Будяк Юрій Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будяк Юрій Якович
Письменник та вояк Будяк Юрій

Письменник та вояк Будяк Юрій
Народження 1879(1879)
  Красногірка, Костянтиноградський повіт Полтавська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 28 вересня 1942(1942-09-28)
  Київ, Райхскомісаріат Україна
Рід діяльності громадський діяч
журналіст
письменник
S: Роботи у Вікіджерелах

Ю́рій Я́кович Будя́к (справжнє прізвище — Покос) (*1879(1879), Красногірка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, тепер — Машівського району Полтавської області; †28 вересня 1942, Київ[1]) — український письменник, журналіст, громадський діяч; також педагог на Полтавщині. Жертва Сталінських репресій.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в сім'ї безземельного селянина, теслі (батько помер, коли майбутньому письменнику було п'ять років). З малих літ наймитував, але встигав також учитися. Після закінчення сільської школи працював у Катеринославі, відтак у Криму, на Кавказі: був чабаном, вантажником, бляхарем, матросом, аптекарським практикантом. Одночасно вчився, щоб здати екстерном за гімназичний курс.

Існують підтвердження, що під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899–1902 роках Юрій Покос був волонтером (спочатку рядовим, потім командував невеликим загоном бурів). Врятував від розстрілу полоненого британського журналіста Вінстона Черчилля (згодом прем'єр-міністра Великої Британії). Завдяки його допомозі потрапив до Великої Британії, де родина Черчилля запропонувала Покосові вступити до Оксфордського університету, але на заваді стало недостатнє володіння англійською мовою. Але сам Будяк-Покос про це ніколи не писав; у мемуарах Черчилля також немає згадки про цей епізод, єдине його джерело — спогади письменника Василя Минка, якому Будяк нібито сам розповів цю історію[2]. В останні роки з'явилися публікації, де аналізуються можливі причини мовчання обох учасників подій.

Перш, ніж повернутися додому, відвідав Сполучені Штати Америки, потім — Французьку республіку, Королівство Італія, Османську імперію. Є відомості, що бував також у Сингапурі та Єгипті. Про своє подорожування розповідав Докії Гуменній. Цю розмову вона подає у книзі спогадів "Дар Евдотеї".

Протягом довгого часу вчителював на селі (про це розповів у автобіографічному творі «Записки учителя 1899–1906», який від 1909 року друкувався в «Літературно-науковому вістнику», а згодом, 1912 року, вийшов окремим виданням; перекладався німецькою мовою). Обстоював навчання рідною мовою, прищеплював учням любов до української літератури, що викликало незадоволеність шкільного начальства.

Брав участь у революційних подіях 1905 року, був ув'язнений.

З 1912 року навчався в Київському політехнічному інституті. 1916 року вступив до Одеської школи прапорщиків, але не закінчив її через хворобу.

У період визвольних змагань обирався заступником голови білоцерківської «Просвіти», незначний час працював в апараті Центральної Ради.

У радянський час — на літературній роботі.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Друкувався з 1895 року. Крім «Літературно-наукового вістника», до революції співпрацював у періодиці: «Хлібороб», «Громадська думка», «Українська Хата», «Рада», «Село», «Засів», «Бджола», «Киевская старина». Видав поетичні збірки «На полях життя» (за різними відомостями — 1909 або 1910), «Буруни» (1910), історичні поеми «Невольниця-українка» (1907) та «Пан Базалей» (1911). За радянської влади належав до літературної організації селянських письменників «Плуг», друкувавсь у «Червоному шляху», «Плузі», «Плужанині», «Червоних квітах», «Глобусі». Написав п'єси «Під промінням Червоного Жовтня», «Жовтнева казочка» (1924), видав збірку повістей «До великої брами» (1929), але найбільше писав для юних читачів. Його твори зажили великої популярності в Україні, особливо серед дітей (перелік деяких його видань див. нижче); перекладалися російською, білоруською та іншими мовами.

Ув'язнення та кінець життя[ред.ред. код]

Ще в 1922 та 1924 роках Будяка двічі заарештовували органи ЧК за звинуваченням у тому, що при нападі білих на Білу Церкву він нібито брав участь у церемонії урочистої зустрічі бандитів, проте суд його виправдав.

1 лютого 1935 року Юрій Будяк був заарештований у Києві. 28 жовтня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений на п'ять років виправних трудових таборів. В обвинувальному висновку, підготовленому уповноваженим НКВС УРСР Проскуряновим, йому інкримінувалася приналежність до контрреволюційної організації, активна контрреволюційна діяльність і терористичні настрої, тісні зв'язки з розстріляним Григорієм Косинкою та арештованим керівником «Плугу» Сергієм Пилипенком. Пригадана йому була й короткочасна служба в апараті Центральної ради, співробітництво в українській дожовтневій пресі, яку потрактовано як націоналістичну. Покарання відбував у Карагандинському таборі НКВС, потім — в Ухті і Воркуто-Печорському таборі.

Звільнений після відбуття строку покарання 1 лютого 1940 року, повернувся до Києва. Помер 1942 р. під час німецької окупації. Деякі джерела помилково вказують як дату смерті 1943 р.[3]

Похований у Києві на Куренівському кладовищі[4]. На могилі стандартний мозаїчний обеліск-стела з чорною мармуровою табличкою

Будяк-Покос Юрій Якович. 1878 — 1942

Інші книжки Юрія Будяка[ред.ред. код]

  • Маленьким діткам (1927)
  • На вовка (1927)
  • Стрільці-ловці (1927)
  • Гриць-бешкетник (1928)
  • Зозуля-регендуля (1928)
  • Лелека здалека (1928)
  • Загадочки-думочки (1928)
  • Мак та жито (1928)
  • Заблукалий (1928)
  • Хоробрі музики (1962)

Сучасна публікація п'яти віршів Юрія Будяка — в антології «„Українська хата“. Поезії 1909–1914» (Київ: Молодь, 1990, с. 44-47).

2015-го року в видавництві "Клуб сімейного дозвілля" вийшла художньо-біографічна книга за авторством сучасної української письменниці Наталії Доляк про Юрія Покоса (Будяка) - "Загублений між війнами"[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Любченко А. Щоденник. Торонто, 1951; цю ж дату, посилаючись на архіви ЗАГСу, наводить і Людмила Проценко (Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник. — К., 1994. — С. 258)
  2. Врятувати Черчілля. Український поет узяв у полон майбутнього прем'єра. Кость Бондаренко. Історична правда. 24 березня 2011. Процитовано 17 травня 2015. 
  3. http://www.profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=2476
  4. Проценко Л.А. Київський некрополь : путівник-довідник. — К. : Укр. письменник, 1994. — С. 258
  5. Н. Доляк. Загублений між війнами - Книжковий Клуб. Клуб Сімейного Дозвілля. Книжковий інтернет-магазин. КСД. Книжковий Клуб. Клуб Сімейного Дозвілля. Книжковий інтернет-магазин. КСД. Процитовано 2016-04-02. 

Джерела[ред.ред. код]

  • П. М. Довгалюк. Будяк Юрій Якович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 243.
  • І. Ільєнко. Юрій Будяк // Літературна Україна, 23 травня 1991, № 21, с. 8 (пізніше ця біодовідка увійшла до збірки «…З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій», що вийшла під редакцією Олекси Мусієнка у Києві наприкінці 1991 року) — Інтернет-версії з деякими помилками див. [1], [2] та деінде.
  • І. Філіппова. Людина в смокінгу, з метеликом, в офіцерському мундирі. До 130-річчя від дня народження Уїнстона Черчілля: дещо про характер, долю та українські аспекти біографії // День, 4 грудня 2004, № 222, с. 7 (у статті наведено фрагмент зі спогадів Василя Минка «Червоний Парнас»; Інтернет-версія — [3]).
  • Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. Львів: НТШ, 1993, т. 1, с. 185; 2003, т. 11, с. 275.
  • С. А. Крижинівський. Будяк Юрій Якович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — С. 547. — ISBN 966-02-2682-9.
  • Сидоренко Н. Будяк Юрій Якович // Українська журналістика в іменах. — Випуск 9. — Львів, 2002.
  • В. Шевчук. Юрій Будяк // «Українська хата». Поезії 1909–1914. Київ: Молодь, 1990, с. 43 [увага! Дату загибелі вказано помилкову].
  • В. Трощинський. Африка // Енциклопедія української діяспори. Київ; Нью-Йорк; Чікаґо; Мельборн: Наукове товариство ім. Шевченка, 1995, т. 4, с. 37 [увага! В тексті статті помилково вказано, що Будяк — справжнє прізвище, а Покос — псевдонім].
  • А. Варварич. «25 фунтів за голову Черчілля». Як український письменник порятував майбутнього англійського прем'єра // Літературна Україна, 22 липня 1993, № 29, с. 4.
  • «Імена твої, Україно» — Іван Корсак, Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007 ст. 118–123