних семінаріях Орлеана і Парижа, де вивчав латину, грецьку, гебрейську і арабську мови[4]. У 1818–1820 роках був послушником єзуїтського монастиря в Монружі. У 1821 році в Паризькому університеті здав екзамен на звання бакалавра мистецтв. Потім викладав стародавні мови в духовній семінарії в Сент-Ашелі[5].

Повернувшись до Парижу, в Колеж де Франс відвідував лекції Карла Газе з грецької, Сильвестра де Сасі з арабської, Жан-П'єра Ремюза з китайської мови. У 1825 році за роботи в галузі синології був прийнятий до Азійського товариства[4]. Зрештою, за словами його сина Лорана, «після п'яти років невпинних зусиль, він раптом здався» і спалив всі матеріали, які напрацював[6].

З 1826 року Броссе присвятив себе вірменській і грузинській мовам, історії і культурі[4]. Ці теми приваблювали його, зокрема, тим, що були зовсім не досліджені європейськими науковцями. Тільки вивченню грузинської мови поклав початок один з його викладачів Антуан-Жан Сент-Мартен[7].

Не отримавши у цей час бажаної посади, зокрема, в університеті, був змушений влаштуватися коректором на типографію. У 1928 році опублікував переклад частини «Витязя у тигровій шкурі» Шота Руставелі. У 1931 році Броссе видав пам'ятки середньовічної церковної літератури — «Наслідування Христу» і двотомний Новий заповіт. У 1833–1836 роках під його редакцією була видана низка томів «Історії Візантії» Ш. Лебо. Підготував і видав граматику грузинської мови, дві збірки історичних і літературних матеріалів за грузинськими рукописами Королівської бібліотеки, видав грузинські історичні хроніки 1373–1703 років та інше[4].

Росія[ред. | ред. код]

У 1937 році на запрошення графа Сергія Уварова, президента Імператорської академії наук, Броссе прибув до Санкт-Петербурга і за рік був обраний членом Академії. Після переїзду до Росії його наукові дослідження грузинської історії і літератури набули ширшого характеру[4].

У 1841–1842 роках він викладав грузинську мову в Петербурзькому університеті, поклавши початок викладання цієї дисципліни в російських університетах. У 1841–1843 роках працював в Петербурзькій бібліотеці, де, зокрема зробив опис всіх грузинських і вірменських рукописів. Пізніше залучався до опису вірменських книг, видав деякі грузинські і вірменські пам'ятки з зібрань бібліотеки. Також він працював в Ермітажі, з 1851 року — на посаді хранителя східних монет, з 1864 року — директора нумізматичного кабінету[4].

У 1847–1848 Броссе здійснив поїздку до Вірменії і Грузії. Він переклав і прокоментував всі головні грузинські хроніки середніх віків і раннього нового часу, які видав у семи томах між 1849 і 1858 роками. Його головна праця «Історія Грузії» довгий час була авторитетним джерелом з історії Грузії[8]. Також він опублікував листування царів і королів Грузії (періоду 1639–1770 років)[9]. 1861–1868 роки він присвятив роботі над серією про вірменських істориків, робота над якою тривала до 1876 року. Загалом Броссе є автором більше 250 праць, що стосуються грузинської і вірменської історії та культури.

У 1880 році через різке погіршання здоров'я виїхав до Франції, де невдовзі помер. Після смерті Броссе його син Лоран впорядкував його рукописи та папери і у 1881 році видав бібліографію його праць[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://archivesnumerisees.cg86.fr/v2/ark:/28387/a928b4b25ce8beb9d36878d7472fe35b
  2. свідоцтво про смерть
  3. SNAC — 2010.
  4. а б в г д е ж и Шилов Л. А. Броссе Марий Иванович (рос.)
  5. Laurent, 1887, с. XIII
  6. Laurent, 1887, с. IX
  7. Броссе Мари-Фелисите // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона
  8. «Brosset's Histoire was a sensational breakthrough. But from our vantage a century and a half later, it is not without shortcomings. Today we know that Brosset's edition is based exclusively upon a few MSS of the Vaxtangiseuli recension. We can hardly fault Brosset on this point […]» Rapp, Stephen H. Studies in medieval Georgian historiography: Early texts and Eurasian contexts, с. 31, на «Google Books», Peeters Publishers, 2003, p. 31 ISBN 9789042913189
  9. http://books.google.com/books?id=vYdxAAAAIAAJ&pg=PA181

Література[ред. | ред. код]