Будинок «Слово»
| Будинок «Слово» | |
 | |
| Дата створення / заснування | 25 грудня 1929 |
|---|---|
| Країна |
 Україна |
| Адміністративна одиниця | Харків |
| Місце розташування | Шевченківський район, Харків |
| Архітектор | Дашкевич Михайло Іродіонович |
| Статус спадщини | Державний реєстр нерухомих пам'яток України |
| Адреса | ул. Культуры, 9 |
 | |
 Будинок «Слово» у Вікісховищі | |
Координати: 50°00′42″ пн. ш. 36°14′03″ сх. д. / 50.01166666669443828° пн. ш. 36.234166666694441972° сх. д.
Буди́нок «Сло́во» — житловий будинок в Харкові по вулиці Культури, 9 (перша адреса — вулиця Червоних Письменників, 5, після війни — провулок Барачний, 9, потім — провулок Покровського, 9[1]). Побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів. Заселений в 1930 році.
Інформація про будинок[ред. | ред. код]
Будівля, спроєктована Михайлом Дашкевичем у будівельному товаристві «Укрпайбуд» в архітектурних формах, що займають проміжне місце між модерном і конструктивізмом, має в плані символічну форму літери «С» (слов. «слово (літера)»).[2]
Ідея забудови виникла у грудні 1926 року. До «ініціативної» групи з реалізації увійшли письменники — Ю. Войцехівський, А. Любченко, О. Слісаренко, П. Панч, С. Пилипенко та Остап Вишня. Спочатку будівництво планували закінчити восени 1928 р, але бракувало коштів. Після цього літератори звернулися по допомогу до голови РНК УРСР В. Я. Чубаря, за наказом якого було додатково виділено ще 51 тис. крб.[2]
Всередині: високі стелі, великі вікна, під'їзди, крім звичайних, у двір, мали ще й парадні двері — назовні будинку (які завжди були забиті[3]), а на даху містилися два солярії. Біля будинку, вище від літери «С» для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей, було влаштовано невеличкий сквер із клумбою, дерев'яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним — спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору — череда сарайчиків, щоб письменники мали де берегти свої речі. А для безпеки мешканців будинку будівельники побудували й бомбосховище.
7 березня 2022 року внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами будинок було пошкоджено.[4]
Репресії проти мешканців будинку[ред. | ред. код]
У травні 1933 року — з арештом мешканця будинку Михайла Ялового починається хвиля репресій проти діячів української культури, що згодом отримує назву Розстріляне відродження. Водночас, передчуваючи наближення тотального терору після арешту свого приятеля Ялового, інший мешканець будинку Микола Хвильовий вчиняє самогубство. Будинок «Слово» отримує недобру славу, незабаром Іван Багряний (арештований в 1932 році) називає його «Крематорій», згодом — рос. ДПЗ, дом предварительного заключения чи укр. БПУ, будинок попереднього ув'язнення. До 1938 року було репресовано мешканців сорока квартир із шістдесяти шістьох.[5][6]
В деяких квартирах арешти відбувалися багаторазово[3]. Багато кого розстріляно. Арештовували не лише членів кооперативу «Слово», у багатьох письменників з периферії час від часу виникали потреби відвідати столицю, тож, приїжджаючи до Харкова, вони зупинялися у друзів зі «Слова».[7]
Сумним і трагічним прикладом є квартира № 54, господар якої Василь Вражливий[8] відзначався надзвичайною гостинністю. Першим його заарештованим гостем був Іван Багряний. Це трапилося 16 квітня 1932 року (йому, однак вдалося уникнути смерті).
Згодом Василь Вражливий дав прихисток цілій родині: 1932 року з Польщі до Радянської України переїхала велика сім'я Антіна Крушельницького. Голову родини було арештовано разом із синами Тарасом та Іваном 6.11.1934 року. Вирок батьку — 10 років з конфіскацією майна. Відбувати покарання 56-річного в'язня повезли на Соловки. Там він збожеволів. Перегляд справи — розстріл. Страчений 23 жовтня 1937 року. Тараса та Івана 14 грудня 1934 року разом з Григорієм Косинкою, Олексою Влизьком, Костем Буревієм розстріляно в групі з двадцяти вісьмох людей у підвалах Київського Жовтневого палацу, який, після переїзду 1934 року столиці з Харкова, правив для НКВС за основну катівню.[джерело?]
Двох інших синів, молодших — Богдана і Остапа арештували трохи пізніше. Вони стали ЗК (рос. заключенный каналоармеец) Біломорбуду. Наступною заарештували доньку Антіна Крушельницького — Володимиру. Особливою трійкою УНКВС ЛО 25.11.1937 р. засуджена за ст. 58-10-11 КК РРФСР до вищої міри покарання. Розстріляна у Ленінграді 8.12.1937 р.
Самого ж хазяїна кв. 54 Василя Вражливого арештували 25 грудня 1934 р. Вирок — 10 років концтаборів. Перегляд справи — розстріл. Страчений 8 грудня 1937 р.
Пам'ятка[ред. | ред. код]
21 серпня 2019 року Постановою Уряду України житловий будинок «Слово» було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.[9]
Меморіальна дошка[ред. | ред. код]
Довгий час на стіні будинку висіла лише меморіальна дошка з ім'ям Павла Тичини. Таблиця з неповним списком діячів культури, що жили, і тих, хто ще живе тут, з'явилася лише наприкінці 80-х на хвилі «Перебудови». Десять років по тому вона була зірвана й розбита невідомими особами[5].
Пам'ятний знак, доповнений новими іменами, було встановлено до дня Незалежності в серпні 2003 року. З часом замінений іще повнішим[10]:
- Ієремія Айзеншток
- Іван Багмут
- Іван Багряний
- Микола Бажан
- Павло Байдебура
- Яків Баш
- Дмитро Бедзик
- Борис Бездомний
- Михайло Биковець
- Сергій Борзенко
- Геннадій Брежньов
- Дмитро Бузько
- Рафаїл Брусиловський
- Олекса Варавва
- Іван Вирган
- Давид Вишневський
- Остап Вишня
- Василь Вражливий
- Юрій Вухналь
- Лев Галкін
- Юхим Ґедзь
- Григорій Гельфандбейн
- Юрій Герасименко
- Володимир Гжицький
- Андрій Головко
- Ілля Гонімов
- Кость Гордієнко
- Ярослав Гримайло
- Олесь Громів
- Микола Дашкієв
- Олекса Десняк
- Антін Дикий
- Іван Дніпровський
- Михайло Доленґо
- Олесь Досвітній
- Олесь Донченко
- Микола Дукин
- Григорій Епік
- Наталя Забіла
- Майк Йогансен
- Іван Калянник
- Яків Кальницький
- Євген Касяненко
- Зельман Кац
- Лейб Квітко
- Іван Кириленко
- Пилип Козицький
- Олександр Копиленко
- Арон Копштейн
- Володимир Коряк
- Григорій Костюк
- Борис Котляров
- Гордій Коцюба
- Степан Крижанівський
- Антін Крушельницький
- Іван Кулик
- Микола Куліш
- Олекса Кундзіч
- Лесь Курбас
- Іван Лакиза
- Хана Левіна
- Олександр Лейтес
- Микола Ледянко
- Петро Лісовий
- Аркадій Любченко
- Іван Маловічко
- Яків Мамонтів
- Терень Масенко
- Варвара Маслюченко
- Вадим Меллер
- Іван Мірошников
- Іван Микитенко
- Ігор Муратов
- Микола Нагнибіда
- Галина Орлівна
- Іван Падалка
- Андрій Панів
- Петро Панч
- Леонід Первомайський
- Анатоль Петрицький
- Марія Пилинська
- Сергій Пилипенко
- Валер'ян Підмогильний
- Михайло Пінчевський
- Люціана Піонтек
- Іван Плахтін
- Валер'ян Поліщук
- Олексій Полторацький
- Андрій Річицький
- Марія Романівська
- Василь Седляр
- Михайль Семенко
- Іван Сенченко
- Микола Сказбуш
- Олекса Слісаренко
- Юрій Смолич
- Гелій Снєгірьов
- Василь Сокіл
- Володимир Сосюра
- Семен Сумний
- Павло Тичина
- Роберт Третьяков
- Микола Трублаїні
- Наталя Ужвій
- Павло Усенко
- Микола Фуклєв
- Олександр Хазін
- Микола Хвильовий
- Павло Христюк
- Леонід Чернов
- Марк Черняков
- Валентина Чистякова
- Микола Шаповал
- Антін Шмигельський
- Юрій Шовкопляс
- Микита Шумило
- Іван Шутов
- Самійло Щупак
- Володимир Юрезанський
- Леонід Юхвід
- Михайло Яловий
- Юрій Яновський
Прізвища поза списком[ред. | ред. код]
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. |
 | Цей розділ може містити оригінальне дослідження. |
Прізвища деяких письменників та митців, що не увійшли до основного списку:
письменники Володимир Акімов, Юрій Барабаш, Кость Буревій, Володимир Добровольський, Наталія Дукина, Анатолій Жикол, Давід Канєвський, Йосип Котляр, Віктор Кочевський, Андрій Крижанівський, Богдан Крушельницький, Володимира Крушельницька, Іван Крушельницький, Лариса Крушельницька, Марія Крушельницька, Марія Тарасівна Крушельницька, Остап Крушельницький, Тарас Крушельницький, Володимир Куліш, Дмитро Левчук, Микола Любченко, Василь Мисик, Сергій Мушник, Євген Плужник, Григорій Стрілець, Гео Шкурупій;
художники Всеволод Аверін, Наталія Вергун, Олександр Довгаль, Василь Мироненко, Григорій Томенко, Леонід Чернов, Олена Яковенко,
актори Поліна Куманченко, Венцковський, Віктор Золотарьов.
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Будинок «Слово» |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ История улиц и площадей Харькова. dalizovut.narod.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 2 квітня 2017.
- ↑ а б Драма будинку «Слово». Газета "День". 17 березня, 2017. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
- ↑ а б Наталка Дукина. Додому, до «Слова», або Хто, де, коли?. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 11 січня 2011.
- ↑ Саджениця, Ігор (7 березня 2022). Від обстрілу окупантів постраждала пам'ятка архітектури Харкова – будинок "Слово": відео. https://24tv.ua. 24 канал. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
- ↑ а б Лариса Салимонович. Непрочитане «Слово» [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Україна молода, № 148 за 12.08.2005
- ↑ Основи гібридної війни закладені в будинку «Слово» – режисер Тарас Томенко. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
- ↑ ProSlovo.com / Володимир Куліш. Слово про слово. ProSlovo (укр.). Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 18 квітня 2021.
- ↑ ProSlovo.com / Будинок Слово / Василь Вражливий, кв.54. ProSlovo (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
- ↑ До Державного реєстру нерухомих пам'яток України внесено 12 об'єктів культурної спадщини національного значення. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 22 серпня 2019.
- ↑ Дом «Слово»: историческая память без речей и оваций. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Будинок «Слово» |
- Володимир Куліш. Слово про будинок «Слово»: Спогади. — Торонто: Гомін України, 1966. [Архівовано 2 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Кінорежисер ТАРАС ТОМЕНКО про фільм "Будинок «Слово» | Етер на радіо Holos.fm | 28.10.17
- Наталка Дукина. Додому, до «Слова», або Хто, де, коли?
- Неофіційний сайт Будинку Слово Proslovo.com [Архівовано 13 березня 2021 у Wayback Machine.]
- Олександр Нечай. «Слово», завдяки якому з'явилося Українське Відродження [Архівовано 28 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Дисертація про Будинок Слово Olga Bertelsen [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Художній твір Дмитра СКОЧКА До слова [Архівовано 18 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- Віра Агеєва. «Слово»: будинок смерті українського відродження [Архівовано 8 січня 2021 у Wayback Machine.]