Будник Василь Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будник Василь Сергійович
Будник Василь Сергійович.jpg
Народився 24 червня 1913(1913-06-24)
Семенівка, Чернігівщина
Помер 8 березня 2007(2007-03-08) (93 роки)
Дніпропетровськ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Україна Україна
Національність українець
Alma mater Московський авіаційний інститут
Галузь наукових інтересів ракетобудування
Заклад Інститут технічної механіки НАН України і Національного космічного агентства України, м. Дніпропетровськ
Вчене звання професор
академік НАН України
Науковий ступінь доктор технічних наук
Член Національна академія наук України
Відомий завдяки: проектування ракетно-космічних систем
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Ленінська премія
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Заслужений діяч науки і техніки України
Медаль «За трудову відзнаку»
Премія ім. М. Янгеля НАН України
Почесний працівник космічної галузі України

Васи́ль Сергі́йович Бу́дник (нар.24 червня 1913, Семенівка — пом. 8 березня 2007) — український радянський вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор, академік АН УРСР (1967), доктор технічних наук (1960), професор (1962). Герой Соціалістичної праці (1959), лауреат Ленінської премії (1960), заслужений діяч науки УРСР (1983). Лауреат премії ім. М. К. Янгеля, ветеран космічної галузі України, Почесний працівник космічної галузі України, Почесний громадянин Дніпропетровська.

Професійний доробок[ред.ред. код]

В 1934—1943 — працює льотчиком-інструктором в авіаційному інституті Москви.

У 1940 по фаху «озброєння літаків» закінчив Московський авіаційний інститут.

В 1940—1943 роках працює конструктором у московському КБ Іллюшина.

В 1943—1946 — на роботі в Реактивному НДІ (НДІ-1 МАП).

1946—1951 роки — в НДІ КБ Корольова, стає заступником головного конструктора.

У 1945 був відряджений до Німеччини для вивчення німецької ракетної техніки, керував групою «Зоммерда» інституту «Нордхаузен» (радянська окупаційна зона Німеччини).

З 1951 по 1954 — головний конструктор на військовому заводі в Дніпропетровську, в 1951—1958 — перший заступник головного конструктора дніпропетровського Особливого КБ.

З 1962 року працював професором Дніпропетровського державного університету.

У 1972—1980 — заступник керівника Дніпропетровського відділення Інституту механіки АН УРСР, із 1973 —керівник сектору проблем ракетно-космічної техніки.

У НАНУ та НКАУ заступник директора у 1980—1988, у 1988—1998 — радник при дирекції, з 1988 — головний науковий співробітник інституту технічної механіки.

Працюючи заступником С. П. Корольова, безпосередньо брав участь у створенні та організації серійного виробництва радянських балістичних ракет:

  • 1946—1953 — Р-1, Р-2, Р-5,
  • 1953−1971: працював над створенням перших стратегічних ракет (на висококиплячих компонентах палива) Р-12, Р-14, Р-16, Р-36 — з орбітальними головними частинами, що розділяються, з наземним і шахтним базуванням,
  • над створенням космічних ракет-носіїв — «Космос», «Космос-2», «Циклон» і космічних апаратів до них, розробкою і літними випробуваннями рухливого ґрунтового ракетного комплексу з ракетою комбінованого (тверде та рідке паливо) типу.

Його наукові праці лягли в основу наукового напрямку по оптимальному проектуванню ракетно-космічних систем.

У 1962 обраний членом-кореспондентом АН УРСР, з 1967 — академік АН УРСР.

Ініціатор створення фізико-технічного факультету в Дніпропетровському університеті, що став із часом справжньою кузнею наукових та інженерних кадрів для ракетно-космічної промисловості (за роки його існування випущено понад 20 тисяч спеціалістів).

2000 року як видатному науковцеві призначена державна стипендія[1].

2004 року за вагомий особистий внесок у розвиток космічної галузі, багаторічну самовіддану працю та з нагоди 50-річчя від заснування Державного конструкторського бюро «Південне» імені М. К. Янгеля нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня[2].

Опубліковані твори[ред.ред. код]

  • Від штурмовиків Іл-2 до космічних ракет (спогади). — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1993 (рос.)
  • Інерційні механічні енергоакумулюючих системи. — Київ: Наукова думка, 1986 (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]