Будзиновський Альфред Титович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будзиновський Альфред Титович
Будзиновський Альфред Титович
Начальник польової жандармерії ЗУНР
1.11.1918 — 23.11.1918
 
Народження: 5 січня 1871(1871-01-05)
Баворів
Смерть: 7 січня 1942(1942-01-07) (71 рік)
Львів

Альфре́д Ти́тович Будзино́вський (* 5 січня 1871, Баворів — сучасний Тернопільський район — † 7 січня 1942, Львів) — український галицький громадський діяч та краєзнавець, один з організаторів січового та туристичного руху, Начальник польової жандармерії ЗУНР. Брат В'ячеслава Будзиновського.

Працював інструктором добровільної пожежної команди Галичини. Перше спортивно-пожежне товариство «Сокіл» виникло у Львові 1889 року, скоро рух поширився по всій Галичині, його очолював Будзиновський.

Сокільський час[ред. | ред. код]

11 лютого 1894 року у залі «Української Бесіди» (Львів, вулиця Вірменська, Володимир Лаврівський, Василь Нагірний, Іван Белей, доктори Микола Шухевич, Альфред Будзиновський та інші офіційно проголосили про народження сокільської організації.

Головував в товаристві «Сокіл» протягом 1901–1908 років — після Василя Нагірного, 1901-го організовує учительський гурток, котрим у вересні того ж року заопікувався Іван Боберський.

Однією з перших ініціатив його стало впровадження вправ, пов'язаних з протипожежним навчанням та створення пожежно-руханкових відгалужень, утворюється перша пожежна філія «Сокола» — на Скнилові.

За його головування в товаристві було засновано Вищий музичний інститут у Львові, перші українські «Галантерейно-паперові базари» — Львів, Станіславів, Стрий, «Українська накладня нот» й львівський «Сокільський театр».

Організовував руханії та протипожежні курси у Львові та повітах, скеровував інструкторів наставників по всій Галичині. 1907 року проведено «Сокільський здвиг» в Стрию.

На початку 20 сторіччя — рахункий радник Намісництва в Краківському інспектораті окружної сільськогосподарської допомоги.

1913 року був у складі комісії, котра опікувалася щодо заборони львівською комісією заснування у Львові Українського Стрілецького Союзу.

У часі ЗУНР[ред. | ред. код]

У часі Листопадового чину був начальником української польової жандармерії, за це ув'язнений в Домб'ю, випущений на волю літом-восени 1919 року.

За Польщі[ред. | ред. код]

Один із засновників театру ім. М. Старицького у Стрию, голова Львівського товариства «Сокіл». У часи першої світової війни організував театральну трупу та їздив з виступами по Галичині. Театр залишався до кінця життя його духовним дітищем, для якого він не жалів ні сил, ні грошей: коли каса мандрівного театру була порожня, він утримував акторів з своєї платні колишнього радника австрійського уряду.

1922 року відновлюються курси з навчання керівників добровільних пожежних команд, котрі входили до складу сільких осідків «Сокола-Батька». Програму курсів укладає Степан Гайдучок з А. Будзиновським, у тому часі працює фахівцем-референтом в роботі на теренах.

1928 року засновується «Просвітянський театр», керівництво — відповідальний директор Альфред Будзиновський, мистецький керівник і режисер Петро Сорока, представник «Союзу артистів» Андрій Шеремета, представник трупи — колишній вояк армії УНР Лавро Кемпе, адміністратор — артист Петро Гладкий, диригував Богдан Сарамаґа.

1932 року за вказівками польської влади діяльність «Сокола-Батька» в царині протипожежної справи була припинена взагалі.

Заснував першу туристичну організацію у Стрию.

Написав книгу-порадник «Туристика» — видана 1909 року, статті на туристичні теми, підручник «Пожежник» — перевиданий накладом Старшини «Сокола-Батька» в 1922 році (перший раз виданий 1901 року, був єдиним україномовним у цій царині, по тому перекладений на польську мову — дослідниця Оксана Вацеба) — 3000 примірників. Також «Гігієна в рухівні» — «Сокільські вісти», Львів, 1928.

Похований на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці.

Джерела[ред. | ред. код]