Будинок на вулиці Саксаганського, 33-35/30

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок на вулиці Саксаганського, 33-35/30

Kyiv, Saksaganskogo str., 33.JPG

50°26′08″ пн. ш. 30°30′46″ сх. д. / 50.435750000027773865° пн. ш. 30.51300000002778035° сх. д. / 50.435750000027773865; 30.51300000002778035Координати: 50°26′08″ пн. ш. 30°30′46″ сх. д. / 50.435750000027773865° пн. ш. 30.51300000002778035° сх. д. / 50.435750000027773865; 30.51300000002778035
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Тип житловий будинок[d]
Пам'ятка архітектури місцевого значення України і пам'ятка історії місцевого значення України
Тип будівлі прибутковий будинок
Стиль історизм
Архітектор Зекцер Йосип Абрамович
Будівництво 1910 1911 роки
Відомі мешканці Бабель Ісак Еммануїлович,
Стасюк Микола Михайлович,
Шейнін Єгошуа Павлович
Адреса вулиця Саксаганського (Київ)
CMNS: Будинок на вулиці Саксаганського, 33-35/30 у Вікісховищі

Будинок на вулиці Саксаганського, 33-35/30 — житловий будинок у Голосіївському районі міста Києва на розі вулиць Саксаганського і Антоновича. Зведений на початку XX століття. Має статус пам'ятки архітектури та історії (№ 299)[1][2].

Історія[ред. | ред. код]

Будинок зведений у 1910—1911 роках на замовлення власника ділянки, купця Хаїма-Бера (Бориса) Бенціоновича Гронфайна[3][4]. Автором проєкту став київський архітектор Й. Зекцер[5][3][6][7].

Опис[ред. | ред. код]

Будинок стоїть на червоній лінії вулиць, наріжний, через перепад висот він має п'ять поверхів з боку вулиці Саксаганського і шість — з боку вулиці Антоновича. Має складну конфігурацію у вигляді латинської букви F, двосекційний, головний вхід і проїзд на подвір'я — з вулиці Саксаганського. Цегляний, пофарбований, перекриття пласкі, дах двосхилий, вкритий шифером[5].

Зведений у стилі історизм у формах модернізованої неоготики. Наріжжя зрізане, акцентоване еркером і високою шатровою вежею. Вуличні фасади різні за довжиною, асиметричні, розчленовані вертикально тривіконними розкріповками на флангах і, ближче до наріжжя, двовіконними еркерами, в одному з яких з боку вулиці Саксаганського розміщено головний вхід із сходовою клітиною. Розкріповки завершуються вінцевими фронтонами оригінального трикутного абрису, еркери — неоготичними щипцями з пінаклями. Вікна прямокутні, дво- і тристулкові, на другому і третьому поверхах (з боку вулиці Антоновича — на третьому і четвертому відповідно) прикрашені підвіконними тафлями із простим геометричним орнаментом, на четвертому поверсі (з боку вул. Антоновича — п'ятому) — сандриками у «тюдорівському» стилі, на останньому поверсі — зубчастими надвіконними смугами. Фасади доповнені балконами на два і три віконні прорізи, з металевою балюстрадою. У XXI столітті більшість балконів засклили, що зіпсувало первісний ансамбль[5].

У 1980-х роках у будинку провели капітальну реконструкцію, в рамках якої старі дерев'яні перекриття замінили на залізобетонні, а нижній поверх з боку вулиці Антоновича та на наріжжі облицювали лабрадоритом. Однак під час даної реконструкції були частково втрачені завершення фасадів[5].

Відомі особи, пов'язані з будинком[ред. | ред. код]

У 1920-х роках у цьому будинку жив Микола Михайлович Стасюк, політичний і кооперативний діяч, один із засновників Української Центральної Ради. Раніше, у 1910-х роках, він також жив на вулиці Саксаганського, але у будинках № 83 і № 141. Після 1918 року деякий час жив у еміграції, у 1920 році повернувся в Україну. Репресований у 1931 році[5].

Між 1905 та 1941 роками (з перервами) у квартирі № 7 секції № 3 мешкав Єгошуа Павлович Шейнін, хоровий диригент, композитор, педагог[8].

У цьому будинку неодноразово бував письменник Ісак Бабель[9]. У 1910-х роках він за дорученням батька вів ділові переговори із власником будинку, купцем 1-ї гільдії Хаїмом-Бером Гронфайном, якому належала фірма з продажу сільськогосподарських машин[10][4]. Там майбутній письменник, який тоді ще був студентом Київського комерційного інституту, закохався у доньку домовласника, Євгенію Гронфайн[6]. Через соціальну нерівність Гронфайн не дав згоди на одруження своєї багатої доньки із бідним студентом, тоді закохані втекли до Одеси, рідного міста Бабеля, і там одружилися. Після Жовтневого перевороту Хаїм-Бер Гронфайн примирився із зятем, адже соціальні ролі змінилися: Бабель став відомим радянським письменником, а багатій Гронфайн збіднів[11], тому під час своїх візитів до Києва навесні 1925 року[12] і в 1927 році Бабель зупинявся у будинку Гронфайна[5].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.03.1999
  2. Інформаційний зведений перелік об'єктів культурної спадщини Голосіївського району. Станом на 1.11.2018. www.guoks.gov.ua. Департамент охорони культурної спадщини. Архів оригіналу за 28.01.2019. Процитовано 26 січня 2019 року. 
  3. а б Забудова Києва, 2012, с. 485.
  4. а б Третьяков, 2017, с. 141.
  5. а б в г д е Звід, 2004, с. 1105.
  6. а б Гирич, 2018, с. 364.
  7. Гирич, 2014, с. 67.
  8. Звід, 2004, с. 1106.
  9. Гирич, 2014, с. 68.
  10. Кальницкий, 2012, с. 264.
  11. Кальницкий, 2012, с. 265.
  12. Киев, 1982, с. 493.

Джерела[ред. | ред. код]