Будинок житловий Я. Биковського (Будинок Петра І)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кам'яниця київського війта
House of Peter Kyiv 01.jpg
«Кам'яниця київського війта»

На честь Петро I Олексійович
50°27′55″ пн. ш. 30°30′52″ сх. д. / 50.46547222002777744° пн. ш. 30.51466667002777911° сх. д. / 50.46547222002777744; 30.51466667002777911Координати: 50°27′55″ пн. ш. 30°30′52″ сх. д. / 50.46547222002777744° пн. ш. 30.51466667002777911° сх. д. / 50.46547222002777744; 30.51466667002777911
Країна Україна Україна
Розташування Київ
Статус спадщини Пам'ятка архітектури національного значення України
Архітектор Іван Григорович-Барський (добудова другої половини XVIII століття) — ?
Клієнт Ян Бикович — ?
Дата початку спорудження не раніше 1696 року
Дата закінчення спорудження друга половина XVIII століття
Матеріал цегла
Стиль українське бароко
Поверхів 2
Адреса вул. Костянтинівська, 6/8

Кам'яниця київського війта. Карта розташування: Україна
Кам'яниця київського війта
Кам'яниця київського війта
Кам'яниця київського війта (Україна)

CMNS: Кам'яниця київського війта у Вікісховищі

Кам'яниця київського війта[1][2][3][4] ("Будинок житловий Яна Биковського"[5], "Буди́нок Петра́ І"[6]) — пам'ятка архітектури межі XVII — XVIII століть у Києві, розташований на Подолі за адресою вул. Костянтинівська 6/8 (на розі з вулицею Хорива). Найдавніший зі збережених житлових будинків Києва, має оригінальну об'ємно-просторову композицію з рисами оборонної споруди. На сьогодні функціонує у складі Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій.

1799 року в будинку утримувався заарештований за сфальшованими політичними звинуваченнями композитор Артемій Ведель. У 1870-х роках мешкав лікар Феофіл Яновський.

Міська легенда пов'язує будівлю з іменем російського імператора Петра І[6]. Відомості щодо проживання тут російського імператора документально не підтверджені.

Історія[ред. | ред. код]

Будинок було зведено, імовірно, наприкінці XVII (не раніше 1696 року) — на початку XVIII століття[7], у період активного мурованого будівництва у Києві, у садибі, яка з 1663 року належала відомій київській купецькій та козацькій родині Биковських. Власник садиби Ян Биковський — київський війт у 1687—1699 рр. — володів на Подолі багатьма дворами, крамницями, ставком з млином, землями вздовж Глибочиці та на горі Щекавиці.

Первинно будинок у садибі Биковських був двоповерховим, з підвалом та двома круглими вежоподібними наріжними об'ємами. Усі приміщення споруди перекривалися склепіннями. На початку 1730-х рр. онук Яна Биковського — Леонтій — розпочав перебудову будинку під 10 кімнат, проте у 1734 році його призначили сотником до Опішні, тож Биковський поїхав з Києва, лишивши родовий будинок недобудованим.

Перебудову дому на Костянтинівській завершив відомий київський архітектор Іван Григорович-Барський[6] на замовлення київського магістрату, який у 1780-ті рр. викупив усі київські маєтності Биковських за неймовірну на той час суму — три тисячі рублів[8]. У результаті перебудови із західного боку будівлі було зроблено двоповерхову прибудову, а між вежами і на вхідному ризаліті з півдня влаштовано відкриті аркади у барокових формах. Після завершення ремонту, у 1791 році, за рішенням магістрату у колишньому будинку Биковських було розміщено «гамівний будинок» — місце ізоляції пияків та гармидерників, а також божевільних. У 1799—1803 роках тут утримували під вартою оголошеного владою божевільним відомого українського композитора Артемія Веделя.

У 1803 році божевільня була переведена до Кирилівської лікарні, і протягом наступних років будинок стояв пусткою. Значної шкоди споруда зазнала під час пожежі Подолу 1811 року: її наслідки було усунуто лише після нового ремонту і перебудови у 1817—1820 рр. Після цього будівля була віддана під Подільське парафіяльне училище, що проіснувало тут до кінця 1860-х рр.

Тильний фасад, вигляд з вул. Хорива

У 1870-х роках квартири в будинку належали Ф. А. Барцеву, класному наставнику Київської подільської прогімназії. У 1873—1876 роках у квартирі на другому поверсі мешкав разом з чотирма однокласниками майбутній український лікар-терапевт Феофіл Яновський. З кінця 1870-х у будинку містилися казарми, а у 1883 році її було передано Олександрівському дитячому притулку, що діяв тут до 1917 року. Одним із директорів притулку був доктор Іван Воскресенський — вітчим російського письменника Михайла Булгакова та учень Феофіла Яновського.[9]

Після революційних подій 1917—1921 рр., будинок функціонував як житловий. У середині 1970-х рр. споруду було капітально відреставровано. На поч. 1990-х рр. передано на баланс ДІАЗ "Стародавній Київ".

Архітектура[ред. | ред. код]

Будинок цегляний, тинькований, асиметричний за композицією, розрахований на огляд з усіх боків. Будівля складається з кількох приміщень, з'єднаних анфіладно, входи — з півночі та півдня, північно-східну його вежу займають кручені сходи. Мальовничого вигляду будинку надає різноманітність фасадів. Північний оформлено трипрогінною арковою лоджією, що має опори у вигляді пілонів на першому поверсі та приземкуватих колон спрощеного композитного ордера — на другому. Аналогічну двопрогінну аркаду використано у вирішенні відкритої тераси південного фасаду. Масивні стіни основного об'єму розчленовано невеликими вікнами.

Під час реставрації у 1970-х рр. реставраторам вдалось під пізнішими перебудовами виявити та відновити первісний декор фасадів та внутрішнє планування будівлі.[10]

Легенда про перебування Петра I[ред. | ред. код]

Вигадку про перебування Петра I у кам'яниці на розі Костянтинівської та Хорива одним із перших поширив Володимир Іконников у своїй книзі «Київ у 1654—1855 роках: історичний нарис» (1904)[11]:

По преданію Петр В. останавливался на Подолѣ, близъ церкви Николая Притиска, в каменномъ домѣ, сохранившемся до сихъ поръ, в которомъ размѣщалось потомъ приходское училище. … (Закревскій, I, 81-82, II, 877)

Уже за радянські часи стверджували, що цю легенду почали розповсюджувати приблизно після пожежі 1811 року[6] і переповідали, ніби цар мешкав за цією адресою під час свого приїзду до Києва у 1706 році. Розповідали навіть, що будинок належав гетьману Івану Мазепі, який особисто і приймав у себе царя[6]. І хоча жодних документальних підтверджень переказу не існує, так само як невідомі й точні причини його виникнення, легенда, а проте справила значний вплив на культуру міста, а також неодноразово експлуатувалася російською та радянською владою[9].

Російський імператор Петро І

Підґрунтям для появи переказу став факт приїзду Петра І до Києва у липні 1706 року. Візит царя був пов'язаний із початком будівництва фортеці навколо Києво-Печерської лаври та укріплення Печерська, що здійснювалось у рамках Північної війни. Петро І боявся, що Київ може стати легкою здобиччю для шведського війська, що на той час стояло під Гродно[8], а відтак, оглянувши київські рельєфи, вирішив розбудовувати Печерський монастир.

Загалом у Києві цар провів півтора місяця — з липня до середини серпня 1706 року. Єдиною відомою згадкою про місце перебування Петра у місті є запис у власному щоденнику царя, де говориться, що тиждень цього часу він мешкав у митрополита у Києво-Печерській лаврі[12]. Жодних інших документальних свідчень не існувало, і саме це й породило згодом безліч чуток.

Вважалося, що цар мусив зупинитися в одній із заможних київських кам'яниць, яких у тодішньому Києві було всього п'ять, і всі вони містилися на Подолі: будинки шевського цеху та Рибальського на вулиці Притисько-Микільській та київського сотника Сави Туптала, купчихи Артемихи та Биковського на вулиці Хорива.[9] Саме з останнім будинком народна думка з незрозумілих причин і пов'язала перебування царя.

Хоча серйозні дослідники історії Києва, зокрема Федір Ернст[13], ніколи не сприймали легенду про Петра I серйозно, вона, з усім тим, виявилася стійкою і привабливою для основної маси киян, і лишається популярною до сьогодні. Значний вплив справила легенда і на культуру міста: зокрема історія про Петра згадується у відомій пісні «А без Подолу Київ неможливий». Так само під впливом міської легенди у приміщенні пошти навпроти будинку художником Даниловим у 1985 році була створена фреска про Петра.[9]

Російська та радянська пропаганда[ред. | ред. код]

Наперекір відсутности вірогідних фактів, переказ про Петра І активно використовувався російською та радянською пропагандою.

29 червня 1909 року, у рамках програми святкування 200-річчя Полтавської битви, російською владою на будинку було урочисто повішено мармурову[9] меморіальну дошку на честь Петра І. Таким чином російські чиновники підкріпили і офіційно визнали міську легенду.

1965 року вже радянська влада замінила цю дошку на нову, гранітну, із графічним зображенням імператора. Її текст повідомляв: «У цьому будинку у 17061707 рр. перебував Петро І». На фасаді «будинку Петра І» ця дошка провисіла трохи довше, ніж 20 років: наприкінці 1980-х років невідомі написали на ній слово «кат», а згодом — вночі — розбили дошку.[9]

Музей[ред. | ред. код]

Інтер'єри "Музею "Кам`яниця київського війта"

У липні 2007 року «будинок Петра І» відремонтовано та музеєфіковано (розміщено у ньому постійнодіючу виставку "Будинок Петра І в літопису київської благодійності").

У 2019 році оновлено експозицію та відкрито "Музей "Кам`яниця київського війта", що функціонує у складі КНМЦ по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій.

Найціннішим елементом музею є сама пам'ятка архітектури. В основі музейної експозиції – колекція, яка збиралась співробітниками заповідника «Стародавній Київ» впродовж 20 років.

Експонати Музею розповідають про історію надання  Магдебурзького права Києву, про інститут війтівства та урядовий устрій києво-подільської автономії, про будівельну історію подільської кам‘яниці в контексті відродження мурованої архітектури на рубежі 17-18 ст., про ґрунтоване на громадянських патріотичних засадах корпоративне (цехове, братське) доброхотство суб‘єктів міського права, про роль козацького фактора і взаємини міщан з монастирською юрисдикцією, про ліквідацію Магдебурзького права і перепрофілювання пам‘ятки під один з перших закладів імперської офіційної благодійності, що ґрунтувалася на інтелектуальних модах європейського Просвітництва (гамівний будинок Приказу громадської опіки). Наразі допомога хворим, нужденним, народна освіта і опіка над сиротами (у ХІХ ст. тут діяли міське парафіяльне училище Приказу громадської опіки і Олександрівський дитячий притулок) аж до революції 1917 року визначатимуть «дух місця» і в межах старовинної споруди, і разом у межах цілого міста, що прислухалося і відлунювало всім гуманним новаціям часу.

Увагу відвідувачів привернуть унікальні артефакти самоврядного побуту Києва, зокрема свинцева платівка з поховання київського бурмистра І.Сказки, автентичні картографічні й рукописні пам‘ятки, в тому числі купчі кріпості 18-19 ст. і кошторис магістрату 1786 р.; твори іконопису, графіки та живопису, документи і стародруки, меморіальні й типологічні меблі, атрибути шкільництва і оригінальні фотографії.

Музей працює з 11:00 до 19:00 (п`ятниця 17:30). Вихідними днями є понеділок та вівторок.[12]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Музей «Кам‘яниця київського війта»
  2. Кам‘яниця київського війта. Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»
  3. У Києві 2019 році відреставровано дві пам'ятки
  4. У Києві відреставрували «Кам'яницю війта» і будинок Апштейна. Укрінформ
  5. Історична топографія київського Подолу, 2003, с. 144.
  6. а б в г д Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року
  7. Київ. Енциклопедичний довідник с. 476
  8. а б Интересный Киев: «Тут царь сидел и строил крепость»[недоступне посилання з лютого 2019]
  9. а б в г д е Интересный Киев: «Домик Петра I». Архів оригіналу за 31 березня 2008. Процитовано 21 квітня 2009. 
  10. Интересный Киев: Дом Петра I. Архів оригіналу за 27 березня 2008. Процитовано 21 квітня 2009. 
  11. Іконников В. [http://shron1.chtyvo.org.ua/Ikonnykov_Volodymyr/Kyev_v_1654_-_1855_hh_Ystorycheskyi_ocherk_ros.pdf Киев в 1654—1855 гг: исторический очерк. — Киев, 1904. — IV, 355, III с. 17:
  12. а б Музей истории киевской благотворительности (Домик Петра І на Подоле)[недоступне посилання з лютого 2019]
  13. Ернст Ф. Київ: провідник, 1930, с. 615—616.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]