Будинок Мартоса та Верховського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок Мартоса та Верховського
Будинок Мартоса 20190924.jpg

50°26′49″ пн. ш. 30°30′32″ сх. д. / 50.44697222224999678° пн. ш. 30.509027777806° сх. д. / 50.44697222224999678; 30.509027777806Координати: 50°26′49″ пн. ш. 30°30′32″ сх. д. / 50.44697222224999678° пн. ш. 30.509027777806° сх. д. / 50.44697222224999678; 30.509027777806
Статус пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 131)
Країна

 Україна

Розташування Київ
Архітектурний стиль необароко і неоренесанс
Архітектор Яскевич Микола Іванович
Будівництво 1900 — 1901
Відомі мешканці Бєляєв Олександр Романович, Рахлін Натан Григорович
Адреса вулиця Богдана Хмельницького, 40/25
Будинок Мартоса та Верховського. Карта розташування: Київ
Будинок Мартоса та Верховського
Будинок Мартоса та Верховського (Київ)

Будинок Мартоса та Верховського у Вікісховищі?

Буди́нок Василя́ Ма́ртоса і Володи́мира Верхо́вського — київський прибутковий будинок на розі вулиць Богдана Хмельницького, 40 та Івана Франка, 25. Розташований навпроти Будинку Гольденберга.

Споруда — яскравий зразок прибуткових будинків зламу ХІХ–ХХ століть.

Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року будівля занесена до обліку пам'яток архітектури й історії.

Історія[ред. | ред. код]

Будинок Верховського (справа), початок ХХ сторіччя
Наріжний будинок, початок 1940-х років

У 1870-х роках наріжну ділянку забудували дерев'яними житловими і службовими спорудами.

Станом на 1882 рік ділянкою володів Трохим Дриго, на 1899 рік — Карл Бормілер. 1901 року на замовлення Василя Михайловича Мартоса та Володимира Михайловича Верховського тут звели прибутковий будинок за проектом цивільного інженера Миколи Яскевича. З 1906 року ділянка належала Володимиру Верховському, 1914 року продана інженеру С. Черкасову, 1916 — купцю першої гільдії Б. Рабиновичу.[1]

Після націоналізації, проведеної більшовиками, споруду продовжували використовувати як житловий будинок із крамницями на першому поверсі. 1945 року провели капітальний ремонт.[2]

У 1929—1931 роках у квартирі № 17 проживав російський фантаст Олександр Бєляєв (1884—1942), який написав тут оповідання «Підводні хлібороби», «Земля горить» та інші. 1945—1979 роках у квартирі № 25 жив диригент Натан Рахлін (1906—1979).

Станом на 2020 рік частину приміщень займають офіси й торговельні заклади, зокрема Макдональдз «Аптека».

Архітектура[ред. | ред. код]

Будинок — чотириповерховий, Г-подібний у плані, мурований, пофарбований. Має підвал, проїзд у подвір'я з боку вулиці Івана Франка і дві секції із двосхилим дахом.

Композиційним центром споруди є пишно декороване і перекрите банею зрізане наріжжя.

Оформлений у неоренесансному і необароковому стилі. Архітектурний декор змодельовано в цеглі та доповнено ліпленням. Фланги чолових фасадів секцій виділено розкріповками з балконами й невеликими аттиками.

Фасади розділено гуртами на три яруси:

Вікна другого поверху оздоблено трикутними сандриками, третього — замковими каменями з фестонами (гірляндами). На другому поверсі наріжжя розміщено здвоєні півциркульні вікна. Над ними у проміжку — тондо, які вписані в аркову нішу.[3]

Станом на 1918 рік на першому поверсі було дві чотирикімнатні й одна семикімнатна квартири з кухнями, передпокоями, клозетами та чотири крамниці; на другому поверсі — одна трикімнатна, дві чотирикімнатні, одна восьмикімнатна й одна дев'ятикімнатна квартири з кухнями; на третьому і четвертому поверхах — по одній трикімнатній і шестикімнатній, дві чотирикімнатні, дві п'ятикімнатні квартири з кухнями; у підвальному поверсі — одна п'ятикімнатна, дві чотирикімнатні й одна двокімнатна квартири з кухнями, передпокоями і клозетами, дві пральні, двірницька, приміщення опалювача, хлібопекарня з чотирьох кімнат і котельня під двором.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]