Бугогардівська паланка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бугогардівська паланка
Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734—1775 рр.)
Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734—1775 рр.)
Паланкове місто Гард
Країна Herb Viyska Zaporozkogo Nyzovoho (Alex K).svg Військо Запорозьке Низове
Зимівники 373
Офіційна мова українська
Населення
 - повне ~ 50000
Площа
 - повна 20,984 км²
Дата заснування 1734
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Бугогардівська паланка

Бугогардівська паланка  — адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького низового часів Нової Січі (1734–1775).

Історичний ландшафт центру Бугогардівської паланки
Історичний ландшафт Бугогардівської паланки

Розташування[ред. | ред. код]

Паланка займала степи між лівим берегом Бугу і правим Інгульця з одного боку та річкою Дніпром і Польським (з 1752 р. - новосербським) кордоном з другого і була найбільшою адміністративно-територіальною одиницею на Запорожжі.

Історія[ред. | ред. код]

Поділ Запорожжя на паланки було запроваджено після повернення запорожців у підданство московського царя 1734 р.

Як свідчать археологічні розкопки деяких частин Побужжя, було добуто ряд матеріалів XVII—XVIII ст., зокрема відкрито на Гардовому острові залишки стаціонарної будівлі турлучного типу та ряд інших будівель, що дозволяє простежити історію гарду. Д. І. Яворницький так подає опис гарду: він… являє собою…загороду, або китець, для ловлі риби… влаштований із двох перегородок на зразок драбини, покладених боком одна проти іншої у воді між камінням, і напіввідкритих, щоб у них без перешкод могла проходити риба, що пливла проти течії. Цей гард влаштований на місці порога, де річка звужується з двох боків камінням і має невелику течію поблизу правого берега Бугу. Скальковський пояснює, що «Гард в южной Украине — место для рыбных ловель, отчего и урочище получило своё название. Слово Гард, вероятно, значит и всё устройство рыболовных мест; ибо находим, что запорожцы для „постройки гарду“ получали лес из Бершадской губернии».

Дмитро Яворницький також свідчить про те, що кордони земель запорозьких проходили повз р. Південний Буг через Гард, де знаходився умовний прикордонний камінь. Крім цього, в Гарді була розташована церква.

1752 року на півночі вздовж польського кордону були відчуджені землі запорожців для Новосербії та побудована фортеця Святої Єлисавети південніше Новосербії. 1754 року утворений Новослобідський козацький полк з відселених козаків з Нової Сербії, українських переселенців з Гетьманщини і правобережжя.

У 1764 році з Новосербії і Новослобідського козацького поселення сформована Новоросійська губернія.

1775 р. рішенням Катерини ІІ Січ була захоплена московськими військами, запорозьке козацтво ліквідоване, а його землі включені до складу прилеглих губерній, зокрема, Бугогардівська паланка стала частиною Новоросійської губернії. 1803 р.ці землі опинились у складі Херсонської губернії.

Територія та населення[ред. | ред. код]

Загалом площа паланки дорівнювала 20 984 км² Центром паланки було урочище Гард на Бузі, нині біля м. Южноукраїнськ[1]. Гард був дуже зручним місцем, який приваблював різних людей, які шукали можливість у суворих обставинах тієї дійсності вижити. Тут вони годувались, займались рибальством, або випасом худоби неподалік від Гарду, мисливством, та іноді відбували сторожову службу на перевозі. На чолі з гардовим полковником тут мешкало або перебувало тимчасово від 375 до 500 різних людей, але найбільше — запорізьких казаків, що захищали південно-західні кордони Правобережної України.[2]

На території Бугогардівської паланки знаходились 373 зимівники і декілька сіл, зокрема, Соколи (сьогоднішний Вознесенськ), Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Вовкове, Харсютине, Громоклія.

Територія паланки охоплювала майбутні Єлизаветградський та Олександрійський повіти Херсонської губернії.

Полковники[ред. | ред. код]

Посада паланкового полковника була виборною, а Кіш затверджував результати виборів. У 1740-1770-х роках кошовий отаман призначав полковників самостійно або за згодою Старшинської ради. Паланкового полковника обирали або призначали після виборів кошової ради 1 січня кожного року. При вступі на посаду вони отримували символи полковницької влади – пернач, значок (прапор) та паланкову печатку. У межах паланки полковник був представником кошового отамана, тож мали значні повноваження.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ковальова Октябрина. «Бугогардівська паланка: науково-популярне дослідження». — Миколаїв: Іліон, 2011. — 300 с. — ISBN 978-966-534-074-4
  • Слабченко Михайло. «Паланкова організація запорозьких Вольностів». Праці для виучування західноруського та українського права. 1929, вип. 6
  • Скальковський Аполлон. «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького». Київ, 1991;
  • Яворницький Дмитро. «Історіязапорозьких козаків». Київ: Наукова думка. 1990;
  • Голобуцький Володимир. «Запорізька Січ в останні часи свого існування». Дніпропетровськ: Січ, 2004.
  • «Історія українського козацтва»: Нариси: У 2-х т. / Редкол.: В.А. Смолій та ін. Київ: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2000;
  • Гуржій Олександр. «Українська козацька держава в другій половині XVII-XVIIІ ст.» –К., 1996;
  • Грозовський Ігор. Право Нової Січі. Запоріжжя, 2003.3. Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1998;
  • Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. Т. 2. Київ: Наукова думка, 2000;
  • Мільчев Володимир. «Повернення Війська Запорозького Низового під царський скіпетр» // Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. Т. 1. Київ: Видавничий Дім «Києво-Могилянська академія», 2006. С. 608-609

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Урочище Гард. Форпост запорозького козацтва
  2. Бугогардівська паланка Нової Січі (1734—1775).
  3. Архів Коша Нової Запорозь-кої Січі: Корпус документів. Т. 3. Київ: Наукова думка, 2003

Посилання[ред. | ред. код]