Будинок «Слово»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок «Слово»
Дата створення / заснування 25 грудня 1929
Зображення
Країна  Україна
Адміністративна одиниця Харків
Місце розташування Шевченківський район, Харків
Архітектор Дашкевич Михайло Іродіонович
Статус спадщини Державний реєстр нерухомих пам'яток України
Адреса вул. Культури, 9
Мапа
CMNS: Будинок «Слово» у Вікісховищі

Координати: 50°00′42″ пн. ш. 36°14′03″ сх. д. / 50.01166666669443828° пн. ш. 36.234166666694441972° сх. д. / 50.01166666669443828; 36.234166666694441972

Про документальний фільм див. Будинок «Слово» (фільм, 2017).
Про художній фільм див. Будинок «Слово» (фільм, 2021).

Буди́нок «Сло́во» — житловий будинок в Харкові по вулиці Культури, 9 (перша адреса — вулиця Червоних Письменників, 5, після війни — провулок Барачний, 9, потім — провулок Покровського, 9[1]). Побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів. Заселений в 1930 році.

Інформація про будинок[ред. | ред. код]

Будівля, спроєктована Михайлом Дашкевичем у будівельному товаристві «Укрпайбуд» в архітектурних формах, що займають проміжне місце між модерном і конструктивізмом, має в плані символічну форму літери «С» (слов. «слово (літера)»).[2]

Ідея забудови виникла у грудні 1926 року. До «ініціативної» групи з реалізації увійшли письменники — Ю. Войцехівський, А. Любченко, О. Слісаренко, П. Панч, С. Пилипенко та Остап Вишня. Спочатку будівництво планували закінчити восени 1928 р, але бракувало коштів. Після цього літератори звернулися по допомогу до голови РНК УРСР В. Я. Чубаря, за наказом якого було додатково виділено ще 51 тис. крб.[2]

Всередині: високі стелі, великі вікна, під'їзди, крім звичайних, у двір, мали ще й парадні двері — назовні будинку (які завжди були забиті[3]), а на даху містилися два солярії. Біля будинку, вище від літери «С» для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей, було влаштовано невеличкий сквер із клумбою, дерев'яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним — спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору — череда сарайчиків, щоб письменники мали де берегти свої речі. А для безпеки мешканців будинку будівельники побудували й бомбосховище.

7 березня 2022 року внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами будинок було пошкоджено.[4]

  • Будинок «Слово» після влучання російської ракети
    Будинок «Слово» після влучання російської ракети
  • Пошкоджені півколони вхідної групи
    Пошкоджені півколони вхідної групи
  • Пошкоджений фасад і старий паркан
    Пошкоджений фасад і старий паркан

Репресії проти мешканців будинку[ред. | ред. код]

У травні 1933 року — з арештом мешканця будинку Михайла Ялового починається хвиля репресій проти діячів української культури, що згодом отримує назву Розстріляне відродження. Водночас, передчуваючи наближення тотального терору після арешту свого приятеля Ялового, інший мешканець будинку Микола Хвильовий вчиняє самогубство. Будинок «Слово» отримує недобру славу, незабаром Іван Багряний (арештований в 1932 році) називає його «Крематорій», згодом — рос. ДПЗ, дом предварительного заключения чи укр. БПУ, будинок попереднього ув'язнення. До 1938 року було репресовано мешканців сорока квартир із шістдесяти шістьох.[5][6]

В деяких квартирах арешти відбувалися багаторазово[3]. Багато кого розстріляно. Арештовували не лише членів кооперативу «Слово», у багатьох письменників з периферії час від часу виникали потреби відвідати столицю, тож, приїжджаючи до Харкова, вони зупинялися у друзів зі «Слова».[7]

Сумним і трагічним прикладом є квартира № 54, господар якої Василь Вражливий[8] відзначався надзвичайною гостинністю. Першим його заарештованим гостем був Іван Багряний. Це трапилося 16 квітня 1932 року (йому, однак вдалося уникнути смерті).

Згодом Василь Вражливий дав прихисток цілій родині: 1932 року з Польщі до Радянської України переїхала велика сім'я Антіна Крушельницького. Голову родини було арештовано разом із синами Тарасом та Іваном 6.11.1934 року. Вирок батьку — 10 років з конфіскацією майна. Відбувати покарання 56-річного в'язня повезли на Соловки. Там він збожеволів. Перегляд справи — розстріл. Страчений 23 жовтня 1937 року. Тараса та Івана 14 грудня 1934 року разом з Григорієм Косинкою, Олексою Влизьком, Костем Буревієм розстріляно в групі з двадцяти вісьмох людей у підвалах Київського Жовтневого палацу, який, після переїзду 1934 року столиці з Харкова, правив для НКВС за основну катівню.[джерело?]

Двох інших синів, молодших — Богдана і Остапа арештували трохи пізніше. Вони стали ЗК (рос. заключенный каналоармеец) Біломорбуду. Наступною заарештували доньку Антіна Крушельницького — Володимиру. Особливою трійкою УНКВС ЛО 25.11.1937 р. засуджена за ст. 58-10-11 КК РРФСР до вищої міри покарання. Розстріляна у Ленінграді 8.12.1937 р.

Самого ж хазяїна кв. 54 Василя Вражливого арештували 25 грудня 1934 р. Вирок — 10 років концтаборів. Перегляд справи — розстріл. Страчений 8 грудня 1937 р.

Пам'ятка[ред. | ред. код]

21 серпня 2019 року Постановою Уряду України житловий будинок «Слово» було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.[9]

Меморіальна дошка[ред. | ред. код]

Довгий час на стіні будинку висіла лише меморіальна дошка з ім'ям Павла Тичини. Таблиця з неповним списком діячів культури, що жили, і тих, хто ще живе тут, з'явилася лише наприкінці 1980-х на хвилі «Перебудови». Десять років по тому вона була зірвана й розбита невідомими особами[5].

Пам'ятний знак, доповнений новими іменами, було встановлено до дня Незалежності в серпні 2003 року. З часом замінений іще повнішим[10]:

Меморіальна дошка з іменами письменників та митців — мешканців будинку «Слово»

Прізвища поза списком[ред. | ред. код]

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Цей розділ може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте його, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені.

Прізвища деяких письменників та митців, що не увійшли до основного списку:

письменники Юрій Барабаш, Кость Буревій, Володимир Добровольський, Наталія Дукина, Анатолій Жикол, Давід Канєвський, Йосип Котляр, Віктор Кочевський, Андрій Крижанівський, Богдан Крушельницький, Володимира Крушельницька, Іван Крушельницький, Лариса Крушельницька, Марія Крушельницька, Марія Тарасівна Крушельницька, Остап Крушельницький, Тарас Крушельницький, Володимир Куліш, Дмитро Левчук, Микола Любченко, Василь Мисик, Сергій Мушник, Євген Плужник, Григорій Стрілець, Ґео Шкурупій;

художники Ніна Генке-Меллер, Всеволод Аверін, Наталія Вергун, Олександр Довгаль, Василь Мироненко, Григорій Томенко, Леонід Чернов, Олена Яковенко,

актори Поліна Куманченко, Венцковський, Віктор Золотарьов.

Будинок «Слово» в мистецтві[ред. | ред. код]

  • Будинок «Слово» згадується в романі Івана Багряного Сад Гетсиманський. У головного персонажа роману, Андрія, НКВД реквізувало книжки, подаровані письменниками, що жили в будинку «Слово». Згадуються репресовані письменники Григорій Косинка, Микола Хвильовий та Олекса Влизько.
Вони забрали не всю бібліотечку (вся не влізла б у лантух), і не було рації всю її забирати. Вони забрали книги на вибір, — потрібні й корисні з погляду НКВД. А тими корисними книгами, безперечно, є тільки книги, даровані друзями й товаришами "на спомин", з відповідними написами.

Будинок авіаторів стояв поруч з будинком письменників "СЛОВО", там було багато знайомих, і приятелів, і добрих товаришів. Друзі й товариші дарували книги й за звичкою підписували їх, даруючи. Будинок "Слово" давно перетворився у "Крематорій" — так його прозвали за нещадні й систематичні арешти письменників, мистців та науковців, — мешканці його здебільшого "вимандрували" на той світ або на північ, але багато ще лишилося й живих і цілих. І от в цій купі книг багато власноручних написів (присвят) тих живих і цілих, крім написів тих, кого вже немає, хто сидить, а чи пиляє ліс ("грає на баяні" десь під полярним колом), а чи лежить в землі. Багато написів — документальних стверджень про приязнь і дружбу з усіма тими мертвими й живими. І от від цього останнього по серцю йде холодок.

— Іван Багряний, Сад Гетсиманський, частина 4, розділ 1[11].

Спершу він взяв збірку "Оповідань" Григорія Косинки в червоній, обкладинці, відгорнув обкладинку й на титулі прочитав іронічно: "Галло! Є ще порох в порохівницях! Всьо више, і више, і више!" Посміхнувся, кинув. Потім взяв Хвильового "Сині етюди" — кинув... Потім взяв О. Влизька збірку поезій з екстравагантним написом, в якому відбилася вся буйна комсомольська душа поета... кинув. Ще взяв кілька книг і так само кинув — всі, кого він випадково брав у руки, вже не існували або були на каторзі — малий навар для слідчого. Єдине, для чого вони, ці книги загиблих, придатні ще — це правити за документ, речовий доказ тісного зв'язку Андрієвого з прославленими "ворогами народу". А це все таки для слідчого скарб. Для Андрія ж це мусить бути доказом, що документальні дані проти нього все громадяться й громадяться. Але серед тих книг є багато таких, які змушують серце Андрієве особливо стискатись, — подарунки ще живих. В руках цих слідчих з того всього можна "наламати великих дров"...

— Іван Багряний, Сад Гетсиманський, частина 4, розділ 1[11].

  • Будинок є концептом альбому «Де слово набуває вічності» 2020 р. харківської блек-метал групи Khors, зокрема, він з'являється у кліпі на пісню «Під гострим часу лезом»[12].
  • 29 лютого 2024 гурт «МУР» випустив альбом «Ти [Романтика]», присвячений письменникам, які жили у будинку «Слово».[13][14][15][16][17][18][19]

Подкаст «Будинок «Слово»[ред. | ред. код]

У 2023 році вийшов подкаст[20] «Будинок «Слово», який в аудіоформаті розповідає про мешканців будинку.

Це історії про те, як радянські спецслужби боролися із лідерами думок своїми «фірмовими» методами: маніпуляції, залякування, фізичний та психологічний тиск. Власне, все те, що росія досі використовує у повномасштабній війні проти України, тільки тепер вплив ще більш масовий завдяки медіа та соцмережам.

— авторка подкасту, луцька радійниця Анастасія Передрій.

В подкасті 15 серій. Крім біографічних даних, описів помешкань та їх власників, у випусках звучать фрагменти їх творчого доробку, які доповнюють портрети цих особистостей. Перший і останній випуск подкасту називаються «Пролог» та «Епілог», де можна дізнатися про історичні контексти, появу будинку, розподіл квартир між письменниками та про репресії сталінського режиму. Решта епізодів присвячені літераторам і називаються відповідно до номера помешкання: наприклад, «Квартира №12. Майк Йогансен».

Послухати подкаст можна на всіх зручних подкаст-платформах: Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Google Podcasts.

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Будинок «Слово»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ История улиц и площадей Харькова. dalizovut.narod.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 2 квітня 2017.
  2. ↑ а б Драма будинку «Слово». Газета "День". 17 березня, 2017. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  3. ↑ а б Наталка Дукина. Додому, до «Слова», або Хто, де, коли?. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 11 січня 2011.
  4. ↑ Саджениця, Ігор (7 березня 2022). Від обстрілу окупантів постраждала пам'ятка архітектури Харкова – будинок "Слово": відео. https://24tv.ua. 24 канал. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
  5. ↑ а б Лариса Салимонович. Непрочитане «Слово» [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Україна молода, № 148 за 12.08.2005
  6. ↑ ​Основи гібридної війни закладені в будинку «Слово» – режисер Тарас Томенко. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
  7. ↑ ProSlovo.com / Володимир Куліш. Слово про слово. ProSlovo (укр.). Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 18 квітня 2021.
  8. ↑ ProSlovo.com / Будинок Слово / Василь Вражливий, кв.54. ProSlovo (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
  9. ↑ До Державного реєстру нерухомих пам'яток України внесено 12 об'єктів культурної спадщини національного значення. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 22 серпня 2019.
  10. ↑ Дом «Слово»: историческая память без речей и оваций. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
  11. ↑ а б Газета «Час і Події», номер #2007-05.
  12. ↑ Khors — Beneath the Keen Edge of Time (Official Music Video)
  13. ↑ Вікторія Приседська (4 березня 2024). "Олені Кравець дали голос радянської системи". Чому всі говорять про оперу "Ти (Романтика)". BBC News Україна. Процитовано 6 березня 2024.
  14. ↑ Марія Кабацій (29 лютого 2024). Ти [Романтика]. Гурт МУР випустив альбом-мюзикл про поетів Розстріляного відродження. Українська правда. Процитовано 6 березня 2024.
  15. ↑ Анастасія Нерознак (5 березня 2024). «Ти [Романтика]»: хіп-хопера про митців Розстріляного відродження. LB.UA. Процитовано 6 березня 2024.
  16. ↑ Марічка Максимець (5 березня 2024). «Ніхто з тих, хто послухав альбом, не зможе змовчати»: що кажуть про альбом проєкту МУР «Ти [Романтика]»?. Лірум. Процитовано 6 березня 2024.
  17. ↑ Вероніка Масенко (5 березня 2024). Розстріляне відродження – новий погляд. Forbes Ukraine. Процитовано 6 березня 2024.
  18. ↑ Чому альбом-мюзикл про письменників “Розстріляного відродження” збурив культурну спільноту. Texty.org.ua. 4 березня 2024. Процитовано 6 березня 2024.
  19. ↑ «Ти [Романтика]»: випустили альбом-мюзикл про Розстріляне відродження. Читомо. 2 березня 2024. Процитовано 6 березня 2024.
  20. ↑ Будинок Слово: стартував подкаст про письменників «розстріляного відродження». kultura.rayon.in.ua (укр.). 4 серпня 2023. Процитовано 27 вересня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Будинок «Слово»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинок_«Слово»&oldid=42171487