Будинок-музей Генерального судді Василя Кочубея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок генерального судді В.Кочубея
51°20′11″ пн. ш. 32°52′40″ сх. д. / 51.33640000002777271° пн. ш. 32.878000000028° сх. д. / 51.33640000002777271; 32.878000000028
Типбудинок-музейd і пам'ятка архітектури національного значення України
ПрисвяченоКочубей Василь Леонтійович
Частина відНаціональний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»
Країна Україна
РозташуванняБатурин
Адресавул. Гетьманська, 74
Стильукраїнське бароко
Засновано2006
Відкритощодня
Закритоупродовж листопада—березня — у понеділок
Режим роботи9:00 — 18:00 (каса до 17:30)
Вартість(станом на січень 2023 року)
Дорослі: 20 грн.
Пільгові категорії: 10 грн.
Екскурсія:
для дорослих - від 200 грн. з групи
для учнів та студентів - від 100 грн. з групи
КураторНаціональний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця"
Сайтbaturin-capital.gov.ua
Будинок-музей Генерального судді Василя Кочубея. Карта розташування: Україна
Будинок-музей Генерального судді Василя Кочубея
Будинок-музей Генерального судді Василя Кочубея (Україна)
Мапа
CMNS: Будинок-музей Генерального судді Василя Кочубея у Вікісховищі

Будинок генерального судді Василя Кочубея — музей Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в місті Батурин, Бахмацький район, Чернігівська область.

Зовнішні відеофайли
Відеоекскурсія музеєм
Зовнішні аудіофайли
Аудіоекскурсія музеєм

Знаходиться в пам'ятці історії та архітектури національного значення — в Будинку Генерального суду Лівобережної України (будинок В. Кочубея) кінця XVII ст.[1]

Архітектура

[ред. | ред. код]
Будинок Генерального суду (будинок В. Кочубея).
"Лазуревая печь" у будинку В. Кочубея.

Будівлю зведено в другій половині XVII століття в стилі українського (козацького) бароко.

До нашого часу вона дійшла в дещо перебудованому вигляді.

Функціональна типологія об'єкта — адміністративно-житлова будівля, резиденція генерального судді Василя Кочубея. Будинок цегляний. В основі плану лежить прямокутник з ризалітними виступами на східному та західному фасадах (прибудовані у другій половині ХІХ ст.) розміром 22,6 м ×10,8 м. Будівельний об'єм ~ 1300 м², корисна площа ~ 221 м², площа забудови — 242 м².

Будинок одноповерховий з підвалом. Об'єм первісної споруди з підземним поверхом (підвалом) та надземною частиною, які збереглися до нашого часу, є визначним прикладом українського зодчества другої половини XVII століття.[2]

Будівель такого типу в Україні майже не збереглося.

Історія музею

[ред. | ред. код]

В 1925 р., з ініціативи Товариства бджолярів ім. П. І. Прокоповича в будинку відкрито музей імені П. І. Прокоповича, який розкривав сторінки життя та діяльності цього видатного бджоляра. Але з початком суцільної колективізації, в 1932 р. музей закрили, його експонати передали в Конотопський краєзнавчий музей, де вони знаходяться до сьогодні.

В 1973—1975 рр. тривала реставрація споруди.

В 1975 р. в будинку відкрито історико-краєзнавчий музей. Його першу експозицію було присвячено бджоляреві Петру Прокоповичу, з нагоди 200-ліття від дня його народження.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 445 від 14 червня 1993 р., на базі Батуринського історико-краєзнавчого музею в 1994 р. було створено Батуринський державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Масштабна реставрація будинку Кочубея пройшла в 2003—2005 рр.

З 2006 р. у будинку діє музей заповідника «Гетьманська столиця».

Музейна експозиція

[ред. | ред. код]

Історію Будинку висвітлено в його чотирьох залах та підвальному приміщенні.

Експозицію відкриває зала, яка знайомить з історією будівництва, реставрації та використання будинку. Тему розкрито оригінальними предметами з будинку — замками та ключами XVII—XVIII ст.

Глибоко розкрито історію родини Кочубеїв завдяки родовому дереву Кочубеїв, родинним портретам. Окрему вітрину присвячено авторові славнозвісного козацького Літопису — Самійлові Величку.

Темі кохання Мотрі Кочубей та гетьмана Івана Мазепи присвячено окрему залу, центральне місце в якій займають листи гетьмана І. Мазепи до Мотрони. Окрасою залу є ікона «Богоматір», подарована 1704 року гетьманом Іваном Мазепою церкві міста Жовква. В експозиції представлено і погляд нащадків — гравюри Василя Лопати, Сергія Якутовича.

Четверта експозиційна зала знайомить з історією родини останнього власника садиби Кочубеїв — Василя Петровича Кочубея.

Унікальною частиною будівлі є підвал, який за декілька століть не зазнав перебудови. У підвальному приміщенні відтворено інтер'єр в'язниці, де представлено воскові фігури  судового канцеляриста та в'язня.

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубей
    Листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубей
  • Меблі Кочубеїв у експозиції музею
    Меблі Кочубеїв у експозиції музею
  • Експозиція, присвячена козацькому судочинству
    Експозиція, присвячена козацькому судочинству
  • Речі з палацу Кочубеїв.
    Речі з палацу Кочубеїв.

Віртуальна екскурсія музеєм

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Дробязко Н., Пляшко Л. Будинок генерального судді В.Кочубея // Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. Чернігівська область, Бахмацький район. Чернігів, 2017. С.60-62.
  2. ↑ Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. М: Стройиздат, 1967 – С. 83

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Будинок Генерального судді В.Кочубея. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».
  • Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" у соціальній мережі "Фейсбук"
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинок-музей_Генерального_судді_Василя_Кочубея&oldid=42577614