Будище (Звенигородський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Будище
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Звенигородський район
Рада/громада Будищенська сільська рада
Код КОАТУУ 7121281201
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1630 — 1640
Населення 711[1]
Площа 1,715 км²[3]
Поштовий індекс 20213
Телефонний код +380 4740
Географічні дані
Географічні координати 49°11′40″ пн. ш. 31°01′48″ сх. д. / 49.19444° пн. ш. 31.03000° сх. д. / 49.19444; 31.03000Координати: 49°11′40″ пн. ш. 31°01′48″ сх. д. / 49.19444° пн. ш. 31.03000° сх. д. / 49.19444; 31.03000[2]
Середня висота
над рівнем моря
225 м
Відстань до
обласного центру
87,1 (фізична) км[4]
Відстань до
районного центру
15 км
Найближча залізнична станція Звенигородка
Місцева влада
Адреса ради с. Будище
Сільський голова Кулик Валерій Леонідович
Карта
Будище. Карта розташування: Україна
Будище
Будище
Будище. Карта розташування: Черкаська область
Будище
Будище
Locator Dot2.gif
Розташування села Будище

Буди́ще — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 15 км від районного центру — міста Звенигородки та за 30 км від залізничної станції Звенигородки. Населення — 711 чоловік.

Історія[ред. | ред. код]

Село засноване у першій половині 17 століття. На місці села колись у лісі була буда, де виробляли поташ. Звідси й пішла його назва. На лісових промислах почали виникати поселення, переважно із кріпосних, які втікали від панів, та з селян із розорених татарами сіл.

У путівнику «Шляхами Великого Кобзаря» зазначено, що у 1740 році Будище складалося з 70 дворів. П. Енгельгардт, одержавши в спадщину Будище та сім сіл, у 1828 році збудував у селі маєток. У 1828–1829 роках у пана служив козачком юний Тарас Шевченко. Досі збереглися три дуби, які називають Шевченковими. За переказами, у дуплі одного з них Тарас ховав свої малюнки.

До реформи 1861 року в селі було 156 дворів. Як розповідають, розробляли ліс смілянські промисловці. Звідси — «Будища смілянська».

У 1852 році спадщину Енгельгардта було поділено між дружиною і трьома синами. Будище отримав юнкер Петро. У 1870 році в селі побудовано новий житловий будинок. На дочці Петра — Наталі одружився Моссаківський, який узяв управління маєтком. У 1913 році він побудував двоповерхову школу.

До радянської влади село поділялося на дві частини — «Правда» і «Кривда», де відповідно жили багаті і бідні.

Роки радянської влади[ред. | ред. код]

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

У 1937 році в колишньому маєтку Енгельгардта почала працювати школа. У 1957 році в ній створено будинок для жінок похилого віку, який у 1973 році організовано в інтернат для психічнохворих.

Під час Німецько-радянської війни 239 меншканців села воювали на фронтах, 112 з них загинули, 127 удостоєні урядових нагород. 1955 року, на іх честь, в селі споруджено пам'ятник.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі працювала школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, майстерня пошиття одягу.

В селі містилася рільнича бригада № 4 колгоспу «Батьківщина Шевченка» (центральна садиба у селі Моринцях), працювало дослідне господарство Шевченківського гідромеліоративного технікуму.

Сучасність[ред. | ред. код]

На території села працює: ПСП імені Шевченка, школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок-інтернат. У 2004 році село газифіковано.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Колишня садиба Енгельгардтів та парк включені в Національний заповідник імені Т. Г. Шевченка.
  • Гупалівщина — заповідне урочище місцевого значення.

Персоналії[ред. | ред. код]

З 1829 року тут жив Тарас Шевченко, коли його забрали до поміщицького двору і він був козачком у пана Енгельгардта. Будище багато разів згадується у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», в поемі «Гайдамаки». Тепер на колишньому будинку Енгельгардта (зараз це восьмирічна школа) на честь перебування Шевченка встановлено меморіальну дошку. В парку ростуть два велетенські дуби, які селяни називають шевченковими. Ім'ям поета в селі також названо вулицю.

У селі народились:

Стела на місці хати, де народився Ю. Тютюнник

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]