Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17


50°26′10″ пн. ш. 30°30′25″ сх. д. / 50.43611111113888512° пн. ш. 30.50694444447222153° сх. д. / 50.43611111113888512; 30.50694444447222153Координати: 50°26′10″ пн. ш. 30°30′25″ сх. д. / 50.43611111113888512° пн. ш. 30.50694444447222153° сх. д. / 50.43611111113888512; 30.50694444447222153
Тип будівля
Статус спадщини щойно виявлений об'єкт культурної спадщиниd
Країна  Україна
Розташування Київ
Архітектурний стиль модерн і історизм
Архітектор Зекцер Йосип Абрамович
Будівництво 1917 — 1918
Відомі мешканці Олександр Дорошкевич
Адреса вул. Саксаганського, 61/17
Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17. Карта розташування: Київ
Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17
Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17 (Київ)
Мапа

CMNS: Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17 у Вікісховищі

Будинок на вулиці Саксаганського, 61/17 — житловий будинок у Голосіївському районі Києва, на вулиці Саксаганського, на розі з вулицею Тарасівською. Зведений у 1914—1916 роках як прибутковий будинок, має статус щойно виявленої пам'ятки архітектури, історії та містобудування[1].

Історія[ред. | ред. код]

Ділянкою, де стоїть сучасний будинок № 61/17 наприкінці XIX століття володіла дружина дійсного статського радника Дарія Романкевич[2]. Із будівель тут були двоповерховий дерев'яний головний будинок та чотириповерховий цегляний флігель[3]. Пізніше садиба перейшла у власність до Станіслави Едуардівни Бродської, в якої на початку 1910-х років садибу придбав Хаїм Срулевич Вольфман[2], купець 1-ї гільдії[4].

У 1914 році новий власник вирішив замість дерев'яного головного будинку звести новий, цегляний[3], і 27 червня 1914 року подав прохання до міської влади на видачу дозволу на будівництво[2]. Вольфман замовив зведення будинку відомому архітектору Й. Зекцеру[5][6], який, розробивши проєкт, почав будівництво, проте 1915 року за невідомих причин подав заяву про відмову від нагляду за будівництвом, внаслідок чого будівельні роботи на деякий час призупинилися[2]. Пізніше будівництво продовжив новий підрядник, інженер-технолог Климентій Борисович Грінберг[2]. За даними «Зводу пам'яток історії та культури України» будинок споруджувався у 1917—1918 роках[3], але за іншими джерелами будівництво було завершене вже в 1916 році[2].

Після зведення будинок використовувався як прибутковий. У 1918 році співвласниками будинку стали орендарі 18 квартир у ньому, яким Хаїм Вольфман продав будинок[2].

У 1909 році в будинку певний час базувалося товариство взаємодопомоги повивальних баб і фельдшериць[7].

Опис[ред. | ред. код]

Будинок цегляний, фарбований, має шість поверхів з боку вулиці Саксаганського і сім — з вулиці Тарасівської. У плані Г-подібний, двосекційний, у глибині ділянки, паралельно вулиці Саксаганського, стоїть флігель, приєднаний до основного об'єму. Перекриття пласкі, з залізобетону, двосхилий дах вкритий шифером. Перший поверх призначався під торговельні приміщення. Цоколь будинку облицьований полірованим гранітом[3].

Обидва чолові фасади будинку (з вулиці Саксаганського і з Тарасівської) — симетричні, тривісні, композиційні осі виділені розкріповками, що завершуються модерністичними трикутними та прямими аттиками (у бічних розкріповках поле аттиків прикрашене рустованими архівольтами). Домінантою композиції є наріжна частина зі зрізаним кутом, підкреслена невеликим вхідним порталом і рядом балконів, увінчана аттиком складної форми. Чолові фасади декоровані у стилі пізнього модерну[5][8] з елементами неокласицизму[2]. Особливістю декору будинку є різні за формами, пропорціями та оздобленням віконні прорізи: більшість — прямокутні, у бічних розкріповках на рівні п'ятого-шостого поверхів — аркові, декоровані рустованими архівольтами, у центральних розкріповках на рівні другого-третього поверхів — парні, із заокругленими зверху зовнішніми кутами. Додатково чолові фасади прикрашені рустуванням на рівні першого-четвертого поверхів і ліпними декоративними елементами — квадратними розетками, орнаментальними смугами, підвіконними та надвіконними вставками, серед яких виділяються вставки у вигляді подвійних хрестів під вікнами п'ятого (з боку вулиці Саксаганського) та шостого (з боку вулиці Тарасівської) поверхів. Тильний фасад позбавлений декору і має лише два напівкруглі ризаліти зі сходовими клітками та ліфтовими шахтами. Внутрішнє планування будинку змінилося після низки капітальних ремонтів, із первісного декорування збереглися лише металева огорожа сходів, виконана у стилі модерн, та метласька плитка на підлозі[3][9].

Флігель зведений наприкінці XIX століття, чотириповерховий, цегляний, фарбований, прямокутний у плані, односекційний. Перекриття пласкі, односхилий дах вкритий бляхою. Головний фасад вирішений у стилі історизму з елементами неоренесансного цегляного декору. Має асиметричну композицію, лівий фланг виділений ризалітом, що завершується ступінчастим аттиком, увінчаним невеликим трикутним фронтоном. Фасад декорований рустуванням на рівні першого-третього поверхів, міжповерховими та вінцевим карнизами із дентикулами. Вікна прямокутні, в ризаліті, на рівні другого-третього поверхів фланковані невеликим пілястрами, аналогічні пілястри фланкують основну площину фасаду[3].

Видатні мешканці[ред. | ред. код]

У квартирі № 9 у 1920-х роках мешкав літературознавець, педагог і громадський діяч Олександр Дорошкевич[3][10][11][7].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011 № 10/38-11
  2. а б в г д е ж и Короб, Широчин, 2021, с. 157.
  3. а б в г д е ж Звід, 2004, с. 1138.
  4. Третьяков, 2017, с. 110.
  5. а б Гирич, 2018, с. 364.
  6. Гирич, 2014, с. 67.
  7. а б Короб, Широчин, 2021, с. 161.
  8. Гирич, 2014, с. 68.
  9. Короб, Широчин, 2021, с. 158.
  10. Гирич, 2018, с. 371.
  11. Гирич, 2014, с. 76.

Джерела[ред. | ред. код]