Будинок «Слово»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок «Слово»
Зображення
Дата створення / заснування 25 грудня 1929
Держава Flag of Ukraine.svg Україна
Адміністративна одиниця Харків
Місце розташування Шевченківський район, Харків
Архітектор Дашкевич Михайло Іродіонович
Статус спадщини Державний реєстр нерухомих пам'яток України
Адреса ул. Культуры, 9
CMNS: Будинок «Слово» у Вікісховищі

Координати: 50°00′42″ пн. ш. 36°14′03″ сх. д. / 50.01166666669443828° пн. ш. 36.234166666694441972° сх. д. / 50.01166666669443828; 36.234166666694441972

Буди́нок «Сло́во» — житловий будинок в Харкові по вулиці Культури, 9 (перша адреса — вулиця Червоних Письменників, 5, після війни — провулок Барачний, 9, потім — провулок Покровського, 9[1]). Побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів. Заселений в 1930 році.

Інформація про будинок[ред. | ред. код]

Будівля, спроєктована Михайлом Дашкевичем у будівельному товаристві «Укрпайбуд» в архітектурних формах, що займають проміжне місце між модерном і конструктивізмом, має в плані символічну форму літери «С» (слов. «слово (літера)»).[2]

Ідея забудови виникла у грудні 1926 року. До «ініціативної» групи з реалізації увійшли письменники — Ю. Войцехівський, А. Любченко, О. Слісаренко, П. Панч, С. Пилипенко та Остап Вишня. Спочатку будівництво планували закінчити восени 1928 р, але бракувало коштів. Після цього літератори звернулися по допомогу до голови РНК УРСР В. Я. Чубаря, за наказом якого було додатково виділено ще 51 тис. крб.[2]

Всередині: високі стелі, великі вікна, під'їзди, крім звичайних, у двір, мали ще й парадні двері — назовні будинку (які завжди були забиті[3]), а на даху містилися два солярії. Біля будинку, вище від літери «С» для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей, було влаштовано невеличкий сквер із клумбою, дерев'яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним — спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору — череда сарайчиків, щоб письменники мали де берегти свої речі. А для безпеки мешканців будинку будівельники побудували й бомбосховище.

7 березня 2022 року внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами будинок було пошкоджено.[4]

Репресії проти мешканців будинку[ред. | ред. код]

У травні 1933 року — з арештом мешканця будинку Михайла Ялового починається хвиля репресій проти діячів української культури, що згодом отримує назву Розстріляне відродження. Водночас, передчуваючи наближення тотального терору після арешту свого приятеля Ялового, інший мешканець будинку Микола Хвильовий вчиняє самогубство. Будинок «Слово» отримує недобру славу, незабаром Іван Багряний (арештований в 1932 році) називає його «Крематорій», згодом — рос. ДПЗ, дом предварительного заключения чи укр. БПУ, будинок попереднього ув'язнення. До 1938 року було репресовано мешканців сорока квартир із шістдесяти шістьох.[5][6]

В деяких квартирах арешти відбувалися багаторазово[3]. Багато кого розстріляно. Арештовували не лише членів кооперативу «Слово», у багатьох письменників з периферії час від часу виникали потреби відвідати столицю, тож, приїжджаючи до Харкова, вони зупинялися у друзів зі «Слова».[7]

Сумним і трагічним прикладом є квартира № 54, господар якої Василь Вражливий[8] відзначався надзвичайною гостинністю. Першим його заарештованим гостем був Іван Багряний. Це трапилося 16 квітня 1932 року (йому, однак вдалося уникнути смерті).

Згодом Василь Вражливий дав прихисток цілій родині: 1932 року з Польщі до Радянської України переїхала велика сім'я Антіна Крушельницького. Голову родини було арештовано разом із синами Тарасом та Іваном 6.11.1934 року. Вирок батьку — 10 років з конфіскацією майна. Відбувати покарання 56-річного в'язня повезли на Соловки. Там він збожеволів. Перегляд справи — розстріл. Страчений 23 жовтня 1937 року. Тараса та Івана 14 грудня 1934 року разом з Григорієм Косинкою, Олексою Влизьком, Костем Буревієм розстріляно в групі з двадцяти вісьмох людей у підвалах Київського Жовтневого палацу, який, після переїзду 1934 року столиці з Харкова, правив для НКВС за основну катівню.[джерело?]

Двох інших синів, молодших — Богдана і Остапа арештували трохи пізніше. Вони стали ЗК (рос. заключенный каналоармеец) Біломорбуду. Наступною заарештували доньку Антіна Крушельницького — Володимиру. Особливою трійкою УНКВС ЛО 25.11.1937 р. засуджена за ст. 58-10-11 КК РРФСР до вищої міри покарання. Розстріляна у Ленінграді 8.12.1937 р.

Самого ж хазяїна кв. 54 Василя Вражливого арештували 25 грудня 1934 р. Вирок — 10 років концтаборів. Перегляд справи — розстріл. Страчений 8 грудня 1937 р.

Пам'ятка[ред. | ред. код]

21 серпня 2019 року Постановою Уряду України житловий будинок «Слово» було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.[9]

Меморіальна дошка[ред. | ред. код]

Довгий час на стіні будинку висіла лише меморіальна дошка з ім'ям Павла Тичини. Таблиця з неповним списком діячів культури, що жили, і тих, хто ще живе тут, з'явилася лише наприкінці 80-х на хвилі «Перебудови». Десять років по тому вона була зірвана й розбита невідомими особами[5].

Пам'ятний знак, доповнений новими іменами, було встановлено до дня Незалежності в серпні 2003 року. З часом замінений іще повнішим[10]:

Меморіальна дошка з іменами письменників та митців — мешканців будинку «Слово»

Прізвища поза списком[ред. | ред. код]

Прізвища деяких письменників та митців, що не увійшли до основного списку:

письменники Володимир Акімов, Юрій Барабаш, Кость Буревій, Володимир Добровольський, Наталія Дукина, Анатолій Жикол, Давід Канєвський, Йосип Котляр, Віктор Кочевський, Андрій Крижанівський, Богдан Крушельницький, Володимира Крушельницька, Іван Крушельницький, Лариса Крушельницька, Марія Крушельницька, Марія Тарасівна Крушельницька, Остап Крушельницький, Тарас Крушельницький, Володимир Куліш, Дмитро Левчук, Микола Любченко, Василь Мисик, Сергій Мушник, Євген Плужник, Григорій Стрілець, Гео Шкурупій;

художники Всеволод Аверін, Наталія Вергун, Олександр Довгаль, Василь Мироненко, Григорій Томенко, Леонід Чернов, Олена Яковенко,

актори Поліна Куманченко, Венцковський, Віктор Золотарьов.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. История улиц и площадей Харькова. dalizovut.narod.ru. Процитовано 2 квітня 2017. 
  2. а б Драма будинку «Слово». Газета "День". 17 березня, 2017. 
  3. а б Наталка Дукина. Додому, до «Слова», або Хто, де, коли?. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 11 січня 2011. 
  4. Саджениця, Ігор (7 березня 2022). Від обстрілу окупантів постраждала пам'ятка архітектури Харкова – будинок "Слово": відео. https://24tv.ua. 24 канал. Процитовано 7 березня 2022. 
  5. а б Лариса Салимонович. Непрочитане «Слово» // Україна молода, № 148 за 12.08.2005
  6. ​Основи гібридної війни закладені в будинку «Слово» – режисер Тарас Томенко. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 18 квітня 2021. 
  7. ProSlovo.com / Володимир Куліш. Слово про слово. ProSlovo (укр.). Процитовано 18 квітня 2021. 
  8. ProSlovo.com / Будинок Слово / Василь Вражливий, кв.54. ProSlovo (укр.). Процитовано 18 квітня 2021. 
  9. До Державного реєстру нерухомих пам'яток України внесено 12 об'єктів культурної спадщини національного значення
  10. Дом «Слово»: историческая память без речей и оваций

Посилання[ред. | ред. код]