Будинок на Терещенківській вулиці, 5

Будинок на Терещенківській вулиці, 5
50°26′38″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д.
Тип	будівля
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України і пам'ятка історії місцевого значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	конструктивізм і неокласицизм
Архітектор	Григор'єв Сергій Вікторович
Скульптор	Гельман Макс Ісайович
Будинок на Терещенківській вулиці, 5 (Київ)
Будинок на Терещенківській вулиці, 5 у Вікісховищі

Будинок на Терещенківській вулиці, 5 — житловий будинок у Шевченківському районі Києва, на вулиці Терещенківській. Має статус пам'ятки архітектури та історії місцевого значення (охоронний № 1111-Кв). Зведений у 1934 році за проєктом харківського архітектора С. Григор'єва у стилі пізнього конструктивізму. У цьому будинку, первісно відомому як «Перший будинок Раднаркому», мешкало багато діячів науки та культури радянської доби.

Історія

Після перенесення у червні 1934 року столиці УСРР з Харкова до Києва, Рада народних комісарів УСРР наказала збудувати у Києві низку житлових будинків для своїх співробітників і працівників ДПУ, штабу УВО, ЦК, ВУЦВК, чия загальна потреба у житлі становила 1140 квартир. У першій хвилі будівництва запланували звести п'ять житлових будинків загалом на 192 квартири, першим з яких став будинок на 12 квартир у київському Старому місті, на вулиці Терещенківській (тоді — Чудновського), 5 (інші чотири будинки спорудили на Липках). Будівництво житла для радянських урядовців довірили команді архітекторів з колишньої столиці — Харкова — на чолі з Сергієм Вікторовичем Григор'євим, чиєю першою спорудою в Києві став саме будинок на Терещенківській.

Вочевидь, проєктування першого урядового будинку почали ще до офіційного перенесення столиці до Києва, тому що так званий «Перший будинок Раднаркому» звели ударними темпами і урочисто здали того ж 1934-го року, до 27-ї річниці Жовтневого перевороту.

За радянських часів квартири у цьому будинку давали урядовцям і культурним діячам, лояльним до радянської влади. Так, у будинку жили голова правління Спілки письменників України, депутат Верховних Рад УРСР і СРСР Микола Бажан, міністр освіти УРСР Іван Білодід, голова Держкіно УРСР Василь Большак, міністр освіти УРСР, голова Верховної Ради УРСР Павло Тичина. 26 січня 1980 року у квартирі, де жив останній, відкрили його літературно-меморіальний музей-квартиру. Також у 1990—1996 роках у будинку діяв діяв меморіальний музей Миколи Бажана на громадських засадах, який очолювала вдова поета. Після її смерті у 1996 році меморіальний музей-квартира Бажана став частиною Національного музею літератури України.

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну будинок № 5 постраждав від ракетного удару 10 жовтня 2022 року: були пошкоджені фасади та частково вибиті вікна, зокрема, в Літературно-меморіальному музеї Павла Тичини та музеї Миколи Бажана. Музейні експозиції не постраждали.

Опис

Одна з підвіконних фільонок

Будинок чотириповерховий, з підвалами, цегляний, вкритий чотирисхилим вальмовим дахом, внутрішні перекриття пласкі. У плані прямокутний, двосекційний, на 12 дво-, три- та чотирикімнатних квартир.

В архітектурному плані будинок все ще відносять до періоду пізнього конструктивізму, проте в його плануванні та оздобленні вже помітні риси неокласицизму 1930-х років. Останній проявляється перш за все у симетричному, вертикально розчленованому фасаді, центральна частина якого підкреслюється невисоким аттиком із ліпним фризом, а фланкують її невисокі рустовані ризаліти, в які винесені об'єми сходових кліток і суміжні з ними одновіконні прясла. Вхідні групи в ризалітах первісно мали бути оформлені портиками, проте це викликало зауваження при затвердженні проєкту, тому реалізували інший, скромніший варіант, за яким вхідні двері обрамовувалися класицистичними спарованими пілястрами та увінчувалися ліпною аркою-архівольтом із замковим каменем під нею. Втім, в оздобленні будинку все ще багато елементів, притаманних конструктивізму. Так, сходові клітки мають вертикальне засклення, розділене на три нерівні фрагменти вузькими віконними перекладками. Балкони, що прилягають до ризалітів, зроблені кутовими, а прямокутні вікна чолового фасаду здебільшого майже квадратні, що також характерно для стилю конструктивізм.

Оздоблення чолового фасаду стримане: перший поверх і ризаліти прикрашені білими рустуванням, вікна третього і четвертого поверху — білими ліпними підвіконними фільонками, притаманними українському бароко, аттик центральної частини — великим білим ліпним панно. Також білим кольором прокреслені рамкові облямування віконних прорізів з другого по четвертий поверх і декоративні архівольти над вхідними дверима. Автором ліпних вставок був скульптор М. І. Гельман. Підвіконні вставки-фільонки містять декоративні рослинно-квіткові композиції, в центрі яких, в залежності від розмірів вікон, розташовується рельєфна ваза (у більших за розмірами фільонках) або куманець (у менших). Ліпне панно у фризі центральної частини первісно, за пропозицією Гельмана, мало містити зображення на тему дозвілля і відпочинку, натякаючи на те, що в цьому будинку відпочивають у родинному колі стомлені важкою працею радянські урядовці. Втім, у реалізованому варіанті панно містить стандартні радянські символи: серп і молот у щиті, роги достатку та гірлянди.

Особливістю цього будинку став темно-сірий тиньк, яким вкриті його стіни. Річ у тім, що наприкінці 1920-х років виснажилися місцеві поклади зеленої спондилової глини — основної складової київської жовтої цегли. Окрім того, київські цегельні заводи після довгого періоду занепаду і розрухи були реконструйовані згідно із новими вимогами соціалістичного господарства, що, втім, призвело до зниження якості цегли. Будинки, зведені у 1920-х роках, не тинькували, тому під впливом клімату вони швидко втрачали гарний вигляд. Це було абсолютно неприпустимо для будинків, де мала жити радянська еліта, тому новий будинок на Терещенківській (та й більшість наступних будинків цього періоду) вкрили рельєфним темно-сірими тиньком «під шубу».

У 1937 році професор С. Гіляров у своїй статті «Два роки столичної архітектури» назвав будинок на Терещенківській, 5 «першою ластівкою столичної архітектури» і однією з «найбільш вдалих будов столичного Києва». Будинок № 5 — цікавий зразок архітектурного поєднання конструктивізму 1920-х та класицистично-монументальних форм 1930-х років.

Відомі мешканці

• I поверх:

• кв. № 1 — академік Білодід Іван Костянтинович (липень 1957 — грудень 1974)

• II поверх:

• кв. № 3 — поет Тичина Павло Григорович (у 1944—1967 роках)
• кв. № 4 — диригент Турчак Стефан Васильович (у 1980—1988 роках)

• III поверх:

• кв. № 5 — у 1934—1938 роках — радянський державний діяч Сухомлин Кирило Васильович (репресований), у 1944—1983 роках — письменник і громадський діяч Бажан Микола Платонович
• кв. № 6 — академік Шліхтер Олександр Григорович (у 1936—1940 роках)

• IV поверх:

• кв. № 9 — письменник Большак Василь Григорович (у 1973—1988 роках)

• № квартири невідомий — оперна співачка Мірошниченко Євгенія Семенівна (у 1985—2009 роках)
• № квартири невідомий — письменник Загребельний Павло Архипович (у 1977—1999 роках)

Меморіальні дошки

• Миколі Бажану — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Макогон, архітектор О. Стукалов; встановлена у 1984 році.
• Павлу Загребельному — бронзова з барельєфним портретом; встановлена 20 серпня 2014 року.
• Євгенії Мірошниченко — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Мельничук; встановлена 27 квітня 2019 року.
• Кирилові Сухомлину — бронзова з барельєфним портретом, скульптор В. Проскуров, архітектор Г. Урсатий; встановлена у 1989 році, демонтована.
• Павлу Тичині — бронзова з барельєфним портретом, скульптор А. Фуженко, архітектор Т. Довженко; встановлена у 1971 році.
• Стефану Турчаку — бронзова з рельєфним зображенням ліри і нотного стану, скульптор В. Сівко; встановлена у 1994 році.
• Олександру Шліхтеру — білий мармур, архітектор І. Шмульсон; встановлена у 1959 році, демонтована в рамках декомунізації.

• 

  Кирилу Сухомлину

• 

  Миколі Бажану

• 

  Павлу Тичині

Джерела

• Малаков Д. В. Архітектор Григор'єв. Київський спадок. — К. : Видавничий дім «Кий», 2010. — 192 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-8825-64-4.
• Гончаренко М., Шевченко Л. Житловий будинок 1934, в якому проживали відомі письменники, вчені, державні, політичні діячі // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
• Широчин С. С. Архитектура межвоенного Киева. Сталинки. — К. : Скай Хорс, 2022. — Т. 1. — 368 с. — (Архитектура межвоенного Киева) — 100 прим. — ISBN 978-966-2536-93-5.
• Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)