Буенос-Айрес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Буенос-Айрес
Ciudad Autónoma de Buenos Aires

Герб Прапор
Герб Буенос-Айреса Прапор Буенос-Айреса
Зверху униз, зліва направо: Вулиця 9 Липня • Ратуша • Обеліск • Травнева площа і Каса-Росада • панорама міста • Палац Національного конгресу • танго • Caminito в районі Ла-Бока • центр міста • панорама міста вночі
Зверху униз, зліва направо: Вулиця 9 ЛипняРатушаОбеліскТравнева площа і Каса-Росада • панорама міста • Палац Національного конгресутангоCaminito в районі Ла-Бока • центр міста • панорама міста вночі
Розташування Буенос-Айреса на мапі Аргентини
Розташування Буенос-Айреса на мапі Аргентини
Основні дані
34°36′12″ пд. ш. 58°22′54″ зх. д. / 34.60333° пд. ш. 58.38167° зх. д. / -34.60333; -58.38167Координати: 34°36′12″ пд. ш. 58°22′54″ зх. д. / 34.60333° пд. ш. 58.38167° зх. д. / -34.60333; -58.38167
Країна Аргентина Аргентина
Регіон Федеральний округ Аргентини
Столиця для Аргентина, Ріо-де-ла-Плата і Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плати

Межує з

— сусідні нас. пункти
Буенос-Айрес ?
Поділ
  • 15 комун[3]
    48 районів (офіційно)[4]
    110 районів (неофіційно)
  • Засновано 3 лютого 1536 (Педро де Мендоса)
    11 червня 1580 (Хуан де Ґарай)
    Перша згадка 1536
    Площа 202[2] км²
    Населення 2 891 082 осіб[1]
    · густота 14 312,29 осіб/км²
    Агломерація Великий Буенос-Айрес
    Висота НРМ 25  м
    Водойма Ла-Плата
    Офіційна мова іспанська (Аргентина)
    Назва мешканців портеньйо
    Міста-побратими Берлін (19 травня 1994), Сан-Паулу, Афіни, Белград, Більбао, Богота, Бразиліа, Кадіс, Дамаск, Генуя, Гуадіс, Тель-Авів-Яфо, Каїр, Київ (7 вересня 2000)[5], Ліма, Мадрид, Маямі, Монтевідео, Москва, Неаполь, Осака, Ов'єдо, Пекін, Прага, Ріо-де-Жанейро, Роттердам, Сантьяго, Санто-Домінго, Сеул, Севілья, Тулуза, Віго, Варшава, Кальярі, Мілан, Лукка, Бергамо, Агрідженто, Палермо, Альмерія, Барселона, Саламанка, Санта-Крус-де-ла-Пальма, Сантьяго-де-Компостела, Бейрут, Медельїн, Порту-Алегрі, Мехіко (2006), Кейптаун, Стамбул, Лісабон, Чімботе, Лондон, Ньюарк, Огайо, Оттава, Кіто, Загреб, Андалусія, Базиліката, Калабрія, Санкт-Петербург, Єреван, Серра-Рикко, Барранкілья, Рамалла, Ла-Пас, Кошиці
    Телефонний код (+54) 11
    Часовий пояс ART
    Номери автомобілів RA
    GeoNames 3435910
    OSM r1224652  ·R
    Поштові індекси 1000 - 14хх
    Міська влада
    голова уряду Буенос-Айресаd Орасіо Родрігес Ларрета
    Вебсайт BuenosAires.gov.ar
    Мапа
    Буенос-Айрес. Карта розташування: Аргентина
    Буенос-Айрес
    Буенос-Айрес
    Буенос-Айрес (Аргентина)


    CMNS: Буенос-Айрес у Вікісховищі

    Буе́нос-А́йрес (ісп. Buenos Aires — Добрі Вітри, читається як Аудіо [ˈbwenoˈsaiɾes]файл) — столиця Аргентини, адміністративний, культурний і економічний центр країни й одне з найбільших міст Південної Америки. Утворює одну з найбільших агломерацій у світі — Великий Буенос-Айрес[6].

    Історія[ред. | ред. код]

    Мапа міста 1536 року
    Затвердження конституції. 1854 рік
    Відкриття залізниці. 1873 рік
    Спорудження метро. 1912 рік
    Вулиця 9 липня. 1937 рік

    Буенос-Айрес заснований в 1536 (за іншими даними в 1535) році іспанським конкістадором Педро Мендосою[7] на південному березі Ла-Плати і включав велике поселення, яке надалі використовувалося як опорний пункт для пересування переселенців вглиб країни, і зручну гавань, яка давала можливість подорожувати по Атлантиці. Місто отримало назву Реаль-де-Нуестра-Сеньйора-Санта-Марія-дель-Буен-Айре (ісп. Real de Nuestra Señora Santa María del Buen Aire) на честь Богоматері Бонаріа, покровительки моряків.

    При нападі індіанців в 1541 р. місто було спалене[7] і покинуте. В 1580 р. воно було відновлене Хуаном де Гараєм під назвою Сьюдад-де-ла-Сантісіма-Тринідад (ісп. Ciudad de la Santísima Trinidad — місто пресвятої Трійці). Для порту було залишено стару назву — Пуерто-де-Буенос-Айрес (ісп. Puerto de Buenos Aires).

    Злиття морського порту і містечка, що стояло неподалеку, стало причиною об'єднання їх назв в одну довгу фразу «Місто Пресвятої Трійці і порт Богоматері Святої Марії хороших вітрів» (ісп. «Cuidad de la Santísima Trinidad y Puerto de Nuestra Señora de Santa María del Buen Aire»). На початку XIX в. назву було скорочено до Буенос-Айрес («хороші вітри»). Сучасні жителі Аргентини ще більш скоротили назву — в наші дні його неофіційно називають Байрес (ісп. «Bs. As.»).

    Від часів свого заснування місто неодноразово намагалися захопити. 1582 року це намагався зробити англійський корсар. 1587 року Буенос-Айрес хотів узяти англієць Томас Кавендіш. 1658 року на місто напали за наказом Людовіка XIV, короля Франції. 1699 року місто намагалася захопити банда піратів.

    Буенос-Айрес отримав статус столиці іспанської колонії Ріо-де-Ла-Плата 1776 року, завдяки чому розпочався період його процвітання та притоку мігрантів з країн Європи[8].

    1806 року місто було окуповане англійцями, але невдовзі відбите назад.

    1810 року у місті розпочалася Травнева революція і Буенос-Айрес став одним з найважливіших стратегічних центрів боротьби з Іспанією за незалежність американських колоній. На той час у місті проживало 40 тисяч мешканців і воно мало важливе геополітичне значення[9][10].

    1825 року початок Аргентино-бразильської війни змусив уряд Аргентини зорганізувати владу в країні, створити військо і посаду президента. 1826 року Буенос-Айрес став столицею Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати[11].

    1836 року у місті налічувалося 62 000 жителів, а 1852 року населення досягло 85 тисяч.

    У вересні 1852 року у Буенос-Айресі спалахнула революція, яка вимагала його незалежності. Мети не було досягнуто і Буенос-Айрес разом з рештою провінцій увійшов до Аргентинської конфедерації[7].

    14 липня 1863 року у Буенос-Айресі розпочав роботу міський трамвай, який проіснував до 19 лютого 1963 року.

    1873 року у місті було збудовано залізницю, яка поєднала його з містечком Флорес.

    1854 року було створено муніципалітет.

    1871 року у місті спалахнула епідемія жовтої лихоманки, яка значно скоротила його населення. Після цього у місті було збудовано водопровід і кілька парків для покращення санітарних умов[12].

    У 1880 р. він став центром Федеративної Республіки Аргентина.

    1897 року було відкрито новий порт міста, який задовольнив зростанню обсягів продукції, яка проходила через нього.

    1910 року у місті з розмахом святкувалося сторіччя незалежності Аргентини, завдяки чому було значно покращено інфраструктуру міста. 1913 року у Буенос-Айресі відкрилося перше у Латинській Америці метро.

    У XX в. Буенос-Айрес неодноразово ставав лідером в класових війнах Аргентинської Республіки. У 1919 р. спокійне життя Буенос-Айреса було кілька разів порушене хвилюваннями серед робочого класу.

    1895 року населення міста досягло 649 000 мешканців. З 1895 по 1914 роки до міста прибула велика хвиля мігрантів, завдяки чому 1914 року його населення становило 1 575 000 мешканців. Також зростало його культурне і економічне значення[13][14].

    У 1930 р. до влади в столиці прийшли військові, які підтримували проникнення в столицю іноземного капіталу і утворення нової буржуазії. У Буенос-Айресі з'явилися перші міські нетрі.

    1936 року було збудовано Обеліск на вулиці 9 Липня — один із символів міста.

    Закінчення Другої світової війни ознаменувалося обранням на посаду президента Х. Д. Перона. У цей час в Аргентині посилилася внутрішня міграція, завдяки чому населення Буенос-Айреса знову зросло. Місто перетворилося на центр міської агломерації Великий Буенос-Айрес[15].

    У 1950-х рр. в місті відбулося декілька страйків. 1955 року відбулося бомбардування Травневої площі, у результаті чого загинули 308 осіб і були поранені більше 700[16][17]. Для столиці і країни в цілому розпочалися десятиліття під управлінням військових, що привело до економічної кризи. Лише з середини 1990-х рр. місто знову почало розвиватися інтенсивними темпами.

    1986 року було запропоновано перенести столицю Аргентини з Буенос-Айреса до агломерації В'єдма — Кармен-де-Патагонес, але ця пропозиція не була реалізована.

    17 березня 1992 року біля посольства Ізраїлю було здійснено теракт, через який загинули 29 осіб[18]. 18 липня 1994 року теракт повторився на цьому ж місці, забравши 85 життів і поранивши понад 300 осіб[19].

    У грудні 2001 року Аргентина переживала глибоку кризу, яка супроводжувалася маршами протесту і заворушеннями у Буенос-Айресі та інших містах[20].

    30 грудня 2004 року у місті відбулася велика пожежа, у якій загинуло 193 особи і були поранені 1432[21].

    2010 року у місті з розмахом святкувалося двохсотріччя незалежності Аргентини.

    Природні умови[ред. | ред. код]

    Сніг у Буенос-Айресі 1918 року

    Столиця знаходиться в південно-східній частині Аргентини, на рівнинній місцевості, у субтропічному природному поясі. Природна рослинність околиць міста представлена типовими для лугових степів і саван породами дерев і трав.

    Буенос-Айрес розташований на відстані 275 км від Атлантичного океану в добре захищеній бухті затоки Ла-Плата. Середня температура повітря в липні становить +10 °C, а в січні +24 °C, впродовж року 17,6 °C. Кількість опадів на території міста становить — 1146 мм в рік[22][23].

    У Буенос-Айресі переважають такі вітри[22]:

    • памперо з південного заходу, дуже холодний та сухий, переважає влітку
    • південно-східний судестада, переважає у квітні і жовтні, прохолодний і дуже вологий, часто приносить опади, які провокують підтоплення[24]

    Снігопади не характерні для міста. Останній сніг випадав 9 липня 2007 року. Від початку систематичних метеорологічних спостережень у 1870 році у місті було зареєстровано ще лише один снігопад 1918 року і мокрий сніг 1912, 1928 і 1967 року[25].

    Клімат Буенос-Айреса (1981—2010)
    Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
    Абсолютний максимум, °C 43,3 38,7 37,9 36,0 31,6 28,5 30,2 34,4 35,3 35,6 36,8 40,5 43,3
    Середній максимум, °C 30,1 28,6 26,8 22,9 19,3 16,0 15,4 17,7 19,3 22,6 25,6 28,5 22,7
    Середня температура, °C 24,9 23,6 21,9 17,9 14,5 11,7 11,0 12,8 14,6 17,8 20,7 23,3 17,9
    Середній мінімум, °C 20,1 19,3 17,7 13,8 10,7 8,0 7,4 8,8 10,3 13,3 15,9 18,4 13,6
    Абсолютний мінімум, °C 5,9 4,2 2,8 −2,3 −4 −5,3 −5,4 −4 −2,4 −2 1,6 3,7 −5,4
    Норма опадів, мм 138.8 127.1 140.1 119.0 92.3 58.8 60.6 64.2 77.0 127.2 117.3 118.9 1236.3
    Годин сонячного сяйва 279,0 240,8 229,0 220,0 173,6 132,0 142,6 173,6 189,0 227,0 252,0 266,6 2525,2
    Днів з опадами 9 8 9 9 7 7 7 7 7 10 10 9 99
    Вологість повітря, % 64 68 72 76 77 79 79 74 70 69 66 63 71
    Джерело: Servicio Meteorológico Nacional,[26] NOAA (Вологість повітря, 1961—1990),[27] Deutscher Wetterdienst (sun, 1961—1990)[28][29]

    Економіка[ред. | ред. код]

    На 2008 рік ВВП міста становив 400,5 млрд. песо[30]. Основним сектором економіки міста є сфера послуг, яка представляє 78 % ВВП Буенос-Айреса і 56 % країни. Однією з галузей, які розвиваються найбільш динамічно, є будівництво.

    Також у місті знаходиться найбільший[31] і один із найважливіших портів Аргентини. Через нього проходить 70 % аргентинського імпорту і 40 % зовнішньої торгівлі.

    Буенос-Айрес є важливим фінансовим центром. 53 % депозитів країни. 90 % фінансових установ Аргентини мають центральний офіс у Буенос-Айресі.

    Виробництво представляє 14,2 % ВВП міста. Найбільше зростання спостерігається у фармацевтиці, хімічній і швейній промисловості. 60 % доходів промисловості міста сконцентровані у галузях харчової промисловості, виробництва тютюну, медикаментів, паперу.

    Останніми роками великого значення набуває туризм. З 2002 по 2004 роки на 10,7 % зросла кількість готелів, а число зайнятих у готельному бізнесі — на 42,9 %.

    Швидко розвивається сектор інформаційних технологій. У Буенос-Айресі знаходиться 70 % аргентинських розробників програмного забезпечення, які щороку приносять у державний бюджет 340 млн доларів.

    Населення, мова, віросповідання[ред. | ред. код]

    Багатонаціональний народ на вулицях Буенос-Айреса
    Еклектична архітектура міста

    Чисельність населення столиці Аргентини разом з передмістями перевищує 12,8 млн чоловік, що становить майже третину населення країни в цілому і половину її міського населення. Місто є дуже багатонаціональним. Основну частину населення складають вихідці з Іспанії й Італії[32]. Близько 30 % — метиси і представники інших народностей, серед яких виділяються общини: арабів, євреїв, англійців, вірмен, японців, китайців і корейців, також велика кількість переселенців із сусідніх країн, у першу чергу з Болівії[33] і Парагваю[34].

    Рік перепису Населення Буенос-Айреса[15]
    1580 64
    1779 24 205
    1801 40 000
    1855 90 076
    1869 177 787
    1875 230 000
    1895 663 854
    1904 950 891
    1914 1 575 814
    1936 2 415 142
    1947 2 981 043
    1960 2 966 634
    1970 2 972 453
    1980 2 922 829
    1991 2 965 403
    2001 2 776 138
    2010 2 891 082

    Державна мова — іспанська, але частина населення використовує італійську, португальську, англійську, німецьку і французьку.

    Серед віруючого населення міста більшість є прихильниками католицизму, незначна частина жителів столиці сповідають іслам та юдаїзм.

    Українська громада Буенос-Айреса[ред. | ред. код]

    Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Українці в Буенос-Айресі.

    Початок української громади Буенос-Айреса відноситься до часу, коли перші українські поселенці почали прибувати з Галичини 1897 року. Усі переселенці проходили через порт Буенос-Айреса та готелі для імігрантів. На сьогодні зберігся хронологічно останній готель для іммігрантів[en] (1911 р.) — найстаріша збережена пам'ятка Буенос-Айреса, пов'язана з українцями.

    Частина українських емігрантів того часу залишалася в Буенос-Айресі чи його околицях. Першим місцем компактного проживання українських емігрантів поблизу Буенос-Айреса було містечко Док-Суд[en].

    Окрім емігрантів, у Буенос-Айресі також побувало чимало відомих українців того часу. У місті концертувала, а потім і одружилася відома українська оперна співачка Соломія Крушельницька. У місті зупинявся під час своєї подорожі до Південної Америки митрополит Андрій Шептицький.

    Будинок культурного товариства «Просвіта» в Буенос-Айресі (2017)

    В лютому 1924 р. засновано першу українську організацію в провінції Буенос-Айрес — «Молоду Громаду» в Беріссо, а на початку серпня того ж року відкрито першу «Просвіту» в Буенос-Айресі. Згодом «Просвіта» в Буенос-Айресі стала центральною, а інші організації в Аргентині її філіями. Так столиця Аргентини стала офіційним центром української спільноти в країні. В передвоєнний час деякі українські організації набули власні домівки, які існують і по сьогодні, зокрема «Просвіта» по вул. Солер, 5039, «Відродження» по вул. Маса, 150. В період перед Другою світовою війною українська громада не мала своїх церков і служила по католицьким та іншим православним церквам. 

    Місцем національної пам'яті українців є також цвинтар на передмісті Буенос-Айресу — м. Ланус, де похований, зокрема, Г. Мацейка. В місті в залах, які винаймали українці проводилися українські патріотичні та культурні заходи[35]

    У післявоєнний час українські емігранти передвоєнної хвилі почали осідати на стале, а також відбулася додаткова іміграція інтелігенції, духовних осіб, учасників національно-визвольного руху. Внаслідок цього в 1955 р. кількість українців, які мешкали в Великому Буенос-Айресі досягнула близько 30 тисяч[36]. Наплив нової активної еміграції призвів до створення низки нових організацій та органів преси в столиці Аргентини.

    Греко-католицький собор Покрови, м. Буенос-Айрес (2017)

    1948 р. отцями василіанами було придбано будинок по вул. Курапалігуе, 760, де було влаштовано першу в Буенос-Айресі греко-католицьку каплицю. 1969 року було зведено Собор Покрови Пресвятої Богородиці у Буенос-Айресі — головний храм греко-католиків Аргентини. Важливе значення в житті української греко-католицької громади мало започаткування з 1944 р. регулярної прощі до м. Лухан (провінція Буенос-Айрес), до базиліки Божої матері Луханської. У 1978 р. закінчено побудову православної церкви Покрова по вул. Таріха, 4063.

    Другим символом українського Буенос-Айреса поруч з Собором Покрови став пам'ятник Тарасу Шевченку, відкритий 1971 р. в районі Палермо в парку Третього лютого. За кошти, які залишилися після спорудження пам'ятника українська громада купила ділянку цвинтаря в Монте-Гранде, на якій з середини 1970-х рр. почали ховати українців. На цьому цвинтарі також зведено українську каплицю (1989 р.), яка вписана до реєстру пам'яток Аргентини. 

    5 грудня 1991 р. Аргентина першою серед країн Латинської Америки визнала незалежність України і знову ж першою в регіоні 6 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні взаємини. На вул. Лафінур, 3057. у 1993 р. відкрилося українське посольство в Буенос-Айресі (з 2016 р. воно розміщується на вул. Ожерос, 2169). З 1993 р. аргентинська столиця та Київ стали містами-побратимами. Набуття Україною незалежності призвело до нової хвилі еміграції українців до Аргентини, більшість з яких осіли в Буенос-Айресі.

    Наразі у місті Буенос-Айрес та його околицях мешкає близько 100 тис. вихідців з України, тобто приблизно третина усіх українців в Аргентині. Це місто також є основним напрямком сучасної еміграції з України в Аргентину. У місті діє український греко-католицький Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці, друкуються українські газети («Голос», «Наш клич», «Українське слово»), існує осередок Пласту, при філіях Українського культурного товариства «Просвіта» та Українського товариства «Відродження», а також греко-католицькій церкві в Буенос-Айресі діють суботні школи, де вивчається українська мова і низка українознавчих дисциплін. Українські громадські організації Аргентини, зокрема в Буенос-Айресі спрямовують великі зусилля на протидію швидким процесам асиміляції, які розвиваються в українців в Аргентині[37]

    Освіта[ред. | ред. код]

    Статистика
    Навчальні заклади[38]
    Рівень Загалом Державні Приватні
     Дошкільні 683 204 479
     Початкові 890 454 436
     Середні 484 145 339
     Вищі 261 51 210
    Кількість учнів[38]
    Рівень Загалом Державні Приватні
     Дошкільні 101 358 45 961 55 397
     Початкові 263 719 149 549 114 170
     Середні 195 294 104 011 91 283
     Вищі 96 200 34 567 61 633
    Факультет економіки Університету Буенос-Айреса
    Коледж Санта-Фелісітас

    Місто Буенос-Айрес має найнижчий рівень неграмотності в Аргентині, який становить 0,45 % серед осіб, які досягли віку 10 років.[39]

    Згідно з даними 2006 року,[38] 96,5 % дітей відвідують дошкільні навчальні заклади, 98,6 % — початкові і 87,0 % середні.

    У Буенос-Айресі знаходиться велика кількість освітніх закладів усіх рівнів, більшість з яких є приватними. Водночас кількість учнів у приватних установах менша, ніж у державних.

    Значна кількість учнів закладів освіти Буенос-Айреса проживають не у самому місті, а в прилеглих містечках. На 2005 рік їх кількість становила 4,5 % серед дошкільнят, 11,8 % у початкових школах і 19,5 % у середніх школах.[38]

    У місті функціонують 22 багатомовні школи, де викладання ведеться англійською, французькою, італійською, німецькою.

    У місті знаходиться велика кількість університетів, зокрема один з найпрестижніших в Латинській Америці — Університет Буенос-Айреса.[40]. Також тут знаходиться центральне відділення Національного технологічного університету — найбільшого вишу технічного профілю в Аргентині і Національна консерваторія Аргентини. Також у місті знаходиться багато приватних університетів:

    • Університет Сальвадора
    • Південний університет
    • Університет підприємництва і гуманітарних наук
    • Університет Палермо
    • Університет Торкуато ді Телья
    • Університет кіно
    • Католицький університет Сальти
    • Університет Флореса
    • Університет CEMA
    • Університет Фавалоро
    • Інститут федеральної поліції Аргентини
    • Університет аргентинського соціального музею

    Культура[ред. | ред. код]

    Панорама міста

    Буенос-Айрес є одним з найкрасивіших міст Південної Америки, завдяки чому його часто називають латиноамериканським Парижем. Його планування відзначається простотою й представлене головною площею і мережею геометрично розташованих вулиць. В архітектурі міста поєднуються стилі арт деко, ар нуво і неоготики. Основними архітектурними пам'ятками Буенос-Айреса є ратуша (1724—1754 рр.) і церкви Богородиці дель Пілар[es] (1716—1732 рр.) і Святого Ігнатія[en] (1710—1734 рр.). У числі найкрасивіших вулиць столиці можна назвати центральні Травневий проспект (1889 р.), вулицю 9 липня (1930 р.) і вулицю генерала Паса (1937—1941 рр.). За проектом архітектора В. Меано будувалися Палац конгресу і театру Колумба (1908 рік). У 1958 р. до списку архітектурних визначних пам'яток Буенос-Айреса увійшли будівлі Муніципального театру[en] і етнографічного музею, а 1942 року — Кафедральний собор. Будівлі Південноамериканського і Лондонського банків, створені в 1966—1967 рр., також привертають увагу.

    Буенос-Айрес є найбільшим культурним центром країни. У місті є Бібліотека Конгресу[es], консерваторія (1893 р., заснована композитором Альберто Вільямсом), Національна бібліотека та багато інших науково-дослідних установ, серед яких виділяються Музей сучасного мистецтва, Національний історичний, Аргентинський музей природничих наук, Національний музей образотворчого мистецтва та Національний музей декоративного мистецтва. У районі Реколета розташована знаменита книгарня «El Ateneo Grand Splendid», що розмістилася в приміщенні колишнього театру.

    Вважається, що широко відомий танець танго, веде своє походження з околиць Буенос-Айреса, де він набув широкого поширення серед небагатих верств населення. У 1910 р. танго набуло популярності у столиці Франції і поступово поширилося по всьому світу. 11 грудня щорічно святкується в місті як «День танго». Буенос-Айрес є містом барвистих фестивалів, національних свят і спортивних заходів.

    Спорт[ред. | ред. код]

    Спортом номер один і гордістю всіх містян, безперечно, є футбол. Протистояння клубів Рівер Плейт і Бока Хуніорс двічі на рік збирають повні стадіони. Окрім того, у місті є ще декілька професійних футбольних клубів, які грають у першому дивізіоні (Велес Сарсфілд, Сан-Лоренсо де Альмагро, Аргентинос Хуніорс, Уракан і Олл Бойз) і другому дивізіоні (Ферро Карріль Оесте, Нуева Чикаго, Атланта і Барракас Сентраль).

    У 1950 і 1990 роках в місті проходили Чемпіонати світу з баскетболу, а в 1978 році Аргентина отримала право на проведення Чемпіонату Світу з футболу, фінальний матч якого проходив в Буенос-Айресі. 25 червня у фінальному поєдинку турніру збірна Аргентини з рахунком 3:1 переграла команду Голландії, і вперше у своїй історії стала найкращою на планеті.

    У період з 1953 р. по 1998 р., у місті було проведено 20 етапів автоперегонів класу Формула 1. Гран-прі Аргентини проводилися на автодромі імені Оскара Гальвеса. 1998 р. даний етап гран-прі був викреслений з календаря чемпіонатів Формули 1 у зв'язку з фінансовими труднощами господарів траси, проте, практично щовихідного на цьому автодромі проходять заїзди менш визначних гоночних турнірів, як національних, так і міжнародних. Також у місті популярні такі види спорту, як великий теніс, хокей на траві і регбі.

    Стадіон Монументаль Рівер Плейт, де проходив фінал чемпіонату світу 1978 року

    Комунікації[ред. | ред. код]

    Зв'язок[ред. | ред. код]

    У місті розвинені сучасні комунікаційні технології. У місті працює декілька стільникових операторів. Вартість швидкісного Інтернету ADSL, що має найбільше розповсюдження серед можливих підключень інтернет-користувачів столиці Аргентини, за світовими мірками порівняно невисока. Основний інтернет-бум обрушився на місто в 2000 році, і з року в рік кількість користувачів глобальної мережі росте. У центральній частині Буенос-Айреса в наш час[коли?] функціонує близько 200 точок бездротового доступу до мережі Інтернет за технологією Wi-Fi.

    Транспорт[ред. | ред. код]

    У місті діє розгалужена система громадського транспорту, яка представлена такими його видами:

    Аеродром Хорхе Ньюбері
    Станція Ретіро

    Буенос-Айрес має такі шляхи сполучення:

    • аеропорти:
      • 2 комерційних: Міжнародний аеропорт Міністро Пістаріні і вантажний аеропорт Aeroparque Jorge Newbery
      • 5 військових
      • 2 приватних[41]
    • порт, який за сезон приймає близько 100 тисяч туристів
    • залізниця, представлена 5 лініями:
    • автошляхи

    Райони Буенос-Айреса[ред. | ред. код]

    Панорама району Пуерто-Мадеро[en]

    Буенос-Айресі офіційно поділяється на 48 районів[4], більшість з яких збігаються у межах з історичними парафіями міста:

    • Сан-Тельмо (ісп. San Telmo)
    • Велес Сарсфілд (ісп. Vélez Sársfield)
    • Версаль (ісп. Versalles)
    • Вілья Креспо (ісп. Villa Crespo)
    • Вілья дель Парке (ісп. Villa del Parque)
    • Вілья Девото (ісп. Villa Devoto)
    • Вілья Хенераль Мітре (ісп. Villa Gral. Mitre)
    • Вілья Лугано (ісп. Villa Lugano)
    • Вілья Луро (ісп. Villa Luro)
    • Вілья Ортусар (ісп. Villa Ortúzar)
    • Вілья Пуеррейдон (ісп. Villa Pueyrredón)
    • Вілья Реаль (ісп. Villa Real)
    • Вілья Ріачуело (ісп. Villa Riachuelo)
    • Вілья Санта Ріта (ісп. Villa Santa Rita)
    • Вілья Солдаті (ісп. Villa Soldati)
    • Вілья Уркіса (ісп. Villa Urquiza)
    Комуни Буенос-Айреса

    Крім того, місто неофіційно поділяється на більш ніж 110 районів. 2005 року влада Буенос-Айреса також ухвалила додатковий поділ міста на 15 комун[42]:

    1. Ретіро, Сан-Ніколас, Пуерто-Мадеро, Сан-Тельмо, Монсеррат і Констітусьйон
    2. Реколета
    3. Сан-Крістобаль і Бальванера
    4. Ла-Бока, Барракас, Парке Патрісьйос і Нуева Помпея
    5. Альмагро і Боедо
    6. Кабажіто
    7. Флорес і Парке Чакабуко
    8. Вілья Солдаті, Вілья Ріачуело і Вілья Лугано
    9. Парке Авельянеда, Ліньєрс і Матадерос
    10. Вілья Реаль, Монте Кастро, Версаль, Флореста, Велес Сарсфілд і Вілья Луро
    11. Вілья Хенераль Мітре, Вілья Девото, Вілья дель Парке і Вілья Санта Ріта
    12. Коглан, Сааведра, Вілья Уркіса і Вілья Пуейрредон
    13. Бельграно, Нуньєс і Колехьялес
    14. Палермо
    15. Чакаріта, Вілья Креспо, Патерналь, Вілья Ортусар, Агрономія і Парке Час

    Міста-побратими[ред. | ред. код]

    Буенос-Айрес має велику кількість міст-побратимів.[43]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_totalpais.asp
    2. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 червня 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    3. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 вересня 2011. Процитовано 16 квітня 2011. 
    4. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 3 березня 2014. Процитовано 16 квітня 2011. 
    5. https://old.kyivcity.gov.ua/files/2018/2/15/Mista-pobratymy.pdf
    6. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 серпня 2006. Процитовано 9 серпня 2006. 
    7. а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 24 листопада 2010. 
    8. Luna, Felix (2002). Buenos Aires y el País. Stockcero. Процитовано 30 травня 2021.  (ісп.)
    9. http://books.google.com/books?id=v2VQAAAAMAAJ&pg=PA46&dq=40000+habitantes+%22Buenos+Aires%22+1810&hl=es&ei=0AHcTIysBIP88Ab6zMiKCQ&sa=X&oi=book_result&ct=book-preview-link&resnum=1&ved=0CDEQuwUwAA#v=onepage&q=40000%20habitantes%20%22Buenos%20Aires%22%201810&f=false
    10. La oposición española a la revolución por la independencia en el Río de la Plata entre 1810 y 1820: parámetros políticos y jurídicos para la suerte de los españoles europeos. LIT Verlag Münster. 2000. Процитовано 30 травня 2021.  (ісп.)
    11. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 грудня 2010. Процитовано 10 січня 2011. 
    12. http://www.revistapersona.com.ar/Persona34/34DHowlin.htm
    13. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 серпня 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    14. http://www.elbarriopueyrredon.com.ar/ediciones%2010/mayo/noticias_bicentenario_ciudad.shtml[недоступне посилання з лютого 2019]
    15. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    16. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 січня 2011. 
    17. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 червня 2010. Процитовано 10 січня 2011. 
    18. http://www.perfil.com/contenidos/2008/03/17/noticia_0003.html
    19. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 серпня 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    20. http://www.clarin.com/diario/2001/12/21/p-02615.htm
    21. http://www.clarin.com/diario/2009/08/19/um/sentencia.doc
    22. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 17 серпня 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    23. http://www.climate-charts.com/Locations/a/AG87585.php
    24. http://www.portalplanetasedna.com.ar/clima7.htm
    25. http://www.smn.gov.ar/?mod=clima&id=23
    26. Caracteristicas Climaticas de la Ciudad de Buenos Aires (Spanish). Servicio Meteorológico Nacional. Процитовано 18 лютого 2016. 
    27. Buenos Aires Climate Normals 1961–1990. National Oceanic and Atmospheric Administration. Процитовано 3 January 2016. 
    28. Station 87585 Buenos Aires Observatorio. Global station data 1961–1990—Sunshine Duration. Deutscher Wetterdienst. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 12 січня 2016. 
    29. Station 87585 Buenos Aires Observatorio. Global station data 1961–1990—Sunshine Duration. Deutscher Wetterdienst. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 12 січня 2016. 
    30. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 серпня 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    31. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 червня 2008. Процитовано 10 січня 2011. 
    32. http://www.asteriscos.tv/dossier-3.html
    33. http://www.pagina12.com.ar/diario/elpais/1-65381-2006-04-09.html
    34. http://www.oni.escuelas.edu.ar/olimpi98/BajarondelosBarcos/Colectividades/Paraguay/parapri.htm
    35. Парнікоза, Іван (18.07.2017). Прогулянка Буенос-Айресом для українця. Частина 1. Початки. http://h.ua (українська). http://h.ua. Процитовано 18.07.2017. 
    36. Парнікоза, Іван (10.09.17). Прогулянка Буенос-Айресом для українця. Частина 2. Під покровом Богородиці. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 10.09.17. 
    37. Парнікоза, Іван (10.10.2017). Прогулянка Буенос-Айресом для українця. Частина 3: Сучасна діаспора. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 10.10.2017. 
    38. а б в г Anuario Estadísitco de la Ciudad de Buenos Aires Архівовано 16 жовтня 2012 у WebCite — Gobierno de la Ciudad de Buenos Aires.
    39. INDEC, Перепис 2001. Архів оригіналу за 22 травня 2006. Процитовано 22 травня 2006. 
    40. «Universidades argentinas, lejos en los rankings»
    41. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 січня 2012. Процитовано 10 січня 2011. 
    42. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 липня 2009. Процитовано 16 квітня 2011. 
    43. Список міст-побратимів. Архів оригіналу за 27 червня 2006. Процитовано 27 червня 2006. 
    44. Relación de ciudades hermanadas con Latinoamérica Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine. Accedido el 17 de agosto de 2007.
    45. Documento de declaración de hermanamiento entre las capitales latinoamericanas Архівовано 10 травня 2013 у Wayback Machine.. Municipalidad de Madrid, URL último acceso el 18/11/2007.
    46. Ley Nº 682. Архів оригіналу за 26 лютого 2008. Процитовано 26 лютого 2008. 
    47. Buenos Aires y Barranquilla serán ciudades hermanas[недоступне посилання з лютого 2019]
    48. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Посилання[ред. | ред. код]