Бублик Юрій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Васильович Бублик
БУБЛИК ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ VADIM CHUPRINA ©.JPG
Народився 1 грудня 1973(1973-12-01) (43 роки)
м. Полтава
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання с. Ковалівка, Полтавський район, Полтавська область
Діяльність політик
Alma mater Полтавський сільськогосподарський інститут
Батько Василь Володимирович
Мати Наталія Іванівна
Дружина Тетяна Іллівна Бублик
Діти доньки: Ганна, Анастасія та Єлизавета; сини: Степан та Михайло
Нагороди Медаль "За жертовність і любов до України", почесна грамота за особисті заслуги перед Українським народом від голови Верховної ради України Володимира Гройсмана, Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ та ІІІ ступеня,
Сторінка в Інтернеті facebook.com/bublyk.yurii
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Україна Народний депутат України
7-го скликання
ВО «Свобода» 12 грудня 2012 26 листопада 2014
Україна Народний депутат України
8-го скликання
ВО «Свобода» 27 листопада 2014


Бублик Юрій Васильович (нар. 1 грудня 1973, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область) — український політик, громадський діяч, народний депутат України.

З 12 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року — народний депутат України VII скликання (отримав підтримку 36,45% виборців 145 округу, 29 974 голоси)[1]. Обраний по Виборчому округу № 145, Київський район міста Полтави, Полтавський та Котелеський райони Полтавської області.

З 27 листопада 2014 р. — народний депутат України VIII скликаннян (отримав підтримку 22,60% виборців 145 округу, 17 467 голоси)[2]. Голова підкомітету з питань місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування.

Біографія[ред.ред. код]

Юрій Васильович Бублик народився 1 грудня 1973 року в селі Новоселівка Полтавського району Полтавської області.

В 1991 році закінчив Ковалівську середню школу ім. А. С. Макаренка. Цього ж року вступив до Полтавського сільськогосподарського інституту (нині — Полтавська державна аграрна академія).

У 1995 році, закінчивши університет, працював головним агрономом Полтавського державного підприємства «Райагрохім», яке в липні 1996 року в процесі приватизації було реорганізовано у ВАТ «Полтавський Райагрохім».

В 1996 році вступив на заочне відділення Харківської державної академії технології та організації харчування за спеціальністю «менеджмент».

Разом з братом Олександром придбав акції підприємства, на якому працював (ВАТ «Полтавський Райагрохім»), витративши всі родинні заощадження.

З квітня 1999 року, за рішенням загальних зборів акціонерів, обраний на посаду голови правління ВАТ «Полтавський Райагрохім».

Політична діяльність[ред.ред. код]

З 2006 року почав активно займатися громадсько-політичною діяльністю.

З 2010 по 25 грудня 2015 року[3] перебував у лавах Всеукраїнського об'єднання «Свобода» . З 2011-го — заступник голови Полтавської обласної організації ВО «Свобода».

На останніх місцевих виборах (у 2010 році) провів до Ковалівської сільської ради 18 депутатів свободівців із 30 можливих, до Полтавської районної ради — 3 депутатів. А сам виборов посаду Ковалівського сільського голови.

На виборах депутатів в Верховну Раду у 2012 році став народним депутатом України по виборчому округу № 145 (Полтавська область) від партії ВО «Свобода». Голова підкомітету з питань ціноутворення та розвитку зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин.

На виборах депутатів в Верховну Раду у 2014 році став народним депутатом України по виборчому округу № 145 (Полтавська область) від партії ВО «Свобода». Голова підкомітету з питань місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування.

Кандидат на посаду міського голови Полтави на виборах 2015-го року[4]. На місцевих виборах у першому турі, з 15 %, посів трете місце.

Вихід з партії «Свобода»[ред.ред. код]

У грудні 2015-го полишив лави ВО «Свобода»[5]. Причиною такого рішення, за словами Бублика, стала «авторитарна модель керівництва партією». Керівників місцевих організацій «Свободи» обирають за призначенням голови партії за поданням місцевого вищого керівництва, а не рядові члени[6]. Як заявив тоді нардеп, його рейтинг на Полтавщині вищий за рейтинг партії. До такої ситуації призвела «недолуга кадрова політика». Тому, задля збереження власної репутації Юрій Бублик вирішив припинити членство у «Свободі».

Вступ до фракції «Блок Петра Порошенка»[ред.ред. код]

11 квітня 2016 року Юрій Бублик вирішив увійти до складу парламентської фракції «Блок Петра Порошенка». Про що написав офіційну заяву на ім’я керівника цієї фракції Юрія Луценка[7]. Після преамбули нардеп повідомив, що його рішення прийнято без будь-яких політичних зобов’язань та за умови «мого вільного голосування!».

Вихід з фракції «Блок Петра Порошенка»[ред.ред. код]

18 січня 2017 на ім'я Голови Верховної Ради України подав повідомлення про вихід із коаліції, яке, всупереч Регламенту ВРУ, принципово відмовилися оголошувати. Причиною виходу стало: «На жаль, чинна влада не ставить за мету ліквідувати корупційні схеми, вона бажає їх очолювати. А в умовах війни, яку замаскували під АТО, це не що інше, як цинічне мародерство. А за це - розстрілюють!» [8]

Визнання діяльності[ред.ред. код]

Згідно даних моніторингу Громадської мережі ОПОРА, за результатами роботи 105 народних депутатів за березень 2016 року Юрій Бублик посів 5 місце[9]. За критерієм «робота на окрузі» за період березня 2016 року Бублик посів 2-е місце серед 105 можливих.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Бублик Тетяна Іллівна (1978 р.н.), доньки — Ганна (1994 р.н.), Єлизавета (2000 р.н.), Анастасія (2000 р.н.) та сини - Степан та Михайло (17.08.2016 р.н.). Має брата Олександра (нинішній Ковалівський сільський голова).

Нагороди[ред.ред. код]

17 червня 2015 року нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» Патріархом Київським та всієї Руси-України Філаретом.

30 листопада 2015 року отримав почесну грамоту за особисті заслуги перед Українським народом від голови Верховної ради України Володимира Гройсмана.

23 червня 2016 року отримав Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня. Офіційно в указі, підписаному Патріархом Філаретом, зазначається, що нагороду тримав «за заслуги з відродження духовності та утвердження Помісної Православної Церкви». Однією з заслуг стала допомога у створенні фільму про військових капеланів за сумісною ідеєю із Ростиславом Мартинюком. У ньому і відстоюється позиція української Церкви та її велике значення на сьогодення.

20 жовтня 2016 року отримав Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ ступеня.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]