Будинок лікаря (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будинок житлового кооперативу «Радянський лікар»
ПАО ОСН.jpg

Будинок житлового кооперативу «Радянський лікар»
Статус пам'ятка історії, архітектури, містобудування місцевого значення
Країна Україна
Місце розташування Київ, вул. Велика Житомирська, 17/2.
Архітектурний стиль Конструктивізм
Архітектор Павло Альошин
Матеріал цегла
Початок будівництва 1928
Завершення будівництва 1930

Будинок лікаря (Київ) у Вікісховищі
Місцезнаходження будівлі на карті міста

Буди́нок житлово́го кооперати́ву «Радя́нський лі́кар» або буди́нок лі́каря — один з перших багатоквартирних житлових будинків, зведених у радянський час у Києві. Споруджений у стилі конструктивізму за проектом архітектора Павла Альошина. Пам'ятка історії, архітектури, містобудування місцевого значення[1] (охоронний номер 100-Кв).

Збудований у 1928–1930 роках. Знаходиться на вул. Великій Житомирській, 17/2.

Зовнішня та внутрішня структура будівлі[ред.ред. код]

Чотириповерховий, цегляний, із секційним плануванням. Об'ємно-просторова композиція зумовлена змиканням вулиць під гострим кутом. Бічні крила будинку розташовано на червоних лініях, центральну частину, маскуючи невигідну містобудівну ситуацію, віднесено вглиб ділянки і виконано у вигляді увігнутої циркульної кривої. Прилягання бічних крил підкреслено напівкруглими ризалітами. Перед центральним входом розбито невеликий палісадник, Планувальну структуру підпорядковано вимогам комфортності проживання. Квартири дво-, три-, чотири- і п'ятикімнатні. Більшість квартир має наскрізне провітрювання, зручні передпокої-холи. Складний план будинку використано для створення численних підсобних приміщень. У ряді квартир зроблено каміни, розсувні перегородки. Міжповерхові перекриття дерев'яні, над підвальною частиною — залізобетонні. Плоский дах з монолітного залізобетону. На ньому — солярій та прогулянковий майданчик (вперше у Києві).

Виразна композиція фасаду створюється внаслідок вдало знайдених пропорцій, контрастного поєднання горизонтальних поверхових тяг і суцільного засклення сходових кліток, різноманітного, але ретельно продуманого членування балконами, еркерами, лоджіями Колірне вирішення фасаду також побудовано на контрасті червоної і жовтої цегли.

Суто функціональне ставлення до планувальної структури будівлі органічно поєднано з високим естетичним рівнем вирішення її фасадів та використанням технічних новинок, що дає підставу віднести пам'ятку до найяскравіших зразків житлової архітектури свого часу.

Видатні особи, що проживали у будівлі[ред.ред. код]

У 1930–1961 роках тут жив Павло Федотович Альошин (1881–1961) — архітектор, дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945), доктор архітектури (з 1946), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958). У цей період за його проектами збудовано селище Харківського тракторного заводу (1931), будинки інститутів фізики та ботаніки АН УРСР у Києві (обидва — 1933), реконструйовано Педагогічний музей (1937), зведений за його проектом, тощо. У повоєнний період розробив проекти і керував відбудовою будинків університету, Маріїнського палацу (1944–1951). Авторський колектив, який під його керівництвом брав участь у конкурсі на найкращий проект забудови Хрещатика, одержав другу премію, 1945 року розробляв теорію застосування художньої кераміки в архітектурі. Викладав у Київському художньому інституті (професор з 1921). Проживав у п'ятикімнатній квартирі № 22 на другому поверсі у лівому крилі будинку. Похований на Лук'янівському кладовищі.

У 1938–1947 роках (з перервами) у будинку жила Любов Михайлівна Гаккебуш (1888–1947) — актриса, народна артистка УРСР (з 1943), педагог, перекладачка. З 1922 року викладала у школах і студіях Києва, з 1944 року — в інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. За свою 30-річну сценічну діяльність створила понад 100 ролей. Автор перекладів українською мовою понад 40 п'єс. Останні роки життя актриси пройшли у квартирі № 20 на першому поверсі. Похована на Лук'янівському кладовищі.

З 1950-х років у квартирі № 6 будинку проживав Вадим Миколайович Іванов (1892–1962) — терапевт, академік АМН СРСР (з 1953), АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1946) У 1944–1951 роках — завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету, керівник госпітальної (1951–1958) і факультетської (1958–1962) терапевтичних клінік Київського медичного інституту, одночасно з 1953 року — завідувач відділу Інституту фізіології АН УРСР, голова Наукового товариства терапевтів УРСР. Відзначений Державною премією УРСР (1951). Автор численних наукових праць з проблем фізіології і патології органів травлення, онкології, захворювання легенів.

Меморіальні дошки на будівлі[ред.ред. код]

1979 року на фасаді будинку встановлено меморіальну бронзову дошку з горельєфним портретом Павла Альошина (скульптор В'ячеслав Клоков, архітектор Анатолій Ігнащенко); 1970 року — гранітну дошку з барельєфним портретом Любові Гаккебуш (скульптор Іван Кавалерідзе, архітектор Раїса Бикова).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10 (у редакції від 16.06.2011 № 453/0/16-11).

Посилання[ред.ред. код]