Бударін Микола Петрович
| Бударін Микола Петрович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народження |
19 травня 1910 станція Чакино (зараз Ржаксинський район Тамбовської обл.), РФ | ||||
| Смерть |
6 листопада 1943 (33 роки) селище міського типу Димер Вишгородського району Київської області | ||||
| Поховання | Димер | ||||
| Країна |
 СРСР | ||||
| Рід військ | стрілецькі війська | ||||
| Освіта | Омське вище загальновійськове командне училищеd (1939) | ||||
| Роки служби | 1932–1934; 1939–1943 | ||||
| Партія | ВКП(б) | ||||
| Звання | гвардії підполковник | ||||
| Командування | 241-м гвардійським стрілецькимо полком 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії | ||||
| Війни / битви | Радянсько-німецька війна Сталінградська битва — Битва на Курській дузі — Битва за Дніпро | ||||
| Нагороди |
| ||||
 Бударін Микола Петрович у Вікісховищі | |||||
Бударін Микола Петрович(*19.05.1910 — †06.11.1943) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії підполковник[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 19 травня 1910 года на станції Чакино (зараз Ржаксинський район Тамбовської обл.), РФ у родині робітника. В 1914 році родина переїхала до м. Омськ. Закінчив сім класів школи, працював вантажником, візником, закінчив курси монтерів. В 1928 році вступив до комсомолу, виявив добрі організаторські здібності, був обраний секретарем комсомольської ячейки. Був відомим фізкультурником, призером Сибірського військового округу з фігурного катання на ковзанах, чемпіоном Сибіру з кількох видів спорту[2]. В 1929 році став головою Ново-Омської (пізніше Кировська) райради фізкультури.
В 1932-34 роках — строкова служба у Червоній Армії. Після служби закінчив Військово-політичні курси і був атестований політруком запасу. Керував Омською міською та обласною радами фізкультури.
З 1938 року член КПСР, бул на відповідальній комсомольській та партійній роботі. Вчився в Омському сільськогосподарському технікумі до 1939 року, коли з початком Радянсько-фінської війни добровільно вступив до лижного батальйону.
Участь у Радянсько-фінській війні[ред. | ред. код]
На посаді політрука лижного батальйону, що був сформований з добровольців м. Омськ, Бударін М. П. відмінно показав себе в боях на Карельському перешийку. Після закінчення воєнних дій повернувся до Омська, пройшов курси перепідготовки офіцерів в Омському піхотному училищі. Був призначений начальником Омського гарнізонного Дому Червоної Армії[3][4][5].
Участь у Радянсько-німецькій війні[ред. | ред. код]
Початок війни Бударін зустрів на посаді завідувача воєнного відділу районного комітету ВКП(б) м. Омська[4]. 22 червня 1941 року написав рапорт про відправлення на фронт[3]. В діючий армії з початку війни.
У вересні 1942 року майор Бударін командує 1-м стрілецьким батальйоном 241-го стрілецького полку 95-ї стрілецької дивізії, з яким бере участь в обороні м. Сталінград. Проявив себе сміливим, хоробрим, мужнім командиром, був нагороджений орденом Червоного Прапора[6].
За оборону Сталінграда 95-й стрілецькій дивізії було присвоєно найменування 75-ї гвардійської, гвардійським став і 241-й стрілецький полк, а гвардії підполковник Бударін — його командиром.
В битві на Курській дузі 241-й гвардійський стрілецький полк діяв в районі Понирі-Ольховатка, відбиваючи масований німецький наступ, в якому застосовувалась велика кількість танків, а потім брав участь у розгромі і переслідуванні противника. За бойові дії на Курській дузі, зразкове виконання бойових завдань та проявлені при цьому мужність і героїзм наказом 13-ї Армії № 88/н від 17.7.43 року Бударін був нагороджений другим орденом Червоного Прапора.
Восени 1943 року 241-й полк під командою Бударіна відзначився при форсуванні ріки Дніпро на північ від Києва, в боях при захопленні і утриманні плацдарму на правому березі Дніпра в районі сіл Глібівка і Ясногородка (Вишгородський район Київської області). В нагородному листі командир 75-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майор Горишній В. А. підкреслив мужність і хоробрість підполковника Бударіна, його вміння командувати полком[7].
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії підполковнику Бударіну Миколі Петровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[8].
Через кілька днів, 6 листопада 1943 року під час наступу на Київ в бою за с. Феліціалівка (зараз Здвижівка), піднімаючи бійців в атаку, М. П. Бударін був смертельно поранений.
Похований у братській могилі воїнів 75-ї гвардійської стрілецької дивізії в смт. Димер.
Пам'ять[ред. | ред. код]
- На братській могилі в Димері, де похований М. П. Бударін, встановлено пам'ятник і меморіальну дошку[9].
- В м.Омську вулиця, на якій жив М. П. Бударін, названа його ім'ям[10] і на будинку встановлена меморіальна дошка[11].
- Його ім'ям названі школи в Омську і Димері. В школі № 105 Омська організовано воєнно-патріотичний клуб «Бударинец»[12].
- В Омську проводяться чемпіонат і першість міста з лижних гонок, присвячені пам'яті Героя Радянського Союзу М. П. Бударина[13].
- У навчальному центрі Сухопутних військ Збройних сил України «Десна» встановлено бюст Героя.
Нагороди[ред. | ред. код]
- медаль «Золота Зірка» № ---- Героя Радянського Союзу (17 жовтня 1943)
- Орден Леніна
- два ордени Червоного Прапора
- Медалі
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 20 грудня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б http://www.lib.omsk.ru/csmb.php?page=list52 [Архівовано 20 грудня 2014 у Wayback Machine.] Герой земли русской
- ↑ а б http://nashomsk55.ru/omskgeroi/281-2010-12-29-18-06-32 [Архівовано 1 травня 2012 у Wayback Machine.] Наш Омск
- ↑ Солдаты Победы. Приложение. — Омск: ОАО «Омский дом печати», 2011. — 208 с.
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 2012-07-25 у Wayback Machine.] Фонд 33. — Оп.682525, д.190, запись 4010300 , стр. 21
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 2012-07-25 у Wayback Machine.] Фонд 33. — Оп.793756, д.7, запись 150004210 , стр. 145}
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 2012-07-25 у Wayback Machine.] Фонд 33. — Оп.682525, д.48, запись 12057300
- ↑ http://reibert.info/forum/showthread.php?t=61198 Волюнтарист 9
- ↑ http://www.omskmap.ru/point/omsk/lore/172 [Архівовано 18 лютого 2011 у Wayback Machine.] Улицы и районы Омска
- ↑ http://fotki.yandex.ru/users/universman/view/240747/?page=1 Фото мемориальной доски
- ↑ http://rosgenea.ru/?alf=2&serchcatal=Бударин&name=Николай%20Петрович&r=5 [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] ЦГИ
- ↑ http://55sport.ru/?p=194 [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] 55sport
Посилання[ред. | ред. код]
- Наш Омск [Архівовано 1 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- Герой земли русской [Архівовано 20 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Град Кирсанов [Архівовано 27 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Побеждали в спорте — победили в войне[недоступне посилання з лютого 2019] (рос.)
- Omsk-On-Line [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Бударин Н. П. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Футболист Николай Бударин [Архівовано 28 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382 (рос.)
- Днепр — река героев. — 2-е изд., доп. — Киев: Изд. полит. лит Украины, 1988. — ISBN 5-319-00085-5 (рос.)
- О войне и товарищах. Сборник воспоминаний. — Красноград: АО «КМП», 1996. — 208 с. с илл. — 950 экз. [Архівовано 19 лютого 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- Солдаты Победы. Приложение. — Омск: ОАО «Омский дом печати», 2011. — 208 с. ISBN 978-5-86849-043-9 (рос.)
| |||||||
