Будинок ветеранів сцени імені Наталії Ужвій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 50°32′56″ пн. ш. 30°20′40″ сх. д. / 50.54889° пн. ш. 30.34444° сх. д. / 50.54889; 30.34444

Будинок ветеранів сцени імені Наталії Ужвій
Будинок пенсіонерів сцени
Тип геріатричний заклад
Галузь Соціальне забезпечення
Спеціалізація догляд за особами похилого віку
Гасло Віра, Надія, Любов
Доля функціонує
Засновано 1959
Засновник(и) Національна спілка театральних діячів України
Штаб-квартира

Київ 04075, Пуща-Водиця, вул. Міська, 1

тел. (044) 401-96-30, (063)-490-77-66
Ключові особи Директор О.С. Базарний
Послуги догляд за самотніми особами похилого віку
Власник(и) Національна спілка театральних діячів України
Співробітники 20
Сайт Сторінка на сайті НСТДУ, Сторінка у Facebook

Будинок ветеранів сцени ім. Н. М. Ужвій[1] — єдиний в Україні геріатричний стаціонарний заклад медико-соціального обслуговування самотніх ветеранів сцени похилого віку, які потребують щоденної сторонньої допомоги.

Підпорядкування[ред. | ред. код]

Знаходиться в підпорядкуванні Національної спілки театральних діячів України.

Історія[ред. | ред. код]

У вересні 1959 року, в курортному місці Києва Пущі-Водиці, по вулиці Міській, 1, за ініціативою і при безпосередній участі народної артистки СРСР Наталії Михайлівни Ужвій був побудований невеликий, всього на 35 осіб, будинок для самотніх артистів, що вийшли на пенсію і відслужили рідному мистецтву не один десяток років.

Н. М. Ужвій у той час була Головою правління Українського театрального товариства (нині Спілка театральних діячів України). Вона знала про існування двох таких будинків в Росії — це в Ленінграді (нині Санкт-Петербург) і в Москві. Їй дуже хотілося щоб такий будинок був і в Україні. У той час Союз театральних діячів мав свої кошти, оскільки всі театральні комбінати республіки належали театральному суспільству і всі надприбутки відраховувалися до театрального фонду Українського театрального суспільства. Таким чином на ці кошти був побудований і у вересні 1959 р. відкритий Будинок ветеранів сцени Українського театрального суспільства. Населяли його артисти, що вийшли на пенсію, режисери, художники театрів, солісти опери та балету. У різний час тут жили відомі в республіці і за її межами служителі Мельпомени з різних міст України. Сумно, але звідси був тільки один шлях — відхід із життя.

Загалом самотні, нікому не потрібні актори, при появі яких на сцені, колись лунав грім аплодисментів, йшли з життя при гробовому мовчанні. Тут жили і пішли в інший світ улюблена артистка Київського театру ім. Лесі Українки, народна артистка України — Карташова Лідія Павлівна, народний артист СРСР, артист національного театру ім. І. Франка Дальський В. М., заслужена артистка Молдови Гаврильченко Юлія Пилипівна, заслужена артистка України Расс Клара Єлізарівна, соліст Одеської опери, перший виконавець ролі Богдана Хмельницького в опері К. Данькевича, заслужений артист України Крикун-Дума Павло Михайлович, провідна артистка Одеського театру російської драми Веретельникова Лариса Іванівна, провідна артистка Львівського ТЮГу, заслужена артистка України Крамаренко Лідія Григорівна. Тут жила артистка Санковська Ванда Ігнатівна, яка колись працювала у Леся Курбаса в його театрі. Вона довго тут прожила і пішла з життя в 104 роки. За останні 10 років пішло з життя 35 чоловік. Наразі в будинку проживають 17 чоловік.

Мешканці[ред. | ред. код]

У Будинку ветеранів сцени мешкають:

  • Студецька Енгеліна Тимофіївна  — дитячий письменник, учасник Німецько-радянської війни. Першу її книжку «Українським дітям у всьому світі» надрукували в Канаді в 1990 р. Вірші, в основному, присвячувала дітям. Написала для дітей дошкільного віку і першокласників «Сонячний букварик» та видала його за свій рахунок. Написала дві сбірки ліричних віршів «Арфа» та «Три зошити». Є членом Союзу письменників України з 1995 року;
  • Гулак Раїса Олександрівна — солістка опери Свердловського оперного театру та академічної капелли «Думка»;
  • Ковтуненко Микола Іванович[2] — член Національної спілки театральних діячів України. Народився 08 травня 1940 року у Лисянському районі Київської області (нині — Черкаська область). У 1961 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка Карого на акторський факультет. Після закінчення інституту отримав спеціальність актора драми на иївській кіностудії ім. О. П. Довженка як актор кіно вищої категорії. В 70-х роках — актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.  Ролі в кино (в епізодах): 1973 р. — Як гартувалась сталь; 1977 р. — Р. В. С.; 1980 р. — Дударики; 1980 р. — Овод; 1981 р. — Під свист куль; 1982 р. — Якщо ворог не здається; 1982 р. — Подолання; 1983 р. — Щастя Нікіфора Бубнова; 1983 р. — Миргород і його жителі; 1983 р. — Вир. Пішов з життя 13 липня 2017 року.
  • Кравець Марія Онуфріївна — артистка Житомирського обласного музично-драматичного театру, Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру, Київського театру транспорту, Київського театру юного глядача. Режисер Київського республіканського телебачення;
  • Цикалюк Ніна Іллінічна[3]- видатна українська балерина, танцювала на сцені столичного театру під керівництвом відомого балетмейстера-постановника Вахтанга Вронського. Разом із чоловіком відкрила танцювальний гурток для дітей.
  • Оленчук Микола Іванович — український актор. Тривалий час працював у Львові в російському Театрі радянської армії. Після чого ще довго років був відданий українській сцені — Ужгородському українському театру. Працював в театрах Тернополя, Ужгорода, Львова. Гастролював по Словаччині, Угорщині, Румунії, Чехії, Польщі. 14 травня 2019 року — пішов із життя
  • Ципенюк Леонід Абрамович — професор, голова Спілки ветеранів, член-кореспондент Академії екологічних наук України.
  • Неледва Валентина Василівна — журналістка, філолог, авторка телефільмів. Працювала редактором Харківської обласної державної телерадіокомпанії, відповідальним секретарем Харківського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, знімалася у фільмі «Как молоды мы были» (режисер Михайло Беліков).
  • Гальчевський Леон Діонісович — артист цирку, гімнаст. Гастролював по всьому світу. Тривалий час жив і працював в Іспанії, Москві, Києві.
  • Грицук Валентина Іванівна — театрознавець, старший викладач КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, головний редактор «Театральної родини України».
  • Данильєва Марица Миколаївна — театральний діяч. Багато років працювала у Львівському театрі юного глядача. (38 років.) 16 років працювала у Львівській філармонії. Останнім часом працювала Директором симфонічного оркестру.
  • Базарний Сергій Георгійович — Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів за багаторічну плідну працю в Будинку ветеранів сцени ім. Наталії Ужвій. 38 років працював директором Будинку ветеранів сцени імені Наталії Ужвій.
  • Фисун Олександр Васильович[4] (5 березня 1932 р. — 7 травня 2017 р.) — український художник, етнолог, мистецтвознавець і мислитель. Цього сивовусого чоловіка впізнають не тільки в Києві, а й по всій Україні. Козацького виду і гарту людина. Родом із Запорозького краю, з села Темирівки (нар. 5.03.1932 р.) на Гуляйпільщині. Звідтіль, де козацька вольниця відгукнулася силою предків у XX столітті. Член Національних спілок художників і майстрів народного мистецтва України. 07.05.2017 р. — пішов з життя .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]