Будинок З. О. Лятушевича
| Будинок З. О. Лятушевича | |
|---|---|
|
| |
| 56°50′44″ пн. ш. 53°12′23″ сх. д. / 56.84580000002777211° пн. ш. 53.20650000002777347° сх. д.Координати: 56°50′44″ пн. ш. 53°12′23″ сх. д. / 56.84580000002777211° пн. ш. 53.20650000002777347° сх. д. | |
| Країна |
 Росія |
| Розташування | Іжевськ |
| Тип | пам'ятка архітектури[d] і будівля |
| Архітектор | Q16646833? |
| Дата заснування | 1807 |
  Будинок З. О. Лятушевича Будинок З. О. Лятушевича (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Казенний дім № 30 (будинок З. О. Лятушевича) одноповерховий особняк із мезоніном, споруджений у XIX столітті в Іжевську, розташований за адресою: вулиця Сівкова, 180. Пам'ятка архітектури федерального значення[1]. Можливий архітектор — С. О. Дудін[2][3].
Опис[ред. | ред. код]
Будівля за планом має Г-подібну форму. Головний західний фасад будинку виконаний з трьох частин, має напівкруглий виступ і мезонін з балконом. Профілювання карнизів, фриза та фронтону надають особняку вигляду, характерного для російської класичної архітектури XIX століття.
У 1880-их роках прямокутні вікна були перероблені на аркові. У 1925 році були зроблені прибудови на три вікна з північного та східного боків, які порушили симетрію фасаду.
У будинку зберіглося анфіладне розташування дверей, що з'єднують еркерний зал із сусідніми приміщеннями, і металеві сходи, які ведуть до мезоніну[4].
Історія[ред. | ред. код]
Особняк був побудований в 1807 році для протоієрея Захарія Осійовича Лятушевича[4]. 1819 року будинок продали казначейству, внаслідок чого будівля почала називатися «казенний дім № 30».
У будівлі в різні часи розташовувалися квартири заводських чиновників, заводська аптека, приймальний покій. Після 1917 року в даних приміщеннях розміщувалися: Штаб народної армії, Комітет Іжевської організації Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), Будинок юного пролетаря[5]. У 1920-их роках у будівлі функціонував Державний банк. У 1945—1947 роках тут розташовувалися фонди Краєзнавчого музею Удмуртії (нині Національний музей Удмуртської Республіки імені Кузебая Герда), повернуті до Іжевська після евакуації в Сарапул[6]. Після переїзду основної експозиції музею в будівлю Арсеналу Іжевського збройового заводу, в будинку Лятушевича до 1981 року розташовувався відділ природи музею. Потім, до 1995 року, в приміщенні розташовувалося фондосховище музею[4].
1995 року будівлі надано статус пам'ятки історії та культури федерального значення. Того ж року через аварійний стан будівлю закрили на капітальний ремонт, на даний час (за станом на 2021 рік) не експлуатується[4][5].
2020 року Євгеній Шумілов показав будинок зсередини, провівши віртуальний тур будівлею у якості спецпроекту з музеєм Іжевська[7].
Галерея[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента РФ от 20.02.1995 года № 170. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 30 травня 2020.
- ↑ Туганаев, 2008, с. 309.
- ↑ Шумилов, 1979, с. 56.
- ↑ а б в г Дом З. О. Лятушевича (рос.). Информационно-аналитическое управление Администрации города Ижевска. Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 29 серпня 2019.
- ↑ а б Елена Кардопольцева (9 грудня 2015). Какое будущее ждет старейшее здание Ижевска — дом Лятушевича?. Сетевое издание IZHLIFE (рос.). ООО «Радио - Инвест». Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 29 серпня 2019.
- ↑ Туганаев, 2008, с. 502.
- ↑ Евгений Шумилов. Дом Лятушевича (англ.), процитовано 16 серпня 2021
Література[ред. | ред. код]
- Удмуртская республика: Энциклопедия / гл. ред. В. В. Туганаев. — 2-е изд., испр. и доп. — Ижевск: Удмуртия, 2008. — 767 с. — 2200 экз. — ISBN 978-5-7659-0486-2.
- Удмуртская Республика. Культура и искусство: Энциклопедия / гл. ред. А. Е. Загребин. — Ижевск: Удмуртский институт истории, языка и литературы УрО РАН, 2012. — 540 с. — 300 экз. — ISBN 978-5-901304-62-4.
- Шумилов Е. Ф. Первый зодчий Удмуртии. — Ижевск : Удмуртия, 1979. — 84 с. — 1000 прим.