Будинок на вулиці Староєврейській, 10 (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок на вулиці Староєврейській, 10

49°50′26″ пн. ш. 24°01′55″ сх. д. / 49.84055555558332884° пн. ш. 24.03194444447222367° сх. д. / 49.84055555558332884; 24.03194444447222367Координати: 49°50′26″ пн. ш. 24°01′55″ сх. д. / 49.84055555558332884° пн. ш. 24.03194444447222367° сх. д. / 49.84055555558332884; 24.03194444447222367
Тип будівля і пам'ятка архітектури[d]
Статус спадщини пам'ятка архітектури національного значення України
Країна  Україна
Розташування Львів
Архітектурний стиль ренесанс
Адреса Вулиця Староєврейська
Будинок на вулиці Староєврейській, 10 (Львів). Карта розташування: Львів
Будинок на вулиці Староєврейській, 10 (Львів)
Будинок на вулиці Староєврейській, 10 (Львів) (Львів)
Мапа
CMNS: Будинок на вулиці Староєврейській, 10 у Вікісховищі

Будинок на вулиці Староєврейській, 10 (також кам'яниця Гарайовичовська[1], Гараєвичівська, конскрипційний № 277[1]) — житловий будинок XVII століття[2], пам'ятка архітектури національного значення (охоронний № 1296). Розташований в історичному центрі Львова, на вулиці Староєврейській.

Історія[ред. | ред. код]

Ділянка, де розташований сучасний будинок № 10, була забудована ще у XV столітті, тут стояв готичний будинок із мурованими підвалами, ймовірно, фахверковий, який в історичних документах 1569 і 1573 років фігурує під назвою «кам'яниця Гарлевичівська»[3]. У 1597 році міщанин Альберт Гарайович (Harajowicz), який нещодавно переїхав до Львова, побудував на фундаментах і підвалах старого будинку нову, ренесансну кам'яницю[3]. Новий будинок мав дводільну, двотрактову планувально-просторову структуру та білокам'яний декор[3]. За твердженням дослідника Ігоря Мельника, у 1630—1638 роках будинок мав назву «кам'яниця Матіаса порохівника», у 1639—1665 — «кам'яниця Гарайовича», у 1659—1666 роках — «кам'яниця Гарайовичової»[1], у львівських шосових (податкових) книгах 1639—1666 років кам'яницю називають Гараєвичова або Гараєвичівська[3].

Станом на 1767 рік будинок належав вірменському сап'янику Бедросу Лісогоричу[3]. Наприкінці XVIII століття будинок ґрунтовно перебудували, зберігши чільний фасад, але дещо змінивши внутрішнє планування; тоді ж у подвір'ї будинку звели двоярусні вбиральні[3].

З початку XIX століття будинком володіли представники єврейської громади Львова[3]. Так, станом на 1851 рік кам'яниця належала Лейбу Фінклєру (Leib Finkler) і Абраму-Йоселю Райльзесу (Reilses), у 1863 році на першому поверсі діяв шинок Нафталі (Naftali)[3]. У 1866 році власники будинку отримали від магістрату дозвіл на добудову третього ярусу вбиралень (автор проекту — архітектор Якуб Цвіллінґ)[3]. У документах 1871 року власниками будинку значилися Абрам-Йозель Райльзес, Овадія Фінклєр і Двора Берльштайн[3] (Ігор Мельник, втім, власниками називає Лайба Фінкера і Й. Рейцеса[1]).

У 1881 році в будинку перебудували горище, підвищивши дах з 2,6 м до 5 м, влаштувавши дахові вікна та світловий ліхтар над сходами[3].

Наприкінці XIX століття у будинку діяла галантерейна крамниця Самуеля Гірша Берльштайна (Berlstein), для якої 1890 року архітектор Леопольд Вархаловський (Warchałowski) розробив проект накладних дерев'яних вітрин[3]. У 1892 році будинок перебудували за проектом архітектора Альфреда Каменобородського[1][2].

За даними адресної книги 1902 року в будинку діяла галантерейна крамниця Абрама Авіна (Awin), а також проживали директор юдейського театру Й.-Б. Ґімпель (Gimpel), кушнір Лейб Бачис (Baczys) і кравець чоловічого одягу Сімхе Фрукс (Fruks)[3]. Станом на 1916 рік будинок належав Ізраелю Швадрону і співвласникам[1].

Після Першої світової війни будинок перейшов у власність до Ісаака (Іцака) Руди (Rudy), який здавав в оренду приміщення першого поверху під різноманітні майстерні, склади і крамниці[3]. Так, у 1926 році одне з приміщень першого поверху орендував Б.-С. Гіфнік, який пристосував їх під крамницю і склад (автор проекту — архітектор Марек Ляксер)[3]. В іншому приміщенні, так званій «тильній ізбі», через яку пролягав прохід на подвір'я, у 1932 році діяла ювелірна крамниця, що належала Лаурі Бліц[3]. Деякий час у будинку розміщувалася молочарня Кляйнрока[4]. У 1935 році усі приміщення першого поверху зайняла майстерня-крамниця пасків і торб фірми «Тіп-Топ», керована Леоном Шляфріґом, для крамниці прорубали широкі входи з віконцями за проектом інженера Владислава Бляйма[3]. Того ж, 1935 року в будинку реконструювали каналізацію за проектом архітектора Мечислава Лозинського[3].

За радянських часів колишні торгові приміщення першого поверху перебудували під житлові кімнати. У 1979 році Постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 6 вересня будинок внесли до Національного реєстру пам'яток (охоронний № 1296)[3].

у 1990 році після ретельного обстеження будинку архітектори інституту «Укрзахідпроектреставрація» підготували проект реставрації будинку, проте роботи почалися лише у 2000-х роках, коли провели опорядження головного фасаду[3].

Опис[ред. | ред. код]

Будинок цегляний на кам'яних фундаментах, триповерховий, у плані прямокутний, видовжений, із внутрішнім подвір'ям. Головний фасад тривіконний, асиметричний[2], оздоблений у стилі ренесанс, по краях прикрашений квадровим рустуванням, на рівні першого поверху — дощатим. Вікна прямокутні, з білокам'яним профільованим обрамуванням, на другому поверсі прикрашені прямими сандриками та прямокутними підвіконними тафлями з рельєфним рослинним орнаментом. Профільований карниз над першим поверхом візуально відокремлює його від решта. Завершується фасад аттиком із трьома горищними віконцями та карнизом великого виносу. Головний вхід розташований на центральній осі і оформлений у вигляді білокам'яного ренесансного порталу, який первісно мав ліхтар, пізніше замурований. Вхідні двері дерев'яні, засклені, оздоблені кованими ґратами у стилі ар деко, на яких вміщена монограма «RL»[1].

Внутрішнє планування будинку — дводільне, двотрактове. У підвалах будинку частково збереглися елементи первісної кам'яниці XV століття: фрагменти готичних стін, білокам'яних сходів, білокам'яний портал (частково). В сінях також збереглася частина білокам'яного ренесансного підп'ятника у вигляді шишки пінії. Внутрішні сходи будинку дерев'яні з точеними балясинами, тримаршові, освітлені світловим ліхтарем.

Будинок — характерний приклад житлової забудови XVI—XVII століть.

Галерея[ред. | ред. код]

  • Монограма на вхідних дверях
    Монограма на вхідних дверях
  • Сіни
    Сіни
  • Сіни
    Сіни
  • Сходова клітка
    Сходова клітка
  • Фрагменти підлогової плитки
    Фрагменти підлогової плитки
  • Фрагменти підлогової плитки
    Фрагменти підлогової плитки

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Мельник І., 2011, с. 290.
  2. ↑ а б в ПГиА, 1985, с. 70.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Оксана Бойко, Василь Слободян. Вул. Староєврейська, 10 – колишня кам'яниця Гараєвичівська. www.lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020 року.
  4. ↑ 1243 вулиці Львова, 2009, с. 48.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Л. : Апріорі, 2009. — 528 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Мельник І. В. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці. — Л. : Апріорі, 2011. — Т. V. — 320 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-032-2.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Жариков Н. Л., Логвин Г. Н. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 8000 прим.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинок_на_вулиці_Староєврейській,_10_(Львів)&oldid=38158852